Рішення № 88990944, 24.04.2020, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/5480/19

Провадження № 2/206/564/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2020 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська

у складі:

головуючий суддя Маштак К.С.

за участю:

секретаря судового засідання Гергіль Ю.І.

відповідач ОСОБА_1

представник відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» до ОСОБА_1 про відшкодування завданої майнової шкоди, -

І. Стислий виклад позиції позивача, відповідача та представника відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Публічним акціонерним товариством «Страхова компанія «Країна» та ОСОБА_2 було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АЕ № 2970396, за яким страховик зобов`язався відшкодувати шкоду заподіяну страхувальником життю здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, а саме: автомобіля «Citroen», д.н.з. НОМЕР_1 . 05.07.2016 в м. Рубіжне сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Citroen», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Hyundai», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 В результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «Hyundai», д.н.з. НОМЕР_2 отримав механічні пошкодження. Особою винною в ДТП визнано ОСОБА_1 Вартість матеріальних збитків завданих власнику пошкодженого транспортного засобу становить 50000,00 грн. ПАТ «СК «Країна» сплатило на користь потерпілої особи страхове відшкодування в сумі 49490,00 грн. ОСОБА_2 було надано знижку в розмірі 50% від страхового платежу, однак на момент ДТП забезпеченим транспортом керував відповідач. Так, у позивача виникло право вимоги до відповідача суми в розмірі 50% від виплаченого страхового відшкодування. В зв`язку із чим, представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача суму завданої майнової шкоди в розмірі 24745,00 грн. (а.с. 1-3, 32-34).

Відповідачем було подано відзив на позовну заяву, згідно змісту якого останній зазначив, що страховий платіж ніяким чином не впливає на розмір страхового відшкодування, відтак вважав, що не повинен нести відповідальність перед страховою компанією, де був застрахований автомобіль «Citroen», д.н.з. НОМЕР_1 . Також позивач посилаючись на те, що в даних правовідносинах має місце суброгація, відтак строк перебігу позовної давності починається з моменту ДТП, просив застосувати до спірних правовідносин строки позовної давності та відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі та стягнути з позивача на його користь витрати зі сплати судового збору (а.с. 90-95).

Не погоджуючись з вказаними вище обставинам викладеними у відзиві, представник позивача подала відповідь на відзив, згідно змісту якої зазначила, що пільга надавалася лише ОСОБА_2 , відтак відповідач зобов`язаний відшкодувати 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування. В зв`язку із чим, просила задовольнити позов в повному обсязі (а.с. 107-109).

Не погоджуючись з вказаними вище обставинам викладеними у відповіді на відзив, відповідач подав заперечення на відзив на позовну заяву, згідно змісту якого зазначив, що до нього перейшли всі права ОСОБА_2 за договором страхування, який він уклав, тому вважає, що не повинен нести відповідальність перед страховою компанією. В зв`язку із чим, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі (а.с. 116-120).

Представник позивача у судове засідання не з`явилась, подала до суду клопотання про розгляд справи без участі представника «Страхова компанія «Країна», позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити (а.с. 87, 103).

Відповідач у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Представник позивача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, просила відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, зазначила, що до відповідача перейшли всі права та обов`язки ОСОБА_2 за договором страхування.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

30.09.2019 представником позивача подано позовну заяву (а.с. 1-3).

03.10.2019 ухвалою судді позовну заяву було залишено без руху (а.с. 27).

01.11.2019 представником позивача подано заяву про усунення недоліків разом з уточненою позовною заявою (а.с. 31-34).

04.11.2019 у зв`язку із усуненням недоліків позовної заяви, провадження у справі відкрито та призначено підготовче судове засідання на 28.11.2019 (а.с. 36).

28.11.2019 у зв`язку із неявкою відповідача підготовче судове засідання було відкладено на 24.12.2019.

24.12.2019 у судовому засіданні суд не виходячи до нарадчої кімнати, за наявності підстав, визначених у п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

24.12.2019 досліджено матеріали справи та ухвалено заочне рішення (а.с. 48-52).

10.03.2020 до канцелярії суду надійшла заява відповідача про перегляд заочного рішення, розгляд якої було призначено на 19.03.2020 (а.с. 57-63).

19.03.2020 ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська заяву відповідача про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення від 24.12.2019 скасовано, призначено справу до розгляду в загальному позовному провадженні на 10.04.2020 (а.с. 80).

19.03.2020 відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності (а.с. 81).

27.03.2020 представником позивача подано заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника (а.с. 87).

06.04.2020 відповідачем подано відзив на позовну заяву (а.с. 90-95).

14.04.2020 представником позивача подано заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника (а.с. 103).

17.04.2020 представником позивача подано відповідь на відзив на позовну заяву (а.с. 107-109).

22.04.2020 відповідачем подано заперечення на відзив на позовну заяву (а.с. 116-120).

24.04.2020 проголошено вступна та резолютивну частини рішення суду.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Між ПАТ «Страхова компанія «Країна» та ОСОБА_2 було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АЕ № 2970396 від 27.04.2015, згідно якого було застраховано автомобіль «Citroen С250», 1996 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова (шасі) НОМЕР_3 на загальну страхову суму 100000,00 грн., страховий платіж з урахуванням 50% знижки пільговику склав 330,00 грн. (а.с. 6).

05.07.2016 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Citroen», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Hyundai Tucson», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП у зв`язку з порушенням останнім п. 16.11 Правил дорожнього руху України, що підтверджується копією постанови Самарського районного суду м. Дніпропетровська № 206/4412/16-п від 31.08.2016 (а.с. 7).

Відповідно до копії повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду потерпілої особи № 4145 від 07.07.2016 та копії повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду № 4144 від 07.07.2016, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 повідомили ПАТ «СК «Країна», щодо дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 05.07.2016 в м. Рубіжне, в результаті якої отримали механічні пошкодження транспортні засоби «Hyundai», д.н.з. НОМЕР_2 та «Citroen», д.н.з. НОМЕР_1 (а.с. 8-9).

Згідно копії акту огляду колісного транспортного засобу від 26.07.2016 та ремонтної калькуляції № 40565 від 20.09.2016, транспортний засіб «Hyundai Tucson», д.н.з. НОМЕР_2 , 2007 р.в. отримав механічні пошкодження, розрахункова вартість ремонту склала 85260,67 грн. (а.с. 13-16).

23.09.2016 ОСОБА_3 до ПАТ «СК «Країна» було подано заяву на виплату страхового відшкодування № 12221 та заяву щодо погодження розміру страхового відшкодування № 12222, згідно якої останній погодився із розміром страхового відшкодування в сумі 50000,00 грн. (а.с. 10-12).

Згідно копії страхового акту № 07/40565/3.2.29 та копії платіжного доручення № 13848 від 31.10.2016, ПАТ «СК «Країна» виплатило ОСОБА_3 страхове відшкодування у розмірі 49490,00 грн. (а.с. 17-18).

ПАТ «СК «Країна» направляло відповідачу ОСОБА_1 письмову вимогу про відшкодування завданої майнової шкоди у розмірі 24745,00 грн., від отримання якої відповідач відмовився (а.с. 19-22).

В той же час, станом на дату розгляду даної цивільної справи докази виконання відповідачем вимоги позивача відсутні.

ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, відповідачем та представником відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон), обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).

Відповідно до статті 9 Закону, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування.

Згідно п. 13.2 ст. 13 Закону, розмір страхового платежу за одним внутрішнім договором страхування зменшується на 50 відсотків, за умови, що страхувальником є громадянин України - учасник війни, особа з інвалідністю II групи, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесена до I або II категорії, пенсіонер, а забезпечений транспортний засіб має робочий об`єм двигуна до 2500 сантиметрів кубічних включно та належить цьому громадянину на праві власності. Зазначена пільга надається за умови особистого керування таким транспортним засобом особою, яка належить до визначених у цьому пункті категорій громадян України, без мети надання платних послуг з перевезення пасажирів або вантажу.

Пунктом 22.1 ст. 22 Закону передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до п. 38-1.1. ст. 38-1 Закону, у разі якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених пунктом 13.2 статті 13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов`язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.

Відтак, оскільки ОСОБА_2 при укладенні договору страхування із застосуванням п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» було зменшено розмір страхового платежу за одним внутрішнім договором страхування на 50 відсотків, а на момент ДТП забезпеченим транспортом керував відповідач, так, у позивача виникло право вимоги до відповідача в розмірі 50% від виплаченої суми страхового відшкодування.

Отже, суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми завданої майнової шкоди в розмірі 24745,00 грн. регулюються вищезазначеними нормами Закону та є такими, що підлягають задоволенню.

В той же час, п.п. 20-1.1., 20-1.2. ст. 20-1 Закону передбачено, що у разі зміни власника забезпеченого транспортного засобу договір страхування зберігає чинність до закінчення строку його дії. У разі відчуження забезпеченого транспортного засобу права та обов`язки страхувальника переходять до особи, яка прийняла такий транспортний засіб у свою власність.

Однак, відповідачем та представником відповідача не було надано суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження набуття ним права власності на автомобіль «Citroen», д.н.з. НОМЕР_1 щодо якого було укладено між ПАТ «Страхова компанія «Країна» та ОСОБА_2 договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АЕ № 2970396, відтак доводи відповідача та його представника, щодо переходу до відповідача прав та обов`язків ОСОБА_2 , як страхувальника та те що він не повинен нести відповідальність перед страховою компанією, де був застрахований автомобіль «Citroen», д.н.з. НОМЕР_1 відхиляються судом.

В той же час, щодо доводів відповідача стосовно того, що у даних правовідносинах виникло саме право суброгації, суд зазначає наступне.

Так, у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов`язанні (заміна активного суб`єкта) зі збереженням самого зобов`язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одне зобов`язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. При цьому регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 ЦК України), а також статтею 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а для суброгації відповідно до статті 993 ЦК України і статті 27 Закону України «Про страхування» встановлено особливий правовий режим, що відповідає висновкам, зробленим у постановах від 28.03.2018 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 183/791/16-ц (ЄДРСРУ № 73219603) та від 28.02.2018 у справі № 521/16989/13-ц (ЄДРСРУ № 72587626).

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до обґрунтованого висновку, що у даному випадку, між сторонами виникли правовідносини щодо зворотної вимоги (регресу).

Окрім цього, щодо застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.

Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частиною 1 ст. 254 ЦК України передбачено, що строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Згідно ст. 260 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Так, судом встановлено, що у даній справі, між сторонами виникли правовідносини щодо зворотної вимоги (регресу), відтак заява відповідача про застосування строків позовної давності, згідно якої останній зазначив, що у даних правовідносинах виникло саме право суброгації та перебіг строків позовної давності почався з моменту скоєння ДТП є безпідставним.

В той же час, моментом початку позовної давності для регресної вимоги страховика є день проведення страховиком виплати страхового відшкодування третій особі (потерпілому в деліктному зобов`язанні).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 05.04.2017 у справі № 6-2806цс16.

Також, у своїй заяві про застосування строків позовної давності від 19.03.2020 відповідач посилався на те, що у рамках регресної вимоги відшкодування збитків перебіг строків позовної давності почався з моменту коли страховик виплатив страхове відшкодування 31.10.2016, а представник позивача звернувся з позовом до суду 30.09.2019, проте 03.10.2019 ухвалою судді позов було залишено без руху, а провадження у справі у зв`язку із усуненням недоліків позовної заяви було відкрито 04.11.2019, однак залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Так, дійсно, за результатами перевірки суддею матеріалів позовної заяви на їх подання з дотриманням вимог встановлених ст. 174-177 ЦПК України, було виявлено деякі недоліки, що стали підставою для залишення позовної заяви без руху, які в подальшому було усунуто представником позивача та відкрито провадження у справі, проте жодного процесуального рішення, щодо залишення позовної заяви без розгляду, як на це вказав відповідач, судом не постановлялося.

Відтак, оскільки страховик сплатив страхове відшкодування 31.10.2016, сплив позовної давності мав місце лише 31.10.2019, в той же час, представник позивача звернувся до суду з даною позовною заявою 30.09.2019, тобто до закінчення строків позовної давності, отже заява відповідача про застосування строків позовної давності від 19.03.2020 є безпідставною.

Так, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

В свою чергу, практика Європейського суду з прав людини як джерела права, а ЄСПЛ притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту, тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the UnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25).

Окрім цього, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, рішення ЄСПЛ в справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, рішення ЄСПЛ у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010).

Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд України у постанові від 18 травня 2016 р. у справі № 6-658цс15 висловив наступну правову позицію: «Суд повинен установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні».

Враховуючи вищевикладене, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, суд приходить до висновку, що оскільки позивач має право вимоги до відповідача в розмірі 50% від виплаченої суми страхового відшкодування, наявні законні підстави та належне обґрунтування для стягнення з відповідача коштів у розмірі 24745,00 грн., відтак позов підлягає задоволенню повністю.

Крім цього, відповідно до вимог ч. 2 ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, отже суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача витрати, понесені ним, щодо сплати судового збору.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 5, 9, 13, 20-1, 22, 29, 35, 36, 38-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 11, 15, 16, 256, 257, 1166, 1187, 1188, 1191ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76, 81, 141, 258, 259, 263-266, 268, 273 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» до ОСОБА_1 про відшкодування завданої майнової шкоди - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Кудрявський узвіз, буд. 7, п/р № НОМЕР_5 в ПАТ КБ «Правекс-Банк», МФО 380838, ЄДРПОУ 20842474) суму завданої майнової шкоди (в порядку регресу) в розмірі 24745,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 29.04.2020.

Головуючий суддя: К.С. Маштак