Ухвала суду № 88957546, 27.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

27 квітня 2020 року м. Київ № 640/2434/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши клопотання про залишення позову без розгляду у справі

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини А 0135

третя особа Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини А 0135, третя особа: Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.02.2020 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Через канцелярію суду третьою особою подано клопотання про залишення позову без розгляду в обґрунтування якого зазначено, що правовідносини між позивачем та відповідачем, які стали причиною звернення до суду, виникли із відносин публічної служби, та безпосередньо пов`язані із виключенням позивача із списків особового складу військової частини А 0135 наказом командира військової частини А0135 від 03.06.2019 року №114.

В той же час із позовом до суду позивач звернувся у лютому 2020 року, отже станом на момент звернення ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду м. Києва строк позовної давності ним був пропущений.

Вирішуючи клопотання представника третьої особи, суд дійшов наступних висновків.

Суд відзначає, що Постанова Верховного суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16, в якій суд прийшов до висновку, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

В подальшому, з посиланням на цю Постанову, Верховним судом України прийнято Постанову від 06.12.2017 р. У справі №6-331цс17, в якій предметом дослідження судом стало неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 233 КЗпП України в частині строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Так, при прийнятті рішення по справі суд послався на положення ст. 2 Закону України «Про оплату праці», яка визначає структуру заробітної плати, а саме:

- основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;

- додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій;

- інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Проаналізувавши зазначену норму, суд приходить до висновку, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення, а тому позивач не обмежений у строках по зверненню до суду.

Аналогічна правова позиція Верховного суду, зокрема у Постанові від 23.01.2018 року у справі № 61-992св17 чи в Постанові від 04.05.2018 року у справі №808/858/16.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (нижче - КАС України), для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Судом також враховується те, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (в тексті - Конвенція) гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

При цьому, як випливає з рішення Європейського суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Отже, як свідчить позиція Європейського суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини суд дійшов висновку про необґрунтованість клопотання представника третьої особи щодо пропуску позивачем місячного строку звернення до суду з даним позовом.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 240, 241-243, 248, 256 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про залишення позову без розгляду - відмовити.

Ухвала набирає законної сили у порядку та у строки, встановлені статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Суддя І.А. Качур