Ухвала суду № 88982693, 29.04.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

29 квітня 2020 р. Справа № 160/4575/20 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Лозицька І.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до виконавчого комітету Дніпровської міської ради, Комунального підприємства «Міськавтопарк» Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

23.04.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до виконавчого комітету Дніпровської міської ради, Комунального підприємства «Міськавтопарк» Дніпровської міської ради, в якому просить суд:

- визнати протиправним з моменту прийняття та скасування рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 30.11.2016 року № 587, яким затвердження перелік спеціальних земельних ділянок відведених для організації та провадження в діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, у м. Дніпро, в частині затвердження в пункті 263 розділу II «Спеціально обладнанні майданчики», майданчики, які розташовані не у центральній частині міста, переліку спеціальних земельних ділянок відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, у м. Дніпро, майданчика для паркування, розташованого за адресою: м. Дніпро, вулиця Мукаша Салакунова 23г, площею для паркування 10006 кв. м;

- зобов`язати виконавчий комітет Дніпровської міської ради та Комунальне підприємство «Міськавтопарк» Дніпровської міської ради усунути перешкоди в користуванні та володінні ОСОБА_1 , будівлями та спорудами, нерухомим майном, що належить ОСОБА_1 , на праві приватної власності, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 з вартової літ А АДРЕСА_3 , площею 15,3 кв. м.; навіс Б; навіс В; навіс Д; навіс Е; огорожу № № 1-6; Мостіння І (автостоянка).

В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2008 року він є власником будівель та споруд автостоянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_4 . З 2008 року на вказаній автостоянці позивач проводив підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, до 30.05.2017 року. За поясненнями позивача, автостоянка належить йому на праві приватної власності. Проте, як зазначив позивач, 30.05.2017 року до автостоянки зайшли невідомі особи, які представились працівниками Дніпропетровської міської ради та працівниками КП «Міськавтопарк» без відповідних документів. Після цього невідомими особами йому було заборонено з`являтися на території його власності. З того моменту та по теперішній час позивач поніс значний матеріальний збиток, у зв`язку з незаконним вилученням із законного володіння власника його власності. Згодом позивачу стало відомо, що рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 30.11.2016 року за № 587 був затверджений перелік спеціальних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у м. Дніпрі та скасовано дії певних рішень. В частині затвердження в п. 263 розділу ІІ «Спеціально обладнані майданчики», майданчики, які розташовані не у центральній частині міста, переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у м. Дніпрі, зокрема, було внесено земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 . Дніпропетровськ АДРЕСА_6 /м Тополя, 1, АДРЕСА_1 г, площею для паркування 10006 кв. м. Балансоутримувачем земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у місті Дніпрі, є КП «Міськавтопарк» Дніпропетровської міської ради. За поясненнями позивача, відповідачі порушують його права на користування та володіння нерухомим майном, що належить йому на праві приватної власності.

Суд при вирішенні питання щодо відкриття провадження у цій адміністративній справі, виходить з наступного.

У відповідності до вимог ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За змістом п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, адміністративна справа – це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір – спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до п. 1, п. 3 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Суд зазначає, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції, є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Натомість, однією з визначальних ознак приватноправових відносин, є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника.

Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Разом з тим, участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак, не кожен спір за участю суб`єкта владних повноважень є публічно-правовим.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів, позивач вважає, що відповідачами були порушені його права користування та володіння будівлями, спорудами, нерухомим майном, що належить йому на праві приватної власності, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та складається з вартової літ А-1, площею 15,3 кв. м.; навіс Б; навіс В; навіс Д; навіс Е; огорожу № № 1-6; Мостіння І (автостоянка).

Зважаючи на викладене вище, та на те, що спір у справі має приватноправовий характер, а відповідач у таких відносинах владних управлінських функцій щодо позивача не здійснює, суд доходить висновку, що компетентним судом для вирішення вказаних правовідносин, є суд цивільної юрисдикції. При цьому, розгляд справи в порядку адміністративного судочинства суперечить ст. 19 КАС України, якою визначені межі компетенції адміністративних судів.

Відтак, спір у цій справі стосується майнового права або інтересу позивача щодо майна, яке належить йому на праві приватної власності.

Таким чином, спір між сторонами має приватноправовий характер та підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Така позиція узгоджується з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 року у справі № 337/2535/2017. Так, Велика Палата Верховного Суду у цій постанові відзначає, що однією з визначальних ознак приватноправових відносин, є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин, враховуючи, що позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд вважає за необхідне, відмовити у відкритті провадження за вказаною позовною заявою на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. ч. 1 - 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі – Суд) від 20.07.2016 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04, № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

За таких обставин, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження у справі та роз`яснити позивачу, що його позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у загальному місцевому суді за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.

Керуючись статтями 6, 7, 170, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до виконавчого комітету Дніпровської міської ради, Комунального підприємства «Міськавтопарк» Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Копію ухвали разом з позовною заявою та доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.

Роз`яснити заявнику, що відповідно до ч. 5 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства, повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в строки передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Лозицька