Рішення № 88970385, 28.04.2020, Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/247/20 Провадження № 2/450/857/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2020 року Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Мусієвського В.Є.

при секретарі Гук О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Семенівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області про визнання права власності на земельні ділянки та права на земельну частку (пай) в порядку спадкування, –

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду з позовною заявою до відповідача, у якій просила визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,2165 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий № 4623685900:01:004:0267, розташовану в с. Семенівка Пустомитівського району Львівської області, право власності на земельну ділянку площею 0,0842 га, призначену для ведення особистого селянського господарства, кадастровий № 46236859:01:001:0333, розташовану в с. Семенівка Пустомитівського району Львівської області, право власності на земельну ділянку площею 0,2981 га, призначену для ведення особистого селянського господарства, кадастровий № 4623685900:01:004:0266, розташовану в с. Семенівка Пустомитівського району Львівської області, право на земельну частку (пай) площею 2,72 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в с. Семенівка Пустомитівського району Львівської області.

Мотивувала свої позовні вимоги тим, що її матір ОСОБА_2 за час свого життя набула право власності на вищезазначене майно в порядку спадкування після смерті своєї матері ОСОБА_3 . Остання ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, однак за час життя своїми майновими правами на випадок смерті не розпорядилася, заповіту не склала. Оскільки ОСОБА_2 належала до спадкоємців першої черги після смерті ОСОБА_3 та постійно проживала з останньою на день смерті такої, вона фактично вступила в управління майном і прийняла спадщину. Зауважує, що інших спадкоємців, які б претендували на прийняття спадщини, не було, оскільки чоловік ОСОБА_3 помер раніше.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла, проте за час життя не розпорядилася на випадок своєї смерті майном, успадкованим внаслідок смерті ОСОБА_3 , не склала заповіту.

Відтак, вважає, що вона є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_2 , оскільки та була її матір`ю. Інші спадкоємці, які могли б претендувати на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , відсутні. Зауважує, що вона постійно проживала зі своєю матір`ю, що підтверджується довідкою, виданою Семенівською сільською радою Пустомитівського району Львівської області. Враховуючи наведене, просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою судді від 22 січня 2020 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано десятиденний строку з дня отримання ухвали для усунення зазначених у ній недоліків.

30 січня 2020 року позивач подала до суду клопотання, яким усунула недоліки позовної заяви, викладені в ухвалі судді від 22 січня 2020 року.

Ухвалою судді від 31 січня 2020 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою від 10 березня 2020 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

28 квітня 2020 року від представника відповідача ОСОБА_4 до суду надійшла заява, якою він визнав позовні вимоги в повному обсязі.

Позивач, будучи нелажним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилася, причини неявки суду не повідомила, однак 10 березня 2020 року та 07 квітня 2020 року подала до суду заяву, у якій позовні вимоги підтримала, просила такі задовольнити, а розгляд справи проводити за її відсутності.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, однак в поданій 28 квітня 2020 року до суду заяві про визнання позовних вимог представник відповідача ОСОБА_4 просив розгляд справи проводити за його відсутності.

Оскільки в судове засідання не з`явилися всі особи, які беруть участь у справі, суд у відповідності зі ст. 247 ЦПК України, розглядає справу без фіксування судового засідання технічними засобами.

Розглянувши матеріали справи та докази в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4609766702019 від 22 травня 2019 року, № НВ-4609756332019 від 21 травня 2019 року, № НВ-4609756352019 від 21 травня 2019 року стверджується, що земельні ділянки площею 0,2165 га, кадастровий № 4623685900:01:004:0267, площею 0,0842 га, кадастровий № 46236859:01:001:0333, площею 0,2981 га, кадастровий № 4623685900:01:004:0266, розташовані в с. Семенівка Пустомитівського району Львівської області, належать на праві приватної власності ОСОБА_3

Сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1 від 17 вересня 2003 року встановлено, що ОСОБА_3 на підставі рішення Пустомитівської РДА від 28 травня 1997 року № 271 належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КАТП ім. Стефаника розміром 2,72 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Семенівською сільською радою Пустомитівського району Львівської області 19 травня 2003 року, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 08 листопада 2019 року у справі № 464/5173/19 встановлено, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та бабою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим Виконавчим комітетом Семенівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області 27 серпня 2018 року, стверджується, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Відповідно до ст.ст. 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

За ч. 2 ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 цього Кодексу.

Позивач у своїй заяві зазначає, що інші спадкоємці ОСОБА_2 відсутні, однак з матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів, якими би підтверджувалася відсутність інших спадкоємців померлої ОСОБА_2 , які можуть претендувати на спадкове майно.

Зокрема, позивачем не надано жодних доказів, які підтверджували б смерть чоловіків ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , відсутності можливих спадкоємців з їхньої сторони, які могли б претендувати на спадщину.

Щодо покликань позивача про її постійне проживання з ОСОБА_2 станом на день її смерті і фактичний вступ у спадщину внаслідок цього суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Як зазначає позивач, її місце проживання зареєстроване за адресою АДРЕСА_1 . Аналогічна інформація міститься і у паспорті позивача серії НОМЕР_4 .

Відповідно до ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Разом з тим, згідно зі статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місцем проживання особи є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Згідно з абз. 1 п. 4 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207, громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом 30 календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання

Пунктом 7 згаданих Правил встановлено, що реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою.

Реєстрація місця проживання або місця перебування особи - внесення відомостей про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси одного житла особи чи адреси спеціалізованої соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту, військової частини до визначених цим Законом документів та до реєстраційного обліку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері реєстрації фізичних осіб.

Верховний Суд в своїй постанові від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц зазначає, що сама по собі відсутність реєстрації місця проживання особи не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо передбачені частиною третьою статті 1268 ЦК України обставини підтверджуються іншими належними і допустимими доказами

Суд критично ставиться до поданої позивачем довідки Семенівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 13 січня 2020 року № 23, відповідно до якої вона займалася похованням своєї матері ОСОБА_2 та постійно приживала з нею до дня смерті в с. Семенівка Пустомитівського району Львівської області, оскільки така не підтверджується жодними доказами, зокрема, актами обстеження житлових умов, показами свідків тощо.

Суд зазначає, що вказана довідка не може бути єдиним доказом на підтвердження факту постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем.

Відтак, позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів, на підставі яких можна зробити висновок про спільне проживання позивача з ОСОБА_2 на день смерті останньої і її фактичний вступ у спадщину у зв`язку з цим.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, у таких відсутні докази звернення позивача до нотаріуса за місцем відкриття спадщини з заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину або відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину. Позивач у своїй заяви дану обставину також не повідомляє.

Як роз`яснено у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину, в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. Особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження в разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину.

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про нотаріат» на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов`язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Дана позиція викладена також у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування».

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту.

Враховуючи те, що позивачем не надано суду жодних доказів звернення її до нотаріуса для оформлення спадщини, а також відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання права власності на спадкове майно не підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ним Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у спразі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вказане, суд прийшов до висновку про те, що обставини, якими позивач мотивувала свої позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а тому у задоволенні таких слід відмовити.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд не вправі покласти в основу свого рішення лише сам факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. За результатами дослідження та вивчення всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду лише на факт надходження до суду заяви про визнання позову відповідачем.

Враховуючи те, що визнання відповідачем позову суперечить дійсним обставинам справи та правовій природі правовідносин, а також з огляду на відсутність законних підстав для задоволення позову, беручи до уваги те, що задоволення позову можуть бути порушені права та інтереси інших осіб, суд відхиляє визнання позову відповідачем.

Згідно ст. 141 ЦПК України судові витрати понесені позивачем стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 5, 13, 33, 81, 89, 141, 206, 214, 215, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 16, 29, 1216, 1217, 1218, 1222, 1223, 1268 ЦК України, ст. 49 Закону України «Про нотаріат», суд, –

у х в а л и в:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду або через місцевий суд до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Роз`яснити, що відповідно до п. 3 розділ ХІІ Прикінцевих положень ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Позивач:ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце реєстрації проживання АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Сихівським РВ у м. Львові ГУ ДМС України у Львівської області 19 березня 2014 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_5 .

Відповідач:Семенівська сільська рада Пустомитівського району Львівської області, місцезнаходження 81162, Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Семенівка, вул. Шевченка, буд. 1, код ЄДРПОУ 04369661.

Суддя Мусієвський В.Є.