Рішення № 89010346, 30.04.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/610/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Черниш О.А.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

відповідач: Соколівська сільська рада (27641, Кіровоградська область, Кропивницький район, вул. Шевченка, 23, код ЄДРПОУ 04364905)

про визнання протиправними рішень та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , через підсистему "Електронний суд", звернулася до суду з позовом до Соколівської сільської ради про визнання протиправними рішень та зобов`язання вчинити певні дії.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що 30.01.2020 року Соколівська сільська рада рішеннями №3179 та №3191 відмовила їй у наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для ведення садівництва та для індивідуального дачного будівництва за рахунок несформованої земельної ділянки, розташованої на території Соколівської сільської ради, у межах норм безоплатної приватизації, за поданими нею клопотаннями від 26.11.2019 року, з тих підстав, що обрані земельні ділянки розташовані на землях рекреаційного призначення. Позивачка стверджує, що такі рішення відповідача є протиправними, оскільки обрані нею земельні ділянки належать до земель сільськогосподарського призначення, їхнє цільове призначення не змінювалося, а тому такі землі можуть бути їй передані у власність для ведення садівництва та для індивідуального дачного будівництва. З цих підстав просить суд:

- визнати протиправними відмови Соколівської сільської ради від 30.01.2020 року №3179 "Про відмову в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва громадянці ОСОБА_1 " та №3191 "Про відмову в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального дачного будівництва громадянці ОСОБА_1 ";

- зобов`язати Соколівську сільську раду повторно розглянути її заяви про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність (у межах норм безоплатної приватизації) та надати дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність за рахунок несформованої земельної ділянки площею 0,12 га - для ведення садівництва та площею 0,10 га - для індивідуального дачного будівництва, розташованої на території Соколівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, через 120 м від земельної ділянки за кадастровим номером 3522587200:02:000:9265, через прийняття рішення на найближчій сесії відповідно до вимог діючого законодавства та правової позиції, висловленої Верховним Судом України.

Ухвалою судді від 28.02.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що бажані позивачкою до відведення земельні ділянки згідно з генеральним планом та планом зонування території села Черняхівка Кіровоградського району Кіровоградської області, затвердженими рішеннями Соколівської сільської ради №501/1 та 501/2 від 03.08.2017 року, знаходяться в межах населеного пункту села Черняхівка та належать до земель промисловості (території об`єктів промисловості, зона підприємств V класу шкідливості (В-5) та земель рекреації (території зелених насаджень загального користування, рекреаційні зони озеленених територій загального користування (Р-3). Крім того, обрані позивачкою земельні ділянки перебувають у санітарно-захисній зоні кладовища, в межах якої відповідно до ДСанПіН 2.2.2.028-99 не допускається розміщення житлових будинків з прибудованими територіями, гуртожитків, готелів, будинків для приїжджих, спортивних споруд, садів, садівницьких товариств. Доводячи правомірність спірних рішень Соколівської сільської ради №3179 та №3191 від 30.01.2020 року, представник відповідача просила суд у задоволенні позову відмовити.

Позивачка подала відповідь на відзив, у якій зазначила, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії, визначення складу угідь та цільового призначення здійснюється при їх наданні у власність або користування шляхом затвердження проектної документації із землеустрою. Обрані нею земельні ділянки за даними Публічної кадастрової карти України є вільними та несформованими, розташовані за межами населеного пункту. Стверджує також, що межі села Черняхівка, позначені на наданій відповідачем містобудівній документації, не співпадають з межами цього села, які позивачка знайшла в оприлюдненій електронній загальнодоступній інформації.

Представник відповідача подала заперечення, в яких наполягала на невідповідності місця розташування обраних позивачкою земельних ділянок вимогам містобудівної документації, затвердженої у встановленому порядку - генеральному плану та плану зонування території села Черняхівка, які оприлюднені на офіційному веб-сайті Соколівської сільської ради та є чинними.

Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, надані докази, суд установив такі обставини та дійшов до таких висновків.

ОСОБА_1 у листопаді 2019 року звернулася до Соколівської сільської ради із клопотаннями про надання їй дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва та земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га для індивідуального дачного будівництва за рахунок несформованої земельної ділянки, розташованої на території Соколівської сільської ради, через 120 метрів від земельної ділянки з кадастровим номером 3522587200:02:000:9265. Вказані клопотання разом із додатками зареєстровані Соколівською сільською радою 26.11.2019 року за №1098 та №1099. (а.с. 7 - 10)

На сорок п`ятій сесії Соколівської сільської ради восьмого скликання 30.01.2020 року прийнято рішення №3179 "Про відмову в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва громадянці ОСОБА_1 " та №3191 "Про відмову в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального дачного будівництва громадянці ОСОБА_1 ", якими позивачці відмовлено у наданні дозволів на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок у зв`язку із невідповідністю місця розташування об`єктів вимогам законів, прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації. (а.с. 13, 14, 38 - 39)

Не погодившись з такими рішеннями, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд виходив з того, що порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регламентований главою 19 Земельного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до пункту "в" частини 3 статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначені у статті 121 Земельного кодексу України. Відповідно до частини 1 цієї статті громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Частиною 4 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано статтею 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування передбачені статтею 122 Земельного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до частини 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: 34) вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; 41) прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою в межах і порядку, визначених цим та іншими законами; 42) затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації.

Частинами 1, 4 статті 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.

Постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.

Судом установлено, що позивачка звернулася до відповідача із клопотаннями про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою, будучи зацікавленою в одержанні безоплатно у власність в межах норм безоплатної приватизації земельних ділянок для ведення садівництва та для індивідуального дачного будівництва із земель комунальної власності, розташованих на території Соколівської сільської ради.

Вказані клопотання були попередньо розглянуті 28.01.2020 року на засіданні постійної комісії з питань містобудування, будівництва, земельних відносин та охорони природи Соколівської сільської ради, якою установлено, що обрані ОСОБА_1 земельні ділянки розташовані в межах населеного пункту села Черняхівка та відповідно до генерального плану населеного пункту та плану зонування території належать до земель промисловості та рекреаційного призначення, в санітарно-захисній зоні, встановленій навколо кладовища, що свідчить про невідповідність обраного місця розташування земельних ділянок вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів та містобудівної документації. (а.с. 40 - 41)

Цей висновок комісії став підставою для прийняття спірних рішень №3179 та №3191 від 30.01.2020 року, якими позивачці відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Позивачка не погоджується з таким висновком відповідача, стверджуючи, що обрані нею земельні ділянки є землями сільськогосподарського призначення та можуть бути надані їй для ведення садівництва та для індивідуального дачного будівництва.

Згідно з частинами 1, 2 статті 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Статтею 19 Земельного кодексу України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

За правилами частин 1, 2 статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до частини 5 статті 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

За змістом пункту "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, зокрема для ведення садівництва.

Так, статтею 35 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.

Відповідно до статей 50, 51 Земельного кодексу України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації.

Статтею 66 Земельного кодексу України передбачено, що до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під`їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

Згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року №548, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 року за №1011/18306, землі, які за категорією відносяться до земель сільськогосподарського призначення, за цільовим призначенням можуть використовуватися для індивідуального садівництва (код 01.05); землі, які за категорією відносяться до земель рекреаційного призначення, за цільовим призначенням можуть використовуватися для індивідуального дачного будівництва (код 07.03).

Воднораз, землі промисловості (землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під`їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд) можуть використовуватися: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами (код 11.01); для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (код 11.02); для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств (код 11.03), для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд технічної інфраструктури (виробництва та розподілення газу, постачання пари та гарячої води, збирання, очищення та розподілення води) (код 11.04); для цілей підрозділів 11.01 - 11.04 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду (код 11.05).

Отже, землі промисловості не призначені для ведення садівництва та для індивідуального дачного будівництва. Земельні ділянки для ведення садівництва виділяються за рахунок земель сільськогосподарського призначення, а для індивідуального дачного будівництва - за рахунок земель рекреаційного призначення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 110 Земельного кодексу України на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження.

Перехід права власності на земельну ділянку не припиняє встановлених обмежень, обтяжень.

Згідно з частинами 2, 4 статті 111 Земельного кодексу України законом, прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами, договором, рішенням суду можуть бути встановлені такі обмеження у використанні земель: а) умова розпочати і завершити забудову або освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків; б) заборона на провадження окремих видів діяльності; в) заборона на зміну цільового призначення земельної ділянки, ландшафту; г) умова здійснити будівництво, ремонт або утримання дороги, ділянки дороги; ґ) умова додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт; д) умови надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй земельній ділянці в установлений час і в установленому порядку.

Обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, є чинними з моменту набрання чинності нормативно-правовими актами, якими вони були встановлені.

Згідно зі статтею 114 Земельного кодексу України санітарно-захисні зони створюються навколо об`єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об`єктів від територій житлової забудови.

У межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об`єктів, об`єктів соціальної інфраструктури та інших об`єктів, пов`язаних з постійним перебуванням людей.

Правовий режим земель санітарно-захисних зон визначається законодавством України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про основи містобудування" містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій.

Містобудівна документація є основою для: вирішення питань раціонального використання територій, регулювання розселення; підготовки обґрунтованих пропозицій щодо встановлення та зміни меж населених пунктів; підготовки вихідних даних для розробки землевпорядної документації; вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об`єктів містобудування та упорядкування територій; вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб.

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України "Про основи містобудування" до компетенції сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування на відповідній території належить затвердження відповідно до законодавства місцевих програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, планів зонування територій, а за відсутності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території - детальних планів територій.

За визначенням, наведеними у пунктах 2, 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Частинами 2, 3 статті 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що інструментом державного регулювання планування територій є містобудівна документація, яка поділяється на документацію державного, регіонального та місцевого рівнів.

Містобудівна документація розробляється на паперових і електронних носіях на оновленій картографічній основі в цифровій формі як набори профільних геопросторових даних у державній геодезичній системі координат УСК-2000 і єдиній системі класифікації та кодування об`єктів будівництва для формування баз даних містобудівного кадастру.

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" об`єктами містобудування на місцевому рівні є планувальна організація території населеного пункту, його частини (групи земельних ділянок) зі спільною планувальною структурою, об`ємно-просторовим рішенням, інженерно-транспортною інфраструктурою, комплексом об`єктів будівництва, що у населених пунктах визначаються відповідно до меж населених пунктів, їх функціональних зон (сельбищної, промислової тощо), житлових районів, мікрорайонів (кварталів), приміських зон відповідно до містобудівної документації на місцевому рівні.

Вимоги містобудівної документації є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування. (частина 2 статті 5 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.

Матеріали генерального плану населеного пункту не можуть містити інформацію з обмеженим доступом та бути обмеженими в доступі. Загальна доступність матеріалів генерального плану населеного пункту забезпечується відповідно до вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації" шляхом надання їх за запитом на інформацію, оприлюднення на веб-сайті органу місцевого самоврядування, у тому числі у формі відкритих даних, на єдиному державному веб-порталі відкритих даних, у місцевих періодичних друкованих засобах масової інформації, у загальнодоступному місці у приміщенні органу місцевого самоврядування.

Статтею 18 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

Зонування території здійснюється з дотриманням таких вимог: 1) урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території; 2) виділення зон обмеженої містобудівної діяльності; 3) відображення існуючої забудови територій, інженерно-транспортної інфраструктури, а також основних елементів планувальної структури територій; 4) урахування місцевих умов під час визначення функціональних зон; 5) установлення для кожної зони дозволених і допустимих видів використання територій для містобудівних потреб, умов та обмежень щодо їх забудови; 6) узгодження меж зон з межами територій природних комплексів, смугами санітарно-захисних, санітарних, охоронних та інших зон обмеженого використання земель, червоними лініями; 7) відображення меж прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів.

Параметри використання території та будівель, запропонованих для розташування у межах декількох земельних ділянок або окремої земельної ділянки, зокрема функціональне призначення, граничні поверховість та площа забудови, можливе розміщення на ділянці, є обов`язковими для врахування під час зонування відповідної території. Перелік зазначених параметрів визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Внесення змін до плану зонування території допускається за умови їх відповідності генеральному плану населеного пункту.

За порушення вимог, встановлених планом зонування території, фізичні та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

План зонування території затверджується на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання.

Частиною 4 статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що зміна цільового призначення земельної ділянки, яка не відповідає плану зонування території та/або детальному плану території забороняється.

У статті 173 Земельного кодексу України визначено, що межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць.

Проекти землеустрою щодо зміни меж населених пунктів розробляються з урахуванням генеральних планів населених пунктів.

Включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, крім земельних ділянок, визначених частиною четвертою цієї статті.

Землі та земельні ділянки державної власності, включені в межі населеного пункту (крім земель, які не можуть передаватися у комунальну власність), переходять у власність територіальної громади. Рішення про встановлення меж населеного пункту та витяги з Державного земельного кадастру про межу відповідної адміністративно-територіальної одиниці та про відповідні земельні ділянки, право власності на які переходить до територіальної громади, є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Відповідно до частини 2 статті 174 Земельного кодексу України рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району, приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад.

Судом установлено, що село Черняхівка Кропивницького району Кіровоградської області з 2016 року входить до складу Соколівської об`єднаної територіальної громади та підпорядковується Соколівській сільській раді.

Відтак, до повноважень відповідача, як представницького органу місцевого самоврядування, належить планування території на місцевому рівні, зокрема встановлення на території села Черняхівка режиму використання та забудови земель, а також розпорядження землями комунальної власності територіальної громади села Черняхівка, у тому числі передача земельних ділянок безоплатно у власність громадянам у порядку, передбаченому статтею 118 Земельного кодексу України, за встановленими статтею 121 цього Кодексу нормами.

Рішеннями Соколівської сільської ради №501/1 та №501/2 від 03.08.2017 року затверджено генеральний план та план зонування території села Черняхівка Кіровоградського району Кіровоградської області. (а.с. 36, 37). Вказана містобудівна документація оприлюднена на офіційному веб-сайті Соколівської сільської ради:

https://drive.google.com/file/d/1do06b7mQ0GW1BTZeb5Sp2LsZKwRbcc0k/view;

https://drive.google.com/file/d/1aJ6SmscManB_xnrnSvb7hOlJVaEP-sYt/view;

https://drive.google.com/file/d/1cYfi3LMDi2MULocGlyMkceJGqVd6LrKT/view.

На підставі генерального плану розроблено проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту села Черняхівка площею 413,83 га на території Соколівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, який за клопотанням Соколівської сільської ради погоджений рішенням Кропивницької районної ради №495 від 01.03.2019 року. (https://www.kr-rairada.gov.ua/?s=495)

Співставленням графічних матеріалів, поданих ОСОБА_1 разом з клопотаннями від 26.11.2019 року про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення садівництва площею 0,12 га та для індивідуального дачного будівництва площею 0,10 га, та графічних матеріалів генерального плану, схеми планувальних обмежень та схеми зонінгу села Черняхівка, які затверджені рішеннями Соколівської сільської ради №501/1 та №501/2 від 03.08.2017 року та розміщені на офіційному веб-сайті Соколівської сільської ради, установлено, що обрані позивачкою земельні ділянки розташовані в межах села Черняхівка, а саме на території, на якій передбачена перспективна містобудівна діяльність - об`єкт промисловості, який знаходиться в зоні В-5 (зона підприємств V класу шкідливості), а також в межах санітарно-захисної зони, встановленої навколо існуючого кладовища, розміщеного в зоні КС-3 (зона розміщення об`єктів 3 класу санітарної класифікації). (а.с. 42 - 43)

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №345 від 15.12.2011 року прийнято національний стандарт ДСТУ-НББ.1.1-12:2011 "Настанова про склад та зміст плану зонування території (зонінг)", який був чинним на момент розроблення та затвердження зонінгу села Черняхівка.

Згідно з пунктами 5.15, 5.16 ДСТУ-НББ.1.1-12:2011 комунально-складська зона КС-3 (зона розміщення об`єктів 3 класу санітарної класифікації) призначена для розміщення кладовища, зливних станцій, ділянки для парників, теплиць з використанням сміття, компостування і потребує санітарно-захисних зон 300 м; виробнича зона В-5 (зона підприємств V класу шкідливості) призначена для підприємств, що є джерелами забруднення навколишнього середовища і потребують санітарно-захисних зон до 50 м.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 року №173, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.07.1996 року за №379/1404, затверджені Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів (надалі - ДСП 173-96), які включають основні гігієнічні вимоги до планування і забудови як нових, так і існуючих міських та сільських поселень України, їх санітарного упорядкування та оздоровлення.

Пунктом 3.4 глави 3 ДСП 173-96 передбачено, що відповідно до діючих будівельних норм та правил територія населеного пункту з урахуванням переважного функціонального використання поділяється на:

- сельбищну територію - для розміщення житлового фонду, громадських будівель та споруд, установ соціального, культурного та побутового призначення, внутрішньосельбищної вулично-дорожньої та транспортної мереж, зелених насаджень та місць громадського користування, окремих комунальних та промислових об`єктів, будівництво яких допускається поблизу житлової забудови;

- виробничу територію - для розміщення промислових підприємств і пов`язаних з ними об`єктів, комплексів наукових установ з дослідними виробництвами, комунально-складських об`єктів (баз, складів, гаражів, автопарків, трамвайних, тролейбусних депо і т. ін.), підприємств по виробництву та переробці сільськогосподарських продуктів, створення санітарно-захисних зон промислових підприємств, об`єктів зовнішнього транспорту, шляхів позаміського та приміського сполучення;

- ландшафтно-рекреаційну територію, що охоплює приміські ліси, лісопарки, лісозахисні смуги, водоймища, зони відпочинку та курортні зони, землі сільськогосподарського використання та інші, які разом з парками, садами, скверами, бульварами сельбищної території формують систему озеленення та оздоровчих зон.

Відповідно до пунктів 5.1. 5.6, 5.10, 5.12, 5.15 глави 5 ДСП 173-96 до складу виробничої території входять: промислова, комунально-складська, науково-виробнича зони, споруди зовнішнього транспорту та міської вулично-дорожньої мережі. Розміщення вказаних зон визначається містобудівними і санітарно-гігієнічними нормами відповідно до санітарної класифікації підприємств, профілізації населеного пункту, особливостей місцевих умов і т. ін.

Основою для встановлення санітарно-захисних зон є санітарна класифікація підприємств, виробництв та об`єктів, що наведена у додатку № 4.

У санітарно-захисних зонах не можна допускати розміщення: житлових будинків з придомовими територіями, гуртожитків, готелів, будинків для приїжджих, аварійних селищ; дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, лікувально-профілактичних та оздоровчих установ загального та спеціального призначення зі стаціонарами, наркологічних диспансерів; спортивних споруд, садів, парків, садівницьких товариств; охоронних зон джерел водопостачання, водозабірних споруд та споруд водопровідної розподільної мережі.

У санітарно-захисній зоні допускається розташовувати: пожежні депо, лазні, пральні, гаражі, склади (крім громадських та спеціалізованих продовольчих), будівлі управлінь, конструкторських бюро, учбових закладів, виробничо-технічні училища без гуртожитків, магазини, підприємства громадського харчування, поліклініки, науково-дослідні лабораторії, пов`язані з обслуговуванням даного та прилеглих підприємств; приміщення для чергового аварійного персоналу та добової охорони підприємств за встановленим списочним складом, стоянки для громадського та індивідуального транспорту, місцеві та транзитні комунікації, ЛЕП, електростанції, нафто- і газопроводи, свердловини для технічного водопостачання, водоохолоджуючі споруди, споруди для підготовки технічної води, каналізаційні насосні станції, споруди оборотного водопостачання, розсадники рослин для озеленення підприємств та санітарно-захисної зони.

Розміщення та організація комунально-складської зони проводиться відповідно до вимог ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій".

Згідно з санітарною класифікацією, наведеною у додатку №4 до ДСП 173-96, промислові та комунально-складські об`єкти за шкідливістю поділяються на 5 класів небезпеки, відповідно до яких встановлюються санітарно-захисні зони від 50 до 3000 м.

Зокрема, кладовища, як об`єкти комунально-складської зони, віднесені до ІІІ класу небезпеки, для яких встановлена санітарно-захисна зона 300 м.

Відповідно до пунктів 3.2, 3.5, 3.6 Державних санітарних правил та норм "Гігієнічні вимоги щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України" ДСанПіН 2.2.2.028-99, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України №28 від 01.07.1999 року, місцезнаходження кладовищної ділянки та її розміри передбачаються генеральним планом розвитку населеного пункту; відведення земельної ділянки під кладовище, проекти улаштування нових кладовищ, розширення і реконструкції діючих підлягають погодженню з місцевими установами державної санітарно-епідеміологічної служби.

Кладовища повинні бути розміщені в приміській зоні міських поселень і поблизу місць розташування сіл. Санітарно-захисна зона від території кладовища традиційного поховання і крематорію до житлових і громадських будівель, зон відпочинку, а також колективних садів та городів повинна бути не меншою 300 м, а від території кладовища для поховання урн після кремації до житлових і громадських будівель та об`єктів, що прирівняні до них, має бути не меншою 100 м.

У санітарно-захисних зонах не можна допускати розміщення: житлових будинків з придомовими територіями, гуртожитків, готелів, будинків для приїжджих; дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, лікувально-профілактичних та оздоровчих установ загального та спеціального призначення зі стаціонарами, наркологічних диспансерів; спортивних споруд, садів, садівницьких товариств; джерел централізованого водопостачання, водозабірних споруд, споруд водопровідної розподільної мережі.

У сільських населених пунктах при розташуванні кладовища вище населеного пункту стосовно потоку ґрунтових вод, які живлять джерела децентралізованого господарсько-питного водопостачання (колодязі, каптажі тощо) та у випадку гідрологічного зв`язку поверхні кладовища з водоносним горизонтом санітарно-захисна зона збільшується до 500 м.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.04.2019 року №104 затверджено державні будівельні норми Б.2.2-12:2019 "Планування і забудова територій" (надалі - ДБН Б.2.2-12:2019).

Пунктами 4.14, 14.11.1 ДБН Б.2.2-12:2019 передбачено, що з урахуванням вимог відповідних нормативно-правових актів щодо режиму використання територій визначаються зокрема території лімітованого використання, які розташовані в межах територій охоронних зон об`єктів, що відповідно до вимог вказаних актів вимагає обмеженого режиму використання (зони санітарної охорони, санітарно-захисні зони, зони особливого режиму використання земель, інші зони, де законодавством встановлюються планувальні обмеження використання території).

До планувальних обмежень відноситься система визначених чи нормативних санітарно-захисних зон, санітарних розривів, охоронних зон, зон санітарної охорони від промислових, сільськогосподарських, комунальних, транспортних, курортних та інженерних об`єктів, що встановлені ДСП 173-96.

Відповідно до пункту 6.1.44 ДБН Б.2.2-12:2019 розміщення нової дачної та садової забудови в межах населених пунктів, а також на територіях, де діють планувальні обмеження, у т.ч. на територіях лісів та лісопарків, об`єктів природно-заповідного фонду та їх охоронних зон, у санітарно-охоронних зонах курортів, водоохоронних зонах, на резервних позаміських територіях, які передбачені документацією з просторового планування для подальшого розвитку населених пунктів, на територіях інженерно-транспортної та природоохоронної інфраструктури не допускається.

Матеріалами справи підтверджено, що обрані позивачкою земельні ділянки знаходяться на території, яка входить в межі села Черняхівка, та розташована у виробничій зоні В-5 (зона підприємств V класу шкідливості), призначеній для перспективного будівництва об`єкта промисловості, та в межах санітарно-захисної зони, створеної в радіусі 300 м навколо кладовища - зони КС-3 (зона розміщення об`єктів 3 класу санітарної класифікації).

Затверджена відповідачем містобудівна документація свідчить про встановлені планувальні обмеження у використанні цієї території, зокрема поширення на неї режиму санітарно-захисної зони, який забороняє будівництво житлових об`єктів (зокрема дачних та садових будинків) та влаштування садів. Такі обмеження передбачені ДСП 173-96, ДСанПіН 2.2.2.028-99, ДБН Б.2.2-12:2019.

Тож з огляду на встановлені обмеження у використанні земель, за своїм функціональним призначенням земельні ділянки, розташовані на цій території, не можуть використовуватися для ведення садівництва та для індивідуального дачного будівництва і не можуть бути передані громадянам у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації за таким видом цільового призначення та наміром її використання.

Відтак, суд погоджується з висновками відповідача про невідповідність місця розташування обраних позивачкою земельних ділянок вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів та містобудівної документації, що згідно з абзацом 1 частини 7 статті 118 Земельного кодексу України є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

ОСОБА_1 , заперечуючи таку невідповідність, посилається на довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями, надану їй в.о. начальника відділу у Кропивницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, у якій земельний масив площею 2 га, в межах якого вона бажає отримати у власність земельні ділянки для ведення садівництва та для індивідуального дачного будівництва, значиться як землі сільськогосподарського призначення комунальної власності, що перебувають у запасі. (а.с. 6)

Суд вважає, що ця довідка свідчить про неузгодженість баз даних Державного земельного кадастру та містобудівного кадастру, але не спростовує невідповідність місця розташування обраних позивачкою земельних ділянок вимогам містобудівної документації на місцевому рівні - генеральному плану та плану зонування території села Черняхівка, які затверджені у встановленому законом порядку, є чинними та обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування.

Суд зазначає, що включення земельної ділянки у межі села Черняхівка та затвердження містобудівної документації щодо планування території села Черняхівка не є предметом цього спору.

У ході судового розгляду справи доведено правомірність спірних рішень Соколівської сільської ради №3179 та №3191 від 30.01.2020 року, тому у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування цих рішень та за похідною позовною вимогою про зобов`язання відповідача вчинити певні дії слід відмовити.

Судові витрати у справі сторонами не понесені.

Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Соколівської сільської ради (27641, Кіровоградська область, Кропивницький район, вул. Шевченка, 23, код ЄДРПОУ 04364905) відмовити.

Копію рішення суду надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду О.А. Черниш