Рішення № 88968343, 24.04.2020, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/2622/20

Справа №754/15364/19

РІШЕННЯ

Іменем України

24 квітня 2020 року м.Київ

Деснянський районний суд міста Києва

під головуванням судді Бабко В.В.

за участю секретаря судового засідання Івченка В.А.

за участю позивача ОСОБА_1

за участю представника відповідача Стаднікова Д. В .

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» про повернення безпідставно набутого майна та захист прав споживачів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про повернення безпідставно набутого майна та захист прав споживачів.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 15.11.2019 розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що ОСОБА_1 , як співробітник компанії ТОВ «Нестле Україна» відкрив 27 серпня 2019 року у відділенні державного АТ КБ «Приватбанк» картку для отримання заробітної платні, через те, що у компанії ТОВ «Нестле Україна» є зарплатно-картковий проект, саме у AT КБ «ПриватБанк». З 17 вересня по 01 листопада 2019 року позивач отримав нарахування заробітної платні у розмірі 71169,70грн, з яких у незаконний спосіб було списано 35678,37грн для погашення незрозумілої для позивача заборгованості невстановленими картковими рахунками, що становить 50% від всіх зарплатних надходжень. Позивач ОСОБА_1 не має заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк». Жодної згоди на списання будь-яких коштів із зарплатної картки позивач не надавав банку. Позивач вважає, що дії АТ КБ «ПриватБанк» є неправомірними та такими, що порушують права позивача, як споживача. У зв`язку з викладеним позивач просить суд стягнути з Акціонерного товариства Комерційного Банку «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно списані грошові кошти з 17.09.2019 по 01.11.2019 в розмірі 35678,37грн, 17,5% річних від суми незаконно списаних коштів, відповідно до ч.2 ст.1214 ЦК України, що становить 6243,71грн та морально шкоду в розмірі 24000,00грн.

Відповідачем у встановлений законом строк до суду не подано заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та не подано відзиву на позовну заяву.

Позивач ОСОБА_1 в судових засіданнях підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі, посилаючись на докази які містяться в матеріалах справи та на обставини, які викладені в позовній заяві. 06.04.2020 до суду надійшла заява від позивача про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.

Представник відповідача Стадніков Д.В. в судове засідання повторно не з`явився, будь-яких заяв від представника до суду не надходило. Однак, 24.02.2020 у судовому засіданні представник банку надав документи які на його думку підтверджують факт отримання позивачем кредитних карток, укладання кредитних договорів і виписки по руху коштів, та зазначив, що дії АТ КБ «ПриватБанк» законні, відповідають Умовам та Правилам надання банківських послуг. Просив суд відмовити у позовних вимогах в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Стаття 263 ЦПК України, передбачає, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін і дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд вважає за можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та постановити рішення про часткове задоволення позову, з таких підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

27.08.2019 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір, у вигляді заяви-платіжна карта для отримання заробітної плати від ТОВ «Нестле Україна».

17.09.2019 позивач ОСОБА_1 отримав нарахування заробітної плати у розмірі 11500,00грн на картку для отримання заробітної платні АТ КБ «ПриватБанк» за № НОМЕР_1 .

17.09.2019 АТ КБ «ПриватБанк» списав з картки позивача ОСОБА_1 для отримання заробітної плати № НОМЕР_1 суму в розмірі 5750,00грн, призначення погашення заборгованості.

23.09.2019 позивач ОСОБА_1 отримав нарахування заробітної плати у розмірі 4105,58грн на картку для отримання заробітної платні АТ КБ «ПриватБанк» за № НОМЕР_1 .

23.09.2019 АТ КБ «ПриватБанк» списав з картки позивача ОСОБА_1 для отримання заробітної плати № НОМЕР_1 суму в розмірі 2052,79грн, призначення погашення заборгованості.

01.10.2019 позивач ОСОБА_1 отримав нарахування заробітної плати у розмірі 12700,99грн на картку для отримання заробітної платні АТ КБ «ПриватБанк» за № НОМЕР_1 .

01.10.2019 АТ КБ «ПриватБанк» списав з картки позивача ОСОБА_1 для отримання заробітної плати № НОМЕР_1 суму в розмірі 6350,50грн, призначення погашення заборгованості.

16.10.2019 позивач ОСОБА_1 отримав нарахування заробітної плати у розмірі 10980,00грн на картку для отримання заробітної платні АТ КБ «ПриватБанк» за № НОМЕР_1 .

16.10.2019 АТ КБ «ПриватБанк» списав з картки позивача ОСОБА_1 для отримання заробітної плати № НОМЕР_1 суму в розмірі 5490,00грн, призначення погашення заборгованості.

18.10.2019 АТ КБ «ПриватБанк» списав з картки позивача ОСОБА_1 для отримання заробітної плати № НОМЕР_1 суму в розмірі 50,00грн, призначення погашення заборгованості.

19.10.2019 АТ КБ «ПриватБанк» списав з картки позивача ОСОБА_1 для отримання заробітної плати № НОМЕР_1 суму в розмірі 43,51грн, призначення погашення заборгованості.

23.10.2019 позивач ОСОБА_1 отримав нарахування заробітної плати у розмірі 1672,75грн на картку для отримання заробітної платні АТ КБ «ПриватБанк» за № НОМЕР_1 .

23.10.2019 АТ КБ «ПриватБанк» списав з картки позивача ОСОБА_1 для отримання заробітної плати № НОМЕР_1 суму в розмірі 836,38грн, призначення погашення заборгованості.

01.11.2019 позивач ОСОБА_1 отримав нарахування заробітної плати у розмірі 30210,38грн на картку для отримання заробітної платні АТ КБ «ПриватБанк» за № НОМЕР_1 .

01.11.2019 АТ КБ «ПриватБанк» списав з картки позивача ОСОБА_1 для отримання заробітної плати № НОМЕР_1 суму в розмірі 15105,19грн, призначення погашення заборгованості.

Позивач ОСОБА_1 звертався до голови правління АТ КБ «ПриватБанк» для з`ясування обставин безпідставного списання коштів з його заробітної картки, що підтверджується матеріалами справи, а саме: номер поштового відправлення ПАТ «Укрпошта» 0222400116698 від 19.08.2019, номер поштового відправлення ПАТ «Укрпошта» 0222400117686 від 27.08.2019, номер поштового відправлення ПАТ «Укрпошта» 0200243825198 від 08.09.2019, номер поштового відправлення ПАТ «Укрпошта» 0222400133339 від 21.09.2019.

Однак, жодної відповіді та пояснень позивач ОСОБА_1 не отримав.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» до нечесної підприємницької практики, яка в Україні забороняється, включаються дії, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції, а, також, будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Закон називає агресивною таку підприємницьку практику, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції.

Однією з ознак агресивної підприємницької практики згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» є встановлення обтяжливих або непропорційних позадоговірних перешкод для здійснення споживачем своїх прав за договором.

Забороняється вимога оплати продукції, поставленої продавцем (виконавцем), якщо споживач не давав прямої та недвозначної згоди на її придбання (пункт 4 частини п`ятої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Згідно з пунктом 2.35 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, встановлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку.

Відповідно до ч.1 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка) грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Згідно з частинами 2, 3 цієї статті, банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами, і не вправі визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Частиною 3 ст. 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перераховувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Згідно із Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов`язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів.

Банки зобов`язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 ст. 22 цього Закону.

Згідно з ч.2 ст.1071 та ч.1 ст.1072 ЦК України, грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом, проте, виключно в межах залишку грошовий коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.

Договірне списання - це списання грошових коштів з будь-якого рахунку клієнта у рахунок погашення зобов`язань перед банком, згідно з договором умовами якого передбачено подібне списання.

Відповідно до ст. 26.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та / або третіх осіб.

Також відповідно до п. 6.1 - 6.6 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті затвердженою Постановою Правління НБУ від 21.01.2004 №22, якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір може містити інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку платника.

Представник відповідача зазначив, що списання коштів здійснювалось в рахунок погашення заборгованості за договорами б/н від 15.10.2008, 24.04.2009, 06.01.2016, 27.08.2019 укладеними між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , на підставі підписанням заяв позичальником та заяви про приєднанням до банківських Умов та Правил, які представником Банку були надані суду, а судом приєднані до матеріалів справи.

Однак, згідно із частинами 1-2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до положень ст. 6, ч.1 ст. 626, ст. 627, ч.1 ст. 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.

Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Отже судом установлено, що у всіх анкетах-заяв ОСОБА_1 відсутні умови про те, що позивач доручає банку проводити договірне списання з усіх своїх відкритих в Банку рахунків на погашення кредитної заборгованості.

Відповідач, обґрунтовуючи свої заперечення, посилався на витяги з Умов надання споживчого кредиту фізичним особам та Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/, як невід`ємних частини, укладених між сторонами договорів.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяги з Умов розумів позивач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи відповідні заяви, а також те, що вказані документи на момент укладення між сторонами правочинів містили умови, зокрема й щодо права банку здійснювати договірне списання грошових коштів з усіх рахунків ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді права та обов`язки сторін за договором, інші ніж передбачені заявою позичальника та анкетою-заявою.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Аналізуючи викладене, суд бере до уваги, що позивач не вчиняв розрядження щодо списання/перерахунку коштів з заробітної картки, не вчиняв будь-які інші дії, що могли б призвести до списання грошових коштів з його картки, а тому списання з заробітної картки позивача здійснювались неправомірно.

Частиною 3 ст.1092 ЦК України передбачено, якщо порушення банком правил розрахункових операцій спричинило помилковий переказ банком грошових коштів, банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону.

У відповідності до ст. 39 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» суб`єкти переказу зобов`язані виконувати встановлені законодавством України та правилами платіжних систем вимоги щодо захисту інформації, яка обробляється за допомогою цих платіжних систем. Еквайр та емітент повинні проводити моніторинг з метою ідентифікації помилкових та неналежних переказів.

Відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Згідно з Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» неналежний переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі.

Неналежний платник - особа, з рахунку якої помилково або неправомірно переказана сума коштів.

Згідно зі ст. 7 та п. 38.1 і 38.4 ст. 38 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", режим обслуговування клієнта банків полягає у зберіганні коштів, здійсненні розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів та створенні системи захисту інформації, яка повинна забезпечувати безперервний захист інформації щодо переказу коштів на усіх етапах її формування, обробки, передачі та зберігання.

Аналіз наведених вище норм вказує, що крім функцій розрахунково-касового обслуговування клієнта, банк також виконує й функцію зберігання його грошових коштів, які перебували на поточному рахунку, і несе відповідальність за безпеку власної платіжної системи, а значить і грошових коштів.

Відповідно до п. 18.3 статті 18 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", при прийманні електронних документів на переказ має бути дотримана відповідна процедура перевірки електронного цифрового підпису, що дає можливість пересвідчитися у цілісності та достовірності електронного документу. У разі недотримання зазначених вимог, банк або інша установа - член платіжної системи, несуть відповідальність за шкоду, заподіяну суб`єктам переказу.

Згідно з п. 39.2.3 ст. 39 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" відповідач не забезпечив дотримання вимог законодавства та не виконав зобов`язань перед позивачем, як володільцем банківського рахунку.

Крім того, відповідно до ст.42 Конституції України, держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організації споживачів.

Положення Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985року №39/248, наголошує: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачі мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

З урахуванням зазначеного суд дійшов висновку про безпідставне списання відповідачем коштів із карткового рахунку ОСОБА_1 в розмірі 35678,37грн, що в силу положень статті 1073 ЦК України покладає на АТ КБ «Приватбанк» обов`язок негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта, сплатити проценти та відшкодувати збитки, якщо інше не встановлено законом.

Тому, позовні вимоги ОСОБА_1 про повернення безпідставно списаних з карткового рахунку грошових коштів в сумі 35678,37грн за період з 17 вересня по 01 листопада 2019 року підлягають задоволенню.

Щодо стягнення процентів за користування безпідставно списаними грошовими коштами суд виходить з такого.

За частиною другою статті 1214 ЦК України, яка регулює, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Статтею 1073 ЦК України передбачена сплата процентів за безпідставне списання банком грошових коштів з рахунку клієнта.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до підпункту 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку повернення платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. При цьому банк, що списав кошти з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.

Згідно із частини першої статті 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов`язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.

З огляду на викладене, відповідач зобов`язаний відповідно до вимог статті 1073 ЦК України та підпункту 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» сплатити позивачу проценти за користування його грошовими коштами.

За відсутності визначення договором банківського рахунку розміру процентів за користування банком грошовими коштами клієнта та у разі неприйняття банком вкладів на вимогу, банк зобов`язаний сплатити клієнту проценти в розмірі облікової ставки Національного банку України.

Відомості про прийняття банком вкладів на вимогу та розмір процентів за такими вкладами в матеріалах справи відсутній.

За таких обставин, розрахунок процентів, які позивач ОСОБА_1 має право одержати за користування відповідачем безпідставно списаними з його карткового рахунку грошовими коштами за період з 17 вересня по 01 листопада 2019 року (в межах заявлених позовних вимог та встановленої 17% річних облікової ставки Національного Банку України на час спірних правовідносин), становить 747,78грн, з розрахунку 35678,37грн х 17% х 45 днів / 365 днів.

Враховуючи, що Банк здійснив неправомірне списання коштів з карткового рахунку позивача, на вимогу позивача не повернув вчасно ці кошти, обмеживши правом щодо розпорядження грошовими коштами, не виконав взяті на себе зобов`язання щодо зберігання грошових коштів позивача, а тому суд вважає можливим стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно списані грошові кошти в розмірі 35678,37грн та 17 % річних - облікову ставка НБУ, що становить 747,78грн.

Крім того, згідно із приписів статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про захист про споживачів" при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазначала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

В судовому засіданні є доведеним той факт, що позивачеві були спричинені моральні страждання, які змінили його нормальний життєвий ритм, а тому, керуючись статтею 22 Закону України "Про захист про споживачів" та статтею 23 ЦК України і постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", враховуючи конкретні обставини справи, глибину заподіяної моральної шкоди, характер та обсяг душевних, психічних страждань, яких зазнав позивач, суд вважає, що сума у розмірі 5000грн є достатнім розміром відшкодування спричиненої моральної шкоди.

Отже, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 про захист прав споживачів, а саме стягнення коштів в розмірі на користь позивача безпідставно списані грошові кошти в розмірі 35678,37грн, 17 % річних - облікову ставка НБУ в розмірі 747,78грн та відшкодування завданої моральної шкоди в розмірі 5000грн законні та обґрунтовані, і тому підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1921грн.

Керуючись Конституцією України, Законом України "Про захист про споживачів", Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", статтями 3, 16, 22, 23, 207, 599, 625-628, 633, 634, 638, 1066, 1068, 1071-1073, 1092 Цивільного кодексу України, статтями 12, 13, 19, 76-81, 141, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» про повернення безпідставно набутого майна та захист прав споживачів - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного Банку «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 35678,37 (тридцять п`ять тисяч шістсот сімдесят вiсiм гривень) 37 копiйок та 17 % річних - облікову ставка НБУ в розмірі 747,78 (сімсот сорок сім гривень) 78 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного Банку «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 відшкодування завданої моральну шкоду в розмірі 5000 (п`ять тисяч гривень ) 00 копiйок.

В інших позовних вимогах - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного Банку «Приватбанк» на користь держави, що зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1921грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання через Деснянський районний суд міста Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих положень Цивільного процесуального кодексу України, які набрали чинності 02 квітня 2020 року на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)»: під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» місце знаходження: місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1д, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_3 , МФО № 305299.

Повний текст рішення складено та підписано 24.04.2020 у відповідності до частини 5 статті 268 ЦПК України.

Суддя В.В. Бабко