Рішення № 88957131, 27.04.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2020 р. Справа № 520/3023/2020

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шевченко О.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Харківський слідчий ізолятор" про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Державної установи "Харківський слідчий ізолятор", в якому просить суд:

1) визнати неправомірними дії Державної установи "Харківський слідчий ізолятор" щодо:

- залишення без відповіді звернення ОСОБА_1 від 07.11.2019, 11.11.2019;

- надання неповних відповідей на звернення від 02.09.2019 (лист 10.09.2019 №12/5-900/6), від 09.06.2019 (лист від 19.06.2019 №12/7-542/6);

- надання відповідей не по суті запитів, тобто ненадання відповідей на звернення: від 11.09.2019 (лист від 19.09.2019 №12/5-921-6), від 30.07.2019 (лист від 09.08.2019 № 12/5-2931), від 03.09.2019 (лист від 13.09.2019);

- безпідставної, невмотивованої відмови у наданні відповідей на звернення від 24.10.2019 (лист від 29.10.2019 № 12/3-1097);

2) зобов`язати Державну установу "Харківський слідчий ізолятор" надати повну, детальну відповідь по суті звернень позивача від 07.11.2019, 11.11.2019, 02.09.2019, 09.06.2019, 11.09.2019, 30.07.2019, 24.10.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що неодноразово звертався до начальника Державної установи "Харківський слідчий ізолятор" із зверненнями та запитами. Проте, в порушення положень Закону України "Про звернення громадян" та Закону України "Про доступ до публічної інформації" відповідачем протиправно не надано відповідей на звернення від 07.11.2019, 11.11.2019, надано неповні відповіді на звернення від 02.09.2019 та від 09.06.2019, відповіді на звернення від 11.09.2019, від 30.07.2019 та від 03.09.2019 надано не по суті запитуваної інформації, а на запит від 24.10.2019 взагалі безпідставно не надано відповіді. Такі дії відповідача позивач вважає протиправними та за захистом своїх прав звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Представником відповідача надано до суду відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі та вказав, що відповіді на звернення від 07.11.2019 та 11.11.2019 не було надано, оскільки була надана відповідь №12/5-1150-в від 06.11.2019 з посиланням на нормативну базу щодо повторного звернення за тим самим питанням. На запит від 02.09.2019 надана відповідь № 12/5-900-в від 10.09.2019, де зазначено дати проведення, назва методики, діагностики, вправи, бесіди, освіта психолога. Також зазначено, що заявниця відмовилася від їх проходження за власним переконанням. На запит від 11.09.2019 була надана відповідь № 12/5-921-в від 19.09.2019 де зазначено, прийняти участь в рамках плану програми психологічної підтримки пропонується особам за місцем їх перебування, а саме в камерах, за потреби ув`язнені можуть виводитися з камер до службових кабінетів психолога. Також надано відповідь стосовно документів. Вказані відповіді надано в повному об`ємі та долучено до матеріалів особової справи ув`язненої ОСОБА_1 . З приводу решти запитів зазначив, що на запит від 29.09.2019 була надана відповідь № 12/5-2936 від 09.08.2019 щодо реєстрації звернень що стосуються медичного обслуговування, на запит від 03.09.2019 була надана відповідь № 12/5-907-в від 12.09.2019 щодо повноважень з організації розгляду звернень громадян, на запит від 09.06.2019 також надана відповідь № 12/7-542-в від 19.06.2019 щодо переобладнання камер. Вказані відповіді надано у встановлений законом строк та долучено до матеріалів особової справи позивача.

Представник відповідача також зауважив, що на запит від 24.10.2019 року була надана відповідь № 12/3-1091-в від 29.10.2019 щодо переобладнання камер. Зокрема заявниці було роз`яснено, що вказана інформація належить до категорії інформації з обмеженим доступом з посиланням на нормативну базу. Відповідь надано у встановлений законом строк та яка міститься в матеріалах особової справи позивача. Тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість.

15.04.2020 року позивач надав до суду відповідь на відзив, в якій підтримала свою правову позицію, викладену у позовній заяві та просила суд задовольнити позов повністю.

Також, ухвалою суду від 12.03.2020 року витребувано у відповідача додаткову інформацію по справі.

На виконання ухвали суду представником відповідача 15.04.2020 року надано витребувану інформацію, а саме копії запитів та звернень позивача від 07.11.2019, 11.11.2019, 02.09.2019, 09.06.2019, 11.09.2019, 30.07.2019, 03.09.2019, 24.10.2019 та відповіді на них.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.

Дослідивши доводи заяв по суті сторін, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2015 року по справі № 2035/5763/2012 засуджено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Чугуєва Харківської області, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , таку, що не має судимості, за ч. 4 ст. 27, п.п. 6, 11 ч. 2 ст. 115 КК України - до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією належного їй майна.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22 березня 2017 року вирок місцевого суду змінено та пом`якшено призначене ОСОБА_1 покарання - до 14 років позбавлення волі з конфіскацією належного їй майна.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду від 10.10.2018 року по справі № 2035/5763/2012 ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22 березня 2017 року щодо ОСОБА_1 скасовано і направлено справу на новий апеляційний розгляд. Залишено ОСОБА_1 під вартою до розгляду кримінальної справи в апеляційному порядку судом апеляційної інстанції, але не більше ніж 60 днів.

Таким чином, з цієї події ОСОБА_1 втратила правовий статус засудженого та набула статусу ув`язненої.

Згідно наданої разом з відзивом довідки за особовою справою 898-12 за підписом начальника відділу по контролю за виконанням судових рішень ДУ "Харківський СІЗО" станом на 02.04.2020 року вирок суду законної сили не набрав. З 10.10.2018 року кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 здійснюється Харківським апеляційним судом. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 06.12.2018 року міра запобіжного заходу продовжена до вирішення питання в апеляційній інстанції. 06.11.2018 року ув`язнена прибула до Харківського СІЗО з Київського СІЗО.

Дані обставини не заперечували сторонами по справі.

Відповідально до ч.1 ст. 78 КАС України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Як свідчать матеріали справи, перебуваючи ув`язненою та знаходячись в Харківському СІЗО, ОСОБА_1 зверталася до начальника Державної установи "Харківський слідчий ізолятор" з письмовими зверненнями та запитами, зокрема: від 07.11.2019, від 11.11.2019, від 02.09.2019, від 09.06.2019, від 11.09.2019, від 30.07.2019, від 03.09.2019, від 24.10.2019.

Суд зауважує, що в позовній заяві позивач вказав, що звертався до відповідача із запитом від 30.07.2019 року, на яку отримав відповідь від 09.08.2019 № 12/5-2931, що є помилковим, оскільки з матеріалів справи вбачається, що запит датований 29.07.2019 року та відповідь на нього надано 09.08.2019 року за №12/5-2936 (а.с. 22 - 23).

Позивач стверджує, що на звернення від 07.11.2019 та від 11.11.2019 відповідач взагалі не надав відповіді. На запити від 02.09.2019 та від 09.06.2019 надано неповні відповіді. На запити від 11.09.2019, від 30.07.2019 та від 03.09.2019 відповідачем надано відповіді не по суті. Крім того, як стверджує позивач, відповідачем безпідставно та невмотивовано відмовлено у наданні відповіді на його запит від 24.10.2019.

Позивач вважає, що такі дії Державної установи "Харківський слідчий ізолятор" є протиправними та суперечать положенням Закону України "Про звернення громадян" та Закону України "Про доступ до публічної інформації", тому за захистом своїх прав звернулася до суду з даним позовом.

Відповідно до ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Так, згідно пункту 13 підрозділу 7 розділу 3 "Листування ув`язнених і засуджених" Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 2019 року №1769/5 (далі - Правила №1769/5), адміністрація СІЗО забезпечує виконання вимог Закону України «Про звернення громадян».

Відповідно до частини 6 ст. 13 Закону України "Про попереднє ув`язнення", скарги, заяви і листи з питань, не пов`язаних з кримінальним провадженням, розглядаються адміністрацією місця попереднього ув`язнення або надсилаються за належністю в порядку, встановленому законом.

Судом встановлено, що запити та звернення направлялися позивачем до відповідача в порядку Закону України "Про звернення громадян" та Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Згідно положень ст. 1 Закону України "Про звернення громадян", громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Так, положеннями статті 3 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Згідно ч.1, 4, 6 ст. 5 вказаного Закону, звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне).

Звернення може бути усним чи письмовим. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

Відповідно до ч.1 ст. 20 Закону України "Про звернення громадян", звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Закон України "Про доступ до публічної інформації" визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації", публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію (п.1 ч.1 ст. 5 вказаного Закону).

Згідно п.1 ч.3 ст. 10 Закону України "Про доступ до публічної інформації", розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов`язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом.

Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них (ч.1 ст. 13 вказаного Закону).

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 14 Закону України "Про доступ до публічної інформації", розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача (частини 2 - 3 ст. 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації").

Частиною 1 статті 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Інформація на запит надається безкоштовно. У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов`язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. Розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк в межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно (частини 1 - 3 статті 20 вказаного Закону).

Згідно ч.2, 3 статті 23 Закону України "Про доступ до публічної інформації", запитувач має право оскаржити: відмову в задоволенні запиту на інформацію; відстрочку задоволення запиту на інформацію; ненадання відповіді на запит на інформацію; надання недостовірної або неповної інформації; несвоєчасне надання інформації; невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Судом встановлено, що позивач зверталася до начальника ДУ "Харківський слідчий ізолятор" із зверненням від 07.11.2019 року, в якому просила надати їй письмові роз`яснення щодо листа начальника ДУ "Харківський слідчий ізолятор" від 05.11.2019 року Вих. №12/5-1132-в, який отримала 06.11.2019 року, а також надати відповіді на наступні питання: 1) чи слід сприймати вищевказаний лист як відмову в оформленні довіреності та засвідченні підпису позивача, якщо так, то по яким причинам?; 2) які документи необхідно надати для оформлення довіреності та засвідчення підпису позивача? В зверненні зазначено, що у відповідь на свій запит від 27.10.2019 року позивача отримала лист начальника ДУ "Харківський слідчий ізолятор" від 05.11.2019 року Вих. №12/5-1132-в, яким надано інформацію о положеннях закону, який регламентує порядок дій про оформленні довіреності від особи, яка перебуває під вартою, проте вказана інформація не запитувалась, відповіді на викладені в зверненні від 27.10.2019 року питання відсутні, зміст самої відповіді від 05.11.2019 року є незрозумілим (а.с. 15).

Також, позивач направляла начальнику Харківського СІЗО звернення від 11.11.2019 року, в якому зазначила, що в листі начальника ДУ "Харківський слідчий ізолятор" від 05.11.2019 року Вих. №12/5-1132-в йде посилання на пункт 6 Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 419 та необхідність надання ОСОБА_1 паспорту громадянина України. У зв`язку з чим просила надати письмову відповідь та роз`яснити, з якою метою слід надавати паспорт громадянина України (а.с. 16).

Вказані звернення прийнято уповноваженою особою Харківського СІЗО 07.11.2019 року та 11.11.2019 року, що підтверджено підписами на копіях звернень позивача (а.с. 15 - 16).

Проте, відповідей Харківський СІЗО на вказані звернення позивача не надав.

У відзиві на позов представник відповідача зазначив, що відповідей на звернення від 07.11.2019 та від 11.11.2019 ДУ "Харківський слідчий ізолятор" не було надано, оскільки позивачу вже надавалася відповідь №12/5-1150-в від 06.11.2019 року на її звернення від 27.10.2019 року. Так, у відповіді №12/5-1150-в від 06.11.2019 року за підписом начальника ДУ "Харківський слідчий ізолятор" на звернення позивача повідомлено, що згідно Порядку № 419 начальники слідчих ізоляторів посвідчують заповіти і довіреності осіб, узятих під варту, та засуджених, стосовно яких вирок суду не набрав законної сили, за погодженням з посадовою, службою особою чи органом, у провадженні яких перебуває справа. Кримінальна справа ОСОБА_1 перебуває в провадженні Харківського апеляційного суду, тому посвідчити довіреність можливо тільки за погодженням з вищезазначеним судом.

Судом встановлено, що позивачка неодноразово направляла начальнику Харківського СІЗО звернення (заяви) щодо посвідчення та видачі їй дублікату довіреності (звернення від 25.09.2019, 30.09.2019, 13.10.2019). На вказані звернення відповідачем надавалися відповіді від 30.09.2019, від 04.10.2019, від 16.10.2019, в яких посилаючись на нормативну базу було роз`яснено, які дії необхідно зробити заявниці для отримання дублікату довіреності або оформлення нової довіреності. Копії вказаних звернень та відповідей надано до суду разом з відзивом на позов.

Суд зауважує, незважаючи на те, що в зверненнях щодо видачі дублікату довіреності заявником по-різному сформульовано своє прохання щодо сприяння реалізації своїх прав на отримання інформації, за своєю суттю всі вказані вище звернення (від 25.09.2019, 30.09.2019, 13.10.2019, 27.10.2019) є однаковими та зводяться до вимоги ОСОБА_1 посвідчити та видати їй дублікат довіреності, на що відповідач надавав відповіді. Те саме стосується звернень позивача від 07.11.2019 року та від 11.11.2019 року.

Також, листом ДУ "Харківський слідчий ізолятор" від 16.11.2019 року № 12/5-1150-в на звернення позивача від 03.11.2019 року повідомлено, що з питання посвідчення та видачі дублікату довіреності їй вже були надані відповіді на попередні звернення з відповідними роз`ясненнями. Порушене в зверненні питання раніше було вирішено по суті. Також в листі з посиланням на статтю 8 Закону України "Про звернення громадян" зазначено, що у разі надходження чергових подібних звернень вони розглядатися не будуть.

Крім того, Північно - східним міжрегіональним управлінням з питань виконання покарань та пробації Міністерства юстиції направлявся начальнику Харківського СІЗО лист від 07.11.2019 №22-2318-19/Н-744/1, яким повідомлено, що за результатами розгляду звернення ув`язненої ОСОБА_1 від 10.10.2019 року встановлено, що інформація стосовно того, що адміністрація ДУ "Харківський слідчий ізолятор" неправомірно відмовила ОСОБА_1 у оформленні дублікату довіреності свого підтвердження не знайшла. Адміністрацією слідчого ізолятора була надана ув`язненій повна відповідь. В листі від 07.11.2019 з посиланням на Порядок № 419 додатково роз`яснено алгоритм дій ув`язненої ОСОБА_1 , спрямованих на отримання нею оформлення такої довіреності.

Згідно положень ч.1 та 3 ст. 15 Закону України "Про звернення громадян", органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Згідно частини 1 статті 19 Закону України "Про звернення громадян", органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Отже, позивачка отримала вичерпну інформацію на свої звернення щодо оформлення та отримання дублікату довіреності, тому у відповідача відсутній обов`язок розглядати повторні звернення позивача від 07.11.2019 року та від 11.11.2019 року.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про звернення громадян", не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними. Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

Проте, незважаючи на приписи статті 8 Закону України "Про звернення громадян", отримавши повторні звернення позивача від 07.11.2019 року та від 11.11.2019 року начальником ДУ "Харківський слідчий ізолятор" не прийнято відповідних рішень про припинення розгляду таких звернень.

За таких підстав, суд дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльності Державної установи "Харківський слідчий ізолятор" щодо неприйняття рішення про припинення розгляду повторних звернень ОСОБА_1 від 07.11.2019 року та від 11.11.2019 року та неповідомлення про такі рішення ОСОБА_1 відповідно до статті 8 Закону України "Про звернення громадян".

З приводу запитів позивача від 09.06.2019, від 02.09.2019 та від 11.09.2019, на які, на його думку, відповідачем надано неповні відповіді та не по суті запитуваної інформації, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 було направлено до начальника Харківського СІЗО запит від 09.06.2019, в якому вона просила в межах Закону України "Про доступ до публічної інформації" повідомити їй, в чому полягало переобладнання у грудні 2018 року приміщень №402, № 403, які знаходяться на території 4-го режимного корпусу ДУ "Харківський слідчий ізолятор", які види ремонтних робіт здійснювались у вказаних приміщеннях в грудні 2018 року та в якому об`ємі. Також просила надати копії підтверджуючих документів (а.с. 29).

У відповіді начальника установи від 19.06.2019 року №12/7-542-в на звернення позивача повідомлено, що переобладнання приміщень камер № 402, № 403 режимного корпусу № 4 не проводилось. З метою підтримання належного санітарного стану в 2018 році проводився поточний ремонт приміщень камер № 402, № 403 режимного корпусу № 4 (а.с. 30).

Вказану відповідь позивач отримав під особистий підпис 21.06.2019 року із зауваженнями щодо неповноти відповіді.

Зміст відповіді свідчить, що відповідачем лише повідомлено позивача щодо проведеного ремонту приміщень, проте не надано на його запит жодних підтверджуючих документів щодо проведення відповідних ремонтних робіт приміщень. Додатків до відповіді, підтверджуючих надання позивачу запитуваних документів, відповідь також не містить.

Так, відповідно до частини 5 статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації", не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

Враховуючи, що відповідач є державною установою, ремонтні роботи приміщень на території слідчого ізолятору здійснюється за рахунок бюджетних коштів, така інформація не відноситься до інформації з обмеженим доступом, отже відповідачем протиправно не надано позивачу запитуваних документів щодо ремонту приміщень № 402, № 403, які знаходяться на території 4-го режимного корпусу ДУ "Харківський слідчий ізолятор" згідно його запиту від 09.06.2019.

Таким чином, на запит позивача від 09.06.2019 відповідачем протиправно надано інформацію не в повному обсязі (документи щодо проведення ремонтних робіт вказаного в запиті приміщення).

Також, ув`язненою ОСОБА_1 .В було направлено до начальника Харківського СІЗО запит від 02.09.2019, в якому зазначила, зі своєї особової справи отримала копію рапорту від 21.02.2019 року за підписом психолога ОСОБА_2 , з якого встановлено про проведення останньою з ув`язненою індивідуальної роботи. У зв`язку з чим просила надати їй інформацію щодо проведення з нею індивідуальної роботи, повідомити, в чому конкретно полягала така робота, в якому приміщенні проводилась. Крім того, ув`язнена просила надати їй інформацію щодо спеціалізації психолога ОСОБА_2 , її освіти та документи, які підтверджують наявність професійних навичок, тобто інформацію, яка має бути доступною для будь - якої особи, яка звертається до психолога (а.с. 20).

У відповіді від 10.09.2019 № 12/5-900-в на запит позивача від 02.09.2019 повідомлено, що в період з 06.11.2018 по 29.07.2019 психологом установи неодноразово пропонувались позивачу психологічні методики, психокорекційна та профілактична робота, від проходження якої позивач відмовлявся. Також повідомлено, що психологи установи мають повну вищу психологічну освіту, достатній рівень знань та навичок, що відповідають кваліфікаційним вимогам (а.с. 21).

Вказану відповідь позивач отримав під особистий підпис 10.09.2019 із зауваженнями щодо неповноти відповіді.

Зміст відповіді на запит свідчить, що позивачу не надано документів, які вона просила надати, а саме: щодо освіти психолога ОСОБА_2 , її спеціалізації та наявності професійних навичок. Будь - яких причин обґрунтованої неможливості надання таких документів відповідачем не зазначено. Додатків до відповіді, підтверджуючих надання позивачу запитуваних документів, відповідь також не містить.

За таких підстав, відповідачем протиправно не надано позивачу запитувані ним 02.09.2019 документи щодо спеціалізації психолога ОСОБА_2 , її освіти а також документів, які підтверджують наявність професійних навичок останньої, що свідчить про надання відповіді на запит не в повному обсязі.

Судом встановлено, що після направленого запиту 02.09.2019 та отримання на нього 10.09.2019 відповіді, позивачем 11.09.2019 повторно направлявся начальнику слідчого ізолятору запит, в якому він просив повідомити наступну інформацію: ким конкретно (прізвище, ім`я, по батькові, посада) надавались ОСОБА_1 психологічна допомога (психодіагностичні методики, психокорекційна та профілактична допомога) в перелічені в листі від 10.09.2019 дати; в якому приміщенні проходили вказані дії; якими документами фіксувались факт пропонування та факт відмови; за якою методикою (схемі) було сформовано графік пропозицій та чим було ініційовано такі дії з конкретної дати; номер дата видачі диплому, ВУЗ, який закінчив психолог, яким пропонувались допомога позивачу, його стаж роботи та спеціалізація; номер дата видачі диплому, ВУЗ, який закінчили психолог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також стаж їх роботи та спеціалізація. Позивач просила терміново видати їй на руки відповідь на запит з огляду на його повторну подачу (а.с. 18).

Листом Харківського слідчого ізолятору від 19.09.2019 № 12/5-921-в на запит позивача повідомлено, що у відповіді від 10.09.2019 зазначалися заходи, які були запропоновані позивачу психологом установи. Визначений перелік заходів пропонувався психологом установи в рамках плану програми психологічної підтримки, що складається на всіх осіб, які перебувають на профілактичних обліках. Прийняти участь у заходах особам пропонується за місцем їх перебування, а саме в камерах. За потреби, ув`язнені можуть виводитись з камер до службових кабінетів психолога. Проте ув`язнена відмовлялася від участі в запланованих заходах. Всі факти, які свідчать про стан реалізації програми психологічної підтримки осіб, які перебувають на профілактичних обліках фіксуються у відповідних психологічних картках. Також роз`яснено, що запитувані дані відносно працівників знаходяться в особових справах, які є документами для службового користування. Ув`язненим такий вид інформації не передається (а.с. 19).

Вказану відповідь позивач отримав 20.09.2019 під особистий підпис з письмовими зауваженнями щодо її неповноти.

З відповіді на запит позивача від 11.09.2019 слідує, що відповідач не надав запитуваної інформації (номер дата видачі диплому, ВУЗ, який закінчив психолог, яким пропонувались допомога позивачу, його стаж роботи та спеціалізація; номер дата видачі диплому, ВУЗ, який закінчили психолог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також стаж їх роботи та спеціалізація) з підстав того, що відомості щодо освіти психологів установи, стаж їх роботи та спеціалізація, є службовою інформацією та використовується в службових цілях.

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації", публічна інформація є відкритою, крім випадків, установлених законом.

Відповідно до ч.1 ст. 6 вказаного Закону, інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Згідно пункту 1 частини 1, частини 2 статті 9 Закону України "Про доступ до публічної інформації", відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація: 1) що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці. Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

Суд також зауважує, що відмовляючи в доступі до інформації з підстави того, що вона є службовою, розпорядник інформації не вказав, до якої з визначених частиною 1 статті 9 Закону категорій належить запитувана позивачем інформація. Якщо інформація не належить до жодної з визначених цією нормою категорій, доступ до неї не може обмежуватись на підставі того, що вона є службовою.

Відповідно до розділу 1 Типових посадових обов`язків психолога установи виконання покарань та слідчого ізолятора, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 04.11.2013 р. № 2300/5 (далі - Посадові обов`язки психолога № 2300/5), психолог установи виконання покарань, слідчого ізолятора (далі - установа) входить до складу соціально-психологічної служби установи, на нього покладено виконання завдань щодо вивчення засуджених та осіб, взятих під варту, з метою зменшення негативного впливу на особистість від перебування в умовах ізоляції від суспільства. Штатна чисельність психологів установи встановлюється згідно з типовими штатними нормативами, встановленими законодавством.

Комплектування посад психологів установ здійснюється за рахунок осіб, які мають повну, базову або неповну вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста, бакалавра, молодшого спеціаліста за напрямом підготовки: психологія, педагогічна освіта.

Враховуючи, що запитувані ОСОБА_1 відомості щодо освіти психологів СІЗО, стажу їх роботи та спеціалізації в розумінні пункту 1 частини 1 статті 9 Закону України "Про доступ до публічної інформації" не є службовою інформацією та не належить до жодної з визначених цією нормою категорій, відповідачем як розпорядником інформації протиправно обмежено до неї доступ та не надано позивачу лише на підставі суб`єктивних тверджень, що вона є службовою.

Таким чином, на запити позивача від 02.09.2019 та від 11.09.2019 відповідачем неправомірно не надано інформацію щодо освіти психологів СІЗО, стажу їх роботи та спеціалізації, зважаючи, що такі відомості не відносяться до інформації з обмеженим доступом.

Слід також зазначити, що за приписами частини 7 статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації", обмеженню в доступі підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Запитувані позивачем 02.09.2019 та 11.09.2019 відомості щодо освіти психологів СІЗО, стаж їх роботи та спеціалізація є документами (носієм інформації). Відтак, розпорядник інформації може обмежити доступ до частини інформації, яка міститься у запитуваному документі, а не доступ до всього документу.

За таких підстав, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимоги в частині визнання протиправними дій Державної установи "Харківський слідчий ізолятор" щодо надання неповної інформації на запити ОСОБА_1 від 09.06.2019 року, від 02.09.2019 року, від 11.09.2019 року та зобов`язання Державної установи "Харківський слідчий ізолятор" надати інформацію ОСОБА_1 на запити від 09.06.2019 року, від 02.09.2019 року, від 11.09.2019 року, з урахуванням висновків суду.

Матеріалами справи також підтверджено, що 24.10.2019 ОСОБА_1 направлявся начальнику Харківського слідчого ізолятору запит, в якому вона зазначила, що в період з 2012 по 2015 роки та з грудня 2018 року камера №402 використовувалась слідчим ізолятором як карцер. З вересня 2015 по грудень 2018 року вказане приміщення використовувалось як житлова камера. З посиланням на Закону України "Про доступ до публічної інформації" просила повідомити їй: коли (з якої дати) відповідачем було здійснено переобладнання камери №402 з карцеру в житлову камеру; з якого числа, на підставі яких документів та в якому об`ємі відповідачем здійснювалось переобладнання камери №402, коли воно було завершено. До відповіді позивач просив надати копії підтверджуючих документів (а.с. 31).

На запит позивача листом від 29.10.2019 № 12/3-1091 повідомлено про залишення без задоволення запиту від 24.10.2019 відповідно до ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", оскільки запитувана інформація, відповідно до ч.2 ст. 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації", належить до категорії інформації з обмеженим доступом (а.с. 32).

Згідно положень пункту 2 частини 1 статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

Відповідно до ч.1 та 2 ст. 6 вказаного Закону, інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

З аналізу вказаних норм слідує, що таке обмеження можливе при дотриманні всіх указаних вимог. Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї із вказаних у частині другій статті 6 вказаного Закону трьох вимог означає, що законних підстав для обмеження доступу до інформації немає, а відмова в доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Залишаючи без задоволення запит позивача від 24.10.2019 з підстав віднесення запитуваної інформації до категорії інформації з обмеженим доступом, відповідач не зазначив та не роз`яснив позивачу, до якої з категорій інформації з обмеженим доступом (конфіденційна, таємна, службова), визначених частиною 1 статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" відноситься запитувана позивачем інформація, та лише обмежився посиланням на положення законодавства.

При цьому, розпорядником інформації також не зазначено в листі від 29.10.2019 № 12/3-1091, що позивачу не надається запитувана інформація щодо переобладнання камери №402, яка знаходиться на території слідчого ізолятору, а також підтверджуючі документи ремонтних робіт, з метою дотримання вимог, визначених частиною 2 статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" та щоб уникнути визначених вказаними положеннями негативних наслідків, до яких може привести надання позивачу такої інформації.

Частинами 4 та 5 статті 22 вказаного Закону визначено, що у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис. Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.

Тобто у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, чого відповідачем у відповіді від 29.10.2019 року на запит позивача від 24.10.2019 зроблено не було.

Крім того, відмова державної установи "Харківський СІЗО", оформлена листом від 29.10.2019 року № 12/3-1091, не містить порядку оскарження такої відмови, що також свідчить про недотримання з боку відповідача вимог законодавства при оформленні відмови в наданні інформації.

За таких підстав, суд дійшов висновку, що листом ДУ "Харківський СІЗО" від 29.10.2019 року № 12/3-1091 необґрунтовано відмовлено в наданні на запит позивача від 24.10.2019 запитуваної інформації, з порушенням процедури такої відмови (без зазначення порядку оскарження), у зв`язку з чим слід зобов`язати відповідача повторно розглянути запит позивача від 24.10.2019 року, з урахуванням висновків суду.

Суд зауважує, що під час його розгляду підлягають врахуванню положення ч. 7 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», згідно якого обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Судом також встановлено, що 29.07.2019 ОСОБА_1 зверталася до відповідача із запитом, в якому просила надати їй інформацію щодо реєстрації її заяв та запитів, адресованих медичній частині №27 філії державної установи "ЦОЗ ДКВС України в Харківській та Луганській областях": вихідної кореспонденції, дату реєстрації дату фактичної передачі кореспонденції адресату та прізвища, ім`я та по батькові співробітників медчастини № 27, яким відповідна кореспонденція була вручена в момент передачі з Харківського СІЗО (а.с. 22).

Листом від 09.08.2019 № 12/5-2936 слідчим ізолятором на запит позивача повідомлено, що звернення ув`язнених та засуджених, які стосуються медичного обслуговування передаються безпосередньо начальнику Харківської міської медичної частини №27 філії державної установи «Центр охорони здоров`я ДКВС України в Харківській та Луганській областях». Реєстрація вказаних звернень здійснюється у відповідному журналі міської медичної частини №27. Скарги, заяви, клопотання ув`язнених та засуджених, викладені письмово, адресовані адміністрації СІЗО, реєструються в журналі прийому ув`язнених і засуджених з особистих питань і доповідаються начальнику СІЗО. Реєстрація кореспонденції ув`язнених та засуджених, що направляється до інших органів влади, установ та організацій здійснюється у відповідних журналах відділу по контролю за виконанням судових рішень та фахівця з перевірки і доставки кореспонденції (а.с. 23).

Зміст відповіді на запит свідчить, що відповідач обмежився наданням загальної інформації та не надав позивачу запитуваної ним інформації.

Так, згідно пунктів 12, 14 підрозділу 7 розділу 3 "Листування ув`язнених і засуджених" Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 2019 року №1769/5 (далі - Правила №1769/5), реєстрація кореспонденції ув`язнених і засуджених визначається чинним законодавством. Скарги, заяви і клопотання ув`язнених та засуджених, викладені письмово, адресовані адміністрації СІЗО, реєструються в журналі прийому ув`язнених і засуджених з особистих питань і доповідаються начальнику СІЗО, який вживає заходів щодо їх розгляду та перевірки або надання роз`яснень по суті. Відповідь на письмову скаргу ув`язненого чи засудженого надається у письмовому вигляді у десятиденний строк.

У разі потреби, пов`язаної з реалізацією прав та законних інтересів ув`язненого чи засудженого, копії документів, що знаходяться в його особовій справі, адміністрація СІЗО надає ув`язненому чи засудженому за його заявою в п`ятиденний строк безкоштовно. Копії документів, що не належать до особової справи та є у розпорядженні СІЗО, адміністрація СІЗО надає ув`язненому чи засудженому за його запитом у п`ятиденний строк. У разі якщо задоволення запиту передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, ув`язнений чи засуджений зобов`язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. Розмір фактичних витрат на копіювання та друк визначає адміністрація СІЗО в межах граничних норм, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2011 року № 740 «Про затвердження граничних норм витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію». У разі якщо адміністрація СІЗО не встановила розміру плати за копіювання або друк, копії надаються безкоштовно (пункт 20 підрозділу 7 розділу 3 Правила №1769/5).

Зважаючи на зміст листа від 09.08.2019, який містить загальну інформацію, запит позивача від 29.07.2019 відповідачем по суті не розглянуто.

Так, 03.09.2019 позивач направляв начальнику державної установи "Харківський СІЗО" запит, в якому просив повідомити, які відділи, посадові особи в межах своїх повноважень займаються реєстрацією, відправленням, врученням ув`язненим кореспонденції: заяв, скарг, запитів, інших звернень, адресованих начальнику Харківського СІЗО, іншим підприємствам, установам, організаціям, державним органам, в тому числі закладам охорони здоров`я, міністерствам, відомствам, органам прокуратури, судам, правоохоронним органам, до Харківського СІЗО від імені захисника ув`язненого, а також відповідей на вказані звернення, адресованих захисникам (а.с. 24).

12.09.2019 відповідачем надано відповідь на запит позивача, якою повідомлено, що відповідно до положення про слідчий ізолятор, серед повноважень, визначених законами України та іншими нормативно-правовими актами, установа з метою організації своєї діяльності організовує розгляд звернень громадян з питань, що належать до її компетенції. Начальник установи розподіляє функції і повноваження серед своїх заступників та начальників структурних підрозділів установи, а також організовує роботу всіх служб, у тому числі з розгляду звернень (а.с. 25).

13.09.2019 позивач ознайомився з відповіддю під особистий підпис та виклав свої зауваження.

Зважаючи на зміст листа від 12.09.2019, запит позивача від 03.09.2019 відповідачем по суті також не розглянуто.

Таким чином, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути запити позивача від 29.07.2019 року та від 03.09.2019 року зважаючи на те, що такі запити відповідачем по суті не розглянуто.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеної в постанові від 27.02.2020 року по справі №820/4282/17, яка враховується при розгляді даної справи відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України.

Решта позовних вимог є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Щодо клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з даним позовом в частині ненадання (надання не в повному обсязі) інформації на запити від 09.06.2019 та від 30.07.2019, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частин 1 та 2 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 3 вказаної вище статті).

Як свідчать матеріали справи, на запит від 09.06.2019 відповідачем надано відповідь від 19.06.2019 року №12/7-542/6, яку позивач під особистий підпис отримала 21.06.2019, тоді як до суду щодо оскарження такої відповіді звернулася 04.03.2020 року.

В клопотанні про поновлення строку звернення позивач зазначив, що була позбавлена можливості своєчасно звернутись до суду із даним позовом, оскільки знаходиться в місцях позбавлення волі і в умовах ізоляції не завжди має можливість своєчасно подати документи. Просила поновити строк звернення, оскільки ці об`єктивні обставини унеможливили своєчасно звернутись з позовом про оскарження дій відповідача з надання відповідей на запити від 09.06.2019 та від 30.07.2019.

Згідно ч.1 ст. 118 КАС України, процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до ч.1 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Враховуючи, що позивача взято під варту, наразі він перебуває в ДУ "Харківський слідчий ізолятор", суд дійшов висновку про визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до суду та поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовною вимогою про визнання неправомірними дій відповідача та зобов`язати надати повну відповідь на запит від 09.06.2019 року.

Відповідно до частини 7 ст. 13 Закону України "Про попереднє ув`язнення", з відповідями на заяви, скарги та листи адміністрація ознайомлює осіб, взятих під варту, під розписки, які додаються до їх особистих справ.

Судом встановлено, що листом від 09.08.2019 № 12/5-2936 надано відповідь на запит від 29.07.2019 року. Проте, відповідачем не зазначено, коли саме позивача ознайомлено із вказаним листом, матеріали справи таких доказів також не містять. Отже, позивачем не пропущено строк звернення щодо оскарження дій відповідача з надання відповіді на звернення від 29.07.2019.

Враховуючи, що відповідачем не спростовано факту безпідставного ненадання відповіді на звернення та запити позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість та часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Питання про розподіл судових витрат у зв`язку зі звільненням позивача від сплати судового збору не вирішується.

Згідно пункту 1 постанови КМУ №211 від 11.03.2020 року (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 року № 291) установлено з 12 березня 2020 р. до 11 травня 2020 р. на всій території України карантин.

Суд зауважує, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX внесено доповнення до ст. 195 та розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України. Закон набирав чинності 02.04.2020 року.

Так, в пункті 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України (з урахуванням доповнень) зокрема зазначено, що під час дії карантину, встановленого КМУ, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальні строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 78, 121, 122, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-263, 293, 295, п.3 Прикінцевих положень, п.п.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса для кореспонденції: АДРЕСА_2 ) до Державної установи "Харківський слідчий ізолятор" (код ЄДРПОУ 0856458, адреса: вул. Полтавський шлях, буд. 99) про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Харківський слідчий ізолятор" щодо неприйняття рішення про припинення розгляду повторних звернень ОСОБА_1 від 07.11.2019 року та від 11.11.2019 року та неповідомлення про такі рішення ОСОБА_1 відповідно до статті 8 Закону України "Про звернення громадян".

Визнати неправомірними дії Державної установи "Харківський слідчий ізолятор" щодо надання неповної інформації на запити ОСОБА_1 від 09.06.2019 року, від 02.09.2019 року, від 11.09.2019 року.

Зобов`язати Державну установу "Харківський слідчий ізолятор" надати ОСОБА_1 повну інформацію на запити від 09.06.2019 року, від 02.09.2019 року, від 11.09.2019 року, з урахуванням висновків суду по справі.

Визнати неправомірними дії Державної установи "Харківський слідчий ізолятор" щодо залишення без задоволення листом від 29.10.2019 № 12/3-1097 запит ОСОБА_1 від 24.10.2019 року.

Визнати неправомірними Державної установи "Харківський слідчий ізолятор" щодо розгляду не по суті запити ОСОБА_1 від 29.07.2019 року та від 03.09.2019 року.

Зобов`язати Державну установу "Харківський слідчий ізолятор" повторно розглянути запити ОСОБА_1 від 29.07.2019 року, від 03.09.2019 року та від 24.10.2019 року та надати відповідь з урахуванням висновків суду по справі.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Обчислення строків оскарження рішення суду здійснюється з урахуванням п.3 Прикінцевих положень КАС України.

Суддя О.В.Шевченко