Рішення № 89000257, 24.04.2020, Херсонський міський суд Херсонської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №766/13504/19

Пров. №2/766/401/20

24 квітня 2020 року м. Херсон

Херсонський міський суд Херсонської області у складі: головуючого - судді Ус О.В., секретар судового засідання Неменко Ю.М., з участю позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката Гладкої А.О., представника відповідача адвоката Іванова С.О., що діє на підставі довіреності та доручення ХМЦ з надання БВПД, третьої особи ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення,-

В С Т А Н О В И В:

08 липня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати відповідача ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням будинку АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що він має право власності на нерухоме майно, а саме на 2-кімнатну квартиру у м.Херсоні, є колишнім членом її сім`ї, оскільки шлюб між ними розірвано. Спірна нерухомість є її особистою власністю, яку вона отримала у спадок. Домовленість щодо користування будинком у неї з відповідачем не існує, відповідач зайняв найбільшу кімнату, яку закриває на ключ, внаслідок чого створює перешкоди у користуванні їй своїм майном. При цьому, відповідач принижує її, піднімає на неї та доньку руку, погрожує, розмовляє нецензурною лексикою, влаштовує сварки у присутності онуків, здійснює психологічний тиск. На прохання покинути житло не реагує, навмисно не переїжджає у свою нерухомість, посилаючись на ст. 116 ЖК РСР просить виселити відповідача у примусовому порядку.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 07.08.2019 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначене судове засідання на 15.10.2019 р.

09.10.2019 р. від представника позивача адвоката Гладкої А.О. надійшли додаткові докази. В порушення вимог ч.9 ст. 83 ЦПК України копії доказів не надіслані та не вручені іншим учасникам справи.

Крім того, 09.10.2019 р. від адвоката Гладкої А.О. в порядку ст. 49 ЦПК України надійшли доповнення до позовної заяви, в яких остання посилається, як на підставу позовних вимог про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщення на ст. 405, 406 ЦК України щодо припинення у відповідача сервітутних прав на користування спірним житловим приміщенням. Судом вказана заява не приймається до розгляду та повертається заявнику на підставі ч.5 ст. 49 ЦПК України, що не позбавляє позивача в подальшому звертатися до суду за захистом своїх прав щодо припинення сервітуту користування житловим приміщенням.

09.10.2019 р. від представника позивача адвоката Гладкої А.О. надійшла заява про виклик свідків.

15.10.2019 р. від представника відповідача адвоката Іванова С.С. надійшов відзив на позов, в якому позов не визнає в повному обсязі, посилаючись на те, що кожна з вимог є взаємовиключною. Стороною відповідача визнається, що ОСОБА_3 з 24.08.1989 року до ухвалення судового рішення 04.04.2019 р. перебував у шлюбі з позивачем ОСОБА_1 ; з 24.12.1993 року зареєстрований та фактично проживає у будинку АДРЕСА_1 ; визнає, що право власності на будинок набуте позивачем ОСОБА_1 є непорушним. При цьому, всі інші обставини, на які посилається позивач у позові не підтверджені належними та допустимими доказами та є припущенням. Позивач підмінює предмет доказування перешкод у користуванні власністю сімейними відносинами сторін. Отримання будинку у власність в порядку спадкування не позбавляє відповідача продовжувати користуватися житловим приміщенням, а вимоги про виселення не відповідають правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування ст. 116 ЖК України.

Копія відзиву 15.10.2019 р. представником відповідача надіслана позивачці.

Судове засідання 15.10.2019 р. не відбувалося через перебування головуючого у нарадчій кімнаті при розгляді справи № 766/22645/18 та перенесене на 04.12.2019 р.

22.11.2019 р. адвокатом ОСОБА_4 подано додаткові докази без обґрунтування причини несвоєчасності їх подання, копії доказів 22.11.2019 р. направлені представником позивача відповідачеві.

04.12.2019 р. в судовому засіданні задоволено клопотання сторони позивача про допит свідків; крім того, суд ухвалив залучити до участі в справі в якості третіх осіб повнолітніх зареєстрованих у спірному житловому приміщені осіб – ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , розгляд справи відкладено на 24.04.2020 року.

В судове засідання 24.04.2020 року третя особа ОСОБА_2 не з`явилася, про час дату та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суд не повідомила.

В судове засідання відповідач ОСОБА_3 не з`явився, його явка судом обов`язковою не визнавалася, представлений адвокатом ОСОБА_5 .

Свідок Мошкова М.В. в судове засідання не з`явилася, сторона позивача відмовилася від допиту вказаного свідка з підстав незабезпечення її явки.

Третя особа ОСОБА_2 , надала згоду на допит її в якості свідка.

В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позов в повному обсязі та, посилаючись на те, що відповідач вчиняє домашнє насильство, просили задовольнити позов в повному обсязі, а також посилалися на припинення сервітуту.

Представник відповідача позов не визнав, підтримав в повному обсязі відзив, просив у задоволенні позову відмовити за недоведеністю вимог. Вказав, що припинення сервітуту має інший предмет доказування.

Третя особа ОСОБА_2 вважала позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню. Як свідок, суду пояснила, що проживає у будинку АДРЕСА_2 з народження. На теперішній час вона з двома своїми дітьми займає 2 кімнати, мама (позивач) одну маленьку кімнату, а відповідач займає зал. На протязі всього її життя відповідач сварився, принижував її та маму, говорив, що вона не є його донькою, нецензурно висловлювався та продовжує це робити, в тому числі у присутності її неповнолітніх дітей та при сторонніх особах. Сумісне життя з ним неможливе, після розлучення з позивачем, відповідач незважаючи на домовленість їсть їх їжу, вимагає половину будинку у користування. Якщо він покине житло вони будуть спокійно жити, а кімната, в якій він проживає, буде використовуватися за призначенням як вітальня. Вказала, що восени 2019 року був конфлікт, він підіймав руку на неї та на мати, нецензурно лаявся, а її діти все чули, все це негативно впливає на психіку матерії, її та малолітніх дітей.

Суд, заслухавши вступні слова сторін, допитавши третю особу в якості свідка про усі відомі їй особисто обставини, дослідивши письмові докази, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

За адресою: АДРЕСА_3 зареєстровані та фактично проживають: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_2 та її малолітні діти - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Крім того, у будинку зареєстрована, але фактично не проживає третя особа ОСОБА_2 . Вказані обставини не є спірними, визнані сторонами та додатково підтверджені довідками № 64, 65 від 17.06.2019 року, виданими головою квартального комітету Мамонтовою К ОСОБА_8 . (арк. справи 10, 11).

Вказані особи мають між собою родинні стосунки, окрім позивача та відповідача.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому 24.06.1989 року шлюбі, який розірвано заочним рішенням Херсонського міського суду Херсонської області 04.04.2019 року (арк. справи 13).

Відповідач стверджує, що він постійного проживає у будинку АДРЕСА_2 з 24.12.1993 року. Позивачкою вказана обставина не оспорюється, надані нею докази не містять відомостей щодо дати та підстав реєстрації у будинку відповідача. З паспорта позивача вбачається, що вона зареєстрована за вказаною адресою з 24.12.1993 року (арк. справи 16 зворотній бік – дані про реєстрацію у паспорті позивача).

З акта державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального житлового будинку (арк. справи 14-15) встановлено, що будинок АДРЕСА_2 , побудований у період з 1958 по 1962 роки, пред`явлений до здачі ОСОБА_9 (забудовник) вважається прийнятим. Акт затверджений рішенням виконкому Дніпровської районної Ради депутатів у м.Херсоні від 10.11.2006 року.

За свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 21.12.2006 року спадкоємцем майна ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її онука ОСОБА_1 (арк. справи 8). Спадкове майно складається з будинку з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, який знаходитися за адресою: АДРЕСА_3 .

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 здійснена 01.10.2008 року, про що свідчить відповідна відмітка на свідоцтві про право на спадщину (арк. справи 8 зворотній бік) та витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно (арк. справи 9).

Законність вселення та реєстрації відповідача не оспорюється.

Відповідач ОСОБА_11 є власником квартири АДРЕСА_4 на підставі договору дарування від 22.12.2011 року, що підтверджено інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (арк. справи 12).

Після звернення до суду з позовною заявою, 08.10.2019 р. ОСОБА_1 подано заяви про вжиття заходів щодо запобігання домашньому насильству до виконавчого комітету Херсонської міської ради, виконкому Дніпровської м.Херсона ради, Дніпровського районного відділення поліції (арк. справи 26-28), в яких позивач просить розглянути її заяви та вжити заходи щодо її колишнього чоловіка ОСОБА_3 .

З листа Дніпровської районної у м.Херосні ради № С-614 від 22.10.2019 р. вбачається, що заява ОСОБА_12 розглянута. 17.10.2019 р. спеціаліст служби у справах дітей разом з представником ювенальної поліції відвідали місце мешкання родини. ОСОБА_3 під час бесіди підтвердив конфліктні відносини з колишньою дружиною ОСОБА_1 та донькою ОСОБА_2 , посилаючись на те, що саме обидві жінки провокують скандали. Під час бесіди ОСОБА_1 попереджений про відповідальність в разі скоєння будь-якої форми насильсива. При цьому, службою у справах дітей направлено запит до ХМЦССДМ щодо підтвердження або спростування факту насильства та надання соціально-психологічного послуги родині з метою подолання наслідків домашнього насильства. За інформацією ХМЦССДМ усі члени родини не заперечують факт наявності конфліктних відносин, однією з вагомих підстав якого є продовження проживання ОСОБА_3 після розірвання шлюбу у будинку, що належить ОСОБА_1 (акр справи 45-46).

Листом виконавчого комітету Херсонської міської ради № С-6457 від 08.10.2019 року рекомендовано ОСОБА_1 в разі спроби вчинення насильницьких дій громадянином ОСОБА_3 звертатися до органів Національної поліції або мобільної бригади соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства (арк. справи 45-48). Також повідомлено, що 17.10.2019 року фахівцем із соціальної роботи Херсонського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молодості міської ради спільно зі службою у справах дітей Дніпровської районної у м.Херсоні ради та працівником ювенальної превенції Дніпровського районного відділу поліції здійснено виїзд за місцем проживання родини ОСОБА_13 , складено акти оцінки потреб родини. Кривдника – ОСОБА_3 попереджено про невідворотність настання відповідальності за здійснення насильницьких дій в родині.

16.10.2019 року ОСОБА_1 була допитана в якості потерпілої слідчим СВ Дніпровського ВП ХВП ГУНП в Херсонській області де повідомила про домашнє психологічне та фізичне насильство, що застосовує до неї ОСОБА_3 . Після розірвання шлюбу ОСОБА_3 систематично застосовує до неї домашнє насильство, яке полягає у нецензурних висловлюваннях на її адресу, агресивне реагування на її зауваження, словесні погрози, приниження, залякування (арк. справи 48-49).

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплено положення, відповідно до яких громадяни, що мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб. Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідач ОСОБА_3 зареєстрований у спірному житловому будинку, що не є спірним. Підстави та дата його реєстрації доказами не підтверджена, відповідач стверджує, що він був зареєстрований у спірному житловому будинку більш ніж за 12 років то того, як позивач ОСОБА_1 стала власником житлового будинку.

Статтею 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Наявність будь-яких угод між сторонами в судовому засіданні не встановлено.

При вирішенні справ, передбачених законом підстав для виселення особи чи визнавання такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі проводити оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до її житла не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК УРСР).

Частиною першою статті 116 ЖК Української РСР передбачено, якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах мешканців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.

Суд вважає, що факт домашнього насильства не підтверджений належними та допустимими доказами, посилання у відповідях виконавчих комітетів на попередження відповідача щодо відповідальності не є беззаперечним фактом домашнього насильства – доказів притягнення ОСОБА_3 до відповідальності, а також безрезультатність заходів запобігання і громадського впливу суду не надано. Пояснення свідка та позивача щодо систематичності домашнього насильства на протязі усіх років спільного проживання сторін суд не може прийняти як належний та допустимий доказ, оскільки позивач та її донька є заінтересованими особами. Крім того, суд приймає до уваги той факт, що з відповідними заявами позивач звернулася лише 08.10.2019 року, тобто через 3 місяця після подання позову до суду. Події, описані в заявах, встановлені органом місцевого самоврядування обставини наявності конфлікту між сторонами є лише припущенням наявності домашнього насильства, а не встановленим фактом. Попередження про які зазначено у листах є попередженнями про можливу відповідальність, а не заходом застосованим уповноваженим органом при розгляді справи про домашнє насильство.

Таким чином, судом встановлено, що належні заходи попередження або громадського впливу до відповідача не застосовувалися, докази систематичного порушення ОСОБА_3 правил співжиття з позивачем ОСОБА_1 відсутні.

Підсумовуючи, суд в оцінці обставин справи виходить з того, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі на час, коли позивач набула статус власника спірного будинку і подружжя стало проживати у ньому. Після розірвання шлюбу відповідач продовжив проживати в цьому житлі. Отже, відповідно, на відповідача поширюються гарантії збереження за ним права на користування зазначеним житлом на випадок припинення сімейних відносин з його власником. Істотним для вирішення спору є те, що достатніх та законних підстав для виселення відповідача на підставі статті 116 ЖК УРСР не встановлено.

Згідно із частиною першою статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Права членів сім`ї (колишніх членів) власника житла підлягають захисту і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Позивач вказує на те, що між нею та відповідачем відсутні домовленості щодо проживання відповідача у будинку після розірвання шлюбу, він самовільно зайняв саму велику кімнату, яку закриває на ключ, чим створює їй перешкоди у користуванні її власністю. Належних доказів своїм твердженням позивач суду не надала. При цьому, у позовній заяві про розірвання шлюбу позивач вже стверджувала про окреме проживання подружжя.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Заява від 09.10.2019 р., подана на підставі ст. 49 ЦПК України (арк. справи 29) щодо зміни (доповнення) підстав позову, суд не розглядає через невиконання ч.5 ст. 49 ЦПК України. Суд зауважує, що зміна підстави позову без виконання вимог ч.5 ст. 49 ЦПК України позбавляє сторону відповідача в повному обсязі захистити свої права в суді безпосередньо в даному судовому провадженні. При цьому ОСОБА_1 не позбавлена звернутися до суду з вимогами про визнання припиненим права користування житловим приміщенням до суду, предметом доказування при цьому буде наявність сервітутних відносин та їх припинення внаслідок припинення підстав для їх виникнення, а не перешкоди у користуванні власністю та систематичного порушення правил співжиття.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати покладаються на позивача.

Підстави для негайного виконання судового рішення відсутні.

Заходи забезпечення позову судом не застосовувалися.

Рішення в повному обсязі складене 29 квітня 2020 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України, ст.ст. 12, 76, 81, 90, 235, 258, 263-265, 268, 273, 279, 280-283, ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована та проживає: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований та проживає: АДРЕСА_1 ), треті особи: ОСОБА_2 (РНОКПП невідоме, зареєстрована: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована та проживає: АДРЕСА_1 ) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Херсонського апеляційного суду або через Херсонський міський суд Херсонської області, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк на апеляційне оскарження рішення суду та строк для подання заяви про перегляд заочного рішення суду, визначені в цьому рішенні продовжуються на строк дії такого карантину.

СуддяО. В. Ус