Рішення № 88987714, 29.04.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 206/1451/19

провадження 2/201/496/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2020 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Плевако О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення суми коштів і судових витрат,

ВСТАНОВИВ:

Дніпровська міська рада 12 березня 2019 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення коштів, збитків міськради, судових витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах посилається на те, що 14 червня 2018 року робочою групою з питань самоврядного контролю за додержанням вимог законодавства України щодо раціонального використання та охорони земель Соборної районної у місті Дніпрі ради було проведено перевірку з питання дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . За підсумками перевірки встановлено, що на земельній ділянці (орієнтовна площа під будівлею - 250 кв. м.) за вказаною адресою знаходиться об`єкт нерухомого майна - будівлі та споруди торгівельного комплексу, кафе загальною площею 465 кв. м., що належить на праві власності ОСОБА_1 .. Вивчивши наявні документи, провівши візуальне обстеження робоча група прийшла до висновку про наявність права власності на зазначене нерухоме майно, але в той же час, на відсутність належним чином оформлених документів на земельну ділянку, що є порушенням ст. 125, 126 ЗК України, що свідчить про те, що відбулось неправомірне користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, та наявність з боку відповідачів протиправної поведінки що, в свою чергу, призвело до понесення позивачем збитків у вигляді неотримання ним доходу від орендної плати. Керуючись постановою Кабінету міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 було здійснено розрахунок збитків, заподіяних міській раді при використанні земельної ділянки. Згідно з актом № 17 від 01 листопада 2018 року комісії з визначення розміру збитків, заподіяних міській раді, власникам землі та землекористувачам при використанні земельних ділянок сума заподіяних збитків складає 155 414 грн. 80 коп.. Розмір збитків згідно наданого позивачем розрахунку за період з 07 березня 2016 року по 01 листопада 2018 року складає 138 929 грн. 32 коп... Зазначений акт затверджено рішенням виконавчого комітету Дніпровської міської ради № 1249 від 18 грудня 2018 року. 01 лютого 2019 року позивачем на адресу ОСОБА_1 було направлено вимогу щодо сплати збитків, заподіяних ДМР. Станом на 14 лютого 2018 року кошти до міського бюджету від відповідача не надходили. За підсумком розрахунків, сума неотриманої орендної плати, яку зберегли у себе землекористувачі за рахунок власника цієї земельної ділянки внаслідок користування землею без достатньої правової підстави склала 138 929.32 грн., яку позивач і просив стягнути з відповідача разом з понесеними судовими витратами.

Позивач вважає, що відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання щодо вказаного користування цією земельною ділянкою, що є порушенням вимог чинного законодавства та законних прав позивача. Позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням виконати вимоги закону і сплатити вказану суму, але відповідач цього не зробив, чим порушив його права, в добровільному порядку спір не вирішено. Вважає такі дії відповідача не законними, позивачу фактично завдані матеріальні збитки та просив стягнути з відповідача вказані кошти, задовольнивши позов в повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином. Причини неявки в судове засідання судом визнаються не поважними, заяви на відкладення слухання справи оцінюються судом як спосіб затягування розгляду справи і недобросовісне виконання своїх процесуальних прав та обов`язків, оскільки таке намагання перенесення слухання справи було вже неодноразо, доказів на підтвердження причини відсутності в засіданні сторона позивача не надавала. Справа розглядається тривалий час, стороною позивача породжується тяганина. Отже, суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаного позивача відповідно до ст. 223 ЦПК України.

Відповідач ОСОБА_1 та/або його представник в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив; вказаним і матеріалами справи, на думку суду, в письмовому зверненні до суду, позовні вимоги не визнали повністю, оскільки відповідачем все зроблено згідно вимог закону стосовно оформлення власності на будівлю і вказану позивачем земельну ділянку. Ніяких інших зобов`язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували, матеріальної чи моральної шкоди не завдавали. Позовні вимоги не доведені, заперечували проти задоволення позову і вважали за можливе розгляд справи без їх участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.

З`ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до статті 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України суб`єктом права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують своє право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Рішенням міської ради від 14 липня 2004 року № 34/18 «Про організацію здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель у місті» на виконавчі комітети районних у місті рад покладено забезпечення здійснення самоврядного контролю за додержанням вимог законодавства щодо раціонального використання та охорони земель у місті. Самоврядний контроль за використанням і охороною земель полягає у забезпеченні додержання органами місцевого самоврядування, підприємствами, організаціями і громадянами земельного законодавства.

При здійсненні самоврядного контролю за використанням і охороною земель у місті, відповідно до покладених завдань, виконавчі комітети районних у місті рад здійснюють самоврядний контроль, зокрема, за: дотриманням підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форми власності, громадянами України, іноземними громадянами, особами без громадянства земельного законодавства при користуванні земельними ділянками; дотриманням встановленого порядку набуття і реалізації прав на землі в межах міста, які перебувають у власності територіальної громади міста, крім земель приватної та державної власності; своєчасним поверненням тимчасово зайнятих земельних ділянок та приведенням їх у стан, придатний для використання за призначенням.

14 червня 2018 робочою групою з питань самоврядного контролю за додержанням вимог законодавства України щодо раціонального використання та охорони земель Соборної районної у місті ради було проведено перевірку з питання дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

За підсумками перевірки, як стверджує позивач, встановлено наступне.

Відповідно до інформаційної довідки № 125855316 від 31 травня 2018 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна встановлено, що за адресою АДРЕСА_1 в наявності нерухоме майно - будівлі та споруди торгівельного комплексу: відповідно до технічного опису майна - загальна площа кафе 465 кв. м., ганки, вхід у підвал, кіоски, споруди, замощення тощо; власник будівлі - ОСОБА_1 , підстава виникнення права власності - договір дарування ВВА № 696630 від 30 грудня 2003 року, реєстр № 3478.

Листом від 04 червня 2018 року до № 77/05-32 на ім`я ОСОБА_1 було направлено повідомлення про здійснення обстеження земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 . Власник, представник власника під час проведення зазначених дій був відсутній. Візуальним оглядом встановлено, що за зазначеною адресою - АДРЕСА_2 будівля кафе, по обидва боки розміщені капітальні прибудови - кіоски, в наявності вхід в підвальне іприміщення (дані реєстру, вимірювання тощо) складає 250 м. кв.

Вивчивши наявні документи, як стверджує позивач, провівши візуальне обстеження група прийшла до висновку про наявність права власності на зазначене нерухоме майно, але в той же час - на відсутність належним чином оформлених документів на земельну ділянку, що є порушенням ст. 125, 126 Земельного Кодексу України.

Отже, на думку позивача, відбулось неправомірне користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, що свідчить про наявність з боку відповідача протиправної поведінки що, в свою чергу, призвело до понесення позивачем збитків у вигляді неотримання ним доходу від орендної плати.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на наступні норми закону.

Згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України особа, який завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодовувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого було порушено. З урахуванням положень частини 2 ст. 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь- яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відшкодуванням заподіяних збитків.

Згідно зі ст. 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19 квітня 1993 року відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

Відповідно до Положення про комісію з визначення розміру збитків, заподіяних міській раді, власникам землі та землекористувачам при використанні земельних ділянок, затвердженого рішенням міської ради № 221 від 19 червня 2013 року розрахунок розміру збитків здійснюється на підставі акту, який фіксує порушення земельного чи екологічного законодавства, довідки про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, довідки про сплату земельного податку або орендної плати за землю, а також інших документів, необхідних для з`ясування обставин заподіяних збитків.

Як стверджує позивач, за результатами опрацювання зазначених документів, комісія з визначення розміру збитків, заподіяних міській раді, власникам землі та землекористувачам при використанні земельних ділянок дійшла висновку про необхідність здійснення розрахунку для визначення розміру збитків, заподіяних Дніпровській міській раді при використанні земельної ділянки. Отже, керуючись постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19 квітня 1993 року було здійснено розрахунок збитків, заподіяних міській раді при використанні земельної ділянки.

Листом Комісії від 07 вересня 2018 року № 1/5-64 відповідача було повідомлено про розгляд питання нанесення їм збитків заподіяних міській раді при використанні земельної ділянки та запрошено його на засідання Комісії для надання коментарів стосовно використання земельної ділянки. Згідно з актом № 17 від 01 листопада 2018 року комісії з визначення розміру збитків, заподіяних міській раді, власникам землі та землекористувачам при використанні земельних ділянок сума заподіяних збитків складає 155 414.80 грн. (з урахуванням суми сплаченого земельного податку). Розмір збитків розрахований за період з 01 листопада 2015 року по 01 листопада 2018 року.

Зазначений акт затверджено рішенням виконавчого комітету Дніпровської міської ради № 1249 від 18 грудня 2018 року.

01 лютого 2019 року ОСОБА_1 було направлено вимогу щодо сплати збитків, заподіяних Дніпровській міській раді, власникам землі та землекористувачам при використанні земельної ділянки. Згідно з Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19 квітня 1993 року збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше ніж протягом одного місяця після затвердження актів комісій.

За інформацією департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради станом на 14 лютого 2018 року кошти до міського бюджету не надходили.

Крім того, обгрунтуванням позовних вимог є також наступне: відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц.

В зв`язку із вищевикладеним Комісія з визначення розміру збитків, заподіяних Дніпровській міській раді дійшла висновку про необхідність здійснення розрахунку для визначення розміру суми грошових коштів неотриманої орендної плати, яку без достатньої правової підстави зберіг у себе відповідач. За наслідками розрахунку сума неотриманої орендної плати, яку зберіг у себе землекористувач за рахунок власника цієї земельної ділянки внаслідок користування землею без достатньої правової підстави з урахуванням трирічного строку позовної давності, на думку позивача, склала 138 929.32 грн., оскільки відповідно до ст. 256 Цивільного Кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Ст. 257 Цивільного Кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. В зв`язку із чим Дніпровською міською радою здійснено перерахунок за період з 07 березня 2016 року по 01 листопада 2018 року.

Позивач вважає, що відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання щодо вказаного користування цією земельною ділянкою, що є порушенням вимог чинного законодавства та законних прав позивача. Позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням виконати вимоги закону і сплатити вказану суму, але відповідач цього не зробив, чим порушив його права, позивачу фактично завдані матеріальні збитки, в добровільному порядку спір не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є правовідносини, які виникають у зв`язку з безпідставним утриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають при наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або стеження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочинну або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Судом з`ясовано, що дійсно рішенням міської ради від 14 липня 2004 року № 34/18 «Про організацію здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель у місті» на виконавчі комітети районних у місті рад покладено забезпечення здійснення самоврядного контролю за додержанням вимог законодавства щодо раціонального використання та охорони земель у місті. Самоврядний контроль за використанням і охороною земель полягає у забезпеченні додержання органами місцевого самоврядування, підприємствами, організаціями і громадянами земельного законодавства.

При здійсненні самоврядного контролю за використанням і охороною земель у місті, відповідно до покладених завдань, виконавчі комітети районних у місті рад здійснюють самоврядний контроль, зокрема, за: дотриманням підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форми власності, громадянами України, іноземними громадянами, особами без громадянства земельного законодавства при користуванні земельними ділянками; дотриманням встановленого порядку набуття і реалізації прав на землі в межах міста, які перебувають у власності територіальної громади міста, крім земель приватної та державної власності; своєчасним поверненням тимчасово зайнятих земельних ділянок та приведенням їх у стан, придатний для використання за призначенням.

14 червня 2018 робочою групою з питань самоврядного контролю за додержанням вимог законодавства України щодо раціонального використання та охорони земель Соборної районної у місті ради було проведено перевірку з питання дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформаційної довідки № 125855316 від 31 травня 2018 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна встановлено, що за адресою АДРЕСА_1 наявності нерухоме майно - будівлі та споруди торгівельного комплексу, 2-х поверхова будівля кафе загальною площею 465 м. кв.; власник будівлі - ОСОБА_1 , підстава виникнення права власності - договір дарування ВВА № 696630 від 30 грудня 2003 року, реєстр № 3478.

Листом від 04 червня 2018 року до № 77/05-32 на ім`я ОСОБА_1 було направлено повідомлення про здійснення обстеження земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 . Власник, представник власника під час проведення зазначених дій був відсутній. Візуальним оглядом встановлено, що за зазначеною адресою - АДРЕСА_2 будівля кафе, по обидва боки розміщені капітальні прибудови - кісоки, в наявності вхід в підвальне приміщення, орієнтовна площа під будівлею (дані реєстру, вимірювання тощо) складає 250 м. кв.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентований у ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч.2 ст.120 ЗК України) Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт «е» ч.1 ст.141 ЗК України)

Згідно до статей 125, 126 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Статтею 206 ЗК України та ст. 2 Закону України «Про плату за землю» визначено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Проте, враховуючи приписи ч. 2 ст. 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника жилого будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Для кондикційних зобов`язань важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

Такі висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17.

Водночас за змістом визначення, наведеного у ч. 1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з вимогами ст. 76, 78, 81 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

З приписів наведеної норми права вбачається, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться на території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Верховний Суд України у своїй судовій практиці сформував правову позицію щодо наявності загального принципу цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Така позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16. Ст. 125, 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Статтею 206 Земельного кодексу України та статтею 2 Закону України «Про плату за землю» визначено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Зазначені обставини, з урахуванням вимог ст.77 ЦПК України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради ОСОБА_2 дозволено проектування і проведення реконструкції будинку під торгівельне підприємство по АДРЕСА_1 у межах землекористування. Вказане будівництво і реконструкція проведені, в передбаченому законом порядку введено в експлуатацію і видане свідоцтво про право власності на вказане нерухоме майно. Отже будівництво, належне оформлення і реєстрація вказаного об`єкту нерухомого майна та земельна ділянка за вказаною адресою проведені правомірно, без порушень і в передбаченому законом порядку; вищезазначені документи не оспорені і мають законну силу.

Але, як зазначає позивач у позовній заяві, за розрахунком комісії з визначення розміру збитків, заподіяних міській раді, сума неотриманої орендної плати, яку зберегли у себе землекористувачі за рахунок власника цієї земельної ділянки внаслідок користування землею без достатньої правової підстави склала 155 414.80 грн. Проте, Дніпровською міською радою в межах строків позовної давності здійснено перерахунок за період з 07 березня 2016 року по 01 листопада 2018 року та загальна сума коштів відносно ОСОБА_1 становить 138 929.32 грн..

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оренду землі» об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (ч.1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі»).

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності КГС від 10 вересня 2018 року по справі № 920/739/17.

Відповідно до ч. 2 ст. 20, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем самостійно визначено розмір зобов`язання за період з 07 березня 2016 року по 01 листопада 2018 року на загальну суму 138 929.32 грн. шляхом арифметичного розрахунку, проте, доказів розроблення, погодження та затверджувалася нормативно грошової оцінки спірної земельної ділянки у визначеному законодавством порядку, що у свою чергу, є необхідним для визначення розміру недоотриманого доходу за фактичне користування земельною ділянкою (відповідний висновок, сформульований Верховним Судом у постанові від 12 квітня 2019 року у справі № 922/981/18), позивачем суду не надано.

При цьому, в позовній заяві позивач не наводить суду належних обґрунтувань чи пояснень з посиланням на норми права або нормативні акти, щодо визначенням у розрахунках інших значень площі, які застосовувалися при визначенні розміру неотриманої орендної плати з розрахунку на одного землекористувача, виходячи з загальної площі 250 кв. м..

Надана копія листа щодо нормативно-грошової оцінки 1 кв. м. земельної ділянки не є належним і допустимим доказом та прямо суперечить ч. 2 ст. 20 та ч. З ст. 23 Закону України «Про оцінку земель», яким зазначено, що нормативно грошова оцінка встановлюється технічною документацією про нормативно грошову оцінку конкретної земельної ділянки.

Згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, а відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої постановлене рішення. Враховуючи результат вирішення даної справи судові витрати повинні бути покладені на позивача.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що первісний позов не підлягає задоволенню повністю.

Тобто, позивач повинен довести, що його дiями не було порушено його права або права відповідача. Однак, жодних доказiв позивачем до суду не надано. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-якi домовленості i зобов`язання стосовно позивача (крім договірних, зазначених в позові) відносно завдання збитків, предмета спору, а позивач не довів незаконність дій відповідача. Твердження позивача про наявнiсть будь-яких iнших зобов`язань стосовно позовних вимог - є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача на позові, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджена. Позовні вимоги не уточнювалися, зустрічні вимоги не заявлені.

При таких обставинах суд вважає можливим Дніпровській міській раді в задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення суми коштів і судових витрат відмовити.

Таким чином, викладені позивачем обставини не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, переконливих доказів на спростування позиції відповідача позивач суду не надав, позовна заява не ґрунтується на законі та не підлягає задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 33, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 79, 79-1, 80, 83, 125, 126, 141, 152, 157, 206 ЗК України, ст. 3-5, 15, 16, 18, 22, 82, 83, 1212-1214 ЦК України, ст. 3, 21 Закону України «Про оренду землі», ст. 2, 20, 23 Закону України «Про оцінку земель», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Дніпровській міській раді в задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення суми коштів і судових витрат відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Повний текст рішення складено 29 квітня 2020 року.

Суддя -