Рішення № 88975024, 22.04.2020, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/1002/20

Провадження № 2/204/785/20

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2020 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Токар Н.В.,

при секретарі Сокол К.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду у м.Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Виробниче об`єднання південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» про визнання Додатку №1 до Наказу №67 від 27.02.2017 року недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2020 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати недійсним Додаток №1 до Наказу №67 від 27.02.2017 року «Про впровадження системи електронного декларування», виданого Державним підприємством «Виробниче об`єднання південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» в частині визнання ОСОБА_1 особою, яка підпадає під дію п.1 та п.2а частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» та зобов`язання подавати електронну декларацію.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що згідно Наказу №67 від 27.02.2017 року генерального директора ДП «ВО ПМЗ імені О.М. Макарова» та Додатку №1 до нього, його включено до переліку осіб, на яких розповсюджується дія п.1 та п.2а ч.1 ст.3 Закону України «Про запобігання корупції» та зобов`язано його подавати декларацію, однак зазначені дії відповідача є безпідставними, оскільки відповідно відповідач, відповідно до законодавства не є юридичною особою публічного права, посадові особи якої мають подавати електронну декларацію, також позивач не входить до складу наглядової ради підприємства, а тому не є суб`єктом, визначеним п.2а ч.1 ст.3 Законом України «Про запобігання корупції», що в свою чергу, вказує на безпідставність оскаржуваного Наказу та додатку до нього, в частині Позивача. Окрім того, у відповідача відсутні повноваження видавати такі накази, оскільки відносини відповідача з ОСОБА_1 врегульовані нормами КЗпП.

Ухвалою суду від 17.03.2020 у справі відкрито спрощене позовне провадження, справа розглянута без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам було направлено копію ухвали від 17.03.2020 року, а також відповідачу було направлено копію позовної заяви із додатками.

З урахуванням вимог ст.ст.19,274,276,277 ЦПК України, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; особи, які беруть участь у справі, не викликались.

Відповідач у встановлений судом строк не надав суду відзивів на позовну заяву, у зв`язку з чим, суд розглядає справу за наявними матеріалами.

Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, у зв`язку з наступним.

Статтею 15 ЦК України визначено право на захист цивільних прав та інтересів, де зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, що передбачено ст.16 ЦК України.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановлено, що відповідно до Наказу № 248 від 03.06.2009 року генерального директора ДП «ВО ПМЗ імені О.М.Макарова», ОСОБА_1 призначено на посаду заступника генерального директора - начальника соціально-побутового управління (а.с.4).

Відповідно до Наказу №67 від 27.02.2017 року генерального директора ДП «ВО ПМЗ імені О.М. Макарова» та Додатку №1 до нього, затверджено перелік посадових осіб підприємства, які підпадають під дію п.1 та п.2а частини 1 ст.3 Закону України «Про запобігання корупції», визначено, всім особам, вказаним у переліку подати електронну декларацію до 31.03.2017 року. До зазначеного переліку, серед інших осіб, було включено ОСОБА_1 (а.с.5).

При вирішені спору суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.

Предметом доказування є коло фактів матеріально-правового значення, що підлягають встановленню для вирішення цивільної справи по суті. На предмет доказування вказує норма матеріального права, яка підлягає застосуванню при вирішенні конкретного спору.

Отже, питання віднесення чи невіднесення державного підприємства до осіб публічного чи приватного права є питанням тлумачення норм матеріального права, а не наслідком встановлення конкретних обставин (фактів), які підлягають доведенню сторонами у справі, і від доказування яких сторона може бути звільнена з підстав, передбачених статтею 82 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 81 ЦК України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

При цьому, ЦК України передбачає, що ним (цим Кодексом) встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом (частина третя статті 81 ЦК України).

Окрім того, ЦК України вказує на окремі приклади юридичних осіб публічного права, а саме: державні підприємства, навчальні заклади, створені державою (частина друга статті 167 ЦК України); навчальні заклади, створені Автономною Республікою Крим (частина друга статті 168 ЦК України); комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади, створені територіальними громадами (частина друга статті 169 ЦК України).

Аналіз наведених норм ЦК України дає підстави для висновку, що юридична особа публічного права має свою систему органів, певну автономію у своїй діяльності, завжди пов`язана з публічною владою, відповідальність у своїй основі має публічно-правовий характер. Порядок утворення, організаційно-правові форми та правовий статус юридичних осіб публічного права, які не наділені владними повноваженнями (зокрема, державні та комунальні підприємства), визначаються Господарським кодексом України, іншими законами та підзаконними нормативно-правовими актами (як правило, положеннями, затвердженими галузевими міністерствами, про цей вид юридичних осіб). Державне підприємство створюється компетентним органом державної влади.

Як встановлено законом (частини перша, друга та дев`ята статті 73 ГК України), державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.

Державне комерційне підприємство є суб`єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу. Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання, - речового права суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим ;за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених ГК України та іншими законами (частини перша та друга статті 74, частина перша статті 136 ГК України). Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом ;підприємництва, здійснює ;контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства (частина друга статті 136 ГК України).

Крім того, ГК України (абзац третій частини шостої статті 73 ГК України) прямо передбачає, що особливості управління державним унітарним підприємством визначаються Законом України «Про управління об`єктами державної власності».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» управління об`єктами державної власності здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб. Стаття 3 цього Закону майно, яке передане державним комерційним підприємствам, відносить до об`єктів управління державної власності.

З огляду на наведене, закон установлює особливості правового статусу державного підприємства як юридичної особи публічного права та особливості правового режиму майна державного підприємства, до яких застосовується спеціальний порядок правового регулювання, в тому числі й щодо управління майном державного підприємства, розпорядження цим майном, що не дає підстав для їх цілковитого ототожнення з правовим статусом юридичних осіб приватного права та порядком регулювання правового режиму майна юридичних осіб приватного права.

Характерною особливістю правового статусу державного підприємства, правового режиму майна цього підприємства є обмеження на рівні закону його (підприємства) правомочності розпорядження щодо окремих видів майна та наявність спеціальних, закріплених окремим законом, правил управління майном державного підприємства, зокрема й правил щодо розпорядження державним майном у спосіб його відчуження.

Так, правила розпорядження майном, що належить державному підприємству на праві господарського відання, передбачають участь у цьому процесі суб`єктів управління об`єктами державної власності, в тому числі Фонду державного майна України. Зокрема, згідно з підпунктом «и» пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» Фонд державного майна України відповідно до законодавства дає дозвіл (погодження) на відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством.

Враховуючи наведене та беручи до уваги положення ст.167 ЦК України, суд приходить до висновку, що Державне підприємство «ВО ПМЗ імені О.М. Макарова» є юридичною особою публічного права.

Аналогічної правової позиції, щодо віднесення державних підприємств до юридичних осіб публічного права дійшов Верховний Суд України у постанові від 06.09.2017 року у справі №320/4812/15-ц та Верховний Суд у постановах від 18.12.2018 року у справі № 266/1903/16-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 320/4812/15-ц.

Враховуючи наведене, доводи Позивача, про те, що ДП «ВО ПМЗ імені О.М. Макарова» не є юридичною особою публічного права є безпідставними.

Статтею 3 Закону України «Про запобігання корупції» визначено суб`єктів, на яких поширюється дія цього Закону.

Так, відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини першої статі 3 Закону (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних наказів) до особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування належать в тому числі посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті.

Відповідно до абз.3 п.1 Постанови пленуму Верховного Суду України №5 від 26.04.2002 року «Про судову практику у справах про хабарництво», організаційно-розпорядчі обов`язки (наявність яких є характерним для поняття "посадова особа") - це обов`язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).

Враховуючи те, що ДП «ВО ПМЗ імені О.М. Макарова» є юридичною особою публічного права, позивач, займаючи посаду заступника генерального директора - начальника соціально-побутового управління (заступник керівника підприємства), належав до посадових осіб, уповноважених на виконання організаційно-розпорядчих обов`язків (функцій) на даному підприємстві та прирівнювався до посадових осіб, уповноважених на виконання функцій держави, а тому на нього розповсюджуються вимоги Закону України «Про запобігання корупції», зокрема розділу 7 Закону «Фінансовий контроль».

Відповідно до ч.2 ст.49 Закону України «Про запобігання корупції» (далі Закон), державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, а також юридичні особи публічного права зобов`язані перевіряти факт подання суб`єктами декларування, які в них працюють (працювали), відповідно до цього Закону декларацій та повідомляти Національне агентство про випадки неподання чи несвоєчасного подання таких декларацій у визначеному ним порядку.

Відповідно до ч. 1,2 ст.61 Закону, юридичні особи забезпечують розробку та вжиття заходів, які є необхідними та обґрунтованими для запобігання і протидії корупції у діяльності юридичної особи. Керівник, засновники (учасники) юридичної особи забезпечують регулярну оцінку корупційних ризиків у її діяльності і здійснюють відповідні антикорупційні заходи. Для виявлення та усунення корупційних ризиків у діяльності юридичної особи можуть залучатися незалежні експерти, зокрема для проведення аудиту.

В свою чергу, суд вважає необґрунтованими посилання позивача, що відносини між ним та відповідачем врегульовані виключно нормами трудового законодавства, а тому у відповідача були відсутні повноваження для видачі спірного наказу, оскільки зазначений наказ прийнято відповідачем в межах покладених спеціальним Законом обов`язків та у повній відповідності з вимогами ч.2 ст.49, 61-64 Закону України «Про запобігання корупції», щодо прав та обов`язків керівництва юридичної особи щодо запобігання корупції у її діяльності.

В свою чергу, обов`язок подачі електронних декларацій у кола осіб, до яких, як було встановлено судом, належить позивач - виник у нього саме на підставі Закону, а не ухваленого Наказу, яким керівником підприємства встановлено перелік таких осіб, з метою подальшої перевірки дотримання зазначеними посадовими особами вимог антикорупційного законодавства.

Вищевикладене дає підстави для висновку, що генеральний директор ДП «ВО ПМЗ імені О.М. Макарова» в межах своїх повноважень та у відповідності до вимог спеціального Закону видав оскаржуваний наказ № 67 від 27 лютого 2017 року, оскільки позивач належить до осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції».

Крім того, в 2015 році ДП «ВО ПМЗ імені О.М. Макарова» розроблено та введено в дію Антикорупційну програму та призначено уповноважену особу, відповідальну за її виконання. Зазначена програма доступна для вільного перегляду на офіційному сайті відповідача.

Антикорупційна програма встановлює комплекс правил, стандартів і процедур щодо виявлення, протидії та запобігання корупції в діяльності ДП «ВО ПМЗ імені О.М. Макарова», дотримання норм антикорупційного законодавства. Ця антикорупційна програма поширюється на керівництво, співробітників та іншими особами, що можуть діяти від імені та за дорученням підприємства.

Отже, вирішення питання щодо визначення кола осіб, які мають обов`язок подавати електронні декларації та перевірка факту їх подання, належить до дискреційних повноважень керівника підприємства.

З урахуванням наведеного, оскаржуваний наказ генерального директора ДП «ВО ПМЗ імені О.М. Макарова» № 67 від 27 лютого 2017 року з додатком №1 є законним та підстав для визнання його частково недійсним судом не встановлено.

Відтак, зібрані у справі докази та їх наявна оцінка вказують на наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати віднести на рахунок позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.15,81,87,167,168,169 ЦК України, ст.ст.73,74,136 ГК України, ст.ст.1,3,7 «Про управління об`єктами державної власності», ст.ст.3,49,61-64 «Про запобігання корупції», ст.ст.12,13,15,16,19,141,274,276,277 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Державного підприємства «Виробниче об`єднання південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» про визнання Додатку №1 до Наказу №67 від 27.02.2017 року недійсним - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки на апеляційне оскарження, визначені статтею 354 ЦПК України, продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя Н.В.Токар