Рішення № 88955130, 27.04.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

27 квітня 2020 р. Справа № 120/682/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян Марини Бондівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області (далі - відповідач), у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області № 9-76/15-20-СГ від 20.01.2020 року про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність площею 1,5027 га, кадастровий номер 2611091501:19:001:0001, яка розташована за межами с. Микуличин Яремчанської міської ради Івано-Франківської області;

- зобовязати Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність площею 1,5027 га, кадастровий номер 2611091501:19:001:0001, яка розташована за межами с. Микуличин Яремчанської міської ради Івано-Франківської області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що звернулася до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,5027 га кадастровий номер 2611091501:19:001:0001, яка розташована за межами с. Микуличин Яремчанської міської ради Івано-Франківської області.

Наказом Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області № 9-76/15-20-СГ від 20.01.2020 року відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність 1,5027 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 2611091501:19:001:0001, яка розташована за межами с. Микуличин Яремчанської міської ради Івано-Франківської області на підставі частини 7 статті 118 Земельного кодексу України.

Позивач вважає, вказану відмову відповідача протиправною та такою, що підлягає скасуванню, а тому звернулася до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 24.02.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

На виконання вимог ухвали суду, 16.03.2020 року представником відповідача подано відзив на адміністративний позов, в якому просить суд відмовити у задоволенні заявлених вимог. Разом з тим у відзиві також зазначено, що земельна ділянка, яку бажає отримати позивач відноситься до земель запасу, відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 року № 548 землі запасу - земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або у користування громадянам чи юридичним особам. Згідно генерального плану с. Микуличин Яремчанської міської ради Івано-Франківської області запитувана земельна ділянка належить до категорії земель житлової та громадської забудови (код КВЦПЗ 02.00 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 року № 548).

Відтак на думку відповідача оскаржуваний наказ є правомірним та відповідає вимогам чинного законодавства. Враховуючи наведене, відповідач вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши інші докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,5027 га кадастровий номер 2611091501:19:001:0001, яка розташована за межами с. Микуличин Яремчанської міської ради Івано-Франківської області.

Наказом Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області № 9-76/15-20-СГ від 20.01.2020 року ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність 1,5027 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 2611091501:19:001:0001, яка розташована за межами с. Микуличин Яремчанської міської ради Івано-Франківської області на підставі частини 7 статті 118 Земельного кодексу України.

Позивач вважає, вказану відмову відповідача протиправною та такою, що підлягає скасуванню, а тому звернулася до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (стаття 13 Конституції України).

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Частиною 4 статті 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно частини 3 статті 78 ЗК України визначено, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно з статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частинами 2, 3 статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Пунктом «б» частини 1 статті 81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно пунктом «б» частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара

Стаття 118 ЗК України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Так, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналогічні приписи містяться і в частині 3 статті 123 ЗК України. Так, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 1 Постанови про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015 року (далі - Постанова № 15), Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з підпунктів 31, 50 пункту 4 Постанови № 15, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи; погоджує в межах повноважень, передбачених законом, документацію із землеустрою.

Пунктом 7 Постанови № 15 передбачено, що Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Оскільки спірна земельна ділянка належать до земель державної власності, саме до компетенції Головного управління Держгеокадаструв Івано-Франківській області відноситься розгляд питання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Таким чином, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Судом встановлено, що у клопотанні позивача від 20.12.2019 року зазначено цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, тобто вимоги частини 6 статті 118 ЗК України щодо таких клопотань позивачем дотримано.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів адміністративної справи відповідачем було відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою із підстав невідповідності вимогам частини 7 статті 118 ЗК України, а саме місця розташування обєкта вимогам генерального плану населеного пункту.

Згідно статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій (пункт 7 частина 1); генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту (пункт 2 частина 1); план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон (пункт 9 частина 1).

Згідно частини 1 статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Виходячи із змісту частини 2 даної статті, містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Відповідно до частини 1 статті 17 цього Закону, генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану.

Перелік робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою та їх порядок визначають будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником. У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

Відповідно до пункту 2 Порядку складення плану земельно - господарського устрою території населеного пункту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.2008 року № 79, план розробляється з метою здійснення організаційно-правових, інженерно-технічннх та природоохоронних заходів щодо використання земель відповідно до цільового призначення, розподілу земель за формами власності та користування, зокрема оренди, забезпечення режиму використання земель у межах охоронних зон, зон особливого режнмг та захисту від руйнування.

Пунктом 5 даного Порядку встановлює, що у плані зазначаються та встановлюються:

- інженерно-економічні відомості щодо структури території і стану земель, у тому числі наданих для розміщення зелених зон і зелених насаджень у межах населеного пункту починаючи з дати складення плану до дати закінчення його дії;

- заходи щодо забезпечення земельно-господарського устрою та їх обґрунтування збереження зелених зон і зелених насаджень;

- економічна, фінансова та інша інформація;

- графічні матеріали.

Крім того Планом визначаються, межі земельних ділянок усіх форм власності користування із зазначенням їх цільового призначення, межі охоронних і санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель.

Таким чином, генеральний план є найважливішим документом у сфері містобудування і за своїм змістом визначає допустимі види забудови територій, забезпечення охорони навколишнього середовища, збереження культурної спадщини, виділення територій для розміщення житла тощо. Всі наміри забудови земельних ділянок повинні узгоджуватись з Генеральним планом населеного пункту, який є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні.

Разом із тим, відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).

Суд зазначає, що жодних доказів на підтвердження обставин, зазначених у наказі від 20.01.2020 року № 9-76/15-20-СГ, відповідачем до суду надано не було. Також відповідачем не доведено суду, що запитувана позивачем земельна ділянка належить до категорії земель житлової та громадської забудови.

Наведене дозволяє суду констатувати факт про те, що суб`єкт владних управлінських функцій діяв не у відповідності до норм чинного законодавства, а саме відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивача для ведення особистого селянського господарства, з підстав які не передбачені положеннями статтею 118 ЗК України, а ні частиною 3 статті 123 Земельного кодексу України (містять вичерпний перелік підстав для відмови).

З огляду на це, суд приходить до висновку про те, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області № 9-76/15-20-СГ від 20.01.2020 року про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність площею 1,5027 га, кадастровий номер 2611091501:19:001:0001, яка розташована за межами с. Микуличин Яремчанської міської ради Івано-Франківської області - підлягає задоволенню.

Крім того, вимога про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як похідна від першої, підлягає задоволенню.

За таких обставин, суд вважає необхідним зобов`язати суб`єкта владних повноважень повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Щодо клопотання позивача з питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд зважає на таке.

Види судових витрат, підстави та порядок їх розподілу врегульовано приписами глави 8 розділу 1 КАС України.

Відповідно до положень статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Водночас, про витрати на професійну правничу допомогу йдеться у статті 134 КАС України.

Так, частиною 1 цієї статті визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 згаданої статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Приписами частини 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 5 та 6 статті 134 КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 КАС України).

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Як встановлено судом, в підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано договір про надання правової допомоги від 04.02.2020 року № 1 з додатком (перелік розцінок на послуги з надання правової допомоги), Акт прийому-передачі наданих послуг від 28.02.2020 року, квитанцію, меморіальний ордер № @PL449268 від 21.02.2020 року.

Як свідчить договір про надання правової допомоги, його предметом є надання Адвокатським бюро "Центр юридичних послуг По закону" адвоката А.С. Лавренчука" в особі керівника Лавренчука А.С. правової допомоги на умовах, передбачених цим договором ОСОБА_1 .

Пунктом 3 договору визначено, що розмір гонорару складає 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

21.02.2020 року позивачем сплачено 3000 гривень в якості гонорару відповідно до договору № 1 від 04.02.2020 року, про що свідчить квитанція № 0.0.1626460601.1 та меморіальний ордер № @PL449268 від 21.02.2020 року.

Водночас, розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу, містить детальний опис наданих адвокатом послуг, кількість витраченого ним часу та розрахунок вартості таких послуг. Так, надані послуги складаються із: консультації з питань скасування наказу №9+-76/15-20-СГ від 20.01.2020 року, складення та відправки адвокатського запиту № 64 від 04.02.2020 року, підготовки адміністративного позову, виготовлення копій додатків до адміністративного позову.

Відтак, на переконання суду, розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, що становить 3000 гривень, підтверджується належними доказами, а тому заява представника позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат в розмірі 3000 підлягає задоволенню з урахуванням положень частини 1 статті 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області № 9-76/15-20-СГ від 20.01.2020 року про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність площею 1,5027 га, кадастровий номер 2611091501:19:001:0001, яка розташована за межами с. Микуличин Яремчанської міської ради Івано-Франківської області;

Зобовязати Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність площею 1,5027 га, кадастровий номер 2611091501:19:001:0001, яка розташована за межами с. Микуличин Яремчанської міської ради Івано-Франківської області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правову допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду у сумі 840,80 (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області (вул. Сахарова, 34, м. Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 39767437)

Копію рішення у повному обсязі сторони можуть одержати: 27.04.2020 року.

Суддя Мультян Марина Бондівна