Рішення № 88958654, 28.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/850

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2020 року м. Київ № 640/5465/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ЛІО С»

до Київської митниці Держмитслужби

про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ЛІО С» (надалі - позивач), адреса: 03148, м. Київ, вул.Тимофія Строкача, 1, до Київської митниці Держмитслужби (надалі - відповідач), адреса: 03680, м. Київ, б-р Гавела Вацлава, 8а, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці ДФС про коригування митної вартості № UA10000/2020/100010/2 від 23.01.2020 (надалі - рішення від 23.01.2020).

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2020 р. відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача внаслідок прийняття суб`єктом владних повноважень оскаржуваного рішення.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що позов є необґрунтованим, безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

01.11.2019 між позивачем та BRADAS Sp z.o.o Spolka komandytowa, Poland укладено контракт № 019PL та доповнення № 1 до нього (надалі - контракт, доповнення до контракту) на підставі якого продавець продає, а покупець купує товар: частини поливальних систем та систем зрошення для сільського та присадибного господарства, садові та промислові шланги, фітинги, садові інструменти, хомути для шлангів, муфти та інше у різних формах, кількості та різноманітності за цінами, зазначеними у рахунках-фактурах до контракту. Умови поставки: FCA м. Олесно, Польща («Інкотермс - 2010»), або буде визначатися додатковими письмовими угодами до контракту, або буде прямо вказуватися у рахунках.

BRADAS Sp z.o.o Spolka komandytowa, Poland здійснив поставку товарів позивачу із використанням міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) від 20.01.2020 № 761239.

З метою здійснення митного оформлення від 22.01.2020 № UA 100300/2020/400955 на загальну суму 512220,00 доларів США (120 462,8200 грн.) якою до митного оформлення за основним методом - за ціною контракту в режимі імпорт - 40 заявлений товар.

Одночасно з подачею зазначеної електронної митної декларації для підтвердження заявленої митної вартості позивачем подані відповідачу наступні супровідні документи:

- контракт;

- доповнення до контракту;

- інвойс від 20.01.2020 EX/HU/8/2020;

- переклад інвойсу від 20.01.2020 EX/HU/8/2020;

- пакінг-лист (специфікація) до інвойсу EX/HU/8/2020 від 20.01.2020;

- сертифікат походження від 21.01.2020 № PL/MF/AN 0092342;

- сертифікат походження від 21.01.2020 EUR-1 №PL/MF/AR 0429198;

- заявка на перевезення вантажу від 16.01.2020 № 01;

- довідка про транспортні витрати від 20.01.2020;

- рахунок на транспортування вантажу від 21.01.2020 № 8;

- міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) від 20.01.2020 № 761239.

За результатами опрацювання документів, наданих для підтвердження заявленої митної вартості за електронною митною декларацією від 22.01.2020 № UA 100300/2020/400955 встановлено:

- експортна митна декларація надана не у повному обсязі (відсутні товари № 35-39), що унеможливлює її перевірку у повному обсязі;

- прайс-лист має термін дії до 16.05.2019, при цьому він сам виданий 15.11.2019, що ставить під сумнів автентичність наданого документа;

- відповідно до п.6. контракту ціна вказується на кожну партію товару та включає в себе вартість упаковки. При цьому відомості щодо того, хто несе витрати на маркування товару, доставки до місця завантаження, на навантаження відсутні. В той же час відповідно до заявки від 16.01.2020 № 01 навантаження / розвантаження здійснюється засобами та силами вантажовідправника / вантажоодержувача. Тобто, документально не підтверджена (не включена) така складова митної вартості як витрати на навантаження / завантаження;

- декларантом заявлено, що контракт є «прямим», тобто підписаний із виробником товарів, але відповідно до інформації, наведеної у графі 31 електронної митної декларації виробники товарів є відмінними. Документальних підтверджень, що контракт підписано саме із виробником товарів декларантом не надано;

- декларантом до митного оформлення надано акт виконаних робіт від перевізника № 8, таким чином перевезення завершене. Відповідно до п.3. договору на перевезення оплата за перевезення здійснюється на підставі рахунку перевізника. Відповідних банківських платіжних документів щодо оплати за перевезення до митного оформлення не надавалось, отже надані до митного оформлення документи не містять достовірних та об`єктивних відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена.

Тому, відповідно до ст. 58 Митного кодексу України (надалі - МК України) з доданих позивачем документів неможливо підтвердити заявлений метод визначення митної вартості товарів.

У зв`язку із цим відповідач запропонував позивачу надати протягом 10 календарних днів додаткові документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару (за наявності), а саме:

- прейскурант (прайс-листи) виробника товару;

- висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини;

- експортну митну декларацію країни - відправлення (у повному обсязі);

- рахунки з 3-ми особами;

- договори з 3-ми особами;

- виписку з бухгалтерської документації;

- банківські платіжні документи щодо сплати за перевезення;

- за власним бажанням додаткові документи, наявні у позивача для підтвердження заявленої митної вартості товару.

Згідно змісту рішення від 23.01.2020 позивач відмовився від надання додаткових документів.

Отже, подані позивачем документи не містили належних, об`єктивних та достовірних відомостей про числові складові заявленої митної вартості, тому підтвердити заявлену митну вартість неможливо.

У зв`язку із цим, відповідачем було проведено із позивачем процедуру консультацій. Жодних вимог від позивача не надходило.

За результатами проведених консультацій встановлено, що другорядні методи визначення митної вартості 2а та 2б - за ціною договору щодо ідентичних/подібних (аналогічних) товарів неможливо застосувати через відсутність у митниці інформації про митне оформлення ідентичних чи подібних товарів саме за ціною договору. При цьому позивачем під час проведення з ним консультацій такої інформації також не надано, що виключає можливість застосування вказаних методів.

Методи визначення митної вартості 2в та 2г - на основі віднімання та додавання вартостей - не можуть бути застосовані у зв`язку із відсутністю у митниці відомостей про всі складові вартості виробництва товару та його доставки на митну територію України, що є необхідною умовою для використання таких методів. При цьому, за умовами МК України така інформація повинна бути надана позивачем. До митного оформлення такої інформації надано не було. У відповідача така інформація також відсутня. Під час проведення консультацій із позивачем такої інформації не було надано, а тому методи, на основі віднімання чи додавання вартостей в даному випадку не можуть бути застосовані. Натомість, у митного органу наявна інформація, що відповідає вимогам ч.2. ст. 64 МК України та є підставою для застосування другорядного методу 2г - резервного методу.

Позивачем під час проведення з ним консультацій додаткової інформації для застосування резервного методу також не було надано.

Джерело інформації, яким користувався відповідач при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості:

- товар № 15 - МД від 19.09.2019 № UA125110/2019/418211, вартість згідно джерела інформації 3,87 дол/кг;

- товар № 40 - МД від 11.12.2019 № UA100030/2019/378909, вартість згідно джерела інформації 3, 51 дол/кг (згідно проведеного розрахунку: 3,51*1263,44 (вага нетто) / 13460 (загальна кількість м. кв) =0,33 дол./м.кв.)

- товар № 41 - МД від 21.11.2019 № UA125110/2019/423021, вартість згідно джерела інформації 3,75 дол/кг (згідно проведеного розрахунку: 3,75*185,9 (вага нетто) / 1440 (загальна кількість м. кв) =0,33 дол./м.кв.);

- товар № 46 - МД від 19.09.2019 № UA125110/2019/418211, вартість згідно джерела інформації 6,16 дол/кг.

Митну декларацію від 22.01.2020 № UA 100300/2020/400955 було скасовано та заповнено митну декларацію (після коригування) від 23.01.2020 № UA 100300/2020/400993.

Розмір суми коригування митної вартості згідно рішення від 23.01.2020 становить 21381, 69 грн.

Вважаючи рішення від 23.01.2020 протиправним, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідач прийняв рішення від 23.01.2020, яке позивач вважає протиправним, у зв`язку із чим оскаржив його до суду.

В позовній заяві позивач як на підставу неправомірності рішення від 23.01.2020 наводить лише норми права, що регулюють процедуру визначення митної вартості товару, а саме.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Із наведеної норми позивач робить висновок про те, що кожний наступний метод використовується лише у разі неможливості застосування попереднього.

Також позивач в обґрунтування своїх позовних вимог наводить норми МК України, що містять перелік основних та додаткових документів, які необхідно подати митному органу на підтвердження вартості товарів, а саме статтю 53 МК України.

При цьому, позивач звертає увагу на те, що ч.ч. 5.6. ст. 53 МК України передбачена заборона вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Також позивач зазначає, що декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

Крім цього, позивач звертає увагу на вимоги, що встановлені МК України до письмових рішень про коригування заявленої митної вартості товарів, а саме.

Відповідно до п.п. 2,4 ч.2. ст. 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема, наявну у митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

До того ж позивач зазначає, що у рішенні про коригування заявленої митної вартості, повинно також мати пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов, тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися органом доходів і зборів при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, обгрунтувати неможливість застосування певних другорядних методів орган доходів і зборів повинен конкретизувати підстави незастосування цих методів.

Позивач звертає увагу на те, що орган доходів і зборів зобов`язаний навести у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.

Проте, рішення від 23.01.2020, на думку позивача, не відповідає вимогам п.п.2.4. ч. 2 ст. 55 МК України, оскільки не містить наявної у митного органу інформації (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом та у ньому відсутнє належне обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованої відповідачем, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Позивач зазначає, що у рішенні від 23.01.2020 взагалі відсутнє обґрунтування того, що зазначені недоліки впливають на митну вартість товару.

Крім того, митним органам надано право застосування резервного методу у випадках, коли вони аргументовано вважають, що інші п`ять методів не можуть бути використані та не дозволять об`єктивно та максимально точно встановити вартість оцінюваних товарів.

А наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильність її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається у кожному конкретному випадку.

У своєму відзиві на адміністративний позов, поданий через канцелярію суду 09.04.2020 відповідач також наводить лише норми права, що регулюють процедуру встановлення митної вартості товару.

Крім цього, у відзиві на адміністративний позов відповідач також надає обґрунтування застосування ним методів визначення митної вартості.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

НОРМИ ПРАВА ТА ПОЗИЦІЯ СУДУ

Правовідносини, пов`язані зі справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування (частина друга статті 1 Митного кодексу України).

Згідно із ч.1. ст.7 МК України встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу.

Митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку (п.24 ч.1. ст. 4МК України).

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 38 МК України митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.

Митний контроль здійснюється виключно органами доходів і зборів відповідно до цього Кодексу та інших законів України.

Митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Відповідно до ч.1, 2, 4 п. 1 ч.6. ст. 321 МК України товари, транспортні засоби комерційного призначення перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно із заявленим митним режимом.

У разі ввезення на митну територію України товарів, транспортних засобів комерційного призначення митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.

Граничний строк перебування товарів, транспортних засобів комерційного призначення під митним контролем не може перевищувати 180 календарних днів, крім митних режимів, які передбачають перебування під митним контролем протягом усього часу дії митного режиму.

Митний контроль закінчується у разі ввезення на митну територію України - після закінчення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, за винятком митних режимів, які передбачають перебування під митним контролем протягом усього часу дії митного режиму.

Документи та відомості, необхідні для здійснення митного контролю, порядок подання документів та відомостей, необхідних для митного контролю та форми митного контролю регулюються ст.ст. 334, 335, 336 МК України.

Митне оформлення - це виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення (п. 23 ч. 1 ст. 4 МК України).

Згідно зі ст.ст. 246, 248 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Порядок виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Стаття 49 МК України встановлює, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Стаття 51 МК України регулює питання визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, згідно ч. 1 митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Частиною другою статті 51 МК України встановлено, що митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Стаття 57 МК України встановлює основний та другорядні методи визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, частиною другою якої визначено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Статтею 58 МК України встановлено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів (пункт 2 частини першої).

Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні (частина друга).

Відповідно до ч.1 ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Згідно з ч.2. ст. 52 даного Кодексу декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Статтею 53 МК України закріплено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (частина 1).

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина друга).

Згідно зі ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу (частина друга).

Відповідно до частини першої ст. 55 цього Кодексу рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Як вбачається з матеріалів справи позивач надав відповідачу для підтвердження заявленої митної вартості товару при здійсненні його митного оформлення:

- контракт;

- доповнення до контракту;

- інвойс від 20.01.2020 EX/HU/8/2020;

- переклад інвойсу від 20.01.2020 EX/HU/8/2020;

- пакінг-лист (специфікація) до інвойсу EX/HU/8/2020 від 20.01.2020;

- сертифікат походження від 21.01.2020 № PL/MF/AN 0092342;

- сертифікат походження від 21.01.2020 EUR-1 №PL/MF/AR 0429198;

- заявка на перевезення вантажу від 16.01.2020 № 01;

- довідка про транспортні витрати від 20.01.2020;

- рахунок на транспортування вантажу від 21.01.2020 № 8;

- міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) від 20.01.2020 № 761239.

Відтак, судом встановлено, що подані позивачем до митного оформлення товару вищевказані документи, а саме контракт, доповнення до контракту, інвойс від 20.01.2020 EX/HU/8/2020 за назвою і змістом відповідали вимогам п.п. 2-3 ч.2. ст. 53 МК України.

В свою чергу, відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростував зміст контракту, доповнення до контракту та інвойсу від 20.01.2020 EX/HU/8/2020.

Стосовно документів, визначених п.п. 4-8 ч. 2. ст. 53 МК України (банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, тощо) необхідність подання яких вимагав відповідач та відносно яких мав відповідні зауваження суд вважає їх витребування та зауваження до них безпідставним та необґрунтованим з наступних підстав.

Щодо зауваження відповідача, що експортна митна декларація надана не у повному обсязі (відсутні товари № 35-39), що унеможливлює її перевірку у повному обсязі суд зазначає, що згідно візуального огляду митної декларації від 22.01.2020 № UA 100300/2020/400955 наданої відповідачем в додатку до відзиву на позовну заяву товари № 35-39 зазначені, тому причина такого зауваження є незрозумілою.

Щодо зауваження відповідача, що прайс-лист має термін дії до 16.05.2019, при цьому він сам виданий 15.11.2019, що ставить під сумнів автентичність наданого документа суд зазначає наступне.

Відповідно до змісту доповнення до контракту «…Сторони домовились визначити прайс-лист від 15.11.2019 (додаток 1) діючим прайс-листом до Контракту № 019PL від 01.11.2019 від «01» листопада 2019р…». Отже, продавець товару та позивач умовами підписаного між ними контракту визнали дійсність прайс-листу, що в повній мірі спростовує сумнів відповідача про автентичність цього документу, наявність зауважень до нього та повторне його витребовування.

Крім цього, відповідно до вимог ч. 3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, які підтверджують митну вартість товарів, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу контролюючого органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

До переліку додаткових документів, визначених ч. 3 ст. 53 МК України входять каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару.

Аналіз наведеної норми свідчить, що до контролюючого органу в якості додаткового документу для підтвердження заявленої митної вартості подаються прейскуранти (прайс-листи) саме від виробника товару, який оцінюється. У першу чергу, при розгляді наданих декларантом каталогів, специфікацій, прейскурантів (прайс-листів) виробника товару контролюючий орган має упевнитись, що інформацію, яка містяться в зазначених документах, можна ідентифікувати з поставкою оцінюваних товарів.

Прейскурант (прайс-лист) - це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який адресований невизначеному колу покупців, який на практиці частіше використовується для зазначення цін на перелік послуг.

Згідно загальноприйнятої світової практики прейскурант (прайс-лист) має містити відомості, яких достатньо будь-якому покупцю для отримання інформації щодо умов продажу товару, а саме: найменування товару, артикул, якість товару (за необхідності), одиниці виміру (штуки, упаковки тощо), ціну, з обов`язковим зазначенням валюти, передбачені системи знижок, виробника/виробників, умови поставки, дата його складання або ж число, з якого дані ціни вводяться в дію, контактна інформація про продавця та будь-які інші положення, що стосуються умов продажу товарів.

Каталоги, специфікації, прейскуранти, прайс-листи продукції складаються виробником товару у процесі здійснення його господарської діяльності та не є технічними, товаросупровідними документами або документами, що засвідчують якість товару.

Обов`язкової вимоги щодо отримання від суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності - виробника товару вказаної вище документації чи вимог до її складання чинним законодавством, що регулює порядок виконання зовнішньоекономічних операцій, не передбачено.

Виконуючи вимогу митного органу, позивачем було надано відповідачу прайс-лист виробника товару, який містить дату його складання, найменування товару, одиниці виміру (штуки, упаковки тощо), ціну із зазначенням валюти, інформацію щодо виробника/виробників, умови поставки, контактну інформацію про виробника - продавця, а також адресований необмеженому колу потенційних покупців, а отже такий документ є належним підтвердженням правильності зазначеної ним митної вартості товару із застосуванням основного методу.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що висновок відповідача про те, що розбіжність між терміном дії цього прайс-листа та датою його видачі ставить під сумнів його автентичність є безпідставним, не об`єктивним, не обґрунтованим, суперечать матеріалам справи та положенням МК України.

Щодо зауваження відповідача проте, що документально не підтверджена (не включена) така складова митної вартості як витрати на навантаження / завантаження суд вказує наступне.

Відповідно до розділу 5 «Умови поставки» контракт зазначено умови поставки FCA м. Олесно, Польща («Інкотермс - 2010»).

Згідно офіційного тлумачення торговельних термінів Міжнародних правил торгівлі ІНКОТЕРМС термін FCA, або Франко перевізник (...назва місця) означає, що продавець доставить вантаж, який пройшов митне очищення, зазначеному покупцем перевізнику до названого місця. Слід зазначити, що вибір місця постачання вплине на зобов`язання з навантаження й розвантаження товару в даному місці. Якщо постачання здійснюється в приміщенні продавця, то продавець несе відповідальність за завантаження. Якщо ж постачання здійснюється в інше місце, продавець за відвантаження товару відповідальності не несе.

Зі змісту зазначеного терміну вбачається, що базис поставки на умовах FCA покладає зобов`язання по завантаженню на продавця.

Тобто, контрактом та встановленими ним умовами поставки FCA передбачено, що витрати на навантаження / завантаження несе продавець, а відтак позивач не несе будь-які витрати. Разом з цим, умови заявки від 16.01.2020 № 01 стосовно того, що навантаження/розвантаження здійснюється засобами та силами вантажовідправника/ вантажоодержувача є логічними і лише зайвий раз підтверджують умови поставик FCA.

У зв`язку із цим, твердження відповідача про те, що відсутні відомості щодо того, хто несе витрати за навантаження і як наслідок відсутня така складова митної вартості як витрати на навантаження є надуманими та неспроможними.

Відтак суд приходить до висновку, що така складова митної вартості товару, що був поставлений, як витрати на навантаження/вивантаження у даному конретному випадку не потребують додаткового підтвердження.

Щодо зауваження відповідача про те, що найменування виробника товарів у ВМД та контракті є відмінними, а документальних підтверджень, що контракт підписано саме із виробником товарів декларантом не надано суд звертає увагу на наступне.

У графі 31 електронної митної декларацію від 22.01.2020 № UA 100300/2020/400955 відносно найменувань товарів зазначено «виробник» / «торгівельна марка» «BRADAS» та міститься посилання на «…Див. «електронний інвойс».

Згідно змісту інвойсу від 20.01.2020 EX/HU/8/2020, який було подано із митною декларацією для підтвердження заявленої митної вартості зазначено, що «Sprzedawca» (переклад з польської - продавець) є BRADAS Sp z.o.o Spolka komandytowa.

Згідно змісту преамбули та розділу 13 «Юридичні адреси сторін» контракту та преамбули та розділу «Юридичні адреси сторін» доповнення до контракту продавцем є BRADAS Sp z.o.o Spolka komandytowa.

У інвойсі від 20.01.2020 EX/HU/8/2020 зазначений офіційний сайт продавця - виробника http://bradas.pl з візуального огляду якого вбачається, що виробник BRADAS Sp z.o.o Spolka komandytowa використовує торгову марку BRADAS.

Тобто, з усього вищевикладеного вбачається, що продавець / виробник BRADAS Sp z.o.o Spolka komandytowa використовує своє найменування (назву) як торгівельну марку.

Знову ж таки, відповідно до вимог ч. 3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, які підтверджують митну вартість товарів, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу контролюючого органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

Суд зазначає про те, що митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.

Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів. При цьому в розумінні наведених статей сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, наведені приписи зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Отже, зауваження відповідача щодо відмінності найменування виробника товарів у ВМД та контракті є недоречним та формальним, оскільки відповідач не повідомив причини неможливості перевірки відмінностей, на думку відповідача, у ВМД та контракті, а факт, що викликав сумнів у відповідача є таким, що легко можна було встановити та перевірити відповідачу і не потребував надання позивачем документального підтвердження, що контракт підписано саме із виробником товарів.

Крім цього, коли відповідач запропонував позивачу надати додаткові документи, що можуть підтвердити заявлену ним митну вартість, у переліку додаткових документів був відсутній документ, що підтверджував би, що контракт позивачем підписано саме із виробником товарів.

Щодо зауваження відповідача про відсутність банківських платіжних документів в підтвердження оплати послуг за перевезення суд зазначає, що у відповідності до п.6 ч.2 ст.53 МК України для митного оформлення повинні надаватися транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

При цьому суд зазначає, що згідно умов поставки FCA ціною FCA є контрактна (інвойсна або митна) ціна за товар, яка включає в себе суму вартості самого товару та експортного митного оформлення цього товару з оплатою експортного мита та інших митних зборів без вартості доставки (фрахту) до покупця. Отже, в цьому випадку, такі складові митної вартості як витрати на транспортування не потребують додаткового підтвердження.

Крім цього, пунктом 6 ст. 53 МК України передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Отже, суд приходить до висновку, що МК України не містить перелік документів, які зобов`язаний подати декларант для підтвердження числових значень витрат на транспортування з чого слідує, що такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами, які містять відомості, що дозволяють визначити розмір транспортних витрат та ідентифікувати їх з конкретним вантажем.

При цьому, інформація про маршрут руху вантажу, транспорт, яким здійснювалось перевезення оцінюваного товару, зазначена у заявці на перевезення вантажу від 16.01.2020 № 01, довідці про транспортні витрати від 20.01.2020, рахунку на транспортування вантажу від 21.01.2020 № 8 та узгоджується з інформацією, що зазначена у міжнародній товарно-транспортній накладній (CMR) від 20.01.2020 № 761239. Маршрут руху, умови перевезення відповідають умовам поставки, що були передбачені контрактом. Оцінюючи наявні докази у справі суд звертає увагу на те, що розмір транспортних витрат, понесених позивачем під час перевезення оцінюваного товару підтверджується документально, в повному обсязі та належним чином.

Виходячи з викладеного, на думку суду, надані позивачем документи спростовують доводи відповідача про необхідність документального підтвердження позивачем оплати вартості перевезення.

Щодо пропозиції відповідача надати додаткові документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару суд зазначає наступне.

Свою позицію щодо витребовування у позивача прейскуранту (прайс-листа) виробника товарів та банківських платіжних документів щодо сплати за перевезення суд висловив вище, надаючи оцінку зауваженням до документів, що були подані позивачем.

Щодо вимоги надати висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини, то суд критично ставиться до такої вимоги, адже ці документи носять виключно інформаційний характер, а обов`язок щодо їх надання на обґрунтований запит митниці в силу ч. 3 ст. 53 МК України виникає лише за умови наявності таких документів у декларанта.

Щодо вимоги відповідача надати експортну митну декларацію країни відправлення у повному обсязі, то ця вимога відповідача є помилковою з наступних підстав.

Така декларація вже на початку подавалась позивачем і до неї були відсутні будь-які зауваження. При додатковому її запиті відповідач не надав обгрунтування необхідності та важливості надання її у повному обсязі.

До того ж зазначений документ також носить виключно інформаційний характер, а обов`язок щодо його надання на обґрунтований запит митниці в силу ч.3. ст. 53 МК України виникає лише за умови наявності таких документів у декларанта.

Відповідно до умов контракту та доповнення до контракту продавець не зобов`язаний надати позивачу копію експортної декларації, що залишилося поза увагою відповідача. Відтак, відповідач зробив вищезазначені висновки без урахування змісту поданих позивачем для митного оформлення товару документів.

Щодо надання виписки з бухгалтерської документації суд зазначає, що відповідно до п.7.1. розділу 7 «Умови платежу» контракту покупець повинен перевести на рахунок продавця 100% вартості партії товару згідно рахунку продавця відповідно реквізитів (п.13.1 даного контракту) на протязі 150 днів після митного оформлення товару покупцем, про що було відомо відповідачу, з огляду на той факт, що поданий пакет документів для митного оформлення товару, серед іншого, містив копію згаданого контракту, а отже, суд не погоджується із вимогою відповідача надати виписку з бухгалтерської документації, оскільки надання документу, що повинен був підтвердити факт оплати вартості товару, що декларується, саме за митною вартістю під час проведення митного оформлення товару було неможливим.

Зі змісту рішення від 23.01.2020 судом встановлено, що відповідач не надав належної оцінки поданим позивачем документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товарів за ціною договору.

Водночас документи, подані позивачем разом із митною декларацією до митного оформлення підтверджують, що визначена позивачем у ній митна вартість товару базується на об`єктивних, документально підтверджених даних і піддається обчисленню.

На підставі наведених доводів, суд робить висновок про те, що висновки відповідача щодо документального не підтвердження позивачем митної вартості товару є необгрунтованими, а подальше коригування його вартості на підставі відомостей про ціну товару, що імпортувався за митними деклараціями, що оформлялися на виконання того з самого контракту є протиправними.

Відтак, за висновком суду, сумніви відповідача щодо неможливості встановлення митної вартості товару, на підставі поданих позивачем документів, грунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях.

Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з ч. 6. ст. 54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (ч.7. ст. 54 МК України).

Відповідно до ч.1. ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених ч.6. ст. 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду (частина друга статті 54 Митного кодексу України).

Суд звертає увагу на те, що аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції в подібних правовідносинах, викладеній в постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 809/1884/16.

Неможливість відповідача з поданих позивачем документів підтвердити заявлений метод визначення митної вартості товару не є достатньою підставою для застосування ним іншого методу визначення митної вартості товару.

Згідно з ч.1. ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до ч.2. ст. 57 МК України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у п.2. ч.1. ст. 57 МК України. За правилами ч.ч. 3, 8, згаданої статті кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених ст. 64 цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями ст.ст. 59, 60 МК України. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (ч.4. ст. 57 МК України).

На підставі аналізу вказаних законодавчих положень суд дійшов висновку, що, виходячи з принципу послідовності, передбаченого ст. 57 МК України, відповідач при виборі методу визначення митної вартості повинен проводити консультації з декларантом, обмінюючись наявною у кожного з них інформацією. При цьому застосування резервного методу відповідно до вимог, встановлених ст. 64 МК України можливе лише за наявності обґрунтованих підстав незастосування попередніх п`яти.

Як встановлено судом, митну вартість придбаного позивачем товару, що була зазначена декларантом у митній декларації, визначено за основним методом, а до самої митної декларації декларантом подано необхідні документи для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товару за ціною договору.

Згідно із рішенням від 23.01.2020 митну вартість товару визначено відповідачем за резервним методом (ст. 64 Митного кодексу України).

Однак, безпідставно не застосувавши основний метод визначення митної вартості товару та застосувавши резервний метод, відповідач не надав суду доказів проведення необхідної консультації з декларантом позивача у належний спосіб. Саме лише посилання в оскаржуваному Рішенні відповідача на проведення з декларантом позивача консультації відповідно до ч.4. статті 57 МК України не можна вважати таким, що відповідає нормам закону.

Суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 20.02.2018 у справі № 809/1884/16, відповідно до якої доводи відповідача про те, що подані декларантом позивача документи не містять відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар, є необґрунтованими, оскільки положення ст. 53 МК України не містять вимог щодо додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість товару.

Наведене не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті норм п.п. 2, 4 ч.2 ст.55 МК України.

В адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення орган доходів і зборів повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення; відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

При цьому відповідно до ч.2. ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, відповідачем не доведено наявність підстав для незастосування основного методу визначення ціни товару за ціною договору (контракту), а відповідно для прийняття Рішення, що оскаржується. Тому Рішення є протиправним та підлягає скасуванню судом.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відтак, у матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано належних доказів, що стали підставою для прийняття Рішення .

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до частини першої ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанцій, позивачем під час звернення з даними позовами до суду сплачено судовий збір у розмірі 2 102,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 2 102,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 6, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ЛІО С» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці ДФС про коригування митної вартості № UA10000/2020/100010/2 від 23.01.2020.

3. Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІО С» (03148, м. Київ, вул. Тимофія Строкача, 1, ідентифікаційний код 40062633) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102,00 (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Держмитслужби (03124, м. Київ, бульвар Гавела Вацлава, 8а, ідентифікаційний код 43337359).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова