Рішення № 88967645, 04.03.2020, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 333/6927/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2020 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі - Рябцовій Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк, Приватбанк», треті особи: Комунарський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, Приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва Артема Анатолійовича про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

В С Т А Н О В И В :

18 червня 2019 року до Печерського районного суду м. Києва, на виконання ухвали Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23.05.2019 року, надійшла вказана позовна заява, згідно вимог якої позивач просить суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 02 жовтня 2017 року, вчинений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим Артемом Анатолійовичем, зареєстрований в реєстрі за №9210 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», що є правонаступником Закритого акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» невиплачених в строк відповідно до умов Кредитного договору № DNH4KP82280875 від 13.04.2006 року та Розрахунку заборгованості за договором станом на 26.07.2017 року, грошових коштів у сумі 44 827 грн. 91 коп.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус керувався пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою КМУ№ 1172 від 29.06.1999 року, зі змінами, внесеними Постановою КМУ№ 662 від 26.11.2014 року, тоді як постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року по справі № 826/20084/14 було визнано незаконною та нечинною Постанову КМУ № 662 в частині змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, пункт 2 змін. Ухвалою Вищого Адміністративного Суду України від 01.11.2017 року вказана постанова залишена без змін.

Окрім вказаного зазначає, що виконавчий напис було видано поза межами строків давності встановлених для вимог заявлених позивачем, а розрахунок заборгованості, який покладений у виконавчий напис, здійснений неправомірно. Наряду з вказаним, в матеріалах виконавчого провадження, яке відкрито на підставі оскаржуваного напису, наявний лише виконавчий напис, а оригінал кредитного договору відсутній.

Дані обставини в сукупності повністю виключали для нотаріуса факт безспірності заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ КБ «ПриватБанк», а вчинення виконавчого напису на підставі п.2 Переліку документів № 1172 є неправомірним.

21.05.2019 до суду надійшло клопотання третьої особи - Комунарського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, у якому представник просив провести розгляд справи у його відсутність, враховуючи, що виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису на виконанні у відділі не перебуває № 9210 від 02.10.2017.

29.05.2019 до суду надійшов відзив АТ КБ «ПриватБанк», в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог, вказуючи на його безпідставність. Мотивуючи свою незгоду з позовними вимогами, представник вказує, що АТ КБ «ПриватБанк» надав всі необхідні документи для вчинення виконавчого напису, які свідчать про безспірність вимог, одночасно вказує, що з боку позивача не доведено факт погашення суми кредиту.

11.10.2019 на адресу суду надійшла заява представника позивача - адвоката Тульчевського О.В., у якій останній просив провести розгляд справи у відсутність сторони позивача, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

22.11.2019 до суду надійшло клопотання представника відповідача Тузової В.О. , в якій остання просила провести розгляд справи у відсутність відповідача, підтримала доводи викладені у відзиві на позов та просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

29.01.2020 до суду надійшла заява третьої особи - приватного виконавця Завалієва А.А., в якій останній просить провести судове засідання у його відсутність, одночасно, на виконання вимог ухвали суду щодо витребування у Приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва Артема Анатолійовича документів, на підставі яких був вчинений виконавчий напис №9210, від 02.10.2017, надав витребувані документи.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, враховуючи наданий відзив відповідача та витребувані матеріали, на підставі яких був вчинено оскаржуваний напис, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення у відсутність учасників справи з урахуванням наявності клопотань про розгляд справи у їх відсутність, що узгоджується з приписами частини 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

13 квітня 2006 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», було укладено кредитний договір № DNH4KP82280875 про надання кредиту в розмірі 1 796,60 гривень, зі сплатою відсотків за кредитним договором - 6 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, на строк - 24 місяці по 14.04.2008, включно з умовами сплати відсотків за його користування у розмірі 2,09 % у місяць на суму залишку заборгованості по кредиту в обмін на зобов`язання позичальника по поверненню кредиту, сплати процентів в обумовлених у Заяві та Умовах про надання споживчого кредиту фізичним особам строки, а також сплати комісії, яка зазначена в Умовах.

Банк-відповідач 02 серпня 2017 року направив засобами поштового зв`язку письмову вимогу на адресу позивача з вимогою про усунення порушень за кредитним договором № DNH4KP82280875 від 13.04.2006 року, розрахувавши суму боргу станом на 26 липня 2017 року у розмірі 44 827, 91 грн.

03 серпня 2017 року банк звернувся до приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва Артема Анатолійовича із заявою про вчинення виконавчого напису на копії кредитного договору № DNH4KP82280875 від 13 квітня 2006 року для стягнення боргу у розмірі 44 827, 91 грн. частинами, надавши копію кредитного договору, засвідчену виписку з особового рахунку боржника, вимогу про усунення порушень за кредитним договором, розрахунковий документ про оплату послуг поштового зв`язку, опис вкладення в цінний лист, копію довіреності представника банку, копію паспорта представника банку.

Заява банку приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А. була задоволена і 02 жовтня 2017 року видано виконавчий напис № 9210, яким запропоновано стягнути з позивача грошові кошти у сумі 44 827, 91 грн., стягнення здійснюється з 13 квітня 2006 року по 26 липня 2017 року та витрати за вчинення виконавчого напису у сумі 1 800 грн.

На підставі заяви ПАТ КБ «Приватбанк» та виконавчого напису № 9210 від 02 жовтня 2017 року, постановою головного державного виконавця Комунарського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Стеблій Ю.В. 09 січня 2018 року відкрито виконавче провадження № 55478576 про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 46 627, 91 грн.

Постановою від 30 жовтня 2018 року головного державного виконавця Комунарського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Стеблій Ю.В. виконавчий напис повернуто стягувачу на підставі п.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» (далі - Закон) та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі ст. 87 Закону для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до положень цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Окрім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

При цьому, стаття 50 Закону «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Отже, вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням положень статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника.

Тому, суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс 17, постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 207/1587/16 та постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 308/11193/16-ц.

Так, як на одну з підстав для скасування виконавчого напису сторона позивача вказує, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус керувався пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою КМУ№ 1172 від 29.06.1999 року, зі змінами, внесеними Постановою КМУ№ 662 від 26.11.2014 року, тоді як постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року по справі № 826/20084/14 було визнано незаконною та нечинною Постанову КМУ № 662 в частині змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, пункт 2 змін. Ухвалою Вищого Адміністративного Суду України від 01.11.2017 року вказана постанова залишена без змін.

Так, в розрізі дослідження вказаної підстави для скасування виконавчого напису, судом встановлено, що перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999р. за №1172.

З моменту прийняття цієї постанови і до 10 грудня 2014р. була чинною редакція Переліку, згідно якої стягнення кредитної заборгованості на підставі виконавчих написів було можливе тільки за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також звернення стягнення на заставлене майно (п. 1 Переліку).

10 грудня 2014р. набула чинності постанова Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014р. «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», якою, зокрема, Перелік був доповнений новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що виникають з кредитних правовідносин», яким створено можливість вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями

При цьому, для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

З матеріалів справи вбачається, що саме на підставі вказаного пункту приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим Артемом Анатолійовичем вчинено оспорюваний виконавчий напис, зареєстрований за № 9210 від 02.10.2017 р. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 44 827 грн. 91 коп.

Доказів протилежного суду не надано.

При цьому, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017р. у справі №826/20084/14, про визнання нечинним і скасування п.1 та п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014р., визнано незаконним та нечинним розділ «Стягнення заборгованості з підстав, що виникають з кредитних правовідносин», а відтак Перелік діє в попередній редакції, яка не передбачала можливості вчинення виконавчого напису нотаріусу на нотаріально не посвідченому кредитному договорі, зазначена постанова набула законної сили, при цьому в мотивувальній частині постанови апеляційної інстанції зазначено: «Оскільки оскаржувані положення Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, можуть бути застосовані до необмеженого кола фізичних осіб у зв`язку із укладенням ними кредитних договорів та існуванням у них простроченої заборгованості, суд з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальникам, вважає за необхідне визнати не чинною постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014р. «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття».

До того ж, згідно ст. 88 Закону «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

При цьому, оспорюваний виконавчий напис вчинено за період з 13.04.2006 р. по 26.07.2017 р., який перевищує загальний строк позовної давності, тобто включає вимоги, з дня виникнення яких минуло більше трьох років.

Щодо вирішення питання про неправомірність наданого розрахунку заборгованості, який покладений у оспорюваний виконавчий напис, а саме в частині стягнення штрафів (фіксованої частини та процентної складової) суд керується наступним.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України ). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України ).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до положень ст. 549 ЦК України заборгованість з комісії та пені у розмірі 30 039 грн. 14 коп., заборгованість по штрафам (фіксована частина) у розмірі 500 грн. 00 коп. та заборгованість по штрафам (відсоток суми заборгованості) у розмірі 2 100 грн. 85 коп. є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення.

Таким чином, як свідчать обставини справи, виконавчий напис вчинено з порушенням вимог щодо безспірності заборгованості, що свідчить про порушення Порядку вчинення нотаріальних дій.

Згідно зі ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, і сторони у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та як наслідок за таких обставин, суд дійшов висновку, що оспорюваний виконавчий напис нотаріусом було вчинено з порушенням чинного законодавства, а тому він підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

У зв`язку із задоволенням позову в повному обсязі, судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 704,80 грн. відповідно до ст. 141 ЦПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 256, 257, 261, 265 ЦК України, Законом України «Про нотаріат», та ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 267, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Приватбанк», треті особи: Комунарський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, Приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва Артема Анатолійовича про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 02 жовтня 2017 року, вчинений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим Артемом Анатолійовичем, зареєстрований в реєстрі за №9210 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», що є правонаступником Закритого акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» невиплачених в строк відповідно до умов Кредитного договору № DNH4KP82280875 від 13.04.2006 року та Розрахунку заборгованості за договором станом на 26.07.2017 року, грошових коштів у сумі 44 827 грн. 91 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в розмірі 704 (сімсот чотири гривні) гривні 80 копійок.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , податковий номер НОМЕР_1 , поштова адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, вул. Грушевського, буд. №1Д, м. Київ, інд. 01001.

Третя особа: приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва Артема Анатолійовича, свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю № 5529, зареєстроване місцезнаходження: 14000, Чернігівська обл., м. Чернігів, просп. Миру, 55.

Третя особа: Комунарський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, код ЄДРПОУ 35037364, поштова адреса: 69104, м. Чернігів, вул. Європейська, 16.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 04.03.2020

Суддя Т.Г. Ільєва