Рішення № 88954198, 23.04.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/846/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Кухар Н.М.

при секретарі судового засідання Руденко О.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговая группа "Милих", м. Дніпро, до Державного підприємства "Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О.Морозова", м.Харків, про стягнення 4464,85 грн, за участю представників:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговая группа "Милих", м.Дніпро, 19.03.2020 звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Державного підприємства "Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О.Морозова", м.Харків, про стягнення основного боргу в сумі 4464,85 грн; 3% річних у сумі 160,38 грн; інфляційних втрат у сумі 196,37 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, в порушення п. 6.4 Договору поставки № 198-2-ХКБМ від 19.03.2018; Специфікації № 1 від 19.03.2018 до вказаного Договору, а також приписів чинного законодавства, не здійснив остаточну оплату за продукцію, поставлену 21.11.2018.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.03.2020 вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду; відкрито провадження у справі № 922/846/20; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; засідання у справі призначено на 23.04.2020.

15.04.2020 до канцелярії господарського суду надійшла заява позивача про зменшення позовних вимог у зв`язку зі сплатою відповідачем основного боргу в розмірі 4108,10 грн. З урахуванням зменшення позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 160,38 грн; інфляційні втрати в розмірі 196,37 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн; суму судового збору в розмірі 2102,00 грн.

22.04.2020 відповідач подав до суду заяву, в якій повідомив про сплату на користь позивача суми основного боргу за спірним договором у розмірі 4108,10 грн, на підтвердження чого надав копію платіжного доручення № 1441 від 14.04.2020.

У судове засідання, яке відбулося 23.04.2020, представники сторін не з`явились; про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, про що свідчать підписи їх представників на повідомленнях про вручення поштових відправлень.

Розглянувши заяву позивача про зменшення позовних вимог на суму основного боргу - 4108,10 грн, суд прийняв її як обґрунтовану та таку, що не суперечить вимогам діючого законодавства, та продовжив розгляд справи з її урахуванням.

При цьому, судом встановлено, що у прохальній частині позовної заяви позивачем було помилково зазначено як суму основного боргу, загальну суму позовних вимог - 4464,85 грн, замість суми 4108,10 грн.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, а також надані учасниками справи докази, суд встановив наступне.

19.03.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговая группа "Милих" (позивач) та Державним підприємством "Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова" (відповідач) було укладено Договір поставки № 198-2-ХКБМ, який діє тільки з протоколом розбіжностей.

Відповідно до вказаного Договору, постачальник (позивач) зобов`язався протягом терміну дії Договору поставляти й передавати у власність покупця (відповідач) продукцію, а покупець зобов`язався приймати та оплачувати продукцію (п. 1.1 Договору).

В пункті 11.1 Договору сторони визначили, що Договір діє до 31.12.2019 звтоматичною пролонгацією на кожний наступний календарний рік.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов Договору позивач 21.11.2018 поставив відповідачу продукцію на суму 11994,05 грн, в т.ч. ПДВ, згідно рахунку-фактури № 858 від 27.02.2018 та видаткової накладної № 1626 від 21.11.2018.

За умовами п. 6.4 Договору, покупець зобов`язаний здійснити розрахунок за отриманий товар шляхом 100% попередньої оплати, якщо інше не зазначено в специфікаціях.

Згідно Специфікації № 1 від 19.03.2018, відповідач зобов`язаний здійснити остаточний розрахунок протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту відвантаження товару.

Листом за № 5772/20 від 13.11.2018 про оплату рахунку відповідач гарантував здійснити оплату за отриманий товар, згідно видаткової накладної № 1626 від 21.11.2018, в строк до 28.12.2019.

Проте, станом на 17.03.2020 відповідач не виконав свої зобов`язання по оплаті отриманого товару.

Прострочення остаточної оплати за продукцію, поставлену 21.11.2018 на суму 4108,10 грн, в тому числі ПДВ 20%, мало місце, починаючи з 28.11.2018.

Зазначену суму основного боргу (4108,10 грн) відповідачем було погашено у повному обсязі лише 14.04.2020, про що свідчить платіжне доручення № 1441 від 14.04.2020.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 2 вищевказаної статті, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 7 цієї статті передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином, не допускаються.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до частини другої вищевказаної статті, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі ст. 625 ЦК України, позивачем було здійснено нарахування 3% річних на суму основного боргу за період з 28.11.2018 по 17.03.2020 та інфляційних втрат за період з грудня 2018 року по лютий 2020 року.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки, суд визнав вимоги про стягнення з відповідача 160,38 грн - 3% річних та 196,37 грн інфляційних втрат законними та обґрунтованими.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговая группа "Милих", з урахуванням заяви про їх зменшення, є обґрунтованими, такими, що підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача.

У попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат позивачем було зазначено про понесені ним витрати на професійну правову допомогу в сумі 5000,00 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати включають також витрати, пов`язані з розглядом справи, у тому числі - на професійну правничу допомогу.

На підтвердження обставин понесення судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду:

- Договір про надання правової (правничої) допомоги (адвокатських послуг) б/н від 09.03.2020 (а.с. 23);

- ордер серія ДП № 1531/010 від 09.03.2020 (а.с. 22);

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Івановським Юрієм Олександровичем (а.с. 23 - зворот);

- платіжне доручення № 124 від 17.03.2020 (а.с. 24).

Відповідно до ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а також розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому, згідно з ч. 4 цієї статті, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

- складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

- часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

- обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

- ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У даному випадку, відповідно до п. 3.1. Договору про надання правової (правничої) допомоги (адвокатських послуг) б/н від 09.03.2020, за надання правової допомоги по даному Договору замовник (позивач) сплачує адвокату винагороду у вигляді гонорару в розмірі 5000 грн шляхом здійснення безготівкового платежу на розрахунковий рахунок адвоката.

Як вбачається з попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат (а.с. 25), до витрат на професійну правову допомогу включено:

- зустріч з клієнтом з метою з`ясування обставин справи;

- правовий аналіз наданих клієнтом документів;

- правовий аналіз доказів, які надаються позивачем у справі;

- підготовка позовної заяви;

- складання попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат;

- направлення позовної заяви учаснику судового процесу;

- направлення позовної заяви до господарського суду.

При цьому, акт приймання-передачі наданих правових послуг на виконання Договору надання правової (правничої) допомоги (адвокатських послуг) б/н від 09.03.2020 сторонами не складався.

За приписами статті 14 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатське бюро є юридичною особою, створеною одним адвокатом, і діє на підставі статуту. Найменування адвокатського бюро повинно включати прізвище адвоката, який його створив. Адвокатське бюро може залучати до виконання укладених бюро договорів про надання правової допомоги інших адвокатів на договірних засадах. Стороною в договорі про надання правової допомоги є Адвокатське бюро. Адвокатське бюро зобов`язане забезпечити дотримання професійних прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 цього Закону).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі, а також має бути встановлено, що такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

В свою чергу, як вже зазначалося вище, ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює вимоги про співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, тоді як ч. 5 ст. 129 цього Кодексу зобов`язує суд враховувати під час вирішення питання про розподіл судових витрат, серед іншого, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи та чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Відносно обґрунтованості розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу та його (розміру) пропорційності предмету спору, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, п .95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 та п. 268 рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Згідно зі ст. 28 Правил адвокатської етики (затверджені звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017) необхідно дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Наразі, пропорційність є складовим елементом закріпленого ст. 8 Конституції України принципом верховенства права, якому за змістом ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України має відповідати будь-яке судове рішення, тоді як покладання на сторону тягарю компенсації неспівмірного розміру понесених іншою стороною витрат на оплату послуг адвоката є несумісним із визначеним ч. 1 ст. 2 цього Кодексу завданням господарського судочинства, адже матиме фактичний наслідок, тотожний до накладання штрафу.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, ціні позову та (або) значенню справи.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення в постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача про стягнення на його користь 5000,00 грн в якості відшкодування витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. При цьому у передбачених законом випадках, зокрема для захисту прав і свобод дітей, неповнолітніх батьків та для захисту від обвинувачення, відповідні державні органи, їх посадові та службові особи під час здійснення своїх повноважень зобов`язані забезпечити надання зазначеним особам необхідної правової допомоги.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Дослідивши перелік послуг, визначений адвокатом у попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат, суд дійшов висновку, що зазначена сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг без здійснення представництва у суді.

Крім того, оцінка дій, що полягали у правовому аналізі наданих клієнтом документів та правовий аналіз доказів, які надаються позивачем у справі не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України з огляду на вимоги, які ставляться до адвоката, а саме, наявності у такої особи повної вищої юридичної освіти, стажу роботи в галузі права, у зв`язку з чим такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи.

Надаючи оцінку співмірності розміру витрат на адвоката з обсягом наданих ним послуг і виконаних робіт, суди з`ясовують, які конкретно роботи (послуги) адвокат виконав (надав): аналіз документів, збір доказів, підготовка процесуальних документів, представництво інтересів у суді (участь у судових засіданнях).

При цьому суди враховують, чи передбачено договором виконання відповідних робіт (учинення відповідних дій), доцільність виконання певних робіт, чи дублювали вони одна одну, чи справляли вплив на перебіг розгляду справи та чи потребували спеціальних професійних навичок.

Оскільки в даному випадку позивачем не надано акту приймання-передачі наданих правових послуг на виконання Договору про надання правової (правничої) допомоги (адвокатських послуг) б/н від 09.03.2020, суд не має можливості встановити, які послуги були фактично надані адвокатом та скільки часу на них було витрачено.

Втім, від сторони, яка заявляє про відшкодування витрат, надання доказів щодо часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, чи доказів на підтвердження того, що саме таку, а не іншу кількість часу фактично адвокат витратив на виконання робіт. При цьому, від сторони не вимагається наведення обґрунтування, чому саме таку кількість часу витратив адвокат на відповідні дії. Саме таку позицію висловив Верховний Суд у постановах від 16.05.2019 у справі №823/2638/18 і від 20.12.2018 у справі №316/1923/16-а (2-а/316/41/17).

Отже, відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Лише документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні.

При цьому склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, належать до предмета доказування у справі.

Зважаючи на викладене вище та приймаючи до уваги, що сума первісно заявлених позовних вимог становила 4464,85 грн, а після зменшення позовних вимог склала 356,75 грн, суд дійшов висновку про необхідність часткового відшкодуванні понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а саме вважає замість 5000,00 грн справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат в сумі 500,00 грн.

Аналогічна позиція щодо відшкодування витрат на адвокатські послуги, виходячи з принципів реальності, розумності та співмірності викладена у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 904/8308/17, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18.

Крім того, відсутність детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, зокрема, із зазначенням витраченого часу на відповідні види робіт, ставить під сумнів, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

При цьому, суд виходить із того, що предмет спору в цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, також не надано доказів понесених на відрядження, а тому суд вважає, що обґрунтованим та пропорційним до предмета спору розміром витрат на правничу допомогу є сума 500,00 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 610, 611, 612, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 29, 42, 46, 73, 74, 86, 91, 123, 126, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства "Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О.Морозова" (01001, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126; код ЄДРПОУ: 14310299) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговая группа "Милих" (49044, м. Дніпро, вул. Шевченка, буд. 37; код ЄДРПОУ: 35544103) - 3% річних у розмірі 160,38 грн; інфляційні витрати в розмірі 196,37 грн; витрати зі сплати судового збору в розмірі 2102,00 грн; витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 500,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду безпосередньо або через Господарський суд Харківської області протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено "27" квітня 2020 р.

Суддя Н.М. Кухар