Рішення № 88957818, 28.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2020 року м. Київ № 826/17472/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовом Фізична особа-підприємець ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва (далі - ДПІ у Святошинському районі м. Києва), яку відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2019 року замінено на правонаступника - Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві) з вимогами про визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у невнесенні відомостей про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 до реєстру платників єдиного податку та зобов`язання вчинити зазначені дії з 01 липня 2016 року та визнання протиправними дій щодо відмови у прийнятті податкової декларації платника єдиного податку за 2017 рік та зобов`язання вчинити відповідні дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, як фізична особа-підприємець, здійснює господарську діяльність на спрощеній системі оподаткування ІІ групи. За 2016 рік позивачем подано засобами електронного зв`язку податкову декларацію платника єдиного податку, яка прийнята ДФС України за відповідною квитанцією. За 2017 рік позивачем подано засобами електронного зв`язку податкову декларацію за 2017 рік, проте отримала лист від 02 травня 2018 року, у якому зазначено, що з 03 червня 2016 року по 23 квітня 2018 року позивач здійснювала господарську діяльність за загальною системою оподаткування, а окрім того, що заява від 03 червня 2016 року не відповідає вимогам пункту 298.3 статті 298 Податкового кодексу України, оскільки у ній відсутні відомості щодо дати (періоду) обрання або переходу на спрощену систему оподаткування.

У відповідь позивач направила заяву від 23 травня 2018 року щодо приведення реєстраційних даних у відповідність, однак отримала листа від 19 червня 2018 року про те, що заява про застосування спрощеної системи оподаткування не відповідає вимогам пункту 298.3 статті 298 Податкового кодексу України, про що позивача вже повідомлялося листом від 04 червня 2016 року.

У вересні представник позивача - адвокат Адамчук Н.В. направив адвокатських запит з проханням надати копію листа відповідача від 04 червня 2016 року та докази його направлення позивачу, на що отримав відповідь, що даний лист на зберігання не передавався.

Надалі представником позивача направлено черговий адвокатський запит щодо надання вмотивованої відмови у переведенні позивача на спрощену систему оподаткування відповідно до пункту 299.5 статті 299 Податкового кодексу України, на що отримав відповідь, що за 2016 рік декларацію позивача було прийнято в електронному вигляді, а за 2017 рік не прийнято, оскільки позивач перебувала на загальній системі оподаткування.

Посилаючись на такі та інші обставини, позивач вважає дії та бездіяльність відповідача протиправними та звертається до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2018 року відкрито провадження у справі, вирішено провадити розгляд суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу у визначений судом строк подати відзив на позовну заяву та усі наявні докази.

Відповідачем 27 лютого 2019 року подано відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що підставою для прийняття контролюючим органом рішення про відмову у реєстрації суб`єкта господарювання як платника єдиного податку є невідповідність заяви про застосування спрощеної системи оподаткування вимогам пункту 298.3 статті 298 Податкового кодексу України, а саме: відсутність у заяві відомостей щодо дати обрання або переходу на спрощену систему оподаткування.

Будь-яких інших пояснень щодо тверджень позивача, викладених в адміністративному позові, у відзиві ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві не наведено.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

За таких обставин суд завершує розгляду справи по суті за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 03 червня 2016 року ФОП ОСОБА_1 подано до ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві заяву про застосування спрощеної системи оподаткування, на підтвердження чого суду надано копію опису документів, що надавала ФОП ОСОБА_1 державному реєстратору для проведення зазначеної реєстраційної дії (а.с.15).

Відповідно до пунктів 298.1.1 та 298.1.2 статті 298 Податкового кодексу України (тут та далі - із змінами та доповненнями, чинними на дату подачі заяви) заява подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, зокрема, в один з таких способів: державному реєстратору як додаток до реєстраційної картки, що подається для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи-підприємця з урахуванням вимог пункту 291.5 статті 291 цього Кодексу. Електронна копія заяви, виготовлена шляхом сканування, передається державним реєстратором до контролюючого органу одночасно з відомостями з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи-підприємця згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Зареєстровані в установленому порядку фізичні особи-підприємці, які до закінчення місяця, в якому відбувається державна реєстрація, подали заяви щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку, встановленої для першої або другої групи, вважаються платниками єдиного податку з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому відбулася державна реєстрація.

Відповідно до пункту 299.6 статті 299 Податкового кодексу України підставами для прийняття контролюючими органами рішень про відмову у реєстрації суб`єкта господарювання як платника єдиного податку є виключно:

- невідповідність такого суб`єкта вимогам, встановленим статтею 291 цього Кодексу;

- наявність у суб`єкта господарювання, який утворюється у результаті реорганізації (крім перетворення) будь-якого платника податку, непогашених зобов`язань чи податкового боргу, що виникли до такої реорганізації;

- недотримання таким суб`єктом вимог, встановлених підпунктом 298.1.4 пункту 298.1 статті 298 цього Кодексу.

У разі відмови у реєстрації платника єдиного податку контролюючий орган зобов`язаний надати протягом двох робочих днів з дня подання суб`єктом господарювання відповідної заяви письмову вмотивовану відмову, яка може бути оскаржена суб`єктом господарювання у встановленому порядку.

Як вбачається з відзиву відповідача, підставою для відмови у реєстрації ФОП ОСОБА_1 як платника єдиного податку стала невідповідність заяви про застосування спрощеної системи оподаткування вимогам пункту 298.3 статті 298 Податкового кодексу України, а саме: відсутність у заяві відомостей про дату обрання або переходу на спрощену систему оподаткування.

У цьому зв`язку суд звертає увагу, що форма заяви про застосування спрощеної системи оподаткування затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20 грудня 2011 року №1675, у якій у графі «відомості щодо дати (періоду) обрання або переходу на спрощену систему оподаткування» міститься відмітка про те, що дана графа заповнюється лише у разі «переходу на спрощену систему оподаткування».

Водночас, позивач вже перебувала на спрощеній системі оподаткування, у зв`язку з чим на отримані відповіді ГУ ДФС у м. Києві зверталася із заявою від 23 травня 2018 з проханням привести у відповідність реєстраційні дані (а.с.27).

Більше з тим, відповідно до пунктів 42.1 та 42.2 статті 42 Податкового кодексу України податкові повідомлення-рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу; документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платників податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Як стверджує позивач, відповідачем не було надіслано (вручено) письмової вмотивованої відмови у реєстрації платником єдиного податку з підстав, передбачених пунктом 299.6 статті 299 Податкового кодексу України всупереч положенням пункту 299.5 статті 299 Податкового кодексу України.

Не надано таких доказів відповідачем і суду упродовж розгляду даної справи, при цьому стосовно зазначених обставин жодних пояснень у відзиві відповідач також не наводить.

Суд звертає увагу в цій частині також на те, що не надано зазначених доказів також і на адвокатський запит уповноваженого представника позивача - адвоката Адамчука Н.В. (а.с.30-31).

Відповідно до пункту 299.4 статті 299 Податкового кодексу України у випадках, передбачених підпунктом 298.1.2 пункту 298.1 статті 298 цього Кодексу контролюючий орган, у разі відсутності визначених цим Кодексом підстав для відмови здійснює реєстрацію суб`єкта господарювання як платника єдиного податку з дати, визначеної відповідно до зазначеного підпункту, протягом двох робочих днів з дати отримання контролюючим органом заяви щодо обрання спрощеної системи оподаткування або отримання цим органом від державного реєстратора електронної копії заяви, виготовленої шляхом сканування, одночасно з відомостями з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи-підприємця, якщо така заява додана до реєстраційної картки.

З викладеного вбачається, що дата обрання спрощеної системи оподаткування визначається контролюючим органом не на підставі даних заяви про обрання спрощеної системи оподаткування, а в силу положень пункту 299.4 статті 299 та підпункту 2981.2 пункту 298.1 статті 298 Податкового кодексу України.

Таким чином, оскільки відповідач не довів суду тверджень щодо невідповідності заяви позивача від 03 червня 2016 року про застосування спрощеної системи оподаткування вимогам пункту 298.3 статті 298 Податкового кодексу України та не підтвердив свої аргументи достатніми та належними доказами, то суд вважає обґрунтованими твердження позивача щодо наявності обставин протиправної бездіяльності відповідача щодо невнесення відомостей про ФОП ОСОБА_1 до реєстру платників єдиного податку.

Отже, відповідач мав здійснити реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 як платника єдиного податку ІІ групи протягом 2 днів з моменту отримання електронної копії заяви про застосування спрощеної системи оподаткування, надісланої реєстратору 03 червня 2016 року, тобто з дати, визначеної підпунктом 298.1.2 пункту 298.1 статті 298 Податкового кодексу України - першого числа наступного місяця за днем реєстрації, а саме: з 01 липня 2016 року, тому суд вважає наявними правові підстави для зобов`язання відповідача до вчинення відповідних дій.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, у справі «Рисовський проти України» визначено, що «принцип належного урядування» як багатоаспектний принцип, котрий, серед іншого, зводиться до того, що держава зобов`язана організувати роботу державного апарату таким чином, щоб забезпечувалася юридична визначеність у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (під цивільними правовідносинами, згідно усталеної практики ЄСПЛ розуміються всі правовідносини, відмінні від кримінальних). Більше того, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилюють прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок. Ризик будь-яких помилок державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Стосовно позовних вимог щодо визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у прийнятті податкової декларації ФОП ОСОБА_1 за 2017 рік та зобов`язання вчинити відповідні дії суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 31 січня 2018 року подано декларацію платника податків за 2017 рік, проте листом від 14 березня 2018 року ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві повідомило ФОП ОСОБА_1 , що звітність платника єдиного податку за 2017 рік сформована платником, який перебував на загальній системі оподаткування, тому податкова звітність не приймається податковим органом та вважається неподаною.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 49.3 статті 49 Податкового кодексу України визначено, що податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Єдиною підставою для відмови у прийнятті податкової декларації засобами електронного зв`язку в електронній формі є недійсність електронного цифрового підпису такого платника податків, у тому числі у зв`язку із закінченням строку дії сертифіката відкритого ключа, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа і надана у форматі, доступному для її технічної обробки.

Виходячи з положень пунктів 49.8, 49.9 статті 49 Податкового кодексу України, прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від`ємного значення об`єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов`язань тощо) забороняється.

Пунктом 49.11 статті 49 Податкового кодексу України, зокрема визначено, що у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов`язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови: у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв`язку, - протягом п`яти робочих днів з дня її отримання.

Податкова декларація повинна містити такі обов`язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід`ємною частиною; ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності) (пункт 48.3 статті 48 Податкового кодексу України).

У окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов`язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період; дата та номер рішення про включення неприбуткової організації до Реєстру неприбуткових установ та організацій; ознака неприбутковості організації; повне найменування нерезидента; місцезнаходження нерезидента; назва та код держави резиденції нерезидента.

Як стверджує позивач, та підтверджує це наданою суду копією (а.с.20-22), податкова декларація за 2017 рік платника єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер НОМЕР_1 від 31 січня 2018 року) містила всі необхідні реквізити, відповідала вимогам пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України.

При цьому про відмову у прийнятті податкової декларації за 2017 рік позивача не було повідомлено у встановлений законом строк жодним чином, що підтверджується матеріалами справи, а також відсутністю будь-яких коментарів з цього приводу у відзиві відповідача.

Лист щодо відмови у прийнятті декларації за 2017 рік від 14 березня 2018 року №43084/Х/26-57-13-02-20, який приєднаний до матеріалів справи, не був отриманий позивачем, про його існування позивач дізналася з іншого листа відповідача - від 20 вересня 2018 року №53756/А/26-15-13-14-15. Іншого суду відповідачем не доведено.

Стосовно ж тих підстав для відмови у прийнятті податкової декларації позивача за 2017 рік, які викладені у листі від 14 березня 2018 року, а саме: щодо перебування позивача на загальній системі оподаткування, то судом вже встановлено вище, що відповідача зобов`язаний був внести до реєстру відомості про перехід позивача на спрощену систему оподаткування ще 01 липня 2016 року.

Отже, обставин наявності підстав для відмови у прийнятті податкової декларації позивача за 2017 рік відповідачем не доведено, а судом не встановлено упродовж розгляду справи, тому твердження позивача щодо протиправних дій ГУ ДФС у м. Києві щодо відмови у прийнятті податкової звітності ФОП ОСОБА_1 за 2017 рік, є обґрунтованими та підтвердженими.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного та встановлених під час розгляду обставин у сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якими судові витрати підлягають поверненню позивачу, який не є суб`єктом владних повноважень лише при задоволенні позову. Оскільки позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не є суб`єктом владних повноважень, звертаючись до суду сплатила 3 524,00 грн. судового збору згідно дублікату квитанції №0.0.1168138103.1 від 24 жовтня 2018 року, суд, задовольняючи позовні вимоги, відшкодовує судові витрати позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у м. Києві.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 243-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної Головного управління фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві) щодо невнесення відомостей про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 до реєстру платників єдиного податку.

3. Зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві внести відомості про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 до реєстру платників єдиного податку другої групи з 01 липня 2016 року.

4. Визнати протиправною відмову Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві у прийнятті податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер НОМЕР_1 від 31 січня 2018 року) за 2017 рік.

5. Зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві прийняти податкову декларацію платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за 2017 рік (реєстраційний номер НОМЕР_1 від 31 січня 2018 року) .

6. Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві сплачений судовий збір у розмірі 3 524,00 грн.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 , тел. НОМЕР_3 .

Відповідач: Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві, адреса: 04116, м. Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980, тел. 0444617787.

Суддя В.І. Келеберда