Ухвала суду № 88989056, 04.02.2020, Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа № 297/1973/16-к

УХВАЛА

про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту

04 лютого 2020 року м. Берегове

Слідчий суддя Берегівського районного суду Закарпатської області Гецко Ю.Ю., за участю секретаря судового засідання Михайліченко І. А., прокурора Кенийз Р. І., та захисника Мензак Ю. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора Кенийз Р. І., про обрання відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України

запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, -

в с т а н о в и в:

В провадженні Берегівського районного суду знаходиться кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 332 КК України.

Справа надійшла до суду після розгляду 31.05.2018 року Касаційний кримінальним судом у складі Верховного суду, згідно ухвали запобіжний захід обраний відносно ОСОБА_1 спливає 30 липня 2018 року.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 за попередньою змовою з невстановленими досудовим розслідуванням особами сприяв незаконному переправленню через державний кордон України чотирьох громадян Шрі-Ланки, а саме: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яких 26 липня 2016 року о 22:10 годин на невстановленому слідством транспортному засобі перевіз в с. Астей, Берегівського району, Закарпатської області, звідки з метою уникнення прикордонних нарядів, через поле перевів вказану групу осіб до

державного кордону України з Угорщиною, тобто сприяв порадами та вказівками переправленню вказаних осіб через державний кордон. Однак поблизу 188 прикордонного знаку, що розташований в с. Астей, Берегівського району, ОСОБА_1 та четверо громадян Шрі-Ланки були виявлені та затримані військовослужбовцями Мукачівського прикордонного загону.

В обґрунтування заявленого клопотання прокурор зазначає, що ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за яким законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 5 років (від 5 до 7 років), у матеріалах провадження наявні ризики передбачені ст. 177 КПК України, а саме, що обвинувачений перебуваючи на волі може: переховуватись від органу досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідків, експертів у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, у зв`язку з чим, орган досудового розслідування вважає за необхідне застосувати до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав, просив обрати відносно обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки наявні ризики передбачені ст.177 КПК України. При цьому, прокурор зазначив, що застосування відносно підозрюваного більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, є недоцільним.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_1 – адвокат Мензак Ю. Ю. у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні клопотання та обрати домашнього арешту. Просив прийняти до уваги, що його підзахисний не має наміру ухилятися від суду.

Обвинувачений ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав думку свого захисника та просив відмовити у задоволенні клопотання.

Заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали внесеного клопотання з додатками, суд приходить до наступного висновку.

Згідно положень ст.132 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

У відповідності до ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Крім того, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, враховуються обставини, передбачені ст.178 КПК України, вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Відповідно до ч.1, п.4 ч.2 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Згідно роз`яснень, що містяться в п.3 та п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» від 25.04.2003 року №4, запобіжні заходи застосовується за наявності підстав вважати, що обвинувачений, обвинувачений буде намагатись ухилятися від слідства або суду, перешкоджати встановленню істини по кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень. Разом з тим, взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, у зв`язку з чим такий обирається лише за наявності підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов`язків, що випливають норм КПК України, і його належної поведінки. Обов`язковою умовою взяття під варту (виходячи з його правової природи) має бути обґрунтована впевненість судді в тому, що більш м`які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.

Це можливо, коли особа немає постійного місця проживання, зловживає спиртними напоями чи вживає наркотичні засоби, продовжує вчиняти злочини, підтримує соціальні зв`язки негативного характеру, порушила умови запобіжного характеру, не пов`язаного з позбавленням волі, раніше ухилялася від слідства, суду чи виконання судових рішень.

Відповідно до мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 липня 2003 року №14-рп/2003 в справі №1-23/2003, тяжкість злочину законом не визначається, як підстава для застосування будь-якого виду запобіжного заходу, а не тільки взяття під варту, і при цьому, за своєю правовою природою запобіжний захід не є кримінальним покаранням.

У частині 3 статті 176 КПК України визначено, що слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м`яким запобіжним заходом є особисте зобов`язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

В обґрунтування заявленого клопотання про продовження відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою прокурор зазначає, що ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за яким законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 5 років (від 5 до 7 років), у матеріалах провадження наявні ризики передбачені ст. 177 КПК України, а саме, що обвинувачений перебуваючи на волі може: переховуватись від органу досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідків, експертів у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення.

Згідно положень ч.1 та ч.2 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. Слідчий суддя, суд зобов`язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.

Відповідно до ч.4 ст.194 КПК України якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбачені частиною п`ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги п.п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого (підозрюваного) від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Тобто, із зазначеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що у справах, де особа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув`язнення може бути застосоване. Суд зобов`язаний врахувати всі дійсні обставини справи і за наявності підстав, вичерпний перелік яких визначений в ст.183 КПК України, застосувати винятковий вид запобіжного заходу.

Відповідно до п. «с» ч.1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Слідчим суддею враховуються вимоги пункту 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якого термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати обєктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182), а також пункту 1 частини 1 статті 178 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з яким суд при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу зобов`язаний оцінити вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення.

Так, з матеріалів клопотання слідує, що органом досудового розслідування ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України, за яким законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 7 років. Даний злочин відповідно до ст.12 КК України відносяться до категорії тяжких злочинів.

Проте, підозра ОСОБА_1 у вчиненні даного злочину за відсутності фактичних даних, які б свідчили про те, що інші більш м`які запобіжні заходи можуть не забезпечити його належної поведінки та виконання процесуальних обов`язків, передбачених КПК України, не є підставою для обрання найбільш суворої міри запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Оцінюючи доводи прокурора про необхідність продовження відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою через ризики можливого незаконного впливу на свідків, експертів у цьому кримінальному провадженні, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином чи вчиненні іншого кримінального правопорушення суд констатує, що їх можливе настання прокурором жодним доказом не доведено. Також прокурором не доведено те, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

З врахуванням сукупності викладених висновків, а також даних про особу обвинуваченого ОСОБА_1 , який раніше притягувався до кримінальної відповідальності однак відповідно до ст.. 89 КК України не судимий, має постійне місце реєстрації та проживання, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, за відсутності обґрунтованої впевненості в тому, що більш м`який запобіжні заходи не зможуть забезпечити його належної поведінки, суд вважає, що в силу характеру діяння, в якому обвинувачується ОСОБА_1 , наслідків, які настали внаслідок злочину та потреби у встановлені істини у кримінальному провадженні, та приходить до висновку, що прокурором доведено обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини 1 статті 194 КПК України, але не доведено обставини, передбачені пунктом 3 частини 1 цієї статті, а тому в задоволенні клопотання про обрання відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді взяття під варту слід відмовити.

При цьому, приймаючи до уваги наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, зокрема, можливого переховування від органу досудового розслідування та суду, продовження вчинення кримінального правопорушення, у якому він підозрюється, а також враховуючи тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_1 у разі визнання його винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.332 КК України, суд вважає за потрібне застосувати відносно обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжний захід у виді домашнього арешту, без застосування електронних засобів контролю, оскільки саме такий запобіжний захід буде достатнім для потреб судового розгляду та зможе забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків та запобігти ризикам, визначених ст.177 КПК України.

У відповідності до ч.5 ст.194 КПК України на ОСОБА_1 слід покласти наступні обов`язки: прибувати до суду на першу вимогу; не відлучаться з місця свого проживання, повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти, якщо їх декілька) для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в`їзд в Україну.

Керуючись ст. ст. 176, -178, 181, 183, 186, 193, 194, 196, 309, 310 КПК України, суд,-

ухвалив:

У задоволенні клопотання прокурора про застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - відмовити.

Застосувати відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України, запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, без застосуванням електронних засобів контролю, строком на два місяці.

Відповідно до ч.5 ст.194 КПК України покласти на підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні обов`язки:

- прибувати до суду на першу вимогу;

- не відлучаться з місця свого проживання, без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти, якщо їх декілька) для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в`їзд в Україну.

-не залишати місце постійного проживання у нічний час, а саме з 20.00 годин по 08.00 годин, без дозволу слідчого, прокурора або суду:

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_1 , що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за його поведінкою, мають право з`являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього зобов`язань.

Ухвалу про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передати для виконання органу Національної поліції за місцем проживання підозрюваного.

Строк дії ухвали складає 2 місяці з дня її проголошення тобто до 03 квітня 2020 року включно.

Ухвала щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до апеляційного суду Закарпатської області протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Суддя: Гецко Ю. Ю.