Рішення № 88982909, 27.04.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2020 року ЛуцькСправа № 140/2488/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Денисюка Р.С.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

14.08.2019 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу № Ф - 23433-55 від 15.03.2019 зі сплати єдиного соціального внеску за 2018 рік в сумі 9 828,72 грн.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 15.10.2019 позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) залишено без розгляду на підставі статей 122, 123 КАС України, у зв`язку із тим, що позивачем пропущений строк звернення до суду без поважних причин.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2020 ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 15.10.2019 про залишення позову без розгляду скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції, до якого справа надійшла 11.03.2020.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 призначено судове засідання у даній справі на 12:00 год. 23.03.2020.

23.03.2020 за клопотанням представника позивача розгляд справи було відкладено на 12:00 год. 27.04.2020.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є фізичною особою-підприємцем, з 15.07.2013 сплачує податки за спрощеною системою оподаткування, з 2014 року є пенсіонером по інвалідності, а тому відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) звільнений від сплати єдиного соціального внеску. Проте, у звітному 2018 році особа, яка тимчасово виконувала обов`язки позивача з подання звітності помилково подала звіт про суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік, у зв`язку з чим 15.03.2019 відповідачем було винесено вимогу №Ф-23433-55 про сплату єдиного внеску в сумі 9828,72 грн. Після отримання оскаржуваної вимоги позивач звертався до контролюючого органу із запитом про внесення змін до податкової звітності та списання помилково задекларованого платежу з ЄСВ, однак вказані доводи відповідачем не були взяті до уваги.

Зважаючи на вищевказані обставини, позивач вважає, що він не повинен сплачувати суму єдиного внеску, оскільки звільнений від його сплати на підставі частини 4 статті 4 Закону № 2464-VI та договору на добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування не укладав.

Враховуючи наведене просить позов задовольнити.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача позовні вимоги вважає безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення, оскільки позивач подав до податкового органу звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми єдиного внеску за 2018 рік, задекларувавши до сплати суму єдиного внеску у розмірі 9828,72 грн., позивач самостійно визначив базу нарахування єдиного внеску, а згідно норм податкового законодавства, грошове зобов`язання, самостійно визначене платником податків, не підлягає оскарженню. На підставі поданого звіту про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів відповідачем сформовано оскаржувану вимогу.

Відповідно до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Мінстерства фінансів України від 14.04.2015 року № 435 (далі - Порядок № 435), відповідальність за правильність та достовірність звіту несе страхувальник, а відтак суми внеску, які самостійно визначені платниками у звітності, підлягають сплаті.

Також зазначив, що вказаним Порядком не передбачено подання уточнюючих та коригуючих звітів. З наведених підстав відповідач просив у задоволенні позову відмовити.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що при вирішення спору необхідно застосовувати Закон № 2464-VI, який має вищу юридичну силу, ніж Порядок. Просив позов задовольнити.

Учасники справи в судове засідання не прибули, при цьому представники позивача та відповідача подали письмові клопотання про розгляд справи без їх участі.

Відповідно до частини третьої статті 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Як передбачено частиною четвертою статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки учасники справи в судове засідання не прибули, при цьому представники позивача та відповідача подали заяви про розгляд справи без його участі, тому суд дійшов висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі матеріалів справи, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 10.07.2013 зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а. с. 6).

Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК від 29.10.2018 позивач є інвалідом ІІ групи, поранення, каліцтво одержані під час участі у Революції Гідності, що також підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а. с. 10-11).

03.01.2019 року позивачем було подано до ГУ ДФС у Волинській області Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску форми Д5 (річна) в сумі 9828,72 грн.

Згідно з даними АІС "Податковий блок" в інтегрованій картці ОСОБА_1 станом на березень 2019 року борг по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування для фізичних осіб-підприємців становив 9828,72 грн.,

15.03.2019 відповідачем було сформовано вимогу № Ф-3433-55 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 9828,72 грн.

30.07.2019 представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом щодо необхідності внесення змін до поданого Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску форми Д5 (річна), у зв`язку з помилковим її поданням.

Листом від 06.08.2019 № 7070/ФОП/03-20-55-13 ГУ ДФС у Волинській області повідомило адвоката позивача про те, що 03.01.2019 ФОП ОСОБА_1 самостійно було подано Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску з нарахуванням 9828,72 грн., яке було відображено в інтегрованій картці платника податків, що спричинило виникнення недоїмки в розмірі 9828,72 грн. Згідно з пунктом 15 розділу 2 Порядку № 435 відповідальним за правильність та достовірність заповнення Звіту несе страхувальник. Відтак, станом на 06.08.2019 заборгованість по єдиному внеску становить 9828,72 грн.

Не погодившись з правомірністю винесення оскаржуваної вимоги, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом №2464-VI.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).

В силу вимог пунктів 4 та 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності

Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналогічні за змістом положення відображені у пункті 4 Розділу ІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015 року, та у пункті 3 Розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №435 від 14.04.2015 року.

Із зазначеного слідує, що необхідними умовами для застосування положень частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI є отримання особою статусу пенсіонера чи встановлення такій особі інвалідності, а також отримання нею відповідно до закону пенсії або соціальної допомоги. При цьому єдиною підставою, за наявності якої вказані положення не підлягають застосуванню, - це добровільна згода особи на участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особи, які досягли 16-річного віку та не належать до кола осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до статті 11 цього Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють на території України, громадяни України, які постійно проживають або працюють за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, мають право на добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Зазначені особи можуть брати добровільну участь у солідарній системі або в накопичувальній системі пенсійного страхування, або одночасно в обох системах відповідно до укладеного договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь) згідно із Законом №2464-VI.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №2464-VI платниками, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску, є, зокрема, особи, які досягли 16-річного віку та не перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, визначеними пунктом 1 частини першої статті 4, та не належать до платників єдиного внеску, визначених пунктами 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють в Україні, громадяни України, які працюють або постійно проживають за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Згідно з положеннями частини другої та третьої статті 10 Закону №2464-VI особи, зазначені в частині першій цієї статті, беруть добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування протягом строку, визначеного в договорі про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, але не менше одного року (крім договорів про одноразову сплату).

Особи, зазначені в частині першій цієї статті, подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Орган доходів і зборів, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості.

З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, органом доходів і зборів в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, особи, які не підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню можуть брати добровільну участь у солідарній системі або в накопичувальній системі пенсійного страхування, або одночасно в обох системах. У такому разі вони подають до органу доходів та зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Крім того, частиною третьою Розділу III Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №435 від 14.04.2015, передбачено, що звіт зазначеними особами не подається.

У разі самостійного визначення бази нарахування єдиного внеску фізичні особи - підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування та які є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію за віком або соціальну допомогу, формують та подають до органів доходів і зборів звіт самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом.

У даному випадку, враховуючи, що позивач є інвалідом ІІ-групи, перебуває на спрощеній системі оподаткування, суд приходить висновку, що позивач на підставі положень частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI звільнений від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Оскільки в даному випадку у позивача існували передбачені законом пільги (звільнення) зі сплати єдиного внеску, тому звіт про суми нарахованого єдиного соціального внеску за 2018 рік подано ним помилково.

При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів, що позивач укладав договір про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, що виключає необхідність сплати останнім єдиного внеску.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача про те, що оскільки позивач самостійно подав звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми єдиного внеску за 2018 рік, задекларувавши до сплати суму єдиного внеску у розмірі 9828,72 грн., тому зобов`язаний сплатити суму внеску самостійно визначену у звіті враховуючи наступне.

Як зазначалося вище, Законом №2464-VI для осіб, які мають інвалідність, передбачено необхідність укладення договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування шляхом подання звітності закон не передбачає. А саме по собі подання звіту не породжує для підприємця, що має інвалідність, обов`язку сплачувати внесок.

Суд також бере до уваги, що відсутність права подання уточнюючих звітів в разі помилкового подання звітів не може бути обставиною, що зобов`язує сплатити відповідні внески, оскільки Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачає обов`язкову згоду такого платника, яка висловлюється у вигляді укладання відповідного письмового договору, який наразі не укладався, що відповідачем не заперечується.

Оскільки в матеріалах справи відсутній договір про добровільну участь позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, а позивач стверджує, що ним такого не укладалось, то помилкова подача позивачем звіту за 2018 рік не свідчить про добровільну участь у системі страхування.

Вказаної позиції дотримується Верховний Суд у постанові 04.09.2019 у справі № 806/1503/16 (адміністративне провадження № К/9901/17085/18).

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідач не довів правомірності оскаржуваної в даній адміністративній справі вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.03.2019 №Ф-23433-55, а тому її необхідно визнати протиправною та скасувати, а позов задовольнити повністю.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 257, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 15.03.2019 № Ф-23433-55.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк на апеляційне оскарження, визначений статтею 295 цього Кодексу, продовжується на строк дії такого карантину.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління ДФС у Волинській області (43010, Волинська обл., м. Луцьк, Київський м-н, 4, код ЄДРПОУ 39400859).

Суддя Р.С. Денисюк