Рішення № 88957809, 28.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2020 року м. Київ № 640/24778/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Громадської ради доброчесності

третя особа без - Вища кваліфікаційна комісія суддів України,

самостійних вимог

на предмет спору

про визнання протиправним та скасування висновку,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Громадської ради доброчесності (далі - відповідач, ГРД) з вимогами про визнання протиправним та скасування висновку ГРД про невідповідність судді господарського суду Київської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого рішенням у вигляді протоколу електронного голосування від 22 липня 2019 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідно до постанови Верховної Ради України від 22 вересня 2011 року №3783-VI його обрано на посаду судді господарського суду Київської області безстроково.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії України (далі - ВККС України) №99/зп-18 від 26 квітня 2018 року призначено кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді, зокрема й судді Подоляку Ю.В.

За результатами першого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді суддю ОСОБА_1 допущено до другого етапу оцінювання. За рішенням ВККС України від 12 грудня 2018 року №313/зп-18 призначено проведення тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей стосовно позивача.

Співбесіда, призначена на 05 червня 2019 року не відбулася, питання було знято з порядку денного, наступною датою визначено 22 липня 2019 року.

Водночас, у день засідання перед початком співбесіди о 12:48 год. на електронну адресу ВККСУ надійшов висновок ГРД від 22 липня 2019 року про невідповідність судді господарського суду Київської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності і професійної етики, який на думку позивача є протиправним, безпідставним та базується виключно на припущеннях відповідача, оскільки викладена у ньому інформація не відповідає фактичним обставинам, зібрана без належної перевірки та аналізу, через що є викривленою та такою, що негативно впливає на репутацію та професійну діяльність судді, та підлягає скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2020 року, після усунення позивачем недоліків позовної заяви згідно ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2019 року, відкрито провадження у справі, визначено розгляд провадити суддею одноособово, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву та усі наявні належним чином засвідчені копії матеріалів, що були або мали бути взяті ним до уваги при прийняття оскаржуваного висновку, надано третій особі строк для подачі пояснень щодо позову, роз`яснено відповідачу право отримати копії позовних матеріалів безпосередньо у суді.

У встановлений судом строк відзиву від відповідача, а також інших заяв, клопотань, пояснень не надійшло, при цьому копію ухвали про відкриття провадження у справі, а також усі позовні матеріали направлено судом на поштову адресу відповідача - м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9 рекомендованим листом з повідомленням, проте зазначений лист повернувся до суду не врученим із приміткою «не знайдено». Окрім того, відповідача належним чином повідомлено про розгляд Окружним адміністративним судом міста Києва даної адміністративної справи шляхом розміщення на офіційному веб-сайті суду відповідного повідомлення.

Суд звертає увагу, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову (частина друга статті 77, частина четверта статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини другої статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Указом Президента України «Про призначення суддів» №663/2006 від 02 серпня 2006 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді господарського суду Київської області у межах п`ятирічного строку. Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» №3783-VI від 22 вересня 2011 року позивача обрано на посаду судді господарського суду Київської області безстроково.

Згідно пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії ВККС України.

Виходячи з положень пункту 2 частини четвертої статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIIІ) однією з підстав для проведення кваліфікаційного оцінювання є рішення ВККС України про призначення кваліфікаційного оцінювання у випадках, визначених цим Законом.

Рішенням ВККС України №99/зп-18 від 26 квітня 2018 року призначено кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді, зокрема, ОСОБА_1 .

За результатами першого етапу кваліфікаційного оцінювання (анонімне письмове тестування та виконання практичного завдання) позивач загалом набрав 154,875 бали, та був допущений до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

За рішенням ВККС України від 12 грудня 2018 року №313/зп-18 призначено проведення тестувань особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, зокрема, стосовно позивача, у межах кваліфікаційного оцінювання.

Згідно з повідомленням ВККС України, розміщеним на офіційному веб-сайті, питання проведення співбесіди з Подоляком Ю.В., призначене на 05 червня 2019 року, знято з розгляду. Визначено іншу дату співбесіди - 22 липня 2019 року.

Перед співбесідою 22 липня 2019 року на електронну адресу ВККС України о 12:48 надійшов висновок ГРД про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений рішенням від 22 липня 2019 року, з яким не згоден позивач та оскаржує його в судовому порядку.

Розглядаючи спірні правовідносини, що склалися між сторонами, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус та завдання Громадської ради доброчесності визначено статтею 87 Закону №1402-VIIІ, відповідно до змісту якої, Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 88 Закону №1402-VIIІ якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Згідно з частиною першою статті 85 Закону №1402-VIIІ кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди.

У пункті 16 частини четвертої статті 85 Закону №1402-VIIІ встановлено, що суддівське досьє, серед іншого, має містити висновок Громадської ради доброчесності (у разі його наявності).

З огляду на викладене, Законом №1402-VIIІ на ГРД покладено функцію щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями; відповідач фактично приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар`єру та наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями, а тому є іншим суб`єктом при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства і, як наслідок, - суб`єктом владних повноважень.

Згідно з частиною шостою статті 87 Закону №1402-VIIІ громадська рада доброчесності: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; 4) делегує уповноваженого представника для участі у засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді); 5) має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.

Відповідно до частини першої статті 2 Регламенту Громадської ради доброчесності, схваленого рішенням ГРД від 23 листопада 2016 року №1/2016 (далі - Регламент ГРД), завданням Ради як інструменту громадськості, що встановлений Законом, є утвердження доброчесності та високих стандартів професійної етики у суддівському корпусі. З цією метою Рада сприяє Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання шляхом надання інформації про них або висновків про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) цим критеріям.

Положення статті 19 Регламенту ГРД передбачають, що за результатами аналізу та (або) перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Громадська рада доброчесності колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності, якщо визнає: 1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або 2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади. У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку.

Суд звертає увагу, що поняття "доброчесність" чинним законодавством не визначене, а тому є оціночним, на чому зауважено також у Висновку Ради Європи щодо Громадської ради доброчесності, а також у Звіті Ради Європи та Асоціації правників України про результати моніторингу діяльності Громадської ради доброчесності в контексті стандартів і рекомендацій Ради Європи.

Поряд з цим, відповідно до пункту 12 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді), показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККС України від 03 листопада 2016 року №143/зп-16, відповідність судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками:

12.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї задекларованим доходам.

12.2. Відповідність способу життя судді та членів його сім`ї задекларованим доходам.

12.3. Відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції.

12.4. Наявність обставин, передбачених підпунктами 9- 12, 15- 19 частини першої статті 106 Закону.

12.5. Наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді.

12.6. Наявність незабезпечених зобов`язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею.

12.7. Загальна оцінка інтегративності (доброчесності) за такими складовими:

12.7.1. Чесність і порядність.

12.7.2. Контрпродуктивна поведінка.

12.7.3. Схильність до зловживань.

Показники, передбачені пунктами 12.1 - 12.6 цієї глави, оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, зокрема:

1) інформації, наданої центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, органом державного фінансового контролю в Україні, іншими органами державної влади;

2) декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

3) результатів повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (за наявності);

4) декларації родинних зв`язків судді та декларації доброчесності судді;

5) результатів регулярного оцінювання;

6) результатів перевірки декларації родинних зв`язків судді та декларації доброчесності судді (за наявності);

7) висновків Громадської ради доброчесності (за наявності);

8) іншої інформації, що включена до суддівського досьє.

Показник, передбачений пунктом 12.7 цієї глави, визначається за допомогою відповідних тестувань особистих морально-психологічних якостей та оцінюється на підставі висновку про підсумки таких тестувань і за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.

Разом з тим, будь-яке рішення суб`єкта владних повноважень, зокрема й висновок ГРД, має бути обґрунтованим, ґрунтуватись на достовірних обставинах та підтверджуватись відповідними доказами.

Оцінюючи оскаржуваний позивачем висновок ГРД на предмет його обґрунтованості по суті висвітлених у ньому питань, суд звертає увагу на таке.

Підставою для висновку про невідповідність ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики ГРД зазначила про порушення та систематичне недотримання ним Бангалорських принципів поведінки суддів щодо поінформованості судді про власні економічні інтереси як приватної особи, що на думку ГРД є підставою зробити оцінку про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики.

Зазначені твердження ґрунтуються на тому, що суддя ОСОБА_1 безпідставно не задекларував своє майно чи майно члена сім`ї, що є ліквідним активом (підпункт 4.6 пункту 4 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затверджених рішенням ГРД від 11 січня 2019 року).

Також, ГРД вказує, що суддя ОСОБА_1 у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави за 2017-2018 роки зазначив, що з 24 грудня 2009 року має право користування квартирою в м. Києві загальною площею 193 кв.м., однак не задекларував таке право користування у деклараціях за 2015-2016 роки.

Власником квартири, вартістю 3,9 млн. грн. є батько судді - ОСОБА_2 , проте, за твердженнями ГРД, у досьє судді відсутня інформація щодо доходів близької особи судді - батька ОСОБА_2 та не зазначені джерела походження коштів на придбання зазначеної квартири.

Згідно з підпунктом 4.6 пункту 4 Індикаторів одним з індикаторів, що вказує на невідповідність критерію дотримання етичних норм є те, що суддя (кандидат на посаду судді) безпідставно не задекларував своєчасно своє майно або майно члена сім`ї, що є ліквідним активом, дохід, або значно занизив його обсяг і (або) вартість, або безпідставно не подав інформацію для декларування членом сім`ї.

Суд не погоджується з такими висновками відповідача та вважає, що ГРД під час складання своїх висновків не повинна перебирати на себе компетенцію інших органів влади в частині встановлення фактів, що згідно з нормами чинного законодавства України прямо не належать до компетенції ГРД, а віднесені до компетенції інших органів держави, зокрема, наводити висновки щодо достатності підстав вважати встановленими відповідні обставини, у разі відсутності рішення такого компетентного органу, прийнятого у визначеному чинним законодавством України порядку.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої в ряді судових рішень, зокрема, у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №814/886/17, від 23 січня 2019 року у справі №820/1783/17 здійснення контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, щодо достовірності і повноти відомостей, зазначених суб`єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції.

Отже, з огляду на існуючий в Україні конституційний порядок, контроль та перевірку декларацій, поданих суб`єктами декларування, проводить Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК), здійснюючи такі види контролю: щодо своєчасності подання; щодо правильності та повноти заповнення; логічний та арифметичний контроль (частина перша статті 48 Закону України «Про запобігання корупції»).

На виконання зазначених цілей та контролю рішенням НАЗК від 10 лютого 2017 року №56 затверджено Порядок проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Таким чином, здійснення контролю та перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, проведення моніторингу способу життя суб`єктів декларування належить до виключних повноважень спеціально уповноважених органів державної влади, зокрема - НАЗК, згідно з пунктом 8 частини першої статті 11 Закону України «Про запобігання корупції» та не віднесено до повноважень та завдань ГРД, визначених частиною шостою статті 87 Закону №1402-VIIІ.

Жодних рішень НАЗК про наявність порушень з боку позивача та не дотримання ним вимог Закону України «Про запобігання корупції», зокрема, в частині неправильності або неповноти заповнення декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави, упродовж розгляду справи до матеріалів справи не надано та судом не виявлено.

Ураховуючи наведене, суд приходить до висновку, що відповідач вийшов за межі своїх повноважень, фактично виконавши функції НАЗК, виклавши в оскаржуваному висновку відомості щодо невідповідності судді критеріям доброчесності та професійної етики з підстав не декларування ним свого майні чи майна члена сім`ї, а також щодо недотримання вимог Закону України «Про запобігання корупції», зокрема, щодо неправильності чи неповноти заповнення декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави.

Як зазначає у позові позивач та підкріплює свої твердження документальними доказами, що містяться в матеріалах справи, у деклараціях за 2017, 2018 роки ним зазначено про наявність права користування квартирою, набутою у власність батьком - ОСОБА_2 24 грудня 2009 року (дата набуття батьком цієї квартири у власність за договором купівлі-продажу квартири від 24 грудня 2009 року). Право користування вказаною квартирою набуто позивачем та членами його сім`ї у 2017 року, оскільки до 2017 року квартира перебувала у стані, не придатному для проживання та користування, в ній здійснювалися ремонтні роботи.

На підтвердження зазначених обставин, а саме набуття права користування квартирою з 2017 року, позивачем надано нотаріально засвідчену копію заяви батька позивача - ОСОБА_2 від 12 грудня 2019 року №577, у якій повідомлено про надання права користування зазначеною квартирою ОСОБА_1 та його сім`ї саме з 2017 року.

Отже, ураховуючи те, що у 2015, 2016 роках позивач та члени його сім`ї не користувалися зазначеною квартирою, відповідно необхідності та обов`язку відображати таке право користування в деклараціях за 2015, 2016 роки не виникло.

Зазначених обставин відповідачем не спростовано, отже, суд приходить до висновку, що посилання ГРД на підпункт 4.6 пункту 4 Індикаторів є безпідставним та необґрунтованим, базується виключно на припущеннях та не відповідає фактичним обставинам, доведеним суду та підкріпленим достатніми доказами.

Суд вважає важливим зазначити, що ГРД не забезпечено право судді на відповідь до початку співбесіди з ВККСУ, оскільки оскаржуваний висновок подано у день співбесіди - 22 липня 2019 року.

Стосовно тверджень ГРД про відсутність в досьє судді інформації щодо наявності доходів близької особи судді - батька ОСОБА_2 на придбання ним у грудні 2009 року квартири, вартістю 3,9 млн. грн. та не зазначення джерел походження коштів на придбання зазначеної квартири суд зазначає, що до матеріалів справи залучено бухгалтерське дослідження (ревізія) та експертно-економічне дослідження з питань відповідності витрат, здійснених ОСОБА_2 24 грудня 2009 року на придбання квартири за договором купівлі-продажу квартири, вартістю 3 984 000 грн. на час вчинення правочину загальній сумі доходів ОСОБА_2 та члена його сім`ї - дружини ОСОБА_3 .

Згідно довідки бухгалтерського дослідження (ревізії) від 30 жовтня 2019 року, складеної спеціалістом ОСОБА_4 , яка має вищу економічну освіту за рівнем «спеціаліст» зі спеціальності «Економіка праці», кваліфікація «економіст», витрати, здійснені ОСОБА_2 на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 24 грудня 2009 року вартістю 3 984 000 грн. (еквівалент 500 000 доларів США) на час вчинення правочину, відповідають загальній сумі доходів ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_3 .

Згідно з висновком експерта №458/11/2019 за результатами проведення експертно-економічного дослідження від 29 листопада 2019 року, складеного судовим експертом ОСОБА_5 (свідоцтво № 1844 від 25.11.2016, видане на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України) документально підтверджуються висновки довідки бухгалтерського дослідження (ревізії) від 30 жовтня 2019 року щодо відповідності витрат, здійснених ОСОБА_2 24 грудня 2009 року на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 , за договором купівлі-продажу квартири від 24 грудня 2009 року, зареєстрованого в реєстрі за № 149, вартістю 3 984 000 (три мільйони дев`ятсот вісімдесят чотири тисячі) грн. на час вчинення правочину, загальній сумі доходів ОСОБА_2 та члена сім`ї - його дружини ОСОБА_3 , отриманих за період 1992-2009 рр.

Предметом дослідження зазначених довідки бухгалтерського дослідження (ревізії) від 30 жовтня 2019 року та висновку експерта №458/11/2019 були наявність та походження джерел доходів ОСОБА_2 та члена його сім`ї - дружини ОСОБА_3 , які би свідчили про можливість придбання ними вказаного нерухомого майна, та встановлено відповідність здійснених ОСОБА_2 витрат на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 , за договором купівлі-продажу від 24 грудня 2009 року, зареєстрованого в реєстрі за № 149, на час вчинення правочину загальній сумі доходів ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_3 .

Довідка бухгалтерського дослідження (ревізії) від 30 жовтня 2019 року та висновок експерта № 458/11/2019 проведені на підставі документів, завірені копії яких надані до матеріалів справи, а саме:

- довідки щодо стажу та отриманих доходів ОСОБА_2 за період з 1975 року по 2009 рік (Національна академія внутрішніх справ України № 46/11-193 від 10.05.2019, №№ 46/02/2184, 46/02/2185, 46/02/2186, 46/02/2186, 46/02/2187, 46/02/2188 від 13.05.2019; Вищий навчальний заклад «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» №29 від 13.05.2019; Пенсійний фонд України Розрахунки пенсії за вислугу років по пенсійній справі 89/28202) на 15 арк.;

- довідки щодо отриманих доходів ОСОБА_3 за період з 1992 року по 2009 рік (Вищий Господарський суд України №№ 09.01-27/214, 09.01-27/215, 09.01-27/216, 09.01-27/217, 09.01-27/218, 09.01-27/219, 09.01-27/220, 09.01-27/221, 09.01-27/222, 09.01-27/223, 09.01-27/224, 09.01-27/225, 09.01-27/226, 09.01-27/227, 09.01-27/228, 09.01-27/229, 09.01-27/230, від 08.04.2019., №09.01-27/211 від 04.03.2019);

- довідки банків щодо нарахування та виплати відсотків по депозитних вкладах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (Центральне відділення АТ «Державний експортно-імпортний банк України» №164-2/4427 від 01.10.2019, ПАТ «КБ «ХРЕЩАТИК» (ліквідація) №№9-2/4055, 9-2/4056 від 21.10.2019, «УКРСИББАНК» № 57-4-10/289 від 22.08.2019, ПАТ «ВіЕйБіБАНК» (ліквідація) №№ 05/5738, 05/5739 від 27.08.2019, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб щодо депозитних договорів ПАТ «ОМЕГА БАНК» № 35-036-18065/19 від 21.10.2019, Процедура ліквідації АТ «ІМЕКСБАНК» № 1715 від 28.08.2019, АТ «АЛЬФА-БАНК» (правонаступник АТ «Укрсоцбанк») №97303-23.1 від 23.10.2019, ПАТ «КРЕДИТПРОМБАНК» № 446/51.4-б.б-01 від 15.08.2019) на 15 арк.;

- договорів купівлі-продажу нерухомості від 06.05.2003, від 18.07.2000р.

Суд зазначає, що зазначені бухгалтерське дослідження (ревізія) та експертно-економічне дослідження здійснені на підставі документів, які надавалися позивачем до ВККСУ разом з поясненнями.

Виходячи з викладеного суд вважає висновки ГРД в тій частині, що позивач безпідставно не задекларував своє майно та майно членів сім`ї, необґрунтованими та спростованими достатніми та переконливими поясненнями та доказами, наданими позивачем до матеріалів справи.

Окрім того, позивач обґрунтовано посилається на положення пункту 10 частини сьомої статті 56 Закону №1402-VIIІ, відповідно до яких суддя зобов`язаний підтверджувати законність джерела походження майна у зв`язку з проходженням кваліфікаційного оцінювання або у порядку дисциплінарного провадження щодо судді, якщо обставини, що можуть мати наслідком притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, викликають сумнів у законності джерела походження майна або доброчесності поведінки судді.

Тобто, зазначена норма Закону вказує на необхідність надання інформації стосовно самого судді, який має бути обізнаним відносно себе, та передбачає вжиття при цьому розумних заходів щодо отримання відомостей про членів сім`ї та близьких осіб.

Обов`язку щодо збору та надання інформації стосовно майнового стану близьких осіб Закон не встановлює.

З такими твердженнями суд цілком згоден та у цьому ж зв`язку зазначає, що згідно з Конституцією України людина, її честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, кожен має право на повагу до його гідності.

Частиною другою статті 32 Конституції України встановлено, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

У рішенні Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року №2-рп/2012 у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України зазначено, що аналізуючи питання щодо поширення інформації про сімейне життя особи, яка займає посаду, пов`язану із здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, Конституційний Суд України враховує, що така інформація зазвичай стосується не лише цієї особи, а й інших осіб, зокрема, членів її сім`ї, яким Конституція України теж гарантує право на невтручання в їх особисте і сімейне життя, крім випадків, визначених законом. Тому, поширення даних про таких фізичних осіб - членів сім`ї, що можуть стати відомими в результаті поширення інформації про саму посадову особу, крім випадків, визначених законом, може призвести до порушення їх конституційних прав, зашкодити гідності, честі, діловій репутації тощо.

Застереження щодо недопущення порушення конституційних прав членів сімей посадових осіб Конституційний Суд України висловив у рішенні від 06 жовтня 2010 року №21-рп/2010 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень законів України "Про засади запобігання та протидії корупції", "Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень", "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення" (справа про корупційні правопорушення та введення в дію антикорупційних законів).

Як вбачається з викладеного, Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення частинам першій та другій статті 32 Конституції України, вважає, що інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема, членами сім`ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім`ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Положення частини першої статті 32 та частини третьої статті 34 Конституції України перебувають у системному взаємозв`язку і передбачають як недопустимість порушення права людини на недоторканність особистого та сімейного життя, так і реалізацію особою права на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації.

Парламентська Асамблея Ради Європи в Резолюції № 1165 вказала, що право кожної людини на приватність і право на свободу вираження поглядів є основою демократичного суспільства; ці права не є абсолютними і не мають ієрархічного характеру, оскільки мають однакову цінність (пункт 11). Виходячи з цього, право на приватність, закріплене у статті 8 Конвенції, повинне захищати приватне життя особи не лише від втручання влади, а й подібних дій з боку інших осіб чи інститутів, зокрема, засобів масової інформації (пункт 12 Резолюції №1165).

Положення частини другої статті 32 Конституції України передбачають вичерпні підстави можливого правомірного втручання в особисте та сімейне життя особи (у тому числі й тієї, яка займає посаду, пов`язану з функціями держави або органів місцевого самоврядування, та членів її сім`ї). Такими підставами є згода особи на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації стосовно неї, а також у разі відсутності такої згоди, випадки, визначені законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Даючи офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 32 Конституції України у системному зв`язку з частиною другою статті 34 цієї Конституції, Конституційний Суд України дійшов висновку, що збирання, зберігання, використання та поширення державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням в її особисте та сімейне життя, яке допускається винятково у визначених законом випадках і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Порушення статті 8 Конвенції констатоване ЄСПЛ з огляду на те, що втручання у приватне життя заявника, за яким його звільнено з посади судді, не було законним, оскільки застосовані при цьому законодавчі положення не були передбачуваними щодо їхніх наслідків та не забезпечували гарантій від свавілля. У цьому зв`язку ЄСПЛ зазначив, що відсутність керівних принципів та практики, які б визначали послідовне та обмежувальне тлумачення поняття «порушення присяги», а також відсутність належних юридичних захисних механізмів призвели до непередбачуваності наслідків застосування відповідних положень національного законодавства. Виходячи з цього, можна навіть припустити, що будь-яка провина судді, яка мала місце у будь-який момент протягом його професійної кар`єри, за бажанням могла бути розтлумачена дисциплінарним органом як достатня фактична підстава для обвинувачення у вчиненні такого дисциплінарного правопорушення, як «порушення присяги», та призвести до звільнення його з посади (пункт 181 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України»).

У світлі вищенаведених міркувань ЄСПЛ дійшов висновку, що втручання у право заявника на повагу до його приватного життя було незаконним: воно не відповідало національному законодавству та, більш того, чинне національне законодавство не відповідало вимогам передбачуваності та належного захисту від свавілля (пункт 186 зазначеного рішення ЄСПЛ).

Як вбачається з обставин даної адміністративної справи, позивач та члени його сім`ї не надавали згоди ГРД на збирання, зберігання, використання та поширення інформації стосовно них, окрім цього законом не передбачено права ГРД оприлюднювати та поширювати таку інформацію, що в сукупності з іншими наведеними висновками на переконання суду вказує на протиправність оскаржуваного висновку ГРД, та його прийняття без урахування прав позивача та його близьких осіб, визначених статтею 32 Конституції України та статті 8 Конвенції.

Також суд зазначає, що хоча відповідач і наділений правом за результатами аналізу та/або перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді), приймати висновок щодо невідповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та/або доброчесності, проте такий висновок не повинен ґрунтуватися на припущеннях або на інформації із сумнівних джерел без належної перевірки, а має бути вмотивованим та ґрунтуватися на достовірній інформації.

Водночас, з урахуванням викладеного вище, суд вважає, що оскаржуваний висновок базується на ненадійних, не перевірених, необґрунтованих даних, які стали підставою для негативного оцінювання судді, без надання йому об`єктивної можливості висловити протилежну думку, або спростувати недостовірну інформацію.

Ураховуючи те, що ГРД не є судовою інстанцією, не може встановлювати факти щодо винуватості осіб у вчиненні правопорушень замість судових та інших правоохоронних органів, то не може й публікувати у відкритих джерелах свої висновки, що містять інформацію щодо винуватості осіб.

Отже, оскаржуваний висновок, який ґрунтується на припущеннях щодо вчинення позивачем певних правопорушень, не може розміщуватися у відкритих джерелах до надання судом оцінки оскаржуваному висновку у цілому та перевірки викладених у ньому обставин, оскільки це є грубим порушенням принципу презумпції невинуватості та забезпеченості доведення вини. Окрім того, оскаржуваний висновок не тільки формує негативну думку про позивача, як судді господарського суду Київської області, а й негативно впливає на його професійну діяльність та ділову репутацію, оскільки може стати підставою для заявлення з боку учасників процесів клопотань про відвід судді під час здійснення ним правосуддя.

Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.

Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, тому суд вважає, що для більш повного та ефективного захисту прав позивача оскаржуваний висновок має бути вилучений із сайту ГРД.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Проаналізувавши оскаржуваний висновок ГРД на предмет дотримання вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що оскаржуваний висновок складено та подано до ВККСУ без дотримання вимог Регламенту, затвердженого рішенням ВККСУ від 13 жовтня 2016 року №81/зп-16, а саме: не дотримано строку подання висновку до Комісії, висновок зареєстровано у день співбесіди з позивачем, а не за 10 днів, не зазначено процедури у межах якої надано висновок, не зазначено інформації щодо пояснень судді, відмови від надання пояснень, мотивів та підстав їх врахування або відхилення, відомостей щодо можливості судді ознайомитися з висновками, відсутні пояснення судді, відсутні додатки, які містять матеріали, що підтверджують викладену інформацію щодо суддів, а окрім того, інформація не підписана усіма членами ГРД, які брали участь в ухваленні рішення про надання Комісії висновку.

Згідно з протоколом електронного голосування (є невід`ємною частиною рішення) 22 липня 2019 року ГРД затвердила висновок 13-ма голосами з 18 членів ГРД про невідповідність судді господарського суду Київської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики. Водночас, як сам висновок, так і протокол підписані координатором ГРД без зазначення прізвища та ініціалів, тобто невизначеною особою, що не відповідає вимогам наказу Держспоживстандарту України від 07 квітня 2003 року №55, яким визначені вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003.

Таким чином суд вважає, що вимогам, встановленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок не відповідає, оскільки не містить доказів та обставин не доброчесної, неетичної поведінки позивача, ґрунтується виключно на припущеннях, складений без повної та всебічної перевірки інформації та зазначення достовірних джерел її отримання, без надання можливості надати відповідь на висунуті аргументи та повністю спростовується поясненнями позивача та наданими до матеріалів справи доказами.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного та встановлених під час розгляду обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог, через що позов задовольняє.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якими судові витрати підлягають поверненню позивачу, який не є суб`єктом владних повноважень при задоволенні позову.

У позові позивач просить стягнути з відповідача сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн. за подання позову, і такі вимоги суд задовольняє шляхом стягнення зазначеної суми за рахунок відповідача.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 243-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Вища кваліфікаційна комісія суддів України, про визнання протиправним та скасування висновку - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати висновок про невідповідність судді господарського суду Київської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений рішенням Громадської ради доброчесності від 22 липня 2019 року у вигляді протоколу електронного голосування.

3. Зобов`язати Громадську раду доброчесності вилучити шляхом видалення з офіційного сайту Громадської ради доброчесності висновок про невідповідність судді господарського суду Київської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений рішенням Громадської ради доброчесності від 22 липня 2019 року у вигляді протоколу електронного голосування.

4. Стягнути з Громадської ради доброчесності на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 , тел. НОМЕР_2 .

Відповідач: Громадська рада доброчесності, поштова адреса: 03109, м. Київ, вулиця Генерала М. Шаповала, будинок 9, тел. +380677997441, ідентифікаційний номер: 41711320, електронна пошта: info@grd.gov.ua., офіційний сайт: https://info@grd.gov.ua.

Суддя В.І. Келеберда