Рішення № 88952538, 10.04.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2020 року Справа № 160/282/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії-

В С Т А Н О В И В:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду 09.01.2020 року надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому позивач просить суд:

- визнати дії відповідача щодо не прийняття рішення у вигляді розпорядження відносно платника податків ОСОБА_1 про звернення до суду із позовною заявою про винесення судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності цієї фізичної особи-підприємця, у зв`язку із неподанням протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством та відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності цієї фізичної особи-підприємця протиправними;

- визнати припиненою з 02.03.2016 року діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та відмінити його державну реєстрацію;

- визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 року №Ф-2750/57 у розмірі 26539 грн. 26 коп.

В обґрунтування позову позивач посилався на протиправність оскарженої вимоги, яка на його думку прийнята відповідачем вже після того, як останній повинен був звернутися до суду із позовом про припинення підприємницької діяльності з огляду на те, що з моменту державної реєстрації він господарську діяльність фактично не провадив та не подавав у встановленому порядку жодної податкової звітності до контролюючого органу. За вказаних обставин позивач вважає, що у нього припинилося право на зайняття такою діяльністю, що виключає обов`язок з виконання зобов`язань зі сплати єдиного внеску, визначених оскарженою вимогою.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.01.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху і надано строк для усунення її недоліків.

Після усунення недоліків позовної заяви, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.02.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Тією ж ухвалою суду відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.03.2020 року забезпечено позов позивача шляхом зупинення стягнення за оскарженою вимогою.

Відповідач скористався наданим правом і надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив про відсутність підстав для задоволення позову. В обґрунтування відзиву зазначив, що у спірний період позивач був зобов`язаний самостійно нараховувати та сплатити відповідні суми внеску незалежно від фактичного отримання доходу від господарської діяльності. Також зазначив про особливу процедуру припинення підприємницької діяльності.

Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.

Судом встановлено та із матеріалів справи слідує, що з 02.02.2015 року ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець. 02.01.2020 року до реєстру внесено запис про припинення позивачем підприємницької діяльності.

Станом на 31.10.2019 за даними інтегрованої картки платника (далі - ІКП) по коду бюджетної класифікації 71040000 за позивачем обліковується недоїмка зі сплати єдиного внеску у розмірі 26539,26 грн.

На вказану суму недоїмки відповідачем сформовано оскаржену вимогу від 07.11.2019 року №Ф-2750/57, яка і є предметом розгляду у вказаному спорі.

При вирішені спору суд виходить із того, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Частиною 4 статті 4 Закону № 2464-VI передбачено, що особи, що зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Приписи вказаних норм виокремлюють від обов`язку сплати єдиного внеску лише тих фізичних осіб-підприємців, які отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Ті фізичні особи-підприємці, які не підпадають під вказаний перелік, є платниками ЄСВ.

При цьому, не залежно від того, чи отримано фізичною особою-підприємцем (крім тих, що обрали спрощену систему оподаткування) дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, останній зобов`язаний самостійно визначити базу нарахування ЄСВ та її сума не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Крім того, вказаний обов`язок не залежить від того, чи звітувала особа до контролюючого органу чи ні.

Суд зазначає, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Суд, з урахуванням особливостей форми діяльності фізичної особи-підприємця зазначає, що саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

А відтак, особа, яка провадить господарську діяльність зобов`язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі, не меншому за мінімальний.

У межах спірних правовідносин, позивач доказів сплати єдиного внеску у спірний період не надав. Доказів того, що такий обов`язок виконувався, у тому числі, ймовірним роботодавцем, матеріали справи також не містить.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржену вимогу, відповідач діяв у спосіб, передбачений законодавством України.

У решті позовних вимог слід також відмовити, оскільки процедура припинення підприємницької діяльності здійснюється у позасудовому порядку, не враховуючи того факту, що 02.01.2020 року до ЄДРПОУ внесено запис про припинення позивачем підприємницької діяльності.

Відтак, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог, а тому суд вважає за необхідне також скасувати заходи забезпечення позову у справі №160/282/20, застосовані судом ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.03.2020 року

Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Скасувати заходи забезпечення позову у справі №160/282/20, застосовані судом ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.03.2020 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Л.Є. Букіна