Рішення № 88974970, 15.04.2020, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/861/18

Провадження № 2/202/198/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2020 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Слюсар Л.П.,

за участю секретаря - Нечепуренко А.Ю.,

прокурора - Трубіцина Д.М.,

представника позивача - Сокол І . В . ,

представника відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Індустріального району, про витребування майна,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач в лютому 2018 року звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до відповідача ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Індустріального району, про витребування майна. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що на підставі рішення Дніпропетровської міської ради народних депутатів №46 від 27.11.1991 року «Про комунальну власність Дніпровської міської ради народних депутатів» нежитлове приміщення АДРЕСА_1 обліковувалось на балансі КВЖРЕП Індустріального району. В подальшому, рішенням Дніпропетровської міської ради від 16.04.2014 року № 159 «Про зміну правового режиму об`єктів нерухомого майна», змінено правовий статус нежитлового приміщення АДРЕСА_2 на житлове приміщення (квартиру). Відомості про право комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради на вказану квартиру 03.10.2014 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З`ясовано, що з моменту реєстрації права комунальної власності на спірну квартиру за територіальною громадою м. Дніпро, будь-яким фізичним особам у користування вона не надавалася.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06.09.2016 року у справі № 202/5457/16-ц повністю задоволені позовні вимоги ОСОБА_5 , визнано за нею за набувальною давністю право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 40,6 кв. м., житловою площею 19,4 кв.м.

В обґрунтування позову в частині визнання права власності на квартиру за набувальною давністю, ОСОБА_5 вказала на те, що вона постійно, з травня 2006 року і до моменту звернення до суду з позовом, проживала в квартирі за вказаною адресою на підставі договору найму, проводила ремонтні роботи, господарювала в ній та відкрито, безперервно володіла нерухомим майном більше, ніж десять років.

На підставі прийнятого судом першої інстанції рішення, 26.12.2016 року за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на вказане нерухоме майно.

Разом з тим, прокуратурою області рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06.09.2016 року у справі № 202/5457/16-ц було оскаржено в апеляційному порядку, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 07.12.2017 року у справі № 202/5457/16-ц, апеляційну скаргу прокурора задоволено повністю, рішення суду першої інстанції скасовано та в позові ОСОБА_5 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовлено в повному обсязі. Рішення суду апеляційної інстанції набрало законної сили.

Проте, на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29.09.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Райською Т.М., відбулось відчуження спірної квартири ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 .

На підставі укладеного договору, 29.09.2017 року за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Оскільки спірне нерухоме майно було відчужене на користь ОСОБА_4 Дніпровська міська рада, як власник спірного майна, яке вибуло з її власності поза її волею, має право на витребування шляхом пред`явлення віндикаційного позову на підставі ст.388 ЦК України. Просили суд витребувати від ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ: 26510514) квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 468443412101); стягнути із ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) на користь прокуратури Дніпропетровської області (реквізити отримувача: 49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р НОМЕР_2 в ДКСУ в м. Київ, код ЄДРПОУ: 02909938, код класифікації видатків бюджету - 2800) судові витрати по справі в розмірі 6881,00 грн.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2018 року ухваленому у справі за вищезазначеним позовом, позовні вимоги першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради задоволені.

11.02.2019 року ОСОБА_4 звернувсядо суду із заявою про перегляд заочного рішення суду.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2019 року заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2018 року скасовано і справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2019 року в задоволенні заяви ОСОБА_4 про забезпечення позову відмовлено.

06.05.2019 року від ОСОБА_4 до суду надійшов відзив на позовну заяву. Відповідно до заперечень, викладених у відзиві, відповідач вказав на відсутність підстав для представництва прокуратурою інтересів Міської ради. Прокуратурою Дніпропетровської області взагалі не доведено підстави для представництва Дніпровської міської ради як власника майна, оскільки виходячи із наданих документів власником майна був КВ ЖРЕП Індустріального району. Вважає, що відповідач володіє спірним майном на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі продажу, який не оспорений та не визнаний в судовому порядку недійсним, тобто відповідач володіє майном на законних підставах. ОСОБА_5 у встановленому законом порядку набула права власності на спірне майно (державна реєстрація, якого проведена відповідно до положень законодавства), а отже мала право відчужувати таке майно. Вважає, що фактично відсутні підстави для задоволення позову, оскільки продавець майна ОСОБА_5 мала право його відчужувати як власник, а тому відсутні підстави для витребування майна від ОСОБА_4 як у власника, який набув право власності на спірне майно у встановленому законодавством порядку. Зазначив, що представником позивача обрано не вірний спосіб захисту порушеного права. Просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2019 року в задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження по цивільній справі відмовлено.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня2019 року в задоволенні клопотання третьої особи ОСОБА_5 про зупинення провадження по цивільній справі відмовлено.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня2019 року в задоволенні клопотання представника відповідача про вжиття заходів процесуального примусу відмовлено.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 липня2019 року в задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з відсутністю підстав для представництва інтересів Міської радипрокуратурою Дніпропетровської області відмовлено.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2019року задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів по справі.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03вересня 2019 року провадження у справі зупинено до вирішення питання про відвід судді Слюсар Л.П. іншим суддею, визначеним у порядку, встановленому ч.1 ст.33 ЦПК України.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 вересня 2019 року у задоволенні заяви представника відповідача - ОСОБА_3 про відвід судді по цивільній справі відмовлено.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 вересня2019 року поновлено провадження по справі.

06.09.2019 року ОСОБА_4 подано апеляційну скаргу на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03вересня 2019 року в частині зупинення провадження у справі.

12.09.2019 року цивільна справа направлена до Дніпровського апеляційного суду. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, ухвала Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2019 року залишена без змін.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня2020 року закрито підготовче провадження у справі.

В судовому засіданні прокурор відділу прокуратури Дніпропетровської області Трубіцин Д.М. підтримав позовні вимоги з підстав наведених в позові та відповіді на відзив на позовну заяву, яка була подана в судовому засіданні 17.05.2019 року та просив суд позов задовольнити.

Представник позивача ДМР в судовому засіданні просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив суд в позові відмовити з підстав наведених в відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях.

Представник третьої особи Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Індустріального району в судове засідання не з`явився. Відповідно до заяви просили суд розглядати справу без присутності представника КВЖРЕП.

Третя особа ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилася. Про час і місце слухання справи повідомлялася належним чином. Про причину неявки суд не повідомила. 14 травня 2019 року від ОСОБА_5 до суду надійшли письмові пояснення по справі, в яких вказала про те, що вона у встановленому законодавством порядку набула право власності на спірне майно, а отже мала право відчужувати таке майно. Відповідач володіє спірним майном на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі продажу, який не оспорений та не визнаний в судовому порядку недійсним. Тобто відповідач володіє майном на законних підставах. Крім того вважає, що у прокуратури Дніпропетровської області відсутні підстави для представництва інтересів міської ради. Просила суд ухвалити рішення яким у задоволенні позовних вимог про витребування майна від ОСОБА_4 відмовити в повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Індустріального району від 19.09.1989 року за № 512, будинок АДРЕСА_5 зареєстрований за Місцевою Радою, про що видане реєстраційне посвідчення від 30.10.1989 року та записано в КП «ДМБТІ» ДОР в реєстрову книгу №18 за реєстровим №341 ( т.2 а.с. 185 зв.).

Відповідно до Статуту Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Індустріального району в оперативному управлінні Підприємства знаходиться житловий фонд комунальної власності міської ради, розміщений на території Індустріального району (т.2 а.с.194).

Відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 46 від 27.11.1991 «Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів» (зі змінами і доповненнями) житловий будинок АДРЕСА_5 , в тому числі нежитлове приміщення № 33 А обліковувалось на балансі КВЖРЕП Індустріального району ( т.2 а.с.199 зв - 203, 210).

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 16.04.2014 року № 159 «Про зміну правового режиму об`єктів нерухомого майна», змінено правовий статус нежитлового приміщення АДРЕСА_2 на житлове приміщення (квартиру) ( т.2 а.с. 208 зв.).

Відповідно до Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №16236088 від 03 жовтня 2014 року, державний реєстратор прав на нерухоме майно ОСОБА_6 , Реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, розглянувши заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 16.09.2014 року реєстраційний номер НОМЕР_4 , яку подала ОСОБА_5 , що діє на підставі доручення, виданого Комунальним виробничим житлово ремонтно-експлуатаційним підприємством Індустріального району для проведення державної реєстрації права власності на житлове приміщення, що розташоване АДРЕСА_1 , та документи, подані для проведення державної реєстрації прав вирішив: провести державну реєстрацію права власності на житлове приміщення, що розташоване АДРЕСА_1 , за суб`єктом: Територіальна громада міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради, податковий номер 26510514 ( т.2 а.с.215) .

Згідно зі Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 03.10.2014 року житлове приміщення квартира АДРЕСА_1 належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради, індексний номер 27639784 ( т. 2 а.с.215).

Відповідно до листа Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради № 1/5-231, від 09.02.2018 року з моменту реєстрації права комунальної власності на спірну квартиру за територіальною громадою м. Дніпро, будь-яким фізичним особам у користування вона не надавалася.

В судовому засіданні встановлено, що заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06.09.2016 року у справі № 202/5457/16-ц за позовною заявою ОСОБА_5 до Комунального виробничого ремонтно-експлуатаційного підприємства Індустріального району, третя особа Дніпровська міська рада, про визнання права власності на квартиру, позовні вимоги ОСОБА_5 задоволені, за нею визнано за набувальною давністю право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 40,6 кв. м., житловою площею 19,4 кв.м.

В обґрунтування позову в частині визнання права власності на квартиру за набувальною давністю, ОСОБА_5 вказала на те, що вона постійно, з травня 2006 року і до моменту звернення до суду з позовом, проживала в квартирі за вказаною адресою на підставі договору найму, проводила ремонтні роботи, господарювала в ній та відкрито, безперервно володіла нерухомим майном більше ніж десять років.

На підставі заочного рішення, 26.12.2016 року за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на вказане нерухоме майно, що підтверджується довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.02.2018 року № 112881530.

Прокуратурою Дніпропетровської області рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06.09.2016 року у справі № 202/5457/16-ц оскаржено в апеляційному порядку, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 07.12.2017 року у справі №202/5457/16-ц, апеляційну скаргу прокурора задоволено повністю, рішення Індустріального районного суду від 06 вересня 2016 року скасовано та в позові ОСОБА_5 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовлено в повному обсязі.

Постановою Верховного Суду від 13 лютого 2020 року рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2017 року залишено без змін.

Згідно з договором купівлі-продажу нерухомого майна від 29.09.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Райською Т.М., зареєстрованого в реєстрі за №7940 ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_4 купив квартиру АДРЕСА_1 ( т.2 а.с. 224-225).

На підставі укладеного договору, 29.09.2017 року за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер витягу 98956151, номер запису про право власності 22602869 ( т.2 а.с.227).

Таким чином, майно вибуло з комунальної власності на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06.09.2016 року, яке в подальшому скасовано.

Правовідносини, які виникли між сторонами урегульовані Конституцією України, нормами Цивільного кодексу України та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно змісту ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У відповідності до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до змісту ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України встановлено, що право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі статтею 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже статтею 388 ЦПК України встановлено порядок та умови витребування майна від добросовісного набувача. Згідно з положеннями цієї статті власник може витребувати майно від добросовісного набувача лише у разі, коли воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, та коли такий набувач набув це майно за відплатним договором.

У постановах від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1203цс15 та від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15 Верховний Суд України, вирішуючи питання правомірності витребування майна у добросовісного набувача залежно від обставин, передбачених положеннями статті 388 ЦК України, висловив такий правовий висновок.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.

Зазначений правовий висновок підтримав у своїй постанові від 05 грудня 2018 року й Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду за наслідками розгляду справи № 752/2124/16-ц (провадження № 61-20676св18).

Отже, важливою умовою звернення з віндикаційним позовом (стаття 388 ЦК України) є відсутність між позивачем і відповідачем зобов`язально-правових відносин.

Добросовісним повинен вважатися той набувач, який не знав і не повинен був знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати, а недобросовісним володільцем - та особа, яка знала або повинна була знати, що її володіння незаконне.

За пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України можливість витребувати майно від добросовісного набувача є за наявності у діях власника майна волі на передачу майна.

За змістом наведеного майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року.

Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Оскільки рішення суду про визнання права власності, на підставі якого спірне майно було вилучено з володіння позивача, у подальшому було судом скасовано, то слід вважати, що майно вибуло з володіння власника поза його волею й він має право витребовувати його від добросовісного набувача за правилами статті 388 ЦК України.

Слід зазначити, що однією з засад судочинства, регламентованих п. 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Виходячи із вищевикладеного, приймаючи до уваги, що викладені докази не викликають у суду жодних сумнівів щодо їх належності, допустимості, об`єктивності та достатності для вирішення справи по суті, враховуючи, що за час розгляду даної справи спірна квартира продана та куплена особою, яка заволоділа ним незаконно та без відповідної правової підстави, який є відповідачем по даній справі, окрім цього, суд також враховує, що квартира вибула з володіння позивача, який є законним його власником поза його волі, тому суд відповідно до вимог закріплених в ст.ст. 387, 388 ЦК України вважає за необхідне позовні вимоги позивача задовольнити шляхом витребування з незаконного володіння ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ:26510514) квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 468443412101).

Відповідно до ст.141 ЦПК України із відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витрати по справі, а саме судовий збір за позовом в розмірі 6000,00 грн. та судовий збір за подану заяву про забезпечення позову в розмірі 881,00 грн., а всього 6881,00 грн.

Керуючись: ст. ст.15,16,321,387,388 ЦК України, ст.ст. 4,13,141,259, 263-265 ЦПК України, суд,- -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву першого заступника прокурора Дніпропетровської області (49044, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 38, код ЄДРПОУ 02909938) в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 75, код ЄДРПОУ 26510514) до ОСОБА_4 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), треті особи: ОСОБА_5 ( АДРЕСА_7 ,РНОКПП: НОМЕР_5 ), Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Індустріального району (49051, м. Дніпро, пр. Петра Калнишевського, 11, код ЄДРПОУ 05432916), про витребування майна - задовольнити.

Витребувати від ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ: 26510514) квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 468443412101).

Стягнути із ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) на користь прокуратури Дніпропетровської області (реквізити отримувача: 49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р НОМЕР_2 в ДКСУ в м. Київ, код ЄДРПОУ: 02909938, код класифікації видатків бюджету - 2800) судові витрати по справі в розмірі 6881,00 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Строк подання апеляційної скарги на рішення суду продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID -19).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст складено 27 квітня 2020 року.

Суддя Л.П. Слюсар