Рішення № 88969114, 16.04.2020, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 16.04.2020

Справа № 937/7423/19

Провадження №2/937/419/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2019 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого - судді Колодіної Л.В.,

секретаря судового засідання - Лебідь М.В.,

за участі:

позивача - ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції з Шевченківським районним судом м. Запоріжжя),

представника відповідача Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі - Бурашнікової О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Мелітополі, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальних витрат,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому з просить наступне: стягнути з Державної казначейської служби України на його користь 500 (п`ятсот) грн. 30 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, завданої йому внаслідок протиправної бездіяльності Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Мелітополі (далі-ТУ ДБР у м. Мелітополі) за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом безспірного списання цієї суми з єдиного казначейського рахунку; стягнути з Державної казначейської служби України на його користь судові витрати на правничу допомогу у розмірі 700 (сімсот) грн. за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання цієї суми з єдиного казначейського рахунку; стягнути з Державної казначейської служби України на його користь судові витрати, пов`язані з підготовкою та розглядом справи у розмірі 250 (двісті п`ятдесят) грн. за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання цієї суми з єдиного казначейського рахунку.

В обґрунтування зазначених вимог позивач вказував, що повісткою його було викликано на допит у якості потерпілого по кримінальному провадженню №42017081020000126 до ТУ ДБР у м. Мелітополі. У повістці було роз`яснено наслідки неявки, передбачені ст.ст. 138,139 КПК України. Слідчі дії відбулися. Він відповів на всі запитання стосовно кримінального провадження №42017081020000126. Позивач мешкає у м. Запоріжжі, тому скористався міжміським транспортом для того, щоб виконати вимоги слідчого. З метою відшкодування витрат, пов`язаних з прибуттям на допит до слідчого він звернувся з заявою до начальника Другого СВ СУ ТУ ДБР у м. Мелітополі. Листом № 6566/4.2/19 від 22.08.2019 року позивачу офіційно було відмовлено у задоволенні його законних вимог. Крім того, позивач вказує на те, що поніс витрати на правничу допомогу, надану йому фахівцем у галузі права ОСОБА_2 . Витрати пов`язані з розглядом справи, які підтверджуються наступними доказами: дипломом спеціаліста, договором про надання правової допомоги від 20.02.2017 № 1/20/02/17, дублікатом чеку Приват Банку від 03.09.2019 на 700 грн, актом здавання-приймання юридичних послуг від 04.09.2019, розрахунком витрат на правничу допомогу, а тому є належним та достатнім документальним підтвердженням понесення ним витрат на правову допомогу під час розгляду даної цивільної справи. Також до судових витрат, пов`язаних з підготовкою та розглядом справи належать й його витрати на ксерокопіювання позовної заяви від 05.09.2019 із доданими до неї документами, які склали 250 гр = 50 грн. (25 X 2гр - для суду) + 50 грн. (25 х 2гр - для позивача) + 50 грн. (25 х 2гр - для відповідача ТУ ДБР м. Мелітополь) + 50 грн. (25 х 2р - для відповідача ДКСУ) + 50 грн.(25 х 2гр - для представника/правозахисника/), де 25 - кількість сторінок позовної заяви з додатками від 05.09.2019 із доданими до неї документами, 2гр - вартість ксерокопіювання однієї сторінки аркуша, що підтверджується товарним чеком від 08.08.2019.

Ухвалою судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19.09.2019 року провадження по справі відкрито, розгляд призначено проводити у порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін.

Представник відповідача Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у м. Мелітополі 11 жовтня 2019 року надав відзив на позовну заяву в якому просить відмовити у задоволенні позову, при цьому зазначає, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що встановлена протиправна діяльність ТУ ДБР у м. Мелітополі, відповідні вимоги до слідчого органу не заявлено. Підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факт неправомірних дій чи бездіяльності цього органу, його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою, а тому позовні вимоги є необґрунтованими. До заяви про відшкодування витрат, пов`язаних з викликом до слідчого на ім`я начальника Другого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР у м. Мелітополі, позивачем долучено копію довідки про користування послугами залізничної дороги на суму 41, 50 грн, видану для отримання вартості компенсації для управління праці та соціального захисту населення ММР ЗО, як особі, яка має пільгову категорію. Тобто відповідно до цієї довідки позивач має право отримати з бюджету компенсацію, як особа, яка має право пільгового проїзду, але даний документ не є проїзним документом. Згідно вимог ст.ст.118,122,125 КПК України процесуальні витрати складаються із витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів. Свідкам оплачується проїзд, наймання житла та добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту). Грошовий розмір процесуальних витрат, які повинні бути компенсовані визначає лише суд. Відповідно до вимог ст. 126 КПК України лише суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою. Вказані норми кореспондуються з вимогами Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 №333. Під процесуальними витратами розуміють витрати на забезпечення кримінального провадження, відшкодування яких покладається на певних суб`єктів процесу. Розмір процесуальних витрат є обставиною, що підлягає доказуванню у кримінальному провадженні (п.3 ч.1 ст.91 КПК України), при чому обов`язок доказування даних щодо розміру процесуальних витрат закон покладає на сторону, що їх надає (ч.2 ст. 92) КПК України. Остаточне рішення щодо розміру процесуальних витрат може ухвалити лише суд, а учасники кримінального провадження мають право звернутися до суду з клопотанням щодо визначення їх розміру. Безпідставними є вимоги позивача і про відшкодування витрат на правову допомогу. Згідно вимог законодавства (ст. 133 ЦПК України) до витрат пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу, яку надають адвокати. Отже, розподілу між сторонами разом з іншими витратами, підлягають витрати на правничу допомогу адвоката. Доказів надання правничої допомоги адвокатом позивачем не надано. Вимоги позивача про відшкодування витрат, пов`язаних з підготовкою та розглядом справи також безпідставні. Статтею 137 ЦПК України визначено перелік витрат, які відносяться до витрат пов`язаних з розглядом справи. Витрати на виготовлення ксерокопій позовної заяви вказаною нормою не передбачено. Крім того, позивачем не надано належного доказу на підтвердження понесення цих витрат /а.с.37-47/.

Від представника Державної казначейської служби України Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Мелітополі до суду надійшов відзив на позовну заяву в якому зазначено, що відповідно до статті 176 Цивільного кодексу України держава не відповідає за зобов`язаннями створених нею юридичних осіб та юридичні особи не відповідають за зобов`язаннями держави. При зверненні до суду та формулюванні позовних вимог позивачем помилково ототожнено поняття «Держава» та «Державна казначейська служба України». Відповідно до Положення Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України є юридичною особою публічного права та самостійно несе відповідальність за своїми зобов`язаннями. Державна казначейська служба України не порушувала прав позивача по цій справі і жодним нормативним актом не передбачено її відповідальності за дії або бездіяльність посадових осіб інших органів державної влади. Викладення позовних вимог про стягнення коштів з юридичної особи Державної казначейської служби України, а не з Державного бюджету України - не відповідає діючому законодавству. Механізм виконання органами Державної казначейської служби України рішень про стягнення коштів державного бюджету визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі по тексту - Порядок № 845). Пунктом 38 Порядку № 845 передбачено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень в Державній казначейській службі України відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Зазначений рахунок є рахунком, на якому обліковуються кошти державного бюджету, передбачені на певну мету, а не власним рахунком Державної казначейської служби України, передбаченого на утримання установи. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. Згідно з додатком 3 до Закону України від 23 листопада 2018 року №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» на поточний рік передбачено державні видатки за бюджетною програмою КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб», яка закріплена за Державною казначейською службою України. Таким чином Державна казначейська служба України є учасником судового процесу по справах про відшкодування шкоди лише у зв`язку з тим, що здійснює відповідно до наданих повноважень виконання судових рішень по такій категорії справ і не повинна відповідати коштами, передбаченими на утримання установи, за дії або бездіяльність органів державної влади. Крім того, притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини заподіювача шкоди. При цьому обов`язок довести наявність цих умов має сам позивач. При зверненні з позовною заявою позивачем не доведено належними та допустимими доказами протиправність або бездіяльність відповідача 1 по справі та наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і діями відповідача 1. Будь-яких рішень суду щодо визнання незаконними дій або бездіяльності посадових осіб відповідача 1 до позовної заяви не додано. Крім того, розмір відшкодування матеріальної шкоди, заявленої позивачем до відшкодування по цій справі, становить менше ніж зазначений ним розмір сплати за послуги правника. До позовної заяви позивачем додано дублікат чеку від 03.09.2019 щодо сплати коштів за договором від 20.02.2017 № 1/20/02/2017, умовами якого передбачено надання юридичної допомоги без її конкретизації. В провадженні Шевченківського районного суду м. Запоріжжя наразі перебуває декілька справ за позовами ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, крім того в рамках зазначеного договору позивачу могла надаватись інша правова допомога. Зазначення у платіжних документах лише дати та номеру договору не дає підстав вважати, що за ними проведено оплату за актом здавання-приймання юридичних послуг від 04.09.2019 за надання послуг, пов`язаних саме з розглядом цивільної справи № 937/7423/19. Також, позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт проведення оплати за копіювання документів по цій справі. Вважають, що підстави для задоволення позовної заяви відсутні /а.с.56-59/.

06.11.2019 позивачем надано відповідь на відзив ТУ ДБР в м. Мелітополі, в якому він просить не розглядати відзив на позов, поданий представником ТУ ДБР, розташованого в місті Мелітополі та повернути його на адресу ТУ ДБР в м. Мелітополі для усунення недоліків. Також зазначає, що відповідно до ст. 122 КПК України, саме держава компенсує витрати на прибуття до суду або слідчого органу для проведення відповідних дій згідно повістки про виклик або судової повістки з іншого міста, тому в якості відповідача позивачем вказано Державну казначейську службу України як розпорядника коштів. У свою чергу, саме кошторис ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі повинен мати відповідну статтю витрат /а.с.74-75/.

11.11.2019 представником Державної казначейської служби України Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Мелітополі надано заперечення на відповідь позивача, в яких зазначено про відсутність підстав для задоволення позову аналогічно вказаному у відзиві на позов. Крім того, щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, представник вказує, що позивач так і не надав обґрунтування щодо відшкодування матеріальної шкоди /а.с.88-89/.

11.11.2019 представником ТУ ДБР, розташованого в м. Мелітополі надано заперечення, в яких зазначено про відсутність підстав для задоволення позову аналогічно вказаному у відзиві на позов. Крім того, щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, представник вказує, що позивач так і не надав обґрунтування щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Крім того, позивач самостійно зазначає, що до витрат, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги є копіювання документів. Отже позивач намагається двічі з бюджету отримати витрати на правову допомогу. Відповідно до п.15 розділу «Загальні положення» Інструкції №59 визначено, що окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження є добові витрати. Крім того, п.4 розділу ІІ Інструкції №59 передбачено, що сума добових визначається згідно з наказом про відрядження та відповідними первинними документами. За відсутності наказу добові витрати не виплачуються. Позивач не дав належних доказів понесення ним добових витрат, на що конкретно та яку суму він витратив. Враховуючи те, що наданими до суду документами обґрунтованість та фактичний обсяг витрат у даній справі не підтверджено належними та допустимими доказами, вважає, що позовні вимоги не підлягають стягненню /а.с.91-100/.

14.11.2019 позивачем надано відповідь на відзив ДКСУ, в якому він просить не розглядати відзив на позов, поданий представником ДКСУ як такий, що поданий з порушенням строків /а.с.108/.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовну заяву за обставинами, в ній викладеними, просив задовольнити позов в повному обсязі. Також просив задовольнити його клопотання, подані протягом судового розгляду даної цивільної справи про компенсування витрат, пов`язаних з його участю в судових засіданнях за викликом суду, а саме, витрат на проїзд до м. Мелітополя та повернення до м. Запоріжжя та добових. Зазначив, що до суми в 641,90 грн. відносяться витрати на проїзд електротранспортом з м. Запоріжжя до м. Мелітополя та у зворотньому напрямку та добові. Для підтвердження вартості проїзду надає копію довідки вартості проїзду АТ «Українська залізниця» /а.с.71/. Що стосується розміру добових, вважає, що визначення такого розміру є прерогативою суду. До 250 грн. судових витрат, пов`язаних з підготовкою та розглядом справи у суді входить копіювання документів, для чого надає в якості довідки чек про вартість послуги копіювання аркуша. Крім того, пояснив, що він не звертався до слідчого про відшкодування йому вартості добових, оскільки раніше слідчим листом №6566/4.2/19 від 22.08.2019 року йому офіційно було відмовлено у задоволенні його законних вимог.

Представник відповідача ТУ ДБР, розташованого в м. Мелітополі - Бурашнікова О.С. в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову за обставинами, викладеними у відзиві на позов та запереченні.

Представник відповідача - Державної казначейської служби України - Орлова О.О. в судове засідання не з`явилася.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення своїх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається з вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд, вислухавши думку сторін, вивчивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, давши оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясуванні обставин справи, прийшов до висновку, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачаються наступні обставини та правовідносини.

В провадженні Територіального управління Державного бюро розслідувань у м.Мелітополі перебувало кримінальне провадження № 42017081020000126.

В ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження слідчим Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі Степанюком С.В. було викликано ОСОБА_1 , який проживає за адресою АДРЕСА_1 для допиту у якості свідка до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі за адресою м. Мелітополь, вул. Індустріальна, 89, на 19 червня 2019 року на 14 год., що підтверджується копією повістки про виклик /а.с. 5/.

Так, 19.06.2019 ОСОБА_1 прибув до слідчого для проведення слідчої дії, про що зроблено відповідний запис у вказаній повістки про виклик.

19.08.2019 ОСОБА_1 звернувся до Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Мелітополі з заявою, в якій просив вирішити питання щодо компенсування йому витрат на проїзд в розмірі 83 грн. та добових в сумі 417 грн 30 коп., посилаючись на те, що він постійно мешкає в м. Запоріжжі, для прибуття до слідчого органу він користувався міжміським транспортом, а тому має право на відшкодування витрат на проїзд до іншого населеного пункту, наймання житла та добові, компенсація яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України і провадяться органом, який зробив виклик, із коштів, що передбачаються кошторисом на зазначені цілі /на звороті а.с. 5/.

Листом заступника начальника Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Мелітополі, Чайкіна В.В. було повідомлено про розгляд його заяви та зазначено про те, що ним не надано належного документу, що підтверджує вартість проїзду до міста виклику та назад, а також роз`яснено, що грошовий розмір процесуальних витрат, які повинні бути компенсовані особам, визначає суд за клопотанням осіб, і тому прийняття рішення про відшкодування процесуальних витрат у кримінальному провадженні виходить поза межі компетенції Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, що унеможливлює прийняття ним відповідного рішення /а.с. 6/.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені ст.1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних

правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст. 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст.1173 ЦК України.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст.1174 ЦК України.

Аналіз указаних положень чинного законодавства дає підстави для висновку про те, що указані положення можливо застосувати лише у випадку встановлення протиправної поведінки та/або неправомірних рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень або посадовою особою цього органу при здійсненні ним своїх повноважень.

Причинний зв`язок, як елемент цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Відповідно до ст. 66 КПК України свідок має право на відшкодування витрат, пов`язаних з викликом для давання показань.

Згідно з п. 2 ч.1 ст. 118 КПК України процесуальні витрати складаються з витрат, пов`язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження.

Відповідно до вимог ч.ч.1,3,5 ст. 122 КПК України витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів, несе сторона кримінального провадження, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучила спеціаліста, перекладача чи експерта, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Потерпілим, цивільним позивачам, свідкам оплачуються проїзд, наймання житла та добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Граничний розмір компенсації витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів та експертів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Інструкції «Про порядок і розміри компенсації (відшкодування) витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів досудового розслідування, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів», затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 710 від 01.07.1996 встановлено, що відповідно до законодавства (статті 121, 122 Кримінального процесуального кодексу України ( 4651-17 ), стаття 275 Кодексу України про адміністративні правопорушення ( 80732-10 )) за свідками, потерпілими, законними представниками потерпілих, цивільними позивачами, представниками цивільних позивачів, а також експертами, спеціалістами і перекладачами зберігається середня заробітна плата за весь час, затрачений ними у зв`язку з явкою та викликом до органів досудового розслідування, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення (далі - орган, який зробив виклик.) Особам, які не є працівниками підприємств, установ чи організацій, виплачується компенсація (здійснюється відшкодування) за відрив від звичайних занять. Крім того, всім зазначеним у цьому пункті особам, якщо виконання їх процесуальних функцій пов`язане з перебуванням за межами населеного пункту постійного проживання, компенсуються (відшкодовуються) такі витрати: вартість проїзду до місця виклику і назад; витрати, пов`язані з найманням жилого приміщення; добові. Такі витрати не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

Згідно п. 7 вказаної Інструкції у кримінальних провадженнях і справах про адміністративні правопорушення виплати, зазначені в пункті 1 цієї Інструкції, провадяться органом, який зробив виклик, із коштів, що передбачаються кошторисом на зазначені цілі.

Отже, позивач, як особа, що викликалася органом досудового розслідування в якості свідка за межі населеного пункту постійного проживання має право на компенсацію витрат на проїзд до місця виклику і назад та добові і такі виплати провадяться органом, який зробив виклик, а не за рахунок коштів Державного бюджету України, як зазначає позивач у позові.

За рахунок коштів Державного бюджету України згідно положень ч.2 ст. 122 КПК України здійснюються витрати, пов`язані із участю потерпілих у кримінальному провадженні, залученням та участю перекладачів для перекладу показань підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, а не з залученням свідка.

Стаття 16 ЦК України визначає способи захисту цивільних прав та інтересів, одним із яких є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Такий спосіб захисту може застосовуватися у випадку завдання майнової шкоди цивільним правам та інтересам (ст. 22 ЦК України).

Положеннями частин 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Отже, збитки це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, яке пов`язано з утиском її інтересів як учасника певних суспільних відносин, яке виражається у зроблених витратах.

Витрати на проїзд та добові є процесуальними витратами у кримінальному провадженні, які підлягають відшкодуванню в порядку кримінального судочинства, і не є шкодою в розумінні ст. 1174 ЦК України.

Жодної майнової шкоди, в розумінні вимог ст. 22 ЦК України, позивачу не завдавалось, оскільки ніякого цивільного права або інтересу ОСОБА_1 порушено не було.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що неправомірною бездіяльністю уповноваженою особою ТУ ДБР у м. Мелітополі були порушені його майнові права та спричинено заподіяння збитків у розмірі, 500 грн.30 коп., а тому вимоги ОСОБА_1 не доведені.

Таким чином, порушуючи питання про відшкодування шкоди, завданої йому в результаті протиправної бездіяльності посадової особи ТУ ДБР у м. Мелітополі позивач не довів факт спричинення йому матеріальної шкоди в розумінні ст. 1174 ЦК України.

Отже, в даному випадку правовідносини щодо компенсації витрат, пов`язаних із залученням позивача яка свідка вникли між ОСОБА_1 та Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, як органом досудового розслідування, який зробив виклик, та компенсація вказаних витрат провадиться із коштів, виділених для зазначених цілей саме цьому органу, а не за рахунок Державного бюджету України. Державна казначейська служба не є органом, який здійснював виклик позивача та повинен виплачувати витрати, пов`язані із залученням свідка, а Державний бюджет України не є джерелом фінансування цих витрат.

Разом з тим, позивач ОСОБА_1 пред`являє свої вимоги саме до Державної казначейської служби в України, оскільки просить в рахунок відшкодування спричиненої йому майнової шкоди стягнути з Державної казначейської служби в України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку відповідних сум.

Відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року

№ 215, Державна казначейська служба України є юридичною особою публічного права та самостійно несе відповідальність за своїми зобов`язаннями.

Державна казначейська служба України, як юридична особа, не порушувала прав позивача, будь-яких зобов`язань перед ОСОБА_1 не має, а тому не несе відповідальність за бездіяльність посадових осіб інших органів державної влади.

Крім того, суд звертає увагу на те, що суми і склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних кошів, встановлено постановою Кабінету Міністрів України № 98 від 02.02.2011 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів», відповідно до якої сума добових витрат на відрядження становить 60,00 грн., а не 417 грн.30 коп., як зазначає позивач у позові.

Вказаною постановою також визначено, що витрати на проїзд відшкодовуються за наявності підтвердних документів.

На підтвердження витрат на проїзд до місту виклику позивач до заяви на ім`я керівника ТУ ДБР у м. Мелітополі про відшкодування витрат надав довідку від 19.06.2019 зі змісту якої вбачається що ОСОБА_1 користувався послугами залізничної дороги та іншими послугами наданими в електропоїзді Запоріжжя-Мелітополь. Вартість становить (складає) 41 грн 50 коп. Довідка видана для подання в управління праці та соціального захисту населення ММР ЗО для відшкодування вартості проїзду, як особі, яка має пільгову категорію /а.с.49/.

Вказана довідка не є належним проїзним документом, що свідчить про понесені позивачем витрати на проїзд, а тому позивачу слідчим органом правомірно було відмовлено у відшкодуванні вартості проїзду.

Вирішуючи питання щодо вимог позивач про стягнення судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ч. 1,3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 2 ст. 141 ЦПК України, яка регулює розподіл судових витрат між сторонами, встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.

Зі змісту ст.15 ЦПК України вбачається, що професійна правнича допомога здійснюється виключно адвокатом.

Згідно ч.1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів надання йому правничої допомоги адвокатом, детального опису робіт, виконаних адвокатом та здійснення витрат для надання правничої допомоги. Надані дублікати чеків щодо сплати ОСОБА_2 коштів за договором від 20.02.2017 № 1/20/02/2017 не є доказами оплати професійної правничої допомоги адвокату, зазначені витрати документально не підтверджені, а тому не можуть бути відшкодовані.

Не підтверджені документально і витрати позивача на копіювання позовної заяви та додатків до неї, надані копії товарного чеку щодо вартості ксерокопіювання на суму 2,00 (без зазначення назви грошової одиниці), не містить ані найменування отриманої послуги, ані вартості послуги, ані кількості наданих послуг.

Але, враховуючи положення ч.2 ст. 141 ЦПК України вказані позивачем судові витрати, незалежно від документального їх підтвердження, покладаються на нього.

Безпідставними є вимоги позивача і щодо компенсування йому витрат, пов`язаних з участю у судовому засіданні по даній справі в розмірі 500 грн. 30 коп.

Так, згідно вимог ст. 138 ЦПК України витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників несуть сторони.

Суд вважає безпідставними доводи представника ТУ ДБР у м. Мелітополі про те, що компенсація процесуальних витрат у кримінальному провадженні провадиться лише на підставі рішення суду за зверненням учасника кримінального провадження.

Положеннями статей 125, 126 КПК України передбачено, що суд за клопотанням осіб має право визначити грошовий розмір процесуальних витрат, які повинні бути їм компенсовані. Суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.

За результатами розгляду кримінального провадження суд приймає такі процесуальні рішення: ухвалу чи вирок.

Отже, згідно кримінально-процесуальним законодавством суд, ухвалюючи вирок, або постановляючи ухвалу повинен вирішити, на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі і такі клопотання мають право заявляти учасники процесу під час розгляду кримінального провадження в суді.

В даному випадку кримінальне провадження за яким викликався позивач в якості свідка на розгляді в суді не знаходилося, а тому вирішення питання щодо компенсації процесуальних витрат не входить до компетенції суду, а підлягають відшкодовуванню органом досудового розслідування, який здійснив виклик свідка.

Керуючись ст. ст. ст.ст.12,81,89,133,141,263,264,265 ЦПК України, ст.ст. 16,22, 1174 ЦК України, ст.ст. 118,122 КПК України, п.п.1,7 Інструкції «Про порядок і розміри компенсації (відшкодування) витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів досудового розслідування, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів», затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 710 від 01.07.1996, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Мелітополі, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальних витрат, відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення.

Відповідно до п. 3 розділу XII Прикінцевих положень ЦПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) строки визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180,181,185,210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Повне судове рішення буде 21 квітня 2020 року.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідачі:

Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Мелітополі, ЄДРПОУ 42348993, юридична адреса: 72316 Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Індустріальна,89

Державна Казначейська служба України, ЄДРПОУ 37567646, юридична адреса: м. Київ, 01601, вул. Бастіона,6.

Суддя: Л.В. Колодіна