Ухвала суду № 88957646, 27.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

27 квітня 2020 року м. Київ№ 826/7829/17

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши в поряду письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: Корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України про визнання протиправним та скасування наказу , зобов`язання вчинити дії -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: Корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України про скасування рішень про державну реєстрацію прав №1790/5 від 31.05.2017 року;

- зобовязати Міністерство юстиції України поновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про іпотеку внесених на підставі рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №17925529, №17924686, №17926332, №17925954 від 11.12.2014 року та №32310245, №32310987 від 10.11.2016 року.

Позивач обгрунтовує свої позивні вимоги тим, що Міністерство юстиції України з порушенням норм чиного законодавства розглянуло скаргу Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України та при розгляді даної скарги не дослідив належним чином, той факт що первісним іпотекодержателелем спірного нерухомого майна був саме ПАТ "Банк "Морський" ( правонаступником якого є сама позивачка), а не скаржник та прийшов до передчасного висновку про необхідність отримання згоди в третьої особи на укладення договору відступлення права вимоги з ОСОБА_1 та внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечив з підстав викладених у письмових запереченнях, відповідно до яких вбачається що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач діяв в порядку передбаченому чинним законодавством України. Просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2017 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у судовому засіданні.

У судовому засіданні 21.06.2018 року судом на підставі статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалено про подальший розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи.

Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі, зважаючи на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Даний позов подано у зв`язку з незгодою позивача з наказом Міністерства юстиції України про скасування рішень про державну реєстрацію прав №1790/5 від 31.05.2017 року, яким скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №17925529, №17924686, №17926332, №17925954 від 11.12.2014 року та №32310245, №32310987 від 10.11.2016 року на об`єкти нерухомого майна за позивачем. Відтак даний позов позов спрямований на захист майнових прав позивача.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Статтею 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило майнового, приватного права чи інтересу.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято спірне рішення, здійснено оскаржуваний запис.

Натомість до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).

Виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою ОСОБА_1 з наказом Мін`юсту від 31 травня 2017 року № 1790/5 та № 1260 у частині скасування реєстраційних дій про державну реєстрації прав та їх обтяжень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, якими були скасовані реєстраційні дії щодо державної реєстрації про право власності на спірне нерухоме майно. Тобто позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача.

Оскільки спірні правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем та третьою особою) у зв`язку з невиконанням договірних зобов`язань з реалізації прав іпотекодержателя на предмети іпотеки, суд, незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, дійшов висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Тобто предметом спору у цій справі є визнання права власності на нерухоме майно, оскільки зазначені позовні вимоги приводять до вирішення питання про право власності на це нерухоме майно.

Отже, спірні правовідносини у справі пов`язані з необхідністю захисту права на об`єкт нерухомого майна, тобто права цивільного, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь Мін`юсту та державного реєстратора як співвідповідачів (якщо позивач вважає їх винними у порушенні прав) у спорі не змінює його приватноправового характеру.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішень про державну реєстрацію права власності безпосередньо пов`язане із захистом позивачем цивільного права у спорі щодо нерухомого майна з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права на це майно. Такий спір має приватноправовий характер і має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному, зокрема, у постановах від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 815/1915/18.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

За нормами частини третьої статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Зважаючи на вказаний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній справі відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, оскільки дану справу належить розглядати у порядку цивільного судочинства.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 238, ст. 239 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Закрити провадження у справі.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення. Ухвала може бути оскар-жена до Шостого апеляційного адміністративного суду у порядку, визначеному ст.ст. 293-297 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана протягом 15 днів з дня складення ухвали у повному обсязі.

Суддя І.А. Качур