Рішення № 88983528, 23.04.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №380/747/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Шиц А.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Бігун Х.Р.,

розглянувши у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання до вчинення дій,-

в с т а н о в и в :

На розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, із вимогами:

-визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні перерахунку стажу періоду заслання ОСОБА_1 , як особі, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання), у відповідності до ст.58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» - протиправними;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок стажу, відповідно до ст.58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зарахувати у потрійному розмірі період відбуття покарання у вигляді виселення на спецпоселення з 21.08.1949 року по 1958 року з 05.05.2018 року, виплатити належні доплати та проводити їх у подальшому ОСОБА_1 до настання обставин, з якими Закон пов`язує зміну чи припинення таких виплат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що за Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 13.03.2018 року №2325-VІІІ ОСОБА_1 , за ст.1-2 набула статус реабілітованої, відбула покарання у засланні, отримала право на усі пільги, які передбачені реабілітованим особам за ст.5 та ст.6 Закону і, зокрема, зарахування у потрійному розмірі стажу роботи для призначення трудової пенсії за час перебування у засланні (спецпоселення). Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду у Львівській області позивачу відмовлено у проведенні перерахунку стажу періоду заслання ОСОБА_1 , як особі, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій, відповідно до ст.58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та відмовлено у зарахуванні до трудового стажу у потрійному розмірі час перебування відбування покарання у засланні.

Ухвалою судді від 28.01.2020 року позовну заяву було залишено без руху та запропоновано позивачу у 5-денний термін з моменту отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху усунути недоліки позовної заяви, зазначені в мотивувальній частині ухвали.

На виконання вимог зазначеної ухвали судді позивач усунула недоліки позовної заяви.

Ухвалою судді від 13.02.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику у судове засідання) сторін.

06.03.2020 року від відповідача засобами поштового зв`язку надійшов до суду відзив на позовну заяву.

У відзиві на позовну заяву відповідач виклав свої заперечення проти позову та відповідно просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.

Відповідач зазначає, що згідно з довідкою Головного управління МВС у Львівській області від 12.01.2000 року №4/5-10609-Л, позивач є реабілітованою, відповідно до ст.3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Стверджує, що позивач реабілітована, як член сім`ї реабілітованого громадянина, тобто лише переселена разом із сім`єю на спецпоселення. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», громадянам, які є членами сімей осіб, які необгрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії підвищення проводиться в розмірі 43,52 грн. Також, відповідачем у відзиві наголошено, що позивач разом з членами своєї сім`ї перебували на спецпоселенні, що не можна вважати часом тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання або перебування на примусовому лікуванні. Позивач реабілітована за ст.3 Закону №962-ХІІ, а не за ст.1-2 цього Закону. Відтак, оскільки позивач була виселена, а не засуджена, вимога про зарахування часу перебування у висланні у потрійному розмірі до стажу є безпідставною та незаконною, а сам перерахунок по стажу не передбачений чинним законодавством.

Ухвалою суду від 16.03.2020 року було постановлено перейти із спрощеного позовного провадження у справі без повідомлення (виклику у судове засідання) сторін до розгляду адміністративної справи №380/747/20 за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні із повідомленням (викликом) сторін.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала, просила суд позов задоволити повністю. Додатково позивач у судовому засіданні пояснила, що відповідно до ст.3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» в редакції Закону від 17.04.1991 року №962-XI, вона була реабілітована; примусово виселена на спецпоселення з конфіскацією майна із встановленням обмеження па право пересування та заборони виїзду з місця проживання, що підпадає під термін заслання в порядку ст.1-1 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», в редакції Закону від 13.03.2018 року №2325-VІІІ. Також, позивач звернула увагу, що відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресії комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», громадяни, реабілітовані згідно із Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» з відповідною довідкою, мають право на отримання посвідчень про пільги реабілітованого встановленого зразка і не потребують повторного проходження процедури реабілітації, відповідно до Закону. Застосування норм Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресії на Україні» в редакції Закону від 17.04.1991 року №962-ХІІ є безпідставне та незаконне, чим порушують конституційні права позивача.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечила, надала пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву та просила суд у задоволенні позову відмовити за безпідставністю.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши доводи позову, зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, перебуває на обліку у органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком.

Згідно з архівними довідками Головного управління МВС України у Львівській області №4/5-10609-як від 26.12.1991 року, №4/5-10609-Л від 12.01.2000 року ОСОБА_2 , 1935 р.н., виселена ІНФОРМАЦІЯ_1 року із села Березівка Радехівського району Львівської області за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР на спецпоселення з конфіскацією майна в Амурську область, як член сім`ї учасника ОУН, звідки звільнена в 1958 році.

Відповідно до ст.3 Закону України від 17.04.1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» ОСОБА_1 була визнана реабілітованою (що підтверджується копіями довідок про реабілітацію від 26.12.1991 року, 12.01.2000 року).

07.10.1994 року ОСОБА_1 було видано посвідчення серії НОМЕР_1 , відповідно до якого позивач має право на пільги і компенсації.

У подальшому, ОСОБА_1 02.01.2020 року звернулася до Яворівського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою щодо зарахування до трудового стажу у потрійному розмірі часу перебування відбування покарання у засланні.

Листом Яворівський відділ обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №01/Ж-01/30 від 10.01.2020 року повідомив, що підпунктом 2 пункту 4 постанови КМ України від 16.08.2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» встановлено, що з 01.09.2008 року громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом примусово переселені, підвищення проводиться в розмірі - 43,52 грн. Згідно з ст.58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», не передбачається зарахування стажу роботи у потрійному розмірі.

Не погоджуючись із діями відповідача щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії та у проведенні перерахунку стажу роботи у потрійному розмірі за час перебування у засланні, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи справу, суд керується таким.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту - КАС України), є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Закріплений у ч.1 ст.9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Нормою ст.1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:

- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»;

- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;

- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (ст.1 доповнено ч.3 згідно із Законом №2353-12 від 15.05.1992 року).

Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №2325-VIII від 13.03.2018 року (надалі по тексту - Закон №2325) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.

Так, серед іншого, змінена назва закону на: «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та ст.ст.1, 3, 6 Закону №962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., №15, ст.88).

Зміни набули чинності 05.05.2018 року.

Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-ХІІ.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 року №962-XII (надалі - Закон №962-XII) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

Статтею 4 Закону №962-XII передбачено «поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей».

Згідно з п.2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 року, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі ст.3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.

Згідно з п.«г» ч.1 ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII (надалі по тексту - Закон №1788-XII), призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до п.6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (надалі по тексту - Закон №1058-IV), до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення, згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Підпунктом 2 п.4 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008 року визначено, що з 1 вересня 2008 року репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.

Згідно зі ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Стаття 28 Закону №1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.

Прожитковий мінімум, відповідно до вимог частини першої статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року №966-XIV, застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими ст.28 Закону №1058-IV, згідно з якою, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.

Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом в постановах від 10.10.2018 року у справі №446/1549/16-а, від 27.11.2018 року у справі №446/1515/16-а та від 06.02.2019 року у справі №446/1848/16-а.

Аналізуючи співвідношення підпункту 2 п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року №654 та пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд виходить з пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про пенсійне забезпечення», як нормативно-правового акту вищої юридичної сили.

Суд встановив, що згідно з довідками Управління внутрішніх справ Львівської області №4/5-10609 від 26.12.1991 року, №4/5-10609-Л від 12.01.2000 року, позивач визнана реабілітованою та відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 07.10.1994 року має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Отже, ОСОБА_1 є репресованою особою, яку реабілітовано, що надає їй право на підвищення призначеної пенсії, відповідно до вимог п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Підвищення до пенсії, яке виплачується позивачу в обсягах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року №654, звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить Закону №1788-XII, який має вищу юридичну силу.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про наявність у ОСОБА_1 права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому п.«г» ст.77 Закону №1788-XII.

Зі змісту листа відповідача №01/Ж-01/30 від 10.01.2020 року з`ясовано, що позивач відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 року отримує розмір підвищення до пенсії 43,52 грн.

Оскільки з 05.05.2018 року Законом №962-ХІІ розширено коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги, передбачені Законом №962, у тому числі і до позивача, право на перерахунок підвищення до пенсії виникло з 05.05.2018 року.

Щодо проведення перерахунку стажу роботи у потрійному розмірі, відповідно до вимог ст.58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд зазначає таке.

Згідно зі ст.6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Відповідно до ст.58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.

Згідно визначення, яке міститься у ст.1 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.

Отже, законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована в потрійному розмірі.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що ст.58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не поширюється на громадян, які перебували на спецпоселенні, оскільки такі твердження є помилковими та ґрунтуються на неправильному тлумаченні вищевказаних норм чинного законодавства.

Суд встановив, що ОСОБА_1 була примусово виселена на спецпоселення з конфіскацією майна, тобто відповідно до ст.1 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» перебувала у засланні, а відтак, має право на зарахування часу її заслання у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні перерахунку стажу за час перебування у засланні ОСОБА_1 , як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, відповідно до вимог ст.58 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Тож, як наслідок, позовна вимога про зобов`язання відповідача здійснити зарахування часу заслання позивача до стажу у потрійному розмірі, відповідно до вимог ст.58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», підлягає задоволенню.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що відповідач не довів правомірності вчинених дій, а його заперечення не ґрунтуються на вимогах чинного національного законодавства та засадах верховенства права. Натомість, факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження в ході вирішення спору.

За наведених підстав, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення.

Відповідно до вимог ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сплачений судовий збір у розмірі 1681,60 грн. підлягає стягненню на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст.2, 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання до вчинення дій задоволити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку стажу періоду заслання, як особі, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання), у відповідності до ст.58 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести ОСОБА_1 перерахунок стажу, відповідно до ст.58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зарахувати у потрійному розмірі період відбування покарання у вигляді виселення на спецпоселення з 21.08.1949 року по 1958 року, з 05.05.2018 року та здійснювати відповідні виплати.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн. 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження – з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України.

Відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст рішення складено та підписано 28.04.2020 року.