Рішення № 88970355, 28.04.2020, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

справа № 489/6824/19 провадження №2/489/1157/20

РІШЕННЯ

Іменем України

28 квітня 2020 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Коваленка І.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПриватБанк) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

встановив:

У грудні 2019 року ПриватБанк звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 127960,51 грн., а також понесені судові витрати на оплату судового збору.

Як на підставу позовних вимог позивачем вказано, що згідно договору № б/н від 30.08.2007, укладеного між сторонами, ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 2000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає дії картки.

Через неналежне виконання позичальником умов кредитного договору, станом на 31.08.2019 утворилася заборгованість у сумі 301433,40 грн., з якої користуючись своїм правом ПриватБанк просить стягнути лише 127960,51 грн., яка складається із 1923,21 грн. заборгованості по кредиту та 126037,30 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 30.08.2007 по 31.07.2018.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 17.02.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Клопотань від учасників справи про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін відповідно до частини п`ятої статті 279 ЦПК України не надходило.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву в якому він в задоволенні позовних вимог просив відмовити. Вказав, що крім заяви для отримання картки «Універсальна» жодних інших документів від позивача не отримував, з ними не ознайомлювався та їх не підписував. Також строк договору від 30.08.2007 закінчився з закінченням строку дії картки – 30.08.2010. Тому у межах строку кредитування відповідач мав повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними платежами щомісяця, а після строку кредитування повернути всю суму заборгованості. Також, вказує на пропуск позивачем строку позовної давності звернення до суду.

У відповідності до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно вимог статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Виходячи з вимог частини п`ятої статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його складання.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази та встановивши фактичні обставини справи, суд дійшов наступного.

За положеннями статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

З матеріалів справи вбачається, що 30.08.2007 ОСОБА_1 підписав заяву б/н на отримання кредиту у розмірі 600,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,9 проценти в місяць (22,8 % на рік) на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає дії картки – три роки.

Підписавши заяву відповідач надав свою згоду, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також те, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.

Позивач додав до позовної заяви Умови і правила надання банківських послуг.

Відповідно до укладено договору, ОСОБА_1 надано кредитну картку № НОМЕР_1 , терміном дії до травня 2015 року, включно.

Згідно виписки, наданої ПриватБанком по рахунку клієнта за період з 01.01.1999 по 18.02.2020, відповідач користувався вказаними картками, знімав кошти з банкоматів, здійснювала оплату в магазинах тощо, а також частково погашав заборгованість.

Останнє погашення заборгованості відповідачем здійснено 01.11.2016 в сумі 400,00 грн., що також відповідає розрахунку позивача.

Виписка по рахунку згідно Переліку типових документів, затверджених наказом Міністерством юстиції України від 12.04.2012 №578/5, має статус первинного документу, а отже є належним та допустимим доказом по справі.

Згідно розрахунку позивача, через неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань станом на 31.08.2019 утворилася заборгованість у сумі 301433,40 грн., з якої користуючись своїм правом ПриватБанк просить стягнути лише 127960,51 грн., яка складається із 1923,21 грн. заборгованості по кредиту та 126037,30 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 30.08.2007 по 31.07.2018.

З розрахунку позивача вбачається, що в останнє зарахування грошових коштів на погашення заборгованості по процентам здійснено 06.09.2013 в розмірі 50,00 грн. Після цього, здійснювалося лише погашення заборгованості по кредиту, останній раз, як заначено вище, 01.11.2016 в сумі 400,00 грн.

Факт відсутності заборгованості по тілу кредиту в розмірі 1923,21 грн., про які заявлено ПриватБанком у позовній заяві, відповідачем не спростовано.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку Приватбанк).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані ПриватБанком до суду Умови та правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву від 30.08.2007 на отримання кредитних коштів.

Крім того, надана позивачем роздруківка Умов і правил надання банківських послуг, які не підписані позичальником, належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено правовою позицією Верховного Суду України і Верховного Суду, викладеній у постановах від 11.03.2015 (справа № 6-16цс15), від 17.07.2019 (справа № 175/4576/14-ц).

У постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що не підписані Умови та Правила надання банківських послуг не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного шляхом підписання заяви-анкети.

Таким чином, з огляду на наведені положення закону та правові висновки Верховного Суду надані позивачем Умови та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Між тим, зі змісту власноручно підписаної відповідачем заяви вбачається, що в ній сторони погодили строк дії кредитного ліміту, який відповідає строку дії картки та базову відсоткову ставку за користування кредитом 1,9 % в місяць (22,8 % річних) із розрахунку 360 днів у році.

Отже, встановлене свідчить про узгодження сторонами конкретних умов кредитування, а саме розмірів кредиту та процентної ставки за користування ним позичальником та їх погашення.

Із виписки з особового рахунку відповідача вбачається, що останній взяті на себе зобов`язання за кредитним договором виконував неналежним чином, поповнюючи рахунок несвоєчасно та погашаючи заборгованість не у повному обсязі, що підтверджується випискою по особовому рахунку та розрахунком позивача.

Отже, відповідно до статей 526, 1054, 1048, 611 ЦК України існують підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту і процентами за користування кредитними коштами, розрахованими відповідно до узгоджених сторонами умов у власноручно підписаній відповідачем заяві на отримання кредитних коштів.

Згідно довідки Приватбанку кінцевий строк дії наданої відповідачу на підставі укладеного кредитного договору останньої перевипущеної кредитної картки - до травня 2015 року включно.

Отже, враховуючи умови укладеного сторонами кредитного договору щодо строку дії кредитного ліміту, що відповідає строку дії картки, у межах строку кредитування - до травня 2015 року включно, відповідач повинен був повертати позивачу кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами у передбаченому договором розмірі. Починаючи з червня 2015 року, незалежно від пред`явлення вимоги позивачем, відповідач зобов`язаний був повернути всю заборгованість за договором.

За такого, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Так, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами, нарахованих ПриватБанком за період поза межами погодженого сторонами строку кредитування, тобто з червня 2015 року є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.

Однією з підстав заперечення проти позову відповідач вказує на пропуск позивачем строку позовної давності.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентами) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 06.11.2013 у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19.03.2014 у справі № 6-20цс14, від 12.11.2014 у справі № 6-167цс14, від 03.06.2015 у справі № 6-31цс15, від 30.09.2015 у справі № 6-154цс15, від 29.06.2016 у справі № 6-272цс16, від 23.11.2016 у справі № 6-2104цс16 і від 14.12.2016 у справі № 6-2462цс16.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.

Отже, оскільки за умовами укладеного сторонами кредитного договору відповідач мав виконувати зобов`язання зі сплати процентів щомісячно впродовж строку кредитування, перебіг позовної давності, про застосування якої заявлено ним у відзиві на позовну заяву, для стягнення заборгованості за цими платежами починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу, тобто з 06.09.2013. В подальшому переривання строку позовної давності до сплати процентів в порядку статті 264 ЦК України не здійснювалося, що з урахуванням дати звернення ПриватБанку до суду свідчить про пропуск позивачем трирічного строку позовної давності для стягнення процентів.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За такого, позовні вимоги ПриватБанку про стягнення заборгованості за процентами, нарахованими хоча і в межах строку кредитування, але заявлені з пропуском строку позовної давності, задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту то суд виходить з того, що перебіг позовної давності для повернення кредиту у повному обсязі починається зі спливом останнього дня місяця дії карки, тобто 31.05.2015. Але так як після цієї дати відповідач неодноразово здійснював погашення заборгованості по кредиту - в останнє 01.11.2016, тому відповідно до положень статті 264 ЦК України мало місце переривання строку позовної давності, а тому перебіг цього строку почався заново.

За такого, оскільки ПриватБанк звернувся до суду з позовом 26.12.2019, відповідно ним не допущено пропуску строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України. Тому, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по кредиту в розмірі 1923,21 грн.

Доводи відповідача про наявність підстав для повної відмови в задоволенні вимог банку, з огляду на встановленні обставини та наявні у справі докази не знайшли свого підтвердження при розгляді справи.

Виходячи із принципу пропорційності відшкодування судового збору до задоволених вимог, відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь Приватбанку підлягає стягненню судовий збір у розмірі 28,81 грн. ((1921 грн. х 1,5 %).

Керуючись статтями 4, 19, 141, 263-265 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за договором № б/н від 30.08.2007, яка складається із заборгованості по кредиту в розмірі 1923,21 грн., а також судовий збір в сумі 28,81 грн.

В іншій частині позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» відмовити.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності з пунктом 15.5 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ленінський районний суд міста Миколаєва або в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Згідно пункту 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень ЦПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Відомості про учасників справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д;

відповідач – ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст судового рішення складено 28.04.2020.

Суддя І.В.Коваленко