Рішення № 88956975, 28.04.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

28 квітня 2020 р. № 520/1749/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Міністерства Оборони України (36168, м. Київ, вул. Повітрофлотський 6, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, скасування протоколу,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльності Міністерства оборони України, яка полягає у не вирішенні питання про призначення та нарахування ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги згідно довідки МСЕК від 19.10.2016р. з підстав захворювання пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби;

- визнати протиправним та скасувати п. 41 протокол №124 від 27.09.2019р рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги;

- зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно довідки МСЕК від 19.10.2016р. з підстав захворювання пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби;

- зобов`язати Міністерство оборони України відповідно до ст. 382 КАС України подати у 45 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позову зазначив, що позивач одноразової грошової допомоги з приводу встановлення йому інвалідності не отримував та позивачем подані усі наявні у нього документи для призначення одноразової грошової допомоги. На підставі викладеного вище просив задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2020 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

Копія ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття спрощеного провадження у справі від 17.02.2020 р. була надіслана позивачу та отримана ним 25.02.2020р.

Копія ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття спрощеного провадження у справі від 17.02.2020 р. була надіслана відповідачу та отримана ним 24.02.2020 р.

Міністерство оборони України, користуючись правом наданим адміністративним процесуальним законодавством України, надало відзив на позовну заяву, в якому зазначило, що нормативно-правовими актами чітко визначений момент виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності, а не про підвищення групи інвалідності або про підтвердження групи інвалідності. Окрім того відповідач наголосив на тому, що позивачу встановлено третю групу інвалідності з 2013 р., при повторному огляді третю групу інвалідності підтверджено з 19.10.2016 р., однак позивач звернувся із завою про виплату одноразової грошової допомоги до Харківського обласного військового комісаріату після спливу трирічного строку лише 07.06.2018 року, що є підставою для відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги. На підставі викладеного просив у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Керуючись приписами ст.ст. 171, 257, 258 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах СРСР, в тому числі приймав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан з 25.02.1985 року по 19.09.1985 року.

З матеріалів справи вбачається, що 19.09.1985 року позивача було звільнено зі строкової військової служби з Прикордонних військ КДБ СРСР, військова частина 2066.

Згідно довідки МСЕК, серія 10ААБ, № 201188 від 30.10.2013 р. позивачу первинно встановлена ІІІ група інвалідності з 30.10.2013 р.

Відповідно до довідки МСЕК, серія 12ААА, № 118657 від 19.10.2016 року позивачу при повторному огляді підтверджено ІІІ групу інвалідності з 01.11.2016 р.

Позивач 07.06.2018 року звернувся до Харківського обласного військового комісаріату із заявою щодо виплати йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності, внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при передуванні в країнах, де велись бойові дії.

Розглянувши зазначену заяву відповідачем було прийнято наступне рішення. Так, п. 41 протоколу № 124 від 27.09.2019 р. рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, було відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги з підстав того, що позивач не має право на призначення одноразової грошової допомоги, оскільки інвалідність ІІІ групи позивачу встановлена при первинному огляді у 2013 році (а.с. 8).

Не погоджуючись із таким рішенням суб`єкта владних повноважень позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом.

По суті спірних відносин, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (далі по тексту - Закон України № 2232-XII).

Відповідно до статті 41 Закону України № 2232-XII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 року, який встановлює єдину систему соціального захисту військовослужбовців, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

За визначенням статті 1 вищевказаного Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 2 частини 1 статті 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Згідно з пунктом 6 частини 2 статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту при виконанні обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.

Відповідно до пункту 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На момент виникнення спірних правовідносин діяв Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (далі - Порядок №499).

Відповідно до частини 2 пункту 4 Порядку №499 військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення.

Таким чином, ані статтею 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ані Порядком № 499, які діяли на час настання інвалідності позивача, не передбачено право отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.

Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги.

Враховуючи те, що позивача звільнено з військової служби 19.09.1985 року, а інвалідність первинно встановлено 30.10.2013 після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, право на отримання одноразової грошової допомоги у позивача не виникає.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 26.06.2018 року у справі №750/5074/17 та постанові від 12.02.2019 року у справі №816/1458/18.

Суд зазначає, що позивачу встановлено третю групу інвалідності з 2013 р., при повторному огляді третю групу інвалідності підтверджено з 19.10.2016 р., однак позивач звернувся із завою про виплату одноразової грошової допомоги до Харківського обласного військового комісаріату після спливу трирічного строку лише 07.06.2018 року, що є підставою для відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність бездіяльності Міністерства оборони України, у зв`язку із чим позовні вимоги в частині визнання протиправної бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягає у не вирішенні питання про призначення позивачу одноразової грошової допомоги з підстав встановлення йому інвалідності в наслідок захворювання пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби не підлягають задоволенню.

Щодо вимог про визнання протиправним та скасування п. 41 протокол №124 від 27.09.2019р рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, а також вимоги зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно довідки МСЕК від 19.10.2016р. з підстав захворювання пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, то вони є похідними та задоволенню також не підлягають.

Щодо встановлення судового контролю, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 372 КАСУ у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Проаналізувавши наведені положення КАС України, суд вважає, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може, тобто, наділений правом, під час прийняття постанови у справі.

Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої інстанції, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Зазначена правова позиція підтверджується практикою Верховного Суду, що викладена у додатковій постанові по справі №235/7638/16-а від 31.07.2018 року.

Згідно зі ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Судовий контроль у формі зобов`язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.

Таким чином, з огляду на викладене, суд дійшов висновку, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень можливе лише під час прийняття такого рішення та враховуючи, що встановлення зазначеного зобов`язання є правом суду, а не його обов`язком, тому в задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, то у суду відсутні підстави для задоволення позову.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255,258, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Міністерства Оборони України (36168, м. Київ, вул. Повітрофлотський 6, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, скасування протоколу - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до приписів п. 3 Прикінцевих положень до КАС України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Повний текст рішення складено 28 квітня 2020 року.

Суддя Н.А. Полях