Рішення № 88982813, 28.04.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

28 квітня 2020 р. Справа № 120/161/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 (іден. код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ - 39767547, вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027) про визнання протиправним та скасування наказу та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (іден. код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ - 39767547, вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027) про визнання протиправним та скасування наказу та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що за результатами розгляду клопотання про надання згоди на поділ земельної ділянки та надання їй дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, яка знаходиться на території Сумівської сільської ради Бершадського району Вінницької області, Головним управлінням Держгеокадастру їй відмовлено у наданні відповідного дозволу. Вважаючи, що відповідач безпідставно відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 20.01.2020 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк на усунення недоліків.

На виконання вимог зазначеної ухвали, позивачем 06.02.2020 подано до суду матеріали на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 11.02.2020 відкрито провадження у даній справі та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до положень ст. 262 КАС України. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву. Витребувано та зобов`язано відповідача протягом 15 - днів з моменту отримання даної ухвали надати до суду належним чином завірені копії клопотання від 13 січня 2019 року з доданими до нього матеріалами, які подавалися позивачем, а також всі докази, які є в розпорядженні відповідача, на які він здійснював посилання при прийнятті наказу від 31 липня 2019 року, копію витягу з ДЗК про земельну ділянку за кадастром номером 0520485000:03:001:0466, копію Поземельної книги на земельну ділянку за кадастром номером 0520485000:03:001:0466.

05.04.2020 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому останній виклав свої заперечення щодо позовних вимог. Мотивуючи відзив, відповідач вказав, що зазначена ділянка, яку бажав отримати позивач, відноситься до категорії земель історико-культурного призначення, розпорядженнями якими відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України не відноситься до компетенції центральних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, а тому на підставі ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відмовлено позивачеві в надані такого дозволу.

До матеріалів відзиву на позовну заяву додано витребувані ухвалою суду від 11.02.2020 документи.

Враховуючи, що інших заяв по суті та документів не надходило, суд розглядає справу в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.

Дослідивши подані документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, суд встановив наступне.

13.01.2019 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання згоди на поділ земельної ділянки та надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею по 2,0 га на кожного окремо, з кадастровим номер: 0520485000:03:001:0466 (загальний розмір земельної ділянки: 5,4257 га) з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка знаходиться на території Сумівської сільської ради Бершадського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Наказом за №2-12870/15-19-СГ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 31.07.2019 відмовлено у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки з кадастровим номером 0520485000:03:001:0466 орієнтовною площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Сумівської сільської ради Бершадського району Вінницької області із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, зазначивши, що земельна ділянка відноситься до категорії земель історико-культурного призначення, розпорядженнями якими не відноситься до компетенції центральних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Водночас згідно із інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 15.01.2020 земельна ділянка за кадастровим номером: 0520485000:03:001:0466 зареєстрована із цільовим призначенням: 16.00 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам).

Не погоджуючись з наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, позивач звернулась до суду з цим адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до ст. 14 Конституції України та ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-III (далі - ЗК України).

Згідно з ч. 2 ст. 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Положеннями ч. 3 ст. 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до норм статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За змістом частин першої - третьої та п`ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірі не більше 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлений статтею 118 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

За змістом абзаців 1 та 3 частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з частинами восьмою-десятою статті 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

При цьому, законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. А відтак, для прийняття відповідного рішення суб`єкту владних повноважень необхідно здійснити перевірку відповідності місця розташування бажаних замовниками об`єктів вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Оцінюючи підстави ненадання дозволу, які наведені в наказі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 31.07.2019 за №2-12870/15-19-СГ, суд враховує таке.

В силу ч. 1 ст. 54 ЗК України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. В той же час необхідно враховувати обмеження, що встановлені у деяких випадках для передачі земель історико-культурного призначення у приватну або комунальну власність, що пов`язано з особливостями даної категорії земель.

На підставі Закону України "Про перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації" заборонено здійснювати приватизацію деяких об`єктів культурної спадщини, а тому, враховуючи ст. 120 ЗК України, і передача у приватну власність земельних ділянок в даному випадку також стає неможливою.

Також згідно з ст.ст. 83, 84 ЗК України землі під об`єктами історико-культурного призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, не можуть бути передані у приватну власність.

Відповідно до частини 1 статті 1 закону України "Про Державний земельний кадастр" від 07.07.2011 року №3613-VI державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

За змістом частини 1 статті 15 Закону № 3613-VI до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Частиною 1 статті 36 Закону № 3613-VI передбачено, що на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру про: а) межі адміністративно-територіальних одиниць; б) кадастрові номери земельних ділянок; в) межі земельних ділянок; г) цільове призначення земельних ділянок; ґ) розподіл земель між власниками і користувачами (форма власності, вид речового права); д) обмеження у використанні земель та земельних ділянок; е) зведені дані кількісного та якісного обліку земель; є) нормативну грошову оцінку земель та земельних ділянок; ж) земельні угіддя; з) частини земельної ділянки, на які поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; и) координати поворотних точок меж об`єктів кадастру; і) бонітування ґрунтів; ї) інші відомості про земельні ділянки, передбачені статтею 15 та частиною другою статті 30 цього Закону, крім відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків, серію та номер паспорта громадянина України, місце проживання, дату народження фізичної особи, які є інформацією з обмеженим доступом та не підлягають відображенню у відкритому доступі.

Публічна кадастрова карта - це інформаційний портал, на якому оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру.

Відомості, які внесені до Державного земельного кадастру щодо цільового призначення земельної ділянки відповідно до вимог статті 20 Закону № 3613-VI є офіційними.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії згідно з частиною 1 статті 20 Земельного кодексу України здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідач стверджує, що земельна ділянка, яку бажає отримати позивач, відноситься до земель історико-культурного призначення, посилаючись на лист відділу у Бершадському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 28.03.2019 за №260/404-19-0.27, у якому вказано, що відповідно до проекту землеустрою організації території земельних часток (паїв) на території Сумівської сільської ради, а саме с. Сумівка, Бершадського району Вінницької області, який містить висновок Управління культури Вінницької ОДА про наявність земель історико-культурного призначення на території Сумівської сільської ради від 26.04.2002 за №484/03-06 та наявних картографічних матеріалів до даного проекту землеустрою, земельна ділянка про яку йдеться мова у зверненні позивача відноситься до земель історико-культурного призначення.

Водночас, до матеріалів справи представником позивача додано інформацію з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, відповідно до якої у відповідь на запит представника від 15.01.2020 надано відомості, що земельна ділянка за кадастровим номером: 0520485000:03:001:0466 за площею 5,4257 га, яка знаходиться на території Сумівської сільської ради Бершадського району Вінницької області відноситься до земель запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам).

Так, в даних відомостях відсутня інформація щодо віднесення бажаної позивачем земельної ділянки до земель історико-культурного призначення. Із долученого відповідачем до відзиву витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку така інформація також відсутня.

Щодо висновку Управління культури Вінницької ОДА про наявність земель історико-культурного призначення на території Сумівської сільської ради від 26.04.2002 за №484/03-06, як доказу на підтвердження належності земельної ділянки до земель історико-культурного призначення, суд зазначає наступне.

Із вказаного висновку неможливо встановити ті обставини, на які посилається відповідач, адже у ньому взагалі не згадується земельна ділянка із кадастровим номером 0520485000:03:001:0466. Натомість, у згаданому висновку йдеться про наявність на землях Сумівської сільської ради Бершадського району станом на 01 грудня 2001 року чотирьох пам`ятків археології без визначення їх конкретного місцезнаходження (із зазначенням кадастрових номерів тощо).

Окрему увагу варто звернути на приписи Закону України "Про охорону культурної спадщини", частиною 1 статті 13 якого передбачено, що об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки.

При цьому, занесення об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки, зокрема пам`ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання (частина 1 статті 14 Закону України "Про охорону культурної спадщини").

Відповідно до частини 2 статті 14 Закону України "Про охорону культурної спадщини" об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу).

Відтак, аналіз наведених положень Закону України "Про охорону культурної спадщини" свідчить про наявність особливої процедури реєстрації шляхом занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Втім, доказів наявності у Державному реєстрі нерухомих пам`яток України тих пам`яток археології, про які йдеться у висновку Управління культури Вінницької обласної державної адміністрації від 26 квітня 2002 року, суду не надано, що не дозволяє зробити висновок про віднесення земель, на яких такі пам`ятки знаходяться, до земель історико-культурного призначення.

Більш того, наданий представником позивача витяг з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку із кадастровим номером 0520485000:03:001:0466 свідчить про те, що цільове призначення вказаної земельної ділянки - землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам).

З огляду на викладене, суд вважає, що відповідачем не доведено належними доказами про перевірку відповідності місця розташування бажаного замовником об`єкту вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Відтак, наявні підстави для визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу.

Оцінюючи позовні вимоги в іншій частині, а саме щодо зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою, суд зазначає наступне.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Повноваження щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано статтею 118 Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Також, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 серпня 2019 року у справі №0640/4434/18, від 12 вересня 2019 року у справі №0640/4248/18 та від 28 лютого 2020 року у справі №806/3304/18.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 11.09.2019 у справі №819/570/18 вказав, що умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Суд вважає, що доцільним та ефективним способом захисту прав, інтересів позивача є зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати позивачу дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Сумівської сільської ради Бершадського району Вінницької області.

Пунктом 8 частини 2 статті 2 КАС України вказано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Принцип пропорційності вимагає щоб використані засоби були належними для досягнення легітимної мети; засіб, який застосовується для обмеження, має бути найменш обтяжливим для права особи; використані засоби мають бути пропорційними очікуваним наслідкам, тобто тягар, який несе особа не може бути надмірним по відношенню до вигоди, яку отримує протилежний інтерес.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області за №2-12870/15-19-СГ від 31.07.2019 "Про відмову надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Сумівської сільської ради Бершадського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області судовий збір у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити: ОСОБА_1 (іден. код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ); Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ - 39767547, вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027)

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна