Рішення № 89010598, 30.04.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2020 р. № 400/760/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Головного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001

про:визнання протиправною та скасування вимоги від 04.11.2019 р. № Ф-72432-17,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі - відповідач), в якому просила суд (з урахуванням ухвали суду від 29.04.2020р.) визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Миколаївській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2020р. № Ф-72432-17 про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 29293,44грн.

Ухвалою від 17.02.2020 року суд призначив справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд розглядає справу з урахуванням ухвали від 29.04.2020р. про зміну предмету позову, тобто позивач оскаржує вимогу від 12.02.2020р. №Ф72432-17, що є похідною від першої вимоги від 04.11.2019р. №Ф72432-17.

В позовній заяві позивач зазначила, що отримала 21.11.2019 від відповідача вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.11.2019р. № Ф-72432-17, якою ГУ ДПС Миколаївської області відповідно до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі-Закон № 2464-VI) визначено позивачу заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 26539,26грн. Пізніше, 17.02.2020р. позивач отримала нову (похідну) вимогу відповідача від 12.02.2020р. за №Ф72432-17 вже на суму 29293,44грн. В обґрунтування позову, ОСОБА_1 зазначила, що з 2013 року вона підприємницької діяльності не здійснює, доходів від підприємницької діяльності не отримує, звітності до податкового органу не подавала і по сьогоднішній день не подає. Сама вимога не відповідає вимогам Податкового кодексу України та вказаному вище Закону. Крім того, позивач з 2012 року і по теперішній час позивач працює найманим працівником, з отриманням встановленої заробітної плати, з якої здійснюється відрахування та сплата ЄСВ до бюджету.

Відповідач позов не визнав, у відзиві просив відмовити в його задоволенні. Як зазначив відповідач, адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснюється ним на підставі норм закону. Відповідно до інформаційної бази даних ІС "Податковий блок" ФОП ОСОБА_1 знаходився на обліку в ГУ ДПС у Миколаївській області з 23.03.2006р. та перебуває на загальні системі оподаткування. Станом на 13.04.2020р.

відповідно до інтегрованої картки платника податків, сума заборгованості в розмірі 29293,44грн. позивачем не сплачена. Відтак, відповідач вважає спірну вимогу правомірною.

Відповідно до ч. 9 ст.205 КАС України, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, матеріали, що містяться у справі, суд встановив таке.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осі-підприємців та громадських формувань, позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець 23.03.2006 року, основним видом діяльності згідно КВЕД 52.62.2 є розрібна торгівля на ринках.

Проте, згідно пояснень позивача, викладених в позовній заяві та згідно довідки виданої ФОП ОСОБА_2 від 10.01.2020р. за вих.№1, ОСОБА_1 з 12.12.2012 року як фізична особа-підприємець не займається підприємницькою діяльністю, оскільки працює у ФОП ОСОБА_2 з 12.12.2012 року й по теперішній час на посаді продавця непродовольчих товарів, за весь час роботи позивача на вказаній посаді всі податки , в томі числі ЄСВ сплачено (а.с. 22).

04.11.2019року відповідачем винесено вимогу №Ф72432-17 на суму 26539,26грн., яку позивач отримала поштовим зв`язком 21.11.2019р. та оскаржила до ДПС України. Проте, за результатами розгляду скарги позивача, ДПС України винесено рішення від 03.01.220р. № 523/6/90-00-08-06-01-06, відповідно до якого в задоволенні скарги було відмовлено. Дане рішення отримане позивачем 09.01.2020р.

12.02.2020 року відповідачем прийнято нову вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-72432-17 на суму 29293,44 грн. відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі-Закон №2464).

Позивач вважаючи вимогу від 12.02.2020р., яка є похідною від вимоги датованої 04.11.2019р. протиправною, тому звернулась до суду з відповідним позовом про її скасування.

Суд вирішуючи спір між сторонами, виходить з наступного.

Відповідно до Закону №2464, платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру

загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

У постанові від 04.12.2019 року по справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19) Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Факт працевлаштування позивача з 12.12.2012 року, як найманої особи підтверджено довідкою ФОП ОСОБА_2 від 10.01.2020р. за вих.№1. (а.с.12), тоді як жодного доказу того, що роботодавцем не виконувався обов`язок зі сплати за нього єдиного соціального внеску, Головним управлінням ДПС у Миколаївської області, як суб`єктом владних повноважень, на якого ч.2 ст.72 КАС України покладає обов`язок доказування в адміністративному суді, суду не надано.

Оцінюючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-72432-17 від 12.02.2020 року є незаконною та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаціний код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 43144729) задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Миколаївській області від 12.02.2020 року № Ф-72432-17 про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 29293,44грн.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 43144729) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 2102,00 грн.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя І. А. Устинов