Рішення № 88985338, 29.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2020 року м. Київ № 826/14890/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,

установив:

10 вересня 2018 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - ГУ ПФУ), в якій просить:

- визнати бездіяльність ГУ ПФУ, яка полягає у не виплаті за період з березня 2015 року по квітень 2018 року включно пенсії, - протиправною;

- зобов`язати ГУ ПФУ виплатити за період з березня 2015 року по квітень 2018 року включно пенсію на визначений нею раніше рахунок.

В обґрунтування заявлених вимог зазначила про порушення її права на пенсійне забезпечення припиненням виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому представник ГУ ПФУ посилається на Закон України від 20 жовтня 2014 року №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон №1706-VII), постанову Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 «Про здійснення виплат внутрішньо переміщеним особам», Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 (далі - Порядок №365), та зазначає, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період будуть виплачуватися на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Отже суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши письмові пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до моменту прибуття в місто Київ, перебувала на обліку в Бахмутському об`єднаному управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - Бахмутське ОУ ПФУ) та отримувала пенсію по втраті годувальника.

До взяття на облік Бахмуцьким ОУ ПФУ перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в місті Красний Луч Луганської області.

Згідно з розпорядження Бахмутського ОУ ПФУ від 23 березня 2018 року про зняття з обліку ОСОБА_1 у зв`язку із переїздом до іншого міста згідно із запитом від 14 березня 2018 року №14229/02 пенсія позивачу сплачена по 29 лютого 2016 року (а.с. 51-52).

Згідно з розпорядження від 03 березня 2016 року з 01 березня 2016 року припинено виплату пенсії ОСОБА_1 до з`ясування інформації від Служби безпеки України.

13 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (правонаступником якого є ГУ ПФУ) із заявою про взяття її на облік і запит пенсійної справи з Донецької області.

Згідно з витягу із рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 20 березня 2018 року №11 вирішено призначити (поновити) виплату пенсії внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 .

Таким чином, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ та отримує пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV). Виплата пенсії здійснюється як внутрішньо переміщеній особі на підставі електронної пенсійної справи.

26 липня 2018 року позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій вказала, що пенсія, яка надійшла на її рахунок після відновлення, не відповідає розміру, який заборгував пенсійний орган за період з листопада 2014 року та просила останнього повідомити їй, зокрема, за який період виплачена пенсія станом на 01 серпня 2018 року (з розбивкою помісячно), на підставі чого не виплачена повна сума боргу.

Листом від 14 серпня 2018 року за №60365/02/6-5267 ГУ ПФУ повідомило позивача на її звернення, що поновлення виплати пенсій особам здійснюється у Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку №365, відповідно до пункту 15 якого, орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Відповідно до електронної бази особових рахунків, на серпень 2018 року, позивачу нараховано частину суми пенсії за серпень - 5213,27 грн, та по додатковій відомості сума - 15639,81 грн, частина суми за серпень 2018 року та за липень 2018 року в загальній сумі 15639,81 грн. Невиплачений борг обліковується окремо та буде виплачуватись в Порядку, який наразі знаходиться на стадії затвердження, тому здійснити виплату пенсії за минулий період не має можливості.

Також судом встановлено, що згідно з розпорядження від 16 травня 2018 року розмір призначеної позивачу пенсії з 01 березня 2016 року складав - 3030,32 грн, з 01 травня, 08 червня 2016 року - 3043,12 грн, з 01 грудня 2016 року - 3063,60 грн, з 01 травня 2017 року - 3074,97 грн, з 01 жовтня, 01 грудня 2017 року, 01 січня та з 01 квітня 2018 року - 4228,91 грн (а.с. 53).

Не погоджуючись із такою бездіяльністю відповідача, ОСОБА_1 звернулася з даним позовом до суду.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлює Закон №1706-VII.

Відповідно до статті 1 Закону №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону №1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 4 Закону №1706-VII).

Відповідно до частин першої, третьої статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Як встановлено під час розгляду справи, позивача взято на облік внутрішньо переміщеної особи з 11 січня 2018 року, що підтверджується відповідною довідкою № 0000455954 .

На підставі заяви позивача від 13 березня 2018 року, вона перебуває на обліку в ГУ ПФУ та з травня 2018 року їй почали виплачувати пенсію.

За встановлених у справі обставинах, спірні правовідносини виникли щодо невиплати пенсії за минулий період з 01 березня 2016 року по квітень 2018 рік.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон №1058-IV.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

З аналізу наведених норм вбачається наявність двох строкових обмежень стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб`єкта владних повноважень.

Проте, підпунктом 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365» пункт 15 викладено в такій редакції: «Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України».

Одночасно підпунктом 2 пункту 2 названої вище постанови Кабінету Міністрів України визначено, що пункти 16 і 18 доповнено реченням такого змісту: «Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України».

Разом з тим, згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Частиною третьою статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Таким чином, нормативно-правовим актом, яким визначено здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Так, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Натомість нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними актами.

Поряд з цим, як зазначено вище, згадуваними пунктами постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365» визначено порядок виплати заборгованості по виплаті пенсії інший, який не відповідає статті 46 Закону №1058-IV, а відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме названа стаття Закону №1058-IV.

Так, у рішенні «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте, якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06) від 14.10.2010 зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

При цьому, Європейська соціальна хартія (переглянута), яка набрала чинності для України 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.

Сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: Кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.

У передумові Керівних принципів з питання переміщення осіб всередині країни Організації Об`єднаних Націй (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998)) визначено, що для цілей цих Принципів внутрішньо переміщеними особами вважаються особи або групи осіб, яких змусили покинути свої будинки або звичні місця проживання, зокрема в результаті або щоб уникнути негативних наслідків збройного конфлікту, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини, надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру, і які не перетинали міжнародно визнаних державних кордонів.

Таким чином, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Поряд з цим, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у статті 9 Закону №1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Як зазначено вище, статтею 46 Закону №1058-IV визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Таким чином, бездіяльність ГУ ПФУ щодо невиплати позивачу заборгованості з пенсії, що утворилася за період з 01 березня 2016 року по квітень 2018 року є протиправною, що, як наслідок, вказує на наявність правових підстав для зобов`язання відповідача виплатити позивачеві пенсію за період з 01 березня 2016 року по квітень 2018 року.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи викладене, та з огляду на те, що позивачем заявлено вимоги за період з березня 2015 року, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2018 року позивачу відстрочено сплату судового збору в сумі 704,80 грн до ухвалення Окружним адміністративним судом міста Києва судового рішення у справі. Оскільки судом задоволено позов, судовий збір підлягає стягненню з відповідача.

Що стосується зазначеної ОСОБА_1 в прохальній частині позовної заяви вимоги зобов`язати ГУ ПФУ виплатити за період з квітня 2015 року по квітень 2018 року включно пенсію негайно після проголошення судового рішення на визначений рахунок раніше, то суд зазначає, що дійсно статтею 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено можливість звернення судового рішення до негайного виконання, що за встановлених у даній справі обставин заслуговую на часткове задоволення.

Стосовно ж висловленої позивачем вимоги про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, то дійсно відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття рішення у справі.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Водночас, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов`язком.

Враховуючи, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду, суд, приймаючи до уваги обставини даної справи, вважає, що підстави зобов`язувати суб`єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення відсутні. Тобто, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням зазначеного рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 242-246, 255, 371, 382 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії з 01 березня 2016 року по квітень 2018 року, - протиправною.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01 березня 2016 року по квітень 2018 року.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань в дохід спеціального фонду Держаного бюджету України судовий збір у розмірі 704,80 грн (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) за наступними платіжними реквізитами: «Отримувач коштів - УК у Печер.р-ні/Печерс.р-н/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897, рахунок отримувача - UA908999980313181206084026007, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача - 899998, код класифікації доходів бюджету 22030101, призначення платежу "*;101;_(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб, реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом _____ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Окружний адміністративний суд міста Києва».

Рішення суду в частині виплати ОСОБА_1 пенсії в межах суми стягнення за один місяць звернути до негайного виконання.

У встановлені контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду в місті Києві подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» цього ж Кодексу.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ).

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду в місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 42098368).

Суддя О.М. Чудак