Рішення № 88956390, 27.04.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №380/2901/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Личаківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання протиправною та скасування постанови,-

в с т а н о в и в :

На розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Личаківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), із вимогою - визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Личаківського відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області Сидій Олега Володимировича про стягнення виконавчого збору ВП №52492360 від 03.04.2017 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору винесена з порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження» та підлягає скасуванню, оскільки підставою для стягнення виконавчого збору є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, стягненню таких сум на користь стягувача, при цьому виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум, тобто рішення суду повинно бути виконане примусово. Позивач наголошує, що в даному випадку, примусового виконання рішення суду не було, оскільки виконавчий лист був повернутий стягувачу, а відтак, правових підстав для стягнення виконавчого збору не було.

Ухвалою судді від 15.04.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено судове засідання.

Вказаною ухвалою судді роз`яснено відповідачу право щодо подання відзиву на позовну заяву. Окрім того, цією ухвалою було зобов`язано відповідача подати до суду оригінали матеріалів виконавчих проваджень ВП №52492360, ВП №53730486 для огляду у судовому засіданні та копію останніх для приєднання до матеріалів справи; докази, що підтверджують надіслання виконавчою службою на адресу позивача постанови про стягнення виконавчого збору ВП №52492360 від 03.04.2017 року та отримання ним цієї постанови.

22.04.2020 року від відповідача засобами електронного зв`язку надійшов до суду відзив на позовну заяву та додаткові докази у справі. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що постанова про стягнення виконавчого збору прийнята правомірно, а тому підстави для її скасування відсутні. Також вказав, що оскільки божником виконавчий збір не було сплачено, постанова про стягнення виконавчого збору від 03.04.2017 року ВП №52492360 у розмірі 47615,40 грн. підлягала виділенню в окреме виконавче провадження.

Представник позивача позовні вимоги у судовому засіданні підтримував, з підстав, що викладені у позовній заяві, просив суд позов задоволити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, надав пояснення аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву. Окрім того, у судовому засіданні представник надав суду витребувані документи - копії матеріалів виконавчих проваджень ВП №52492360, ВП №53730486.

Протокольною ухвалою суду від 27.04.2020 року було визнано поважними причини пропуску строку звернення позивача до суду з означеним позовом та поновлено цей строк, позаяк застосування процесуального обмеження за своєю суттю буде свідченням необґрунтованого позбавлення права позивача на справедливий суд.

Представники сторін у судовому засіданні 27.04.2020 року усно заявили про розгляд справи у письмовому провадженні.

Враховуючи усні клопотання сторін про розгляд справи у письмовому провадженні, суд, на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив про продовження розгляду справи у письмовому провадженні, що відображено у відповідному протоколі судового засідання.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до таких висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 26.05.2016 року у цивільній справі №463/3097/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи - ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, позовні вимоги ОСОБА_2 було задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 12.04.2007 року грошові кошти у розмірі 472500,00 грн., з яких: 350000,00 грн. - сума позики, 122500,00 грн. - проценти за користування грошовими коштами в період з 12.04.2007 року по 12.04.2014 року; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3654,00 грн. судових витрат.

На виконання вказаного судового рішення Личаківським районним судом м.Львова 15.07.2016 року було видано виконавчий лист.

04.10.2016 року головним державним виконавцем Личаківського ВДВС м.Львів ГТУЮ у Львівській області Сидій О.М., за заявою стягувача, відкрито виконавче провадження №52492360 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Личаківським районним судом м.Львова 15.07.2016 року №463/3097/15-ц.

03.04.2017 року головний державний виконавець Личаківського ВДВС м.Львів ГТУЮ у Львівській області Сидій О.М. виніс постанову про стягнення з боржника - ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 47615,40 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, стягувачем за виконавчим провадженням - ОСОБА_2 24.03.2017 року на ім`я начальника Личаківського ВДВС м.Львів ГТУЮ у Львівській області було подано клопотання про повернення виконавчого документа, відповідно до п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із примиренням сторін та погашенням боржником суми заборгованості, яка підлягала до примусового стягнення.

04.04.2017 року головним державним Личаківського ВДВС м.Львів ГТУЮ у Львівській області Сидій О.М., на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №52492360, якою, зокрема, постанову про стягнення виконавчого збору виведено в окреме виконавче провадження.

У подальшому, 07.04.2017 року головним державним Личаківського ВДВС м.Львів ГТУЮ у Львівській області Сидій О.М. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №53730486 щодо примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору №52492360, виданої 03.04.2017 року.

Не погоджуючись із постановою про стягнення виконавчого збору від 03.04.2017 року ВП №52492360, позивач звернувся до суду з означеним позовом.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У силу статей 1, 5 Закону України від 02.06.2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; надалі по тексту - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02.06.2016 року №1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; надалі по тексту - Закон №1403-VIII).

Законом №1403-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).

Згідно зі статтею 10 Закону №1404-VIII, заходами примусового виконання рішень є: 1)звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2)звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3)вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4)заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5)інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VІІІ, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Згідно із частиною п`ятою статті 27 Закону №1404-VIII, виконавчий збір не стягується: 1)за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2)у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3)якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4)за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5)у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6)за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Також частиною дев`ятою вказаної статті передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

За правилами частини п`ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

За приписами частини третьої статті 40 Закону №1404-VІІІ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Тобто, положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII зобов`язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом.

Натомість, частина друга статті 27 Закону №1404-VIII передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

При цьому, пункт 22 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5, встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону №1404-VІІІ, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 вказаного Закону.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції №512/5, у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак, законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.

Таким чином, при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

При розгляді даної справи судом враховано висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11.03.2020 року у справі №2540/3203/18, відповідно до якого обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є фактичне виконання виконавчого документа та вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.

Отже, за своєю природою виконавчий збір є винагородою виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення, яка стягується у розмірі, пропорційної до розміру фактично стягнутої суми за виконавчим документом.

Суд наголошує, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми, при цьому розмір виконавчого збору вираховується саме з фактично стягнутої суми.

Таким чином, доводи відповідача про те, що виконавчий збір стягується незалежно від того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом є помилковими, оскільки у разі стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VІІІ без реального стягнення суми боргу з боржника, будуть створюватись умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 року у справі №553/196/18.

У даному випадку, у постанові головного державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу без виконання від 04.04.2017 року не зазначено відомостей щодо розміру стягнутої суми за виконавчим документом.

При цьому, судовим розглядом встановлено, що в рамках виконавчого провадження ВП №52492360 головним державним виконавцем з ОСОБА_1 борг не стягувався, а виконавчий лист - 06.03.2017 року повернутий стягувачу.

Отже, у постанові про повернення виконавчого документу стягувача виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми.

Оскільки у цьому випадку з боржника у межах виконавчого провадження у примусовому порядку стягнення не відбулось, виконавчий документ повернутий стягувачу, то, відповідно, не має і підстав для стягнення виконавчого збору.

Таким чином, суд робить висновок про протиправність та необхідність скасування постанови головного державного виконавця Личаківського відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області Сидій Олега Володимировича про стягнення виконавчого збору у розмірі 47615,40 грн. від 03.04.2017 року у виконавчому провадженні №52492360.

З приводу посилань представника позивача на ненадіслання на адресу позивача постанови про відкриття виконавчого провадження від 07.04.2017 року ВП №53730486 щодо примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору, то суд зазначає, що дані обставини в означеній справі не підлягають дослідженню, позаяк така постанова не є предметом судового спору.

Щодо інших доводів позивача та відповідача, викладених у змісті позову та відзиву на позовну заяву, то суд вважає їх такими, що не впливають на правильність вказаних висновків суду, а тому суд не бере їх до уваги.

Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідачем/представником відповідача доводи позивача не спростовано.

На підставі досліджених в судовому засіданні доказів та встановлених на їх підставі обставин справи, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Беручи до уваги те, що позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., і суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн. підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 з Личаківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) за рахунок бюджетних асигнувань останнього.

Керуючись ст.ст.2, 72, 77, 139, 243-246, 255, 271, 272, 287, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до Личаківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання протиправною та скасування постанови задоволити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Личаківського відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області Сидій Олега Володимировича про стягнення виконавчого збору ВП №52492360 від 03.04.2017 року.

Стягнути з Личаківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (79019, м.Львів, пр.Чорновола, 39; код ЄДРПОУ 35009358) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Згідно з ч.1 ст.272 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.6 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. При цьому, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до або через суд першої інстанції, який ухвалив рішення.

Суддя Сасевич О.М.