Рішення № 88995359, 23.04.2020, Волочиський районний суд Хмельницької області

Справа №: 671/311/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

23 квітня 2020 року Волочиський районний суд Хмельницької області в складі:

головуючого судді Ніколової С.В.

при секретарі Хрупайло Т.В.,

розглянувши в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису у відкритому судовому засіданні в місті Волочиську справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

У лютому 2020 року АТ КБ "Приватбанк" (далі - Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, яка виникла за договором від 13 травня 2014 року станом на 27 січня 2020 року в сумі 10928 грн. 97 коп, з яких: 2628 грн. 43 коп. заборгованості за кредитом, 2560 грн. 71 коп. заборгованості по відсотках за користування кредитом, 4961 грн. 93 коп. заборгованості за пенею, 777 грн. 90 коп. штрафу. В обґрунтування доводів позовної заяви позивач зазначив, що 13 травня 2014 року з ОСОБА_1 укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, відповідно до якої останній отримав кредит у розмірі 3315 грн. 13 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користуванням кредитом у розмірі 18% річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

В судове засідання представник позивача не з`явився, однак подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, погоджується на заочний розгляду справи у разі неявки в судове засідання відповідача.

Відповідач, який про час, місце та дату судового засідання повідомлений належним чином відповідно до ст. 74 ЦПК України, в судове засідання не з`явився. Тому, згідно вимог ст. 224 ЦПК України, за письмовою згодою позивача суд проводить заочний розгляд справи.

Дослідивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом об`єктивно встановлено, що 13 травня 2014 року між ПАТ КБ "Приватбанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості і приєднання до Умов та правил надання кредитних карток, згідно якої Банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 3315 грн. 13 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Сторонами погоджено термін повернення кредиту - 24 місяці - з 13.05.2014 року по 31.05.2016 року, а також сторони погодили порядок сплати платежів по кредиту та відсотках, відповідальність сторін, в тому числі те, що починаючи з 1 по 25 число кожного місяця позичальник представляє банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 165 грн. 89 коп. для погашення заборгованості за кредитом яка складається з заборгованості за кредитом, відсотків, а також інших витрат у відповідності з Умовами та правилами. Дата останнього погашення заборгованості повинна бути не пізніше 31.05.2016 року. Відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості, за порушення умов кредитного договору відповідач зобов`язаний сплатити Банку штраф в розмірі 777 грн. 90 коп.

Відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання з повернення грошових коштів.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Як вбачається із тексту Генеральної угоди від 13 травня 2014 року, яка підписана відповідачем, останній погодився з розміром наданого йому кредиту та порядком сплати процентів за використання кредитних коштів та розміром фіксованого штрафу у разі недотримання ним своїх зобов`язань.

Згідно з проведеним позивачем розрахунком станом на 27.01.2020 року у ОСОБА_1 перед Банком наявна заборгованість за кредитом в сумі 2628 грн. 43 коп., 2560 грн. 71 коп. заборгованості по відсотках за користування кредитом, 777 грн. 90 коп. штрафу відповідно до п. 2.2. Генеральної угоди.

Таким чином, враховуючи, що відповідач погодився на умови, викладені у тексті Генеральної угоди від 13.05.2014 року, позовні вимоги Банку в частині стягнення заборгованості за кредитом, заборгованості по відсотках та штрафу підлягають задоволенню.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Верховного суду від 03.10.2019 року у справі №342/180/17, від 11.09.2019 року у справі №497/1623/17-ц, від 02.10.2019 року у справі №466/7035/14-ц.

Разом з тим, згідно з п. 2.8 вказаної Угоди відповідач зобов`язався при порушенні ним умов даної угоди сплатити банку пеню, розмір якої зазначений в Умовах та правилах надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» (АТ КБ «ПриватБанк»).

Проте, як вбачається зі змісту Генеральної угоди від 13 травня 2014 року, а саме п. 2.8. вказаної угоди, розмір пені та порядок її сплати не визначено.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за Генеральною угодою від 13 травня 2014 року, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому матеріали справи не містять підтверджень того, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Генеральну угоду від 13 травня 2014 року, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема щодо сплати неустойки (пені, штрафів) у зазначеному в цих документах розмірах.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, надані банком Витяг з Умов та Правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно вони не підтверджують вказаних обставин. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, який містяться в матеріалах даної справи не містить підпису відповідача, тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 13 травня 2014 року шляхом підписання Генеральної угоди (постанова Верховного Суду від 04.09.2019 року у справі №332/1810/16-ц, провадження №61-19765 св18).

Таким чином, суд прийшов до висновку про відмову в позові в частині про стягнення з відповідача пені.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягнення заборгованість, розмір якої було підтверджено доказами, а саме 2628 грн. 43 коп. заборгованості за кредитом, 2560 грн. 71 коп. заборгованості по відсотках за користування кредитом та 777 грн. 90 коп. штрафу відповідно до п. 2.2. Генеральної угоди.

При розподілі судових витрат суд враховує пропорційність задоволених вимог. Позов заявлено з ціною 10928 грн. 97 коп., а задоволено на суму 5967 грн. 04 коп., тобто на 54,60%.

За таких обставин з відповідача на користь позивача слід стягнути 1147 грн. 69 коп. судового збору (2102 х 54,60%).

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 49, 81, 141, 247 ч. 2, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 13 травня 2014 року, яка виникла станом на 27 січня 2020 року у розмірі 2628 грн. 43 коп. заборгованості за кредитом, 2560 грн. 71 коп. заборгованості по відсотках за користування кредитом та 777 грн. 90 коп. штрафу відповідно до п. 2.2. Генеральної угоди, а також 1147 грн. 69 коп. понесених судових витрат.

В задоволенні позову акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення 4961 грн. 93 коп. заборгованості за пенею відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості про сторін: позивач: акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», 01001 м. Київ, вул. Грушевського б.1Д, код ЄДРПОУ 14360570; відповідач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: Хмельницька область Волочиський район с. Бокиївка, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Рішення складено 23 квітня 2020 року.

Суддя: