Рішення № 89010115, 30.04.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

30 квітня 2020 року м. Рівне №460/1250/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гудими Н.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Служби безпеки України в Рівненській області (далі, - УСБУ в Рівненській області) про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за 2015 та 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29 вересня 2020 року та зобов`язання здійснити нарахування та виплату позивачу такої грошової компенсації за 2015 та 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме: 28 вересня 2016 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що в період з 02.12.1997 по 28.09.2016 проходив службу в УСБУ в Рівненській області, під час якої отримав статус учасника бойових дій, про що видано посвідчення від 29.05.2015 року. Згідно з наказом Служби безпеки України №1131-ос від 28.09.2016 – звільнений з військової служби в запас. З 28.09.2016 року - виключений зі списків особового складу Управління СБ України в Рівненській області. Поміж тим, при звільненні відповідачем не виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій. У зв`язку з цим, 08.01.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату цієї компенсації, однак отримав відмову у її задоволенні. Вважає, що відповідачем протиправно не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2015 по 2016 роки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та ст.16-2 Закону України "Про відпустки", відповідно до якої учасникам бойових дій встановлено додаткову відпустку. З огляду на це, просить в судовому порядку зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за період з 2015 по 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28.09.2016 р. За таких обставин, просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою від 02.03.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.23-25).

20.03.2020, у встановлений судом строк, на адресу суду надійшов відзив УСБУ в Рівненській області на позовну заяву, в якому відповідач позов не визнав. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що позивач був звільнений з військової служби 29.09.2016 р. З посиланням на ч.17 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», якою встановлено обмеження для військовослужбовців щодо надання їм в особливий період додаткової соціальної відпустки строком 14 днів як учасникам бойових дій, вважає, що відсутні підстави для виплати грошової компенсації позивачу за всі невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 по 2016 роки, оскільки, на думку відповідача, таке позивачем не набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Також зазначив, що оскільки додаткова відпустка учасникам бойових дій відповідно до ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» не має обов`язкового щорічного характеру, то вона не надається у наступному році у разі її невикористання в минулому році, зокрема, після закінчення дії особливого періоду. Крім того наголосив, що відповідно до роз`яснень Міністерства соціальної політики України від 08.02.2016 №107/13/84-16 додаткова відпустка учасникам бойових дій не належить до виду щорічних відпусток. Вказав, що ст. 24 Закону України «Про відпустки» не передбачено виплату грошової компенсації у разі невикористання додаткової відпустки учасниками бойових дій, а отже відсутні підстави для такої компенсації при звільненні та в інших випадках. Свої дії та рішення щодо відмови позивачу у виплаті грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки вважає правомірними і таким, що відповідають вимогам чинного законодавства. За таких обставин, просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі (а.с.30-33).

Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, то відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши позовну заяву, відзив на неї та долучені до них матеріали, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.

Як свідчить зміст копії військового квитка серії НОМЕР_1 . (а.с.10-17) , виданого на ім`я позивача, ОСОБА_1 з 02.12.1997 року по 28.09.2016 року проходив військову службу в Службі безпеки України на офіцерських посадах, з 31.10.2016 – перебуває на військовому обліку в УСБУ в Рівненській області.

16.09.2016 року згідно з Наказом Служби безпеки України за №1131-ос ОСОБА_1 звільнений з військової служби в запас (а.с.13)

28.09.2016 року згідно з наказом начальника Управління СБ України в Рівненській області за №211-0с позивач виключений зі списків особового складу УСБУ в Рівненській області (а.с12).

Відповідно до змісту довідки за матеріалами особової справи Р.№11/219 від 11.01.2020, виданої УСБУ в Рівненській області, ОСОБА_1 в період з 2015 по 2016 роки додаткову відпустку як учасник бойових дій не використовував (а.с.20).

Згідно з довідкою УСБУ в Рівненській області від 09.01.2020 за №17/6 грошова компенсація за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ОСОБА_1 не нараховувалася та виплата не здійснювалася (а.с.19).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 22.07.2014 по 26.08.2014 та з 04.11.2014 по 04.01.2015 брав безпосередню участь у проведенні антитерористичної операції на території Донецької області, у зв`язку з чим отримав статус учасника бойових дій. Дані факти підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме: довідкою за матеріалами особової справи Р.№11/219 від 11.01.2020 (а.с.20), копією витягу з протоколу комісії Центрального управління СБУ № 7/V2015/805 від 13.05.2015 (а.с.21), копією посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_2 від 29.05.2015 (а.с.9)

Листом від 05.02.2020 за №14/П-1/12 УСБУ в Рівненській області у відповідь на заяву позивача повідомило, що з моменту отримання статусу учасника бойових дій, позивач жодного разу не звертався з рапортом про надання додаткової відпустки. Додаткова відпустка учаснику бойових дій не належить до категорії щорічних, надається в календарному році та, у разі невикористання, не переноситься на наступний календарний рік. Таким чином, при підготовці наказу про виключення зі списків особового складу регіонального органу, виплата компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій не передбачена (а.с.18).

Не погодившись з зазначеною відмовою, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує і керується таким.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до ст.16-2 Закону "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно із п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ч.8 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім ч.14 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до ч.17 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з ч.18 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до ч.19 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та "Про оборону України".

За визначенням статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону України "Про оборону України" визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Указом Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2014 "Про часткову мобілізацію" №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо неотримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

Системний аналіз вказаних норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до ч.19 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ч.8 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ст.16-2 Закону України "Про відпустки".

Крім того, відповідно до абзаців 3 і 4 пункту 56 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента від 27 грудня 2007 року № 1262/2007 (в редакції від 12.08.2015 – чинній на час звільнення позивача зі служби) військовослужбовцям Служби безпеки України, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, встановлені пунктами 54 та 58 цього Положення.

У рік звільнення зазначених в абзацах другому та третьому цього пункту військовослужбовців Служби безпеки України зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям, які мають дітей (абзац 4).

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців СБУ з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону України "Про відпустки" та п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним у 2015-2016 роках дні додаткової відпустки як учасник бойових дій, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, що також підтверджена постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18, які враховуються судом при вирішенні даної справи.

Водночас, суд звертає увагу, що право позивача щодо отримання грошової компенсації не може бути обмежено, а тому звернення з заявою (рапортом) про виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку у рік звільнення не є обов`язковою передумовою для її виплати.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не нарахував та не виплатив позивачу грошову компенсацію з

а невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 по 2016 роки, чим допустив протиправну бездіяльність, а відтак діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, визначені чинним законодавство.

Таким чином, порушене право позивача підлягає захисту в судовому порядку шляхом визнання протиправною бездіяльності УСБУ в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за період з 2015 року по 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28.09.2016 року, (а не як зазначено позивачем - 29.09.2020, та відповідачем – 29.09.2016), та відновленню – шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2015 та 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28.09.2016 року.

Відповідно до вимог ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не повністю виконав процесуальний обов`язок доказування своєї позиції та не в повній мірі довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача частково відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.

Суд пам`ятає, що згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За наведених обставин, позовні вимоги слід задовольнити частково.

Правові підстави для застосування положень статті 139 КАС у суду відсутні, позаяк позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 241-246, 255, 295, пункт 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Управління Служби безпеки України в Рівненській області (33023, вул. Відінська, 4, м. Рівне, код ЄДРПОУ 20001668) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинення певних дій - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 та 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28 вересня 2016 року.

Зобов`язати Управління Служби безпеки України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 та 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28 вересня 2016 року.

В задоволенні позову в частині визнання протиправною бездіяльності Управління Служби безпеки України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29 вересня 2020 року – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, з урахуванням пункту 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складений 30 квітня 2020 року.

Суддя Гудима Н.С.