Рішення № 88955084, 27.04.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

27 квітня 2020 р. Справа № 120/790/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровичам, розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 3008 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою до військової частини 3008.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є учасником бойових дій з 29 червня 2017 року.

Наказом командира військової частини 3008 №232 від 09 жовтня 2019 року позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Звернувшись до військової частини 3008 із заявою щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, листом від 24 лютого 2020 року заявника повідомлено про відсутність підстав для нарахування та виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Позивач вважає, що невиплата компенсації за невикористані ним дні додаткової відпустки вказує на протиправну бездіяльність відповідача та порушує його права і законні інтереси, оскільки компенсація за невикористані календарні дні відпустки передбачена статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відтак, за захистом своїх прав та інтересів ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом.

Ухвалою від 28 лютого 2020 року відкрито провадження у адміністративний справі, задоволено клопотання позивача щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, вирішено її розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали суду для подання відзиву на позовну заяву.

11 березня 2020 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідно до вимог пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" "...у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей". Разом з тим, приписами пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" забороняється використання додаткових відпусток військовослужбовцям під час особливого періоду. Відтак, оскільки право на отримання відпустки було припинено пунктом 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", тому грошова компенсація за неї не може бути виплачена. За наведених обставин просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Зважаючи на те, що розгляд цієї справи здійснюється в порядку письмового провадження, суд при ухваленні даного рішення зважає на положення частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Разом із тим, слід враховувати приписи частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якими датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відтак, аналіз приписів статей 243 та 250 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що у разі постановлення рішення у письмовому провадженні воно має бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення строку розгляду відповідної справи; при цьому, дата ухвалення рішення в порядку письмового провадження має співпадати із датою складення повного рішення.

З огляду на те, що ухвалою від 28 лютого 2020 року вирішено розгляд цієї справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (тобто в письмовому провадженні), тому повний текст рішення складено до закінчення строку, встановленого частиною 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

29 червня 2017 року ОСОБА_1 видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини 3008 Національної гвардії України від 09 жовтня 2019 року №232 солдата ОСОБА_1 з 09 жовтня 2019 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлено для постановки на військовий облік до Житомирського об`єднаного міського військового комісаріату Житомирської області.

Звернувшись до військової частини 3008 із заявою щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, позивачу листом від 24 лютого 2020 року вих. №50/08/33-434 надано відповідь, у якій зазначено, що порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України визначено Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільнення військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 березня 2018 року №200. Оскільки вказаний наказ видано на виконання та у відповідності до інших нормативно-правових актів, відтак підстави для нарахування та виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки відсутні.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на те, що адміністративна справа №120/790/20-а є типовою справою, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18.

При ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).

Визначаючись з приводу заявлених позовних вимог, суд керується наступним.

Так, статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 №504/96-ВР (надалі Закон №504/96-ВР) установлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до вимог статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (надалі - Закон №3551-XII) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Отже, виходячи із норм Закону №3551-XII, додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.

Статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (надалі - Закон №2011-XII) визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.

Згідно з пунктом 19 статті 10-1 Закону №2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

З наведеного слідує, що надання військовослужбовцю - учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії "особливого періоду".

Водночас, визначення поняття "особливий період" надано у статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ, відповідно до якої особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій".

Суд зазначає, що принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Разом з тим, суд зазначає, що будь-який необґрунтований та неоднаковий підхід законом заборонений і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.

Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Відтак, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом №2011-XII.

Згідно з пунктом 14 статті 10-1 Закону №2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Водночас, суд зазначає, що приписи Закону №3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу військових частин відповідач протиправно не провів з ним розрахунки щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №2011-XII, за 2017- 2019 роки.

При цьому, суд вважає, що припинення додаткової відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на таку відпустку вцілому, яке може бути реалізоване в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Наведені висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду, що викладені у рішенні від 16 травня 2019 року, постановленому за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18.

Вказане рішення набрало чинності, оскільки залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року. Серед іншого, у цій постанові суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Підсумовуючи, слід зауважити, що в силу вимог чинного законодавства, якими врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що, однак, не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки при звільненні зі служби.

Судом встановлено, що позивач як учасник бойових дій не використав дні додаткової відпустки у 2017, 2018 та 2019 роках, а отже набув право на отримання грошової компенсації взамін них у зв`язку із звільненням зі служби.

Відтак, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить переконання, що відповідач не довів правомірності своєї бездіяльності, тому позов належить задовольнити в повному обсязі.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи, не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 134, 139, 241, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 3008 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018 та 2019 роки.

Зобов`язати військову частину 3008 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018 та 2019 роки.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 1 статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії такого карантину (пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 )

Відповідач: Військова частина 3008 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 08803572)

Повний текст рішення складено 27.04.2020

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович