Рішення № 88982838, 28.04.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2020 року м. Житомир справа № 240/897/20

категорія 111030200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гуріна Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України у Пулинському районі Житомирської області, третя особа, на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Хорошівське об`єднане управління Пенсійного фонду України, про стягнення коштів на відшкодування шкоди,

встановив:

6 лютого 2020 року до Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Управління Державної казначейської служби України у Пулинському районі Житомирської області, в якому просить стягнути з Державного бюджету України в особі Державної казначейської служби України шляхом безспірного списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача, тобто на користь ОСОБА_1 112243,41 грн на відшкодування шкоди, заподіяної законом, що визнаний протиправним та нечинним (неконституційним).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що внаслідок визнання неконституційними положень абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України рішенням Конституційного Суду України №1-р/2018 від 27 лютого 2018 року їй було заподіяно майнову шкоду у зазначеному розмірі, яка виразилася у неправомірному утриманні з її щомісячного довічного грошового утримання податку з доходу фізичних осіб та військового збору, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Після усунення позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи.

20 березня 2020 року відповідач у строк та у порядку, визначеному статтею 162, частиною 1 статті 261 Кодексу адміністративного судочинства України, надіслав до відділу документального забезпечення суду відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого позовні вимоги не визнає та просить відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що Управління Державної казначейської служби України у Пулинському районі Житомирської області не вчиняло жодних неправомірних дій чи бездіяльності, відсутні вина і причинно-наслідковий зв`язок між діями управління та стягненням коштів з позивача (а.с.33-37).

31 березня 2020 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач заперечує проти тверджень відповідача та просить задовольнити адміністративний позов (а.с.40-42).

Третя особа станом на 27 квітня 2020 року правом на подання пояснень до позову у строк та у порядку, визначеному статтею 165, частиною 3 статті 261 Кодексу адміністративного судочинства України не скористалась, поштове відправлення повернулось на адресу суду 6 квітня 2020 року із відміткою пошти "за закінченням строку зберігання" (а.с.69).

Згідно з частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до пункту 3 Розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Згідно з положеннями частини 5 статті 262, частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов наступних висновків.

Предметом судового розгляду у цій справі є вимога судді у відставці про стягнення з Державної казначейської служби України майнової шкоди, завданої позивачеві внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного Закону щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці останньому завдало майнової шкоди у вигляді утриманого податку з доходів фізичних осіб.

З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір виник після звільнення публічного службовця з посади, однак пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби.

Аналогічний висновок у подібних правовідносинах зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №757/70264/17-ц (провадження №14-360цс18) та у постанові від 05 червня 2019 року у справі №686/23445/17 (провадження №14-162 цс19), яка також стосується стягнення збитків з держави на користь судді у відставці у зв`язку із прийняттям неконституційного акту.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Хорошівському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області, де отримує щомісячне довічне грошове утримання, як суддя у відставці, яке було призначене у порядку встановленому Законом України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 130 Конституції України.

Згідно з довідкою Хорошівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 4 лютого 2019 року №Х-9 про суму утриманого податку з доходів фізичних осіб та військового збору за період з 1 липня 2014 року до 28 лютого 2018 року, з щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 було утримано 104504,50 грн податку з доходів фізичних осіб та 7738,91 грн військового збору, що у загальній сумі складає 112243,41 грн (а.с.7-8).

Утримуючи з щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 податки, пенсійний орган керувався Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VІІ, яким пункт 164.2 статті 164 Податкового кодексу України доповнено новим підпунктом 164.2.19, що передбачає включення до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

На думку позивача, внесеними цим законом змінами до Податкового кодексу України в частині оподаткування пенсійних виплат, що перевищують визначений розмір, звужено всупереч статті 22 Конституції України, її права, як судді у відставці.

Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2018 від 27 лютого 2018 року визнано неконституційними положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, відповідно до якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається сума пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року. - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення.

Отже, у зв`язку з визнанням закону неконституційним, на думку позивача, вона має право закріплене в Конституції України на відшкодування збитків, заподіяних їй утриманням податків з її щомісячного довічного грошового утримання з липня 2014 року до лютого 2018 року включно.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.

Оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8 має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України. Закони та інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Частиною 3 цієї ж статті фізичним або юридичним особам гарантоване право на відшкодування державою у встановленому законом порядку матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними.

Статтею 22 Цивільного кодексу України гарантовано право особі на відшкодування збитків, завданих у результаті порушення її цивільного права.

Частиною 2 цієї статті визначено, що збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Отже, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. Збитки позивача полягають не в його реальних втратах, яких він зазнав або зазнає, а в тих доходах, які позивач недоотримав або недоотримає внаслідок порушення його цивільного права, про що зазначив Верховний Суд України у постанові №6-237цс16 від 18 травня 2016 року.

Згідно з частиною 3 цієї ж статті збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх службових повноважень.

За правилами статей 22, 1166, 1173, 1175 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Отже, Управління Державної казначейської служби України у Пулинському районі Житомирської області є належним відповідачем у справі.

Згідно з частиною 1 статті 1175 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Зміни в Податковий кодекс України вносились законом, прийнятим Верховною Радою України, яка згідно вимог статті 6, 75 Конституції України є органом державної влади (законодавчим державним органом).

Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року №1166-VII (далі - Закон №1166) пункт 164.2 статті 164 Кодексу доповнено новим підпунктом 164.2.19, яким передбачено включення до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційний Суд України констатував, що правове регулювання у сфері оподаткування пенсій певних категорій осіб спотворює сутність обов`язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію, оскільки не узгоджується з принципом рівності, а також з обумовленою ним вимогою збалансування прав та обов`язків. Застосований законодавцем підхід до визначення категорій (груп) пенсіонерів, пенсії яких підлягають оподаткуванню, свідчить про порушення такого принципу.

Реалізація положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового Кодексу створює умови, за яких громадянин, розмір пенсії якого перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), повинен сплачувати податок, а громадянин, розмір пенсії якого є нижчим, звільнений від такого оподаткування. Тобто платники, які сплачували більші соціальні внески протягом трудової діяльності, відповідно до оспорюваного положення Кодексу повинні додатково сплачувати податок у розмірі, встановленому пунктом 167.4 статті 167 Кодексу.

Викладене дає підстави для висновку, що оподаткування пенсій, починаючи від певної суми (більше десяти розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у розрахунку на місяць), є порушенням конституційного принципу рівності за ознакою майнового стану.

Зазначена вище норма Податкового кодексу України втратила чинність з 27 лютого 2018 року, тобто з моменту прийняття Рішення Конституційного Суду України. Проте, Суд підтвердив неконституційність норми, що існувала з 2014 року, тобто мав місце факт триваючого порушення прав позивача, що припинено після 27 лютого 2018 року.

З довідки Хорошівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 4 лютого 2019 року №Х-9 встановлено, що протягом періоду з липня 2014 року до лютого 2018 року з щомісячного довічного грошового утримання позивача було утримано 112243,41 грн податку з доходів фізичних осіб та військового збору (а.с.7-8).

Незважаючи на ту обставину, що зміни, внесені до Податкового кодексу України Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» визнані неконституційними і втратили свою чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України №1-р/2018 від 27 лютого 2018 року, відповідно до статті 152 Конституції України, позивач має право на відшкодування шкоди за незаконне утримання коштів з його грошового утримання у зв`язку з дією вищевказаних норм з липня 2014 року до лютого 2018 року.

За вказаний період ОСОБА_1 недоотримала належне їй щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 112243,41 грн саме через дію неконституційної норми закону.

Вказані податки були перераховані до Головного управління ДФС у Житомирській області на рахунки відкриті в органах казначейства, як того вимагає податковий кодекс України.

Неконституційність закону, встановлена Конституційним Судом України є підставою для застосування до держави, Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування наслідків, передбачених статтею 1175 Цивільного кодексу України, оскільки регламентована цією нормою цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної прийняттям нормативно-правових актів, визнаних незаконними стосується також і випадків визнання неконституційними законів.

Тому, компенсація заподіяних позивачу збитків повинна бути здійснена у порядку статті 152 Конституції України, статті 1175 Цивільного кодексу України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Суб`єктом відшкодування завданої шкоди є держава, а тому шкода відшкодовується за рахунок Державного бюджету.

Статтею 25 Бюджетного кодексу України передбачено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закон) шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Пунктом 3 та підпунктом 3 пункту 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845 передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства, та що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету на відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності.

За вказаних обставин відповідачем у даній справі є Управління Державної казначейської служби України у Пулинському районі Житомирської області з врахуванням вимог пункту 9 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивачу завдано шкоду внаслідок застосування закону, що був визнаний незаконним і скасований, у сумі 112243,41 грн, що підлягає стягненню на користь позивача з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 .

Зважаючи на відсутність документально підтверджених понесених судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління Державної казначейської служби України у Пулинському районі Житомирської області (вул.Шевченка, 130, смт.Пулини, Пулинський район, Житомирська область, код ЄДРПОУ 37968385), третя особа, на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Хорошівське об`єднане управління Пенсійного фонду України (12101, Житомирьска область, смт.Хорошів, вул.Древлянська, 1, код ЄДРПОУ 41246794) про стягнення коштів на відшкодування шкоди.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 112243,41 грн на користь ОСОБА_1 на відшкодування шкоди, заподіяної законом, що визнаний неконституційним.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби строк оскарження продовжується на строк дії такого карантину.

Суддя Д.М. Гурін