Рішення № 88957772, 27.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2020 року м. Київ № 826/12271/17

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши в поряду письмового провадження адміністративну справу за позовом Громадської організації "Центр протидії корупції" до Члена кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів ОСОБА_2. про визнання протиправним та скасування рішення , зобов`язання вчинити дії -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась Громадська організація "Центр протидії корупції" (далі -ГО "Центр протидії корупції", позивач) до Члена кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів ОСОБА_2. (далі, відповідач) в якому просить:

- визнати протиправним і скасувати рішення члена кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів ОСОБА_2 від 17 серпня 2017 року №245дс-17 про відмову у відкритті дисциплінарного провадження щодо начальника п`ятого відділу управління процесуального керівництва, підтримання обвинувачення та представництва в суді САП ГПУ ОСОБА_1 , відповідно до дисциплінарної скарги ГО "Центр протидії корупції" від 08 серпня 2017 року №17_0808_575_ЦПК;

- зобов`язати члена кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів ОСОБА_2 прийняти рішення про відкриття дисциплінарного провадження щодо начальника п`ятого відділу управління процесуального керівництва, підтримання обвинувачення та представництва в суді САП ГПУ ОСОБА_1 , відповідно до дисциплінарної скарги ГО "Центр протидії корупції" від 08 серпня 2017 року №17_0808_575_ЦПК.

В обґрунтування позову зазначено, що Громадською організацією "Центр протидії корупції" подано скаргу щодо начальника п`ятого відділу управління процесуального керівництва, підтримання обвинувачення та представництва в суді САП ГПУ ОСОБА_1, в діях якої вбачається неналежне виконання прокурором своїх професійних обов`язків, та як результат підрив авторитету та довіри до Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Разом з тим, рішенням члена кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів ОСОБА_2 було відмовлено у відкритті дисциплінарного провадження щодо ОСОБА_1 після перевірки доводів скарги на прокурора. Відтак, позивач вважає таке рішення не законним та просить задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.10.2017 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду справи у судовому засіданні.

В ході судового розгляду даної справи представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, жодних пояснень чи відзиву щодо заявлених позовних вимог до суду не надав.

У судовому засіданні, судом ухвалено про подальший розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Виявивши обставини, що вказують на неналежне виконання прокурором ОСОБА_1. своїх службових обов`язків, ГО "Центр протидії корупції" реалізуючи своє право на звернення зі скаргою на дії прокурора у відповідності до Закону України "Про прокуратуру" та прагнучи сприяти покращенню ефективності та компетентності професійній діяльності прокурорів, звернувся до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів зі скаргою.

За результатом перевірки доводів викладених у скарзі, член кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів ОСОБА_2. встановив відсутність конкретних відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку прокурора та прийняв рішення про відмову у відкритті дисциплінарного провадження щодо ОСОБА_1 .

Позивач вважає, що член кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів не в повній мірі дав оцінку доводам викладеними у скарзі та протиправно відмовив у відкритті дисциплінарної справи, а тому звернувся до суду з даним позовом з метою захисту законних прав та інтересів.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 (Рішення N 19-рп/2011) зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Згідно із частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 КАСУ є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". У цьому ж Рішенні зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Як убачається з матеріалів справи, ГО "Центр протидії корупції" реалізував своє право на звернення до Комісії, подавши скаргу щодо дій начальника п`ятого відділу управління процесуального керівництва, підтримання обвинувачення та представництва в суді САП ГПУ ОСОБА_1 , яка, на його громадської організації, вчинила дисциплінарний проступок.

Порядок та підстави здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурора врегульовано Законом України "Про прокуратуру".

Відповідно до статті 44 цього Закону України "Про прокуратуру" дисциплінарне провадження здійснюється Комісією.

Згідно із частиною першою статті 45 Закону України "Про прокуратуру" дисциплінарне провадження - це процедура розгляду Комісією дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку. Рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу можуть бути оскаржені виключно в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК). Якщо за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу встановлено факти порушення прокурором прав осіб або вимог закону, таке рішення може бути підставою для дисциплінарного провадження.

Частиною другою статті 45 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що право на звернення до Комісії з дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти. Комісія розміщує на своєму веб-сайті рекомендований зразок дисциплінарної скарги.

Процедура розгляду дисциплінарної скарги відповідно до Закону України "Про прокуратуру" передбачає: 1) відкриття дисциплінарного провадження; 2) проведення перевірки дисциплінарної скарги; 3) розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора; 4) прийняття рішення про наявність підстав для відсторонення прокурора; 5) оскарження рішення, прийнятого за результатами дисциплінарного провадження; 6) застосування до прокурора дисциплінарного стягнення.

Цим Законом визначено також і правові підстави для відкриття або відмови у відкритті дисциплінарного провадження.

Так, відповідно до частини першої статті 46 Закону України "Про прокуратуру" секретаріат Комісії у день надходження дисциплінарної скарги реєструє її та за допомогою автоматизованої системи визначає члена Комісії для вирішення питання щодо відкриття дисциплінарного провадження.

Підстави для відмови у відкритті дисциплінарного провадження передбачено у частині другій статті 46 цього Закону України "Про прокуратуру".

Так, відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті Закону України "Про прокуратуру" член Комісії своїм вмотивованим рішенням відмовляє у відкритті дисциплінарного провадження, якщо дисциплінарна скарга не містить конкретних відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку прокурора.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Комісії від 17 серпня 2017 року №245дс-17 про відмовлено у відкритті дисциплінарного провадження щодо начальника п`ятого відділу управління процесуального керівництва, підтримання обвинувачення та представництва в суді САП ГПУ ОСОБА_1 , відповідно до дисциплінарної скарги ГО "Центр протидії корупції" від 08 серпня 2017 року №17_0808_575_ЦПК на підставі пункту 1 частини другої статті 46 Закону України "Про прокуратуру", оскільки скаржник не надав жодних рішень, прийнятих за результатами оскарження рішень, дій чи бездіяльності ОСОБА_1 , які б містили факти порушення ними прав осіб або вимог закону.

Відповідно до пункту 107 Положення про порядок роботи Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, прийнятого Всеукраїнською конференцією прокурорів 27 квітня 2017 року (далі - Положення), рішення про відмову у відкритті дисциплінарного провадження повинне бути вмотивованим та протягом трьох днів з моменту прийняття надісланим заявникові.

Копія рішення члена Комісії про відкриття дисциплінарного провадження надсилається прокурору, щодо якого його відкрито, та особі, за зверненням якої відкрито провадження, протягом трьох днів.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення. Норми такого ж змісту наведено в пункті 148 Положення.

З наведеного вище правового регулювання вбачається, що оскарженню, зокрема у судовому порядку, підлягають ті рішення Комісії, які прийняті за результатами дисциплінарного провадження, і право на таке оскарження має прокурор як суб`єкт цього дисциплінарного провадження. Особи, за дисциплінарною скаргою яких Комісія приймає рішення у визначеному Законом і Положенням порядку, не є суб`єктами дисциплінарного провадження і за цим Законом не наділена правом на оскарження рішень Комісії як за результатами дисциплінарного провадження, так і стосовно вирішення питання про його відкриття.

ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" (Рішення)).

Більше того, стаття 6 Конвенції застосовується у дисциплінарних провадженнях, проте у випадку притягнення особи до такої відповідальності [як приклад, рішення ЄСПЛ від 23 червня 1981 року у справі "Ле Комт, Ван Левен і Де Мейер проти Бельгії" (заяви N 6878/75; 7238/75)].

За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАСУ юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАСУ.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте чи прав, свобод та інтересів якої воно безпосередньо стосується.

При виконанні своїх обов`язків прокурори, зокрема, повинні: а) справедливо, неупереджено й об`єктивно виконувати свої функції; б) поважати і намагатися захищати права людини, як це викладено в Конвенції; в) намагатися гарантувати якнайшвидшу дієвість системи кримінального судочинства [пункт 24 Рекомендації Rec(2000)19 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінального правосуддя (далі - Рекомендація Rec(2000)19), ухваленій Комітетом Міністрів Ради Європи (далі - Комітет Міністрів) на 724 засіданні заступників міністрів 6 жовтня 2000 року].

Закон України "Про прокуратуру" надав право оскарження рішень про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорам як суб`єктам, прав та інтересів яких безпосередньо стосуються такі рішення (стаття 50 (Перелік N 1697-VII)).

Конституцією України встановлено, що відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення, зокрема, розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів і прокурорів (частина десята статті 131).

Так, держава гарантує контроль за належним виконанням суддями та прокурорами своїх професійних обов`язків шляхом створення єдиного органу - Вищої ради правосуддя, який приймає рішення за наслідком розгляду дисциплінарних скарг щодо суддів та прокурорів.

Наведене підтверджує той факт, що можливість притягнення прокурора до дисциплінарної, адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності за їхні правопорушення повинно бути розумно обмеженою національним законом. Проте за будь-яких умов прокурор повинен на рівні з іншими фізичними особами нести кримінальну відповідальність за вчинені ним злочини та мати можливість оскаржити рішення про притягнення його до юридичної відповідальності будь-якого виду згідно з національним законом.

Стосовно права на оскарження рішень про відмову у відкритті дисциплінарного провадження щодо прокурора, то відсутність його регламентації у національному праві є розумним обмеженням у процедурі дисциплінарної відповідальності прокурора, покликаним не перевантажувати судову систему за умови, якщо чинне законодавство передбачає конкретні способи захисту прав та інтересів зацікавленої особи.

Особа, яка подала дисциплінарну скаргу про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, має право оскаржити рішення Комісії до Вищої ради правосуддя за наявності дозволу Комісії на таке оскарження (частина десята статті 78 Закону України "Про прокуратуру")

Крім того, у випадку невиконання прокурором процесуальних обов`язків КПК передбачає порядок оскарження такої бездіяльності до слідчого судді (пункт 17 частини першої статті 7 ( N 4651-VI), статті 24 ( N 4651-VI), 303 - 307 КПК ( N 4651-VI)), а у випадку невиконання чинного рішення останнього передбачена кримінальна відповідальність (стаття 383 Кримінального кодексу України). Вказане повністю відповідає вимогам Рекомендації Rec(2000)19, а також Рекомендації N R(85)11 Комітету Міністрів державам-членам щодо положення потерпілого в рамках кримінального права і кримінального процесу, ухваленої Комітетом Міністрів на 387 засіданні заступників міністрів 28 червня 1985 року (далі - Рекомендація N R(85)11), оскільки передбачає підвищену відповідальність прокурора за невиконання його обов`язків.

Враховуючи, що оскаржуване рішення Комісії про відмову у відкритті дисциплінарного провадження прийнято уповноваженою особою, в межах наданої компетенції, судом не встановлено порушення вимог "Про прокуратуру", суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач діяв в межах наданої компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства, виходячи системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Громадської організації "Центр протидії корупції" - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України

Суддя І.А. Качур