Рішення № 88984818, 29.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2020 року м. Київ № 826/3662/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомСільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" до Міністерства юстиції України Департаменту державної реєстрації та нотаріату провизнання протиправним та скасування Наказу №3758/5 від 23.11.2017 року, зобов`язання вчинити дії ВСТАНОВИВ:До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Україна» (далі - позивач) з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач 1), Департаменту державної реєстрації та нотаріату (далі - відповідач 2) у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №3758/5 від 23.11.2017 року «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» прийнятий на підставі Висновку (рішення) Комісії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації за результатами розгляду колективної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2., ОСОБА_7, ОСОБА_8., ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та інших від 19.10.2017 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08.11.2017 року за №33542-0-33-17;

- зобов`язати Міністерство юстиції України, Департамент державної реєстрації та нотаріату, відновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, скасовані Наказом Міністерства юстиції України №3758/5 від 23.11.2017 року рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в частині, що стосуються земельних ділянок орендованих Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Україна».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що прийнятий Міністерством юстиції України Наказ №3758/5 від 23.11.2017 являється незаконним, прийнятим з порушенням норм чинного законодавства та таким, що підлягає скасування. Крім того, позивач зазначає, що Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації було порушено пункт 9 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1128 (далі- Порядок №1128) щодо належного повідомлення про час та місце розгляду колективної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та інших від 19.10.2017 року, в той час, як відповідне засідання Комісії було проведено 16.11.2017 року.

Відповідно, при розгляді названої вище скарги від 19.10.2017 року, рішення Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації згідно до пункту 8 Положення про Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 12.01.2016 року №37/5 оформлюється висновком, який повинен містити відповідні відомості, передбачені абзацом 2 пункту 8 Положення №37/5 від 12.01.2016 року. При цьому умовами пункту 8 Порядку № 1128, Комісія встановлює обставини, що обґрунтовують вимоги скаржника. Однак, у зв`язку з неповідомленням позивача про розгляд колективної скарги від 19.10.2017 року, його було фактично позбавлено права на надання пояснень та документальних підтверджень щодо суті скарги.

За переконанням позивача, на момент звернення його до адміністративного суду щодо скасування наказу відповідача 1 №3758/5 від 23.11.2017 року, відповідач 1 не виконав обов`язку передбаченого пунктом 17 Порядку №1128 про повідомлення позивача про прийняте за результатами колективної скарги від 19.10.2017 року рішення, яке протягом трьох робочих днів повинно надсилатися стороні, в той час, як реєстраційні записи, якими посвідчено реєстрацію права оренди земельних ділянок за позивачем скасовано.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.03.2018 адміністративний позов залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. Встановлено п`ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з моменту отримання копії цієї ухвали.

Позивачем усунуто недоліки позовної заяви у строк встановлений судом, а відтак позовна заява за формою та змістом відповідає вимогам статей 160 та 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.04.2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду на 29.05.2018 року у порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомлення сторін, запропоновано відповідачам подати відзив на позовну заяву (відзив) та докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачу.

У судовому засідання 31.07.2018 суд ухвалив перейти до подальшого розгляду справи в порядку спрощеного провадження.

Представник відповідача наголосив на наявності підстав для відмови в задоволенні позову повністю, за наведених у відзиві обставин. Зокрема, акцентує на необґрунтованості тверджень позивача про: порушення скаржниками строку для подачі скарги; неналежне повідомлення позивача про час та місце розгляду скарги. Додатково зазначає, що оскаржуваний наказ є правомірним та таким, що прийнятий з урахуванням всіх обставин справи, оскільки оскаржувані скаржниками рішення та дії державних реєстраторів щодо проведення державної реєстрації права оренди земельних ділянок були такими, що не відповідають вимогам, встановленим законодавством у сфері державної реєстрації, у результаті яких право оренди було зареєстровано зокрема і за позивачем.

До суду від Департаменту державної реєстрації та нотаріату відзив на позовну заяву не надходив.

Позивачем подано відповідь на відзив відповідача 1, в якій він не погоджується із доводами та твердженнями відповідача 1 та вважає, що відповідач 1 не мав повноважень на скасування рішень про державну реєстрацію прав вчинених державними реєстраторами, а отже приймаючи оскаржуваний наказ перевищив надані йому чинним законодавством права.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

05.12.2017 на адресу позивача надійшов лист №13/313150-33-17/144 від 26.11.2017 року з наказом Міністерства юстиції України №3758/5 від 23.11.2017 року «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» виданий на підставі висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 16.11.2017 року за результатами розгляду колективної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та інших від 19.10.2017 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08.11.2017 року за №33542-0-33-17.

Наказом Міністерства юстиції України №3758/5 від 23.11.2017 року, колективну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та інші задоволено частково, скасовано 46 (сорок шість) рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятих державним реєстратором прав на нерухоме майно виконавчого комітету Гатенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Петриком Д.О., державним реєстратором комунального підприємства «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Пархомчуком Ю.А., державним реєстратором Обухівської районної державної адміністрації Київської області Тимченком А.С.

Державна реєстрація права оренди за позивачем проведена протягом 2015 року та 2016 року, скаржники звернулися зі скаргою до Відповідача 1 лише 19.10.2017 року, порушуючи 60 денний строк з дня вчинення реєстраційної дії, що на думку позивача є порушенням частини 3 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» з врахуванням пункту 7 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації та порушення Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації строків розгляду скарги.

Вважаючи свої права порушеними, позивач подав на розгляд суду відповідний позов, зауваживши в ньому процедурні порушення розгляду відповідачем 1 скарги, що є підставами для скасування Наказу та відновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень в частині, що стосуються земельних ділянок орендованих позивачем.

Вирішуючи спір по суті, суд керується положеннями чинного законодавства, що діяло на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон №1952-IV), «Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1128 (далі - Порядок №1128), «Положенням про Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 12.01.2016 за № 37/5 (далі - Положення № 37/5 ), та іншими нормативно-правовими актами, виданими на їх виконання (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Даний конституційний припис закріплений у ст. 6 КАС України, згідно якої суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Розкриваючи зміст верховенства права, Європейський суд з прав людини зауважує, що верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом. Дані позиції знаходять своє практичне застосування і у практиці Верховного Суду (постанова від 28 серпня 2018 року, справа № 820/3789/17).

Згідно п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За п.п. 1, 2 «Положення про Міністерство юстиції України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 року № 228, Міністерство юстиції України (Мін`юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мін`юст у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Згідно пп. 8310 пункту 4 «Положення про Міністерство юстиції України», Мін`юст відповідно до покладених на нього завдань розглядає відповідно до закону скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Мін`юсту та приймає обов`язкові до виконання рішення.

Мін`юст у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, здійснює організацію і контроль за їх виконанням (п. 10 наведеного Положення).

Зважаючи на приписи «Положення про Міністерство юстиції України», слід зауважити, що МЮ України розглядає відповідно до закону скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Мін`юсту та приймає обов`язкові до виконання, у формі наказу, рішення, чим, як центральний орган виконавчої влади, який наділений публічно-владними управлінськими функціями на підставі законодавства, здійснює реалізацію своєї компетенції в рамках процедури розгляду відповідних скарг, яка (процедура) включає в себе розгляд скарг та прийняття обов`язкових до виконання рішень.

Пунктом 13 зазначеного вище Положення встановлено, що для розгляду наукових рекомендацій та проведення фахових консультацій з основних питань діяльності у Мін`юсті можуть утворюватися інші постійні або тимчасові консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи. Рішення про утворення чи ліквідацію колегії, інших постійних або тимчасових консультативних, дорадчих органів, їх кількісний та персональний склад, положення про них затверджуються Міністром.

Так, наказом Міністерства юстиції України від 12.01.2016 за № 37/5 затверджено «Положення про Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації», в силу пп. 1-3 р. І якого, Положення визначає порядок створення, організаційні та процедурні засади діяльності Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, а також права та обов`язки її членів. Комісія є постійно діючим колегіальним консультативно-дорадчим органом при Міністерстві юстиції України, що в межах повноважень, визначених Законами України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128, забезпечує розгляд скарг у сфері державної реєстрації. Комісія у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, цим Положенням та іншими актами законодавства.

Поряд з цим, постановою № 1128 від 25.12.2015 Кабінету Міністрів України затверджено «Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації», в п. 2 якого визначено, що для забезпечення розгляду скарг суб`єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, положення та склад яких затверджуються Мін`юстом або відповідним територіальним органом.

Формою роботи комісії є засідання, які проводяться у разі потреби. Дату, час і місце проведення засідання комісії визначає її Голова. Рішення комісії оформляються висновком, який підписується Головою комісії, секретарем та членами комісії, що брали участь у засіданні комісії. Організаційне забезпечення діяльності комісії, підготовку матеріалів для розгляду комісією, а також підготовку на основі протоколу засідання комісії проекту висновку комісії та проекту наказу Міністерства юстиції України здійснює Департамент державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України (пп. 1, 8, 9 р. ІІІ Положення №37/5).

За результатами розгляду скарги суб`єкт розгляду скарги на підставі висновків комісії приймає мотивоване рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених Законами, у формі наказу. Висновок комісії, на підставі якого суб`єктом розгляду скарги приймається рішення про задоволення скарги, обов`язково містить інформацію про те, що: 1) рішення, дії або бездіяльність суб`єкта оскарження не відповідають законодавству у сфері державної реєстрації; 2) скарга підлягає задоволенню в повному обсязі чи частково (з обов`язковим зазначенням у якій частині) шляхом прийняття суб`єктом розгляду скарги рішень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пунктом 2 частини шостої статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (п.п. 12, 14 Порядку №1128).

Таким чином, діяльність комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, яка забезпечує розгляд скарг суб`єктом розгляду скарги - Мін`юстом та його територіальними органами, включає надання висновку, на підставі якого останніми приймається мотивоване рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених Законами, являє собою невід`ємну частину процедури розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту, а тому, як прийнятий комісією висновок, так і прийняте на його підставі суб`єктом розгляду скарги рішення у формі наказу, мають відповідати критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, якою передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, для встановлення обставин протиправності спірного наказу, необхідним є перевірка судом висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, на підставі якого був прийняти спірний наказ та самого ж спірного наказу на відповідність критеріям, що встановлені в ч. 2 ст. 2 КАС України.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (стаття 228 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 124 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних в скаргах рішень), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Статтею 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

З аналізу наведених норм вбачається, що визнання правочину недійсним належить до компетенції суду, в той час як Міністерство юстиції України розглядає скарги на рішення, дію або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Міністерства юстиції України в межах Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та приймає мотивоване рішення щодо скасування рішення державного реєстратора, яке було прийнято з порушенням вимог законодавства у сфері державної реєстрації.

Комісія не наділена повноваженнями щодо визнання документів, на підставі яких було проведено ту чи іншу реєстраційну дію, недійсними.

Як вбачається із матеріалів справи, Комісією було встановлено, що державними реєстраторами під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно було порушено вимоги законодавства у сфері державної реєстрації, які полягали у наступному:

- з відомостей Державного реєстру прав встановлено, що державними реєстраторами не було виготовлено всіх електронних копій шляхом сканування документів, які підтверджують сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав, що свідчить про порушення державними реєстраторами пункту 10 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 р. №1127 (далі - Порядок №1127), а також пунктів 1, 3, частини 3 статті 10, абзацу 2 частини 1 статті 16, пункту 2 частини 1 статті 18 Закону України 1952-IV;

- державному реєстратору для проведення державної реєстрації права оренди земельних ділянок за позивачем були подані довіреності, які не містять відповіднох повноважень представництва інтересів з питань лержавної реєстрації речових прав на нерухоме майно, в тому числі права оренди земельних ділянок, що свідчить про порушення державними реєстраторами вимог пункту 1 частини 3 статті 10 Закону №1952-IV, а також частини 1 та 2 статті 24 Закону України 1952-IV;

- державну реєстрацію інших речових прав (оренди) земельних ділянок було проведено державними реєстраторами на підставі договорів оренди земельних ділянок, укладених з позивачем, які не відповідали вимогам законодавства;

- договори оренди землі, які були подані державним реєстраторам для проведення державної реєстрації прав, не містили всіх істотних умов таких договорів, встановлених статтею 15 Закону України «Про оренду землі» (у редакціях, чинних на момент прийняття оскаржуваних рішень), а саме, порядку внесення орендної плати;

- державними реєстраторами при проведенні державної реєстрації права оренди земельної ділянки за орендарями ТОВ «ГЕРМАНІВСЬКЕ», ТОВ «АГРО-ІВ», СТОВ «УКРАЇНА» не було запитано від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію таких прав, інформацію, необхідну для такої реєстрації (наприклад, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.12.2015 №273368545, від 19.04.2016 №29323014, від 19.04.2016 №29322321, від 20.08.2015 №23801859, від 19.09.2016 №31449193, від 10.02.2016 №28159466, від 02.12.2016 №32700636 та інші);

- договори оренди землі, які були подані державним реєстраторам для проведення державної реєстрації права оренди на земельні ділянки за позивачем не містили обов`язкових відомостей ким і коли затверджений установчий документ, на підставі якого діє юридична особа.

Водночас, державним реєстраторам для проведення державної реєстрації не надавались такі необхідні документи, як акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акт приймання-передачі об`єкта оренди, копія державного акту на право власності на земельну ділянку; інші документи, що додаються до договору, не всі з них були відскановані з розміщенням їх у Державному реєстрі прав.

Згідно відомостей Державного реєстру прав також встановлено, що договори оренди землі, які були подані державним реєстраторам для проведення державної реєстрації права оренди на земельні ділянки за позивачем , не відповідали типовому договору оренди землі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року №220.

Крім того, з відомостей Державного реєстру прав встановлено випадки подання державним реєстраторам договорів оренди земельних ділянок, які містили дописки та виправлення, як-то рішення від 10.02.2016 року №28159466, від 20.01.2015 №18741398.

З урахуванням викладеного, Комісія дійшла висновку, що оскаржувані рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийнято з порушенням норм законодавства у сфері державної реєстрації прав, а тому вони підлягають скасуванню.

Із системного аналізу викладеного, суд дійшов висновку про правомірність наказу відповідача від 23.11.2017 року № 3758/5 та відсутність підстав для його скасування.

В контексті нормативного регулювання спірних правовідносин, суд акцентує увагу на такому.

Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Вказаний нормативно-правовий акт, поряд з правовим регулюванням питань, наприклад, системи органів та суб`єктів, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, до яких, між іншим, відносяться: 1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи; 2) суб`єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; акредитовані суб`єкти; 3) державні реєстратори прав на нерухоме майно, регулює питання порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав.

Так, за ч. 1 ст. 37 Закону №1952-IV, рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Міністерство юстиції України розглядає скарги:

1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір);

2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

Територіальні органи Міністерства юстиції України розглядають скарги:

1) на рішення (крім рішення про державну реєстрацію прав), дії або бездіяльність державного реєстратора;

2) на дії або бездіяльність суб`єктів державної реєстрації прав.

Територіальний орган Міністерства юстиції України розглядає скарги щодо державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації прав, які здійснюють діяльність у межах території, на якій діє відповідний територіальний орган (ч. 2 ст. 37 Закону №1952-IV).

Наведені приписи ст. 37 Закону №1952-IV визначають компетенцію Міністерства юстиції України та територіальних органів Міністерства юстиції України щодо розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав.

За ч. 3 ст. 37 Закону №1952-IV, рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

Виходячи з положення частини третьої статті 37 Закону №1952-IV, визначеним є строк, протягом якого рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів, зокрема впродовж 60 календарних днів з дня а) прийняття рішення, що оскаржується, або б) з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 37 Закону №1952-IV, днем подання скарги вважається день її фактичного отримання Міністерством юстиції України або його територіальним органом, а в разі надсилання скарги поштою - дата отримання відділенням поштового зв`язку від скаржника поштового відправлення зі скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв`язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті. Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити: 1) повне найменування (ім`я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім`я) представника скаржника, якщо скарга подається представником; 2) реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується; 3) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, які порушено, на думку скаржника; 4) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; 5) відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора та/або внесення відомостей до Державного реєстру прав; 6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складання скарги. Скарга на рішення про державну реєстрацію прав розглядається в порядку, визначеному цим Законом, виключно за умови, що вона подана особою, яка може підтвердити факт порушення її прав у результаті прийняття такого рішення.

За результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про: 1) відмову у задоволенні скарги; 2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про: а) скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги; б) скасування рішення про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав; в) внесення змін до записів Державного реєстру прав та виправлення помилки, допущеної державним реєстратором; г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; д) скасування акредитації суб`єкта державної реєстрації; е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України; є) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю (п.п. 1, 2 ч. 6 ст. 37 Закону №1952-IV).

Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо: 1) скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п`ятою цієї статті; 2) на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою особою, ніж зазначена у рішенні, що оскаржується; 3) наявна інформація про судове рішення або ухвалу про відмову позивача від позову з того самого предмета спору, про визнання позову відповідачем або затвердження мирової угоди сторін; 4) наявна інформація про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав; 5) є рішення цього органу з того самого питання; 6) в органі розглядається скарга з цього питання від того самого скаржника; 7) скарга подана особою, яка не має на це повноважень; 8) закінчився встановлений законом строк подачі скарги; 9) розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції органу; 10) державним реєстратором, територіальним органом Міністерства юстиції України прийнято таке рішення відповідно до законодавства (ч. 8 ст. 37 Закону №1952-IV).

З правових конструкцій ч.ч. 3, 5, 6, 8 ст. 37 Закону №1952-IV випливає, що протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа, дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю, до суб`єкта розгляду скарги, особою, яка вважає, що її права порушено, може бути подано скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України. При цьому, окрім дотримання суб`єктом подачі скарги вимог щодо змісту/оформлення скарги, скаржником повинно бути дотримано вимоги Закону щодо строків подання скарги, що, в свою чергу, впливає на прийняття Міністерством юстиції України та його територіальними органами мотивованого рішення про відмову у задоволенні скарги або задоволення (повне чи часткове) скарги.

Частина дев`ята статті 37 Закону № 1952-IV встановлює, що порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.

Зокрема, «Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації» №1128 визначається процедура розгляду відповідно до Законів України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту, що здійснюється Мін`юстом та його територіальними органами.

Для забезпечення розгляду скарг суб`єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, положення та склад яких затверджуються Мін`юстом або відповідним територіальним органом (п. 2 Порядку №1128).

Розгляд скарг здійснюється за заявою особи, яка вважає, що її права порушено, що подається виключно у письмовій формі та повинна містити обов`язкові відомості та документи, що долучаються до скарги, передбачені Законами, а також відомості про бажання скаржника та / або його представника взяти участь у розгляді відповідної скарги по суті та про один із способів, зазначених у пункті 10 цього Порядку, в який скаржник бажає отримати повідомлення про зазначений розгляд. Така скарга у день її надходження реєструється суб`єктом розгляду скарги відповідно до вимог законодавства з організації діловодства у державних органах (п. 3 Порядку №1128).

З огляду на приписи п. 3 Порядку №1128, слід вказати, що вимоги ст. 37 Закону №1952-IV, яких має дотримуватися скаржник при поданні скарги, знаходять своє відображення у означеному п. 3 Порядку.

В частині доводів позивача щодо перевірки Комісією обставин пропущення скаржниками строків на подачу скарги від 19.10.2017, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 19.10.2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та інші подали до Відповідача 1 колективну скаргу б/н на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 19.10.2017 за №31315-0-33-17, з доповненнями до неї від 07.11.2017 року, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 08.11.2017 №33542-0-33-17.

У скарзі від 19.10.2017, з-поміж іншого, зазначено, що: «Впродовж останніх років скаржники не використовували належні їм земельні ділянки, не вчиняли жодних правочинів щодо таких ділянок та не передавали правовстановлюючі документи на ділянки жодним особам, а відтак й не відслідковували відомості з державних реєстрів щодо ділянок. Договори оренди земельних ділянок належних скаржникам, що нібито укладено ними з TOB "Деремезна-Агро", TOB "Агро-ІВ", CTOB "Україна" та TOB "Германівське" насправді жодним зі скаржників не укладались, а факт існування таких договорів став відомий їм з відомостей Інформаційних довідок, отриманих ними 28.09.2017, 17.10.2017. Таким чином, скаржники, упродовж періоду часу до отримання 28.09.2017 та 17.10.2017 Інформаційних довідок щодо належних їм земельних ділянок, не знали та не могли дізнатись про прийняття оскаржуваних рішень, які порушують їх законні права. Виходячи з того, що скаржники дізнались про порушення їх прав з відомостей Інформаційних довідок, датою формування яких є 28.09.2017 та 17.10.2017, строк на оскарження рішень слід рахувати з 28.09.2017 та 17.10.2017, що свідчить про подання 19.10.2017 скарги в межах строку, встановленого ч. 3 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У відповідності до п.п. 5, 7 Порядку №1128, перед розглядом скарги по суті комісія вивчає скаргу для встановлення: 1) чи віднесено розгляд скарги відповідно до Законів до повноважень суб`єкта розгляду скарги (належний суб`єкт розгляду скарги); 2) чи дотримано вимоги Законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги; 3) чи наявні (відсутні) інші скарги у суб`єкта розгляду скарги. У разі коли встановлено порушення вимог Законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги, суб`єкт розгляду скарги на підставі висновку комісії приймає мотивоване рішення про відмову у розгляді скарги без розгляду її по суті у формі наказу.

Таким чином, в силу п.п. 5, 7 Порядку №1128 на підставі висновку комісії про встановлення: а) порушення вимог Законів щодо строків подання скарги, б) вимог щодо оформлення скарги, який (висновок) складається комісією перед розглядом скарги по суті, суб`єкт розгляду скарги приймає мотивоване рішення, у формі наказу, про відмову у розгляді скарги без розгляду її по суті.

Відповідно до п. 1 р. І Положення №37/5, це Положення визначає порядок створення, організаційні та процедурні засади діяльності Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, а також права та обов`язки її членів.

Комісія є постійно діючим колегіальним консультативно-дорадчим органом при Міністерстві юстиції України, що в межах повноважень, визначених Законами України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 (далі - Порядок), забезпечує розгляд скарг у сфері державної реєстрації. Комісія у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, цим Положенням та іншими актами законодавства (п.п. 2, 3 р. І Положення).

В силу п. 5 р. ІІ Положення, член комісії має право: 1) ознайомлюватися з матеріалами, поданими на розгляд комісії; 2) брати участь у вивченні матеріалів справи та їх перевірці; 3) перевіряти відомості, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 4) подавати пропозиції, висловлювати власну думку з питань, що розглядаються; 5) брати участь у прийнятті рішення шляхом голосування; 6) висловлювати окрему думку, оформлену в письмовому вигляді; 7) вносити пропозиції до порядку денного засідання комісії.

За п. 8 р. ІІІ Положення, рішення комісії оформляються висновком, який підписується Головою комісії, секретарем та членами комісії, що брали участь у засіданні комісії. Висновок комісії повинен містити такі відомості: дата, час та місце його складення; перелік осіб, присутніх на засіданні комісії; реквізити та суть скарги, розгляд якої здійснюється комісією; відомості про наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, зазначені у скарзі, та інших обставин, які мають значення для об`єктивного розгляду скарги; окрема думка члена комісії у разі її наявності та оформлення у письмовому вигляді; узагальнюючий висновок щодо відповідності/невідповідності законодавству у сфері державної реєстрації рішення, дії або бездіяльності суб`єкта оскарження, щодо задоволення кожної з вимог скаржника або відмови в їх задоволенні з відповідним обґрунтуванням та посиланням на норми законодавства; відомості про необхідність складання протоколів про адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена частинами першою-п`ятою статті 166-11 та статтею 166-23 Кодексу України про адміністративні правопорушення; відомості про рішення/реєстраційні дії, що підлягають скасуванню, а також про дії, що підлягають вчиненню у зв`язку зі скасуванням рішення/реєстраційної дії або у зв`язку з визнанням оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, та про суб`єкта, що буде вчиняти такі дії.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що під час розгляду скарги по суті комісія встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, зазначених у скарзі, та інші обставини, які мають значення для об`єктивного розгляду скарги, у тому числі шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), та у разі необхідності витребування документів, пояснень тощо у суб`єкта оскарження, і вирішує: 1) чи мало місце прийняття оскаржуваного рішення суб`єктом оскарження, чи мала місце оскаржувана дія або бездіяльність суб`єкта оскарження; 2) чи було оскаржуване рішення прийнято суб`єктом оскарження на законних підставах, чи здійснювалася дія або вчинялася бездіяльність суб`єктом оскарження на законних підставах; 3) чи належить задовольнити кожну з вимог скаржника або відмовити в їх задоволенні; 4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у своїй скарзі (зокрема внесення шляхом виправлення технічних помилок у записах реєстрів взамін скасування рішення державного реєстратора); 5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.

Отже, зважаючи на п. 3 р. І, п. 5 р. ІІ, п. 8 р. ІІІ Положення та п. 8 Порядку, в їх сукупності, варто зауважити, що керуючись у своїй діяльності Конституцією України, законами України, Положенням та іншими актами законодавства, Комісія, за наслідками розгляду на своєму засіданні скарги, приймає висновок, який повинен містити, зокрема, відомості про наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги скаржника, зазначені у скарзі, та інших обставин, які мають значення для об`єктивного розгляду скарги. При цьому, як член комісії, так і комісія вправі здійснювати перевірку всіх матеріалів справи, а відповідно і обставин, викладених в межах поданої скарги.

Суд звертає увагу, що частиною 3 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено відлік для подання скарги з моменту, коли особа: а)дізналась; б) могла дізнатись.

Як вбачається з матеріалів справи, скаржники у колективній скарзі б/н від 19.10.2017 року, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 19.10.2017 за №31315-0-33-17, з доповненнями до неї від 07.11.2017 року, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 08.11.2017 №33542-0-33-17 зазначили, що про порушення своїх прав вони дізнались з відомостей інформаційних довідок, отриманих 28.09.2017 та 17.10.2017 року, які долучені скаржниками до матеріалів скарги.

Відтак, доводи скаржників грунтуються на наданих ними доказах, що було взято до уваги відповідачем 1 при прийнятті скарги від 19.10.2017 до розгляду, а доводи позивача грунтуються на припущеннях стосовно моменту, коли скаржники могли дізнатися про існування оскаржуваних рішень

Разом з цим, суд не приймає до уваги доводи позивача щодо наявних договорів оренди із фізичними особами (скаржниками), оскільки наявність договорів оренди не може свідчити про те, що самі орендодавці були обізнані щодо проведених реєстраційних дій до 2017 року.

З огляду на наведене, суд зазначає, що висновок Комісії від 16.11.2017 відповідає вимогам п. 8 Порядку №1128, а відтак сумніви позивача щодо правильності обрахування Відповідачем 1 60 календарних днів з моменту, коли особа дізналась про порушення її прав є безпідставними та недоведеними.

Щодо питання запрошення до розгляду скарги від 19.10.2017 по суті інших заінтересованих осіб, суд вказує таке.

Згідно п.п. 9, 10 Порядку №1128, під час розгляду скарги по суті обов`язково запрошується скаржник та / або його представник (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб`єкт оскарження та інші заінтересовані особи, зазначені у скарзі або встановлені відповідно до відомостей реєстрів. Неприбуття таких осіб, яким було належним чином повідомлено про розгляд скарги, а також неотримання такими особами повідомлень про час та місце розгляду скарги з причин, що не залежать від суб`єкта розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду. Суб`єкт розгляду скарги своєчасно повідомляє особам, запрошеним до розгляду скарги по суті, про час і місце розгляду скарги в один з таких способів: 1) телефонограмою (якщо номер телефону зазначено у скарзі); 2) шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту; 3) засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі та/або інших документах, що додаються до скарги).

З правових конструкцій п.п. 9, 10 Порядку випливає вимога про обов`язковість запрошення на розгляд скарги по суті, про час і місце розгляду скарги інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі або встановлених відповідно до відомостей реєстрів. Такі особи вважаються належним чином повідомленими про розгляд скарги у випадку повідомлення їх або телефонограмою (якщо номер телефону зазначено у скарзі) або шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту або засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі та/або інших документах, що додаються до скарги).

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, відповідач 1 супровідним листом №9/31315-0-33-17/19К від 01.11.2017 направив позивачу копію колективної скарги від 19.10.2017, що підтверджується відомістю письмової кореспонденції та квитанцією ПАТ «Укрпошта» від 03.11.2017 року та повідомив, що про дату, час та місце розгляду скарги буде висвітлено на офіційному веб-сайті Мінюсту із зазначенням відповідного електронного посилання.

Відповідно до Журналу телефонограм відділу забезпечення діяльності комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації прав Управління розгляду звернень та забезпечення діяльності комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Департаменту державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України, копії сторінок якого наявні в матеріалах справи, 15.11.2017 позивача за його офіційним номером телефону (зазначеним в ЄДРПОУ) було здійснено 3 (три) телефонні дзвінки про проведення засідання щодо розгляду скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та інших від 19.10.2017 року, однак на зазначений номер телефону ніхто не відповідав.

Крім того, відповідачем 1 було також розміщено оголошення про розгляд скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та інших від 19.10.2017 року на 16.11.2017 року о 14:30, що підтверджується наданаю позивачем роздруківкою з веб-сайту відповідача 1 за інтернет-посиланням: https://minjust.gov.ua/dep/ddr/ogoloshennya-pro-zasidannya-komisii-16-listopada-2017-roku.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що позивач не був належним чином повідомлений про проведення засідання щодо розгляду скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та інших від 19.10.2017 року.

Аналогічних висновків щодо належності повідомлення про розгляд скарги висвітлено Вищим адміністративним судом України в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.07.2017 по справі К/800/10886/17 (категорія справи № 823/1816/16), постанові Вищого адміністративного суду України від 12.12.2017 по справі №826/1256/17 (категорія справи №К/800/37978/17).

В частині доводів позивача (викладених у письмових поясненнях, які наявні у матеріалах справи) про наявність у відповідача 1 повноважень щодо розгляду скарг на рішення, дію чи бездіяльність державних реєстраторів лише з 01 січня 2016 року, суд зазначає, що дійсно, на момент прийняття оскаржуваних рішень державними реєстраторами, редакція Закону України від 01 липня 2004 року №1952-IV (стаття 30 у редакції від 16 червня 2013 року) надавала можливість оскаржувати дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця виключно до суду.

Лише з викладенням Закону України від 01 липня 2004 року №1952-IV у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 26 листопада 2015 року №834-VIII, який набрав чинності 13 грудня 2015 року, а саме статтею 37 Закону, Міністерство юстиції України отримало повноваження щодо розгляду скарг на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав.

Лише з 01 січня 2016 року набрав чинності Порядок №1128, який безпосередньо визначає процедуру розгляду відповідно до Законів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту (далі - суб`єкт оскарження), що здійснюється Мін`юстом та його територіальними органами (далі - суб`єкт розгляду скарги).

Таким чином, повноваження з розгляду скарг на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, Міністерство юстиції України отримало з 01 січня 2016 року.

Відповідно до статті 58 Конституції України, Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави.

Водночас, як уже зазначалось вище, частиною 3 статті 37 Закону України від 01 липня 2004 року №1952-ІV (в редакції станом на момент звернення з колективними скаргами) передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю. При цьому, дана можливість не обмежена виключно оскарженням рішень державних реєстраторів, які були прийняті після 01 січня 2016 року.

Також, вказаний Закон та Порядок №1128 не містять такої підстави для повернення скарги без розгляду або відмови у задоволенні скарги з підстав того, що заявником оскаржується рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, прийнята/вчинена до 01 січня 2016 року.

Крім того, сам Закон України від 01 липня 2004 року №1952-ІV не містить обмежень щодо можливості оскарження рішення, дії або бездіяльності державного реєстратора виключно після 01 січня 2016 року.

З урахуванням наведеного в сукупності, суд приходить до висновку, що відповідач 1 під час прийняття оскаржуваного наказу діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 72, 73, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні адміністративного позову Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» (03115, м. Київ, проспект Перемоги, 121В, код ЄДРПОУ 30889014) до Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622), Департаменту державної реєстрації та нотаріату (01001, м. Київ, вул. Городецького,13) - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська