Рішення № 88983631, 28.04.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2020 р. № 400/4391/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М., розглянув в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001

про:визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради (далі - відповідач1), в якому просить суд:

-визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Миколаївської міської ради щодо видачі позивачці посвідчення реабілітованого;

зобов`язати Виконавчий комітет Миколаївської міської ради видати ОСОБА_1 посвідчення реабілітованого.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 02.10.2019 року вона звернулась до відповідача з заявою про видачу посвідчення реабілітованого відповідно до ст. 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», проте відповідач своїм листом від 05.11.2019 року відмовив в проханні позивачки, чим порушив її законне право на отримання посвідчення і пільг.

Відповідач надав відзив, в якому просив в задоволенні адміністративного позову відмовити. У відзиві обґрунтував свою позицію тим, що, Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», вводиться категорія потерпілих від репресій родичів особи, яка була репресована комуністичним режимом, зокрема:-чоловік/дружина репресованої особи;-діти (також усиновлені) репресованої особи; - інші особи, які перебували на утриманні репресованої особи. З наданої позивачем довідки від 31.07.1993 ОСОБА_1 відноситься саме до категорії потерпілих громадян. Для громадян потерпілих від репресій пільги Законом не передбачені. Крім того, відповідач зазначив, що позивач звернулась не до належного відповідача, так як відповідно до Положення про департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 23.03.2017 року № 16/32, до повноважень департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради належить «реалізація, у межах своєї компетенції, державної політики у сфері надання пільг…жертвам нацистських переслідувань та реабілітованим громадянам…».

Відповідно до положень ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України справа вирішується на підставі наявних у ній доказів у письмовому провадженні.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , 1942 року народження, відповідно до довідки № 4/5-20098-Г/473-32 від 31.07.1993 року Управління внутрішніх справ Львівської області. на підставі ст. 3 Закону України Української РСР від 17.04.1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» - реабілітована. з повернення конфіскованого майна або його вартості. Відомості про вилучене і конфісковане майно в архівній справі відсутні.

02.10.2019 року позивач, за місцем проживання, подала заяву до Миколаївської міської ради з проханням видати посвідчення реабілітованого, що дає право на пільги, згідно ст. 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій тоталітарного комуністичного режиму 1917-1991 років».

Листом від 05.11.2019 року позивачу надана відповідь, за підписом першого заступника міського голови, що отримання статусу особи реабілітованої або потерпілої від репресій супроводжується Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», проте відповідно до довідки від 31.07.1993 року № 4/5-20098-Г/473-32, позивач відноситься саме до категорії потерпілих громадян. Для громадян потерпілих від репресій пільги Законом не передбачені.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення у справі, суд виходить з такого.

Статтею 1 Закону України від 17.04.1991 № 962-ХІІ «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (у редакції, що діяла до 05.05.2018року), передбачено, що реабілітованими вважаються особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 Закону України від 17.04.1991 № 962-ХІІ «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Відповідно до статті 3 Закону України від 17.04.1991 № 962-ХІІ «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» визнано реабілітованими всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.

Згідно із статтею 7 Закону України від 17.04.1991 № 962-ХІІ «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», органи прокуратури у взаємодії з органами державної безпеки проводять перевірки та складають відповідні висновки щодо всіх кримінальних справ, зазначених у статтях 1 і 2 цього Закону, рішення по яких не були скасовані до моменту його прийняття.

На реабілітованих осіб органи прокуратури видають відповідні довідки.

Відповідно до статті 9 Закону України від 17.04.1991№ 962-ХІІ «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», вирішення питань, пов`язаних з встановленням факту розкуркулювання, адміністративного виселення, здійснювалося штатними комісіями з питань поновлення прав реабілітованих, утвореними обласними, міськими та районними радами. За дорученням зазначених комісій факти безпідставності заслання і вислання, направлення на спецпоселення, а також конфіскації і вилучення майна встановлювалися органами внутрішніх справ.

Отже, у період до 05.05.2018 року довідки та інші документи про реабілітацію репресованих осіб приймалися (складалися) та видавалися репресованим особам органами прокуратури, судами, а у визначених Законом від 17.04.1991 № 962-ХІІ «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» випадках також іншими органами.

05 травня 2018 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", яким внесено зміни до Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".

Відповідно до статті 11 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», реабілітованими визнаються особи: 1) які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання;

2) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів;

3) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення;

4) які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину;

5) стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

Частиною першою статті 7 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" встановлено, що прийняття рішень з питань визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій здійснюється Національною комісією з реабілітації (далі - Національна комісія) за поданням регіональних комісій з реабілітації (далі - регіональні комісії).

Відповідно до частини першої статті 7-2 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" регіональні комісії є постійно діючими колегіальними органами, що утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Згідно з частиною сьомою статті 6 вказаного Закону реабілітованим, які мають право на передбачені цим Законом пільги, видається посвідчення єдиного зразка, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

З системного аналізу вказаний правових норм слідує, що видача посвідчення можлива лише після прийняття Національною комісією з реабілітації рішення з питань визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій.

Підпунктом 1 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 13.03.2018 № 2325-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» передбачено, що довідки або посвідчення про реабілітацію, видані у державах - республіках колишнього Союзу РСР або державними органами Союзу РСР, є чинними на території України.

Законом України від 13.03.2018 № 2325-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також чинною редакцією Закону України «Про реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» не передбачено будь-якої обов`язкової повторної або додаткової реабілітації осіб, яким видано такі довідки або посвідчення про реабілітацію, а так само обов`язкового отримання такими особами висновків, рішень або інших документів від Національної комісії з реабілітації щодо підтвердження факту їх реабілітації.

Таким чином, особи, яких було визнано реабілітованими у державах - республіках колишнього Союзу РСР або державними органами Союзу РСР, мають в Україні статус реабілітованих осіб згідно з Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». Довідки, посвідчення або інші документи про реабілітацію таких осіб, видані у державах - республіках колишнього Союзу РСР або державними органами Союзу РСР, незалежно від дати видачі,є чинними та підтверджують факт визнання зазначених осіб реабілітованими.

Разом з тим, матеріалами справи встановлено, що позивач зверталась до Регіональної комісії з реабілітації у Миколаївській області Миколаївської обласної державної адміністрації та отримала відповідь, що вона вже є реабілітованою особою, що підтверджується довідкою про реабілітацію, виданою Управлінням внутрішніх справ Львівської області № 4/5-20098-Г/473-32 від 31 липня 1993 року. Будь якої повторної або додаткової реабілітації репресованої особи, яка вже була реабілітована до набрання чинності Законом України від 13.03.2018 року № 2325-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» і якою отримано відповідно довідку або інший документ про реабілітацію, законодавством України не передбачено.

Враховуючи викладене, позивач вже визнана реабілітованою, а отже виконавчим комітетом Миколаївської міської ради протиправно визначено, що позивач відноситься до категорії потерпілих громадян відповідно до Закону України ««Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

Щодо тверджень представника відповідача, що позивач звернулась не до належного відповідача, суд вказує на те, що реабілітованим, які мають право на передбачені цим Законом пільги, видається посвідчення єдиного зразка, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Видача цього посвідчення проводиться за місцем проживання виконавчими органами відповідних сільських, селищних, міських рад, у тому числі обраними об`єднаними територіальними громадами (ст. 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»). Крім того відповідач при наданні відповіді у листі від 05.11.2019 року № 5969/020201-40/14/19, не зазначив, що відповідно до Положення про департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 23.03.2017 року № 16/32, до повноважень департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради належить «реалізація, у межах своєї компетенції, державної політики у сфері надання пільг…жертвам нацистських переслідувань та реабілітованим громадянам…», позивач має звернутись до департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради.

Отже звертаючись до відповідача, ОСОБА_1 діяла відповідно до ст. 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача видати їй посвідчення реабілітованого, та способу поновлення порушених прав позивачки, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

В цьому випадку, суд вбачає, всі умови позивачем були виконані для того щоб суб`єкт владних повноважень міг прийняти рішення на його користь.

Тому, суд вважає за необхідне, для захисту прав позивача зобов`язати відповідача видати посвідчення реабілітованої особи.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішувалось, так як позивач на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат сторони суду не подали.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 04056612) задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Миколаївської міської ради щодо не видачі ОСОБА_1 посвідчення реабілітованого.

3. Зобов`язати Виконавчий комітет Миколаївської міської ради видати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) посвідчення реабілітованої особи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Мельник