Рішення № 88950164, 22.04.2020, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 489/5356/18

Провадження №2/760/2344/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2020 року Солом`янський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді - Кушнір С.І.

за участю секретаря - Каліш С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гюнсел» про повернення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 в серпні 2018 р. звернувся до Ленінського районного суду м. Миколаєва із зазначеним позовом до ТОВ «Гюнсел», в якому просив стягнути з відповідача сплачені грошові кошти за квитки відповідно до замовлення № 1426933110 в сумі 753,96 грн. та суму моральної шкоди в розмірі 2000 грн.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з позовом позивач ОСОБА_1 посилається на наступне.

Так, 15.03. 2018 р. на веб-сайті компанії « Гюнсел » (gunsel.ua) ним було придбано два квитки на проїзд на рейс 669 «Бориспіль-Херсон» (з м. Києва до м. Миколаєва), що підтверджено бланком замовлення № 1426933110 . Сума, сплачена за квитки, склала 753,96 грн.

Проте, через зміну планів 16.03.2018 р. він звернувся до офісу компанії у м. Миколаїв із заявою про повернення сплачених коштів, де його було поінформовано про необхідність письмового звернення. Заповнивши запропонований бланк, він залишив його у відділенні та довідався про те, що повернення коштів буде здійснено упродовж 14 днів, хоча цієї інформації не було зазначено у публічно доступних джерелах.

Після закінчення 14-денного терміну, а саме - 30.03.2018 р., він знову прибув до зазначеного відділення, де йому відповіли, що повернення коштів здійснюється упродовж 14 робочих днів з дати звернення, тобто 05.04.2018 р., чого також не було зазначено у публічно доступних джерелах.

При цьому, йому запропонували звернутися на «гарячу лінію» компанії «Гюнсел» для пришвидшення повернення грошей, від чого він відмовився, пояснивши, що, на його думку, факт звернення з письмовою заявою є достатньою підставою для повернення коштів.

Прибувши до цього ж відділення в останній день строку, відведеного компанією «Гюнсел» для повернення коштів, тобто 05.04.2018 р., наприкінці робочого дня, приблизно о 17:45 год., він звернувся до працівників відділення за поверненням коштів, на що почув відповідь, що повернути кошти вони не можуть і позивачу треба все ж таки звертатися на «гарячу лінію».

Подзвонивши на вказаний на сайті номер ( НОМЕР_2 ) з одного із номерів телефонів, якими позивач користується ( НОМЕР_3 , НОМЕР_4 ), він виклав оператору суть справи та почув відповідь, що повернути кошти у цей день немає можливості. Після цього, він усно звернувся до керівника відділення, який також відповів, що повернути кошти не може, оскільки закінчився робочий день.

Після цього, він залишив відділення, вдруге звернувся на «гарячу лінію» із скаргою на дії працівників компанії, з вини яких кошти не повернуто, а він змушений був марно витрачати час.

Наступного дня, як зазначає позивач, йому подзвонили з компанії « Гюнсел » та повідомили, що він може прибути до відділення у м. Миколаєві та забрати кошти, проте позивач відповів, що не має такої можливості і чекає повернення на банківський рахунок або передачі коштів при особистій зустрічі з працівником компанії у зручний для нього час. Таку позицію він пояснив тим, що не має бажання витрачати свій час на повернення належних йому коштів при тому, що сама компанія порушила свої зобов`язання. У відповідь він почув, що компанія не має можливості передати кошти не у відділенні, незважаючи на ситуацію, що склалася. Повідомити прізвище працівника, з вини якого сталася ця ситуація, йому також відмовились, як і вказати, які заходи дисциплінарного характеру до нього застосовано.

Аналогічні відповіді він отримував ще два чи три рази, коли звертався з цим питанням на «гарячу лінію» упродовж квітня-травня поточного року.

Таким чином, позивач вважає, що працівники TOB «Гюнсел» неправомірно привласнили належні позивачу грошові кошти та порушили його права як споживача, а тому позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

З огляду на викладене, позивач вважає, що має право на повернення сплачених грошових коштів за послуги перевезення.

При цьому, факт тривалого неповернення належних позивачу грошових коштів, а також те, що він був змушений витрачати свій особистий час та зусилля на візити до офісу відповідача, підготовку звернень та позовної заяви, тощо, на думку позивача, спричинило йому моральну шкоду, яку він оцінює в 2000 грн.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14.09.2018 р., прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гюнсел» про повернення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24.10.2018 р., призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідно до постанови Миколаївського апеляційного суду від 22.11.2018 р., ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14.09.2018 р. скасовано.

Направлено цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гюнсел» про повернення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди, - за встановленою підсудністю до Солом`янського районного суду м. Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, зазначена цивільна справа 30.11.2018 р. передана в провадження судді Кушнір С.І.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 04.12.2018 р., відкрито спрощене позовне провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гюнсел» про повернення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди.

У наданий в ухвалі час від сторін не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Зважаючи на те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідачу було надано 15-ти денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження подати відзив на позов .

13.03.2019 р. до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого ТОВ «Гюнсел» позовні вимоги визнає частково, а саме в частині стягнення 753,96 грн. сплачених коштів за квитки. В частині вимог щодо стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 2000 грн. просить відмовити.

29.03.2019 р. до суду від позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач повністю підтримує заявлені позовні вимоги, а доводи відповідача про відсутність доказів спричинення моральної шкоди та безпідставності позовних вимог щодо її стягнення, вважає необґрунтованими.

Вивчивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З матеріалів справи судом встановлено, що 15.03. 2018 р. на веб-сайті компанії « Гюнсел » (gunsel.ua) позивачем було придбано два квитки на проїзд на рейс 669 «Бориспіль-Херсон» (з м. Києва до м. Миколаєва), що підтверджується бланком замовлення № 1426933110 . Сума, сплачена за квитки, склала 753,96 грн.

Як зазначив позивач в позовній заяві, через зміну планів 16.03.2018 р. позивач звернувся до офісу компанії у м. Миколаїв із заявою про повернення сплачених коштів, де його було поінформовано про необхідність письмового звернення.

Після неодноразових усних та письмових звернень щодо повернення сплачених грошових коштів за квитки в сумі 753,96 грн., ТОВ «Гюнсел» зазначені грошові кошти позивачу не повернуло.

Зазначені обставини відповідачем не спростовано.

Відповідно до статті 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно статті 910 ЦК України за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов`язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов`язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення. Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Договір перевезення пасажира відноситься до двосторонніх договорів, тому зміст цього договору становить сукупність прав і обов`язків сторін, які передбачаються ЦК України і транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно - правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За положеннями ст.ст. 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону України «Про автомобільний транспорт», договір перевезення пасажира автобусом на маршруті загального користування укладається між автомобільним перевізником та пасажиром. Цей договір вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду, а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду, - з моменту посадки в автобус, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - з моменту реєстрації електронного квитка.

Частиною 1 ст. 916 ЦК України встановлено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. № 176 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 №1184 ( 1184-2007-п ) затверджено Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту.

Ці Правила визначають порядок здійснення перевезень пасажирів та їх багажу автобусами, таксі, легковими автомобілями на замовлення, а також обслуговування пасажирів на автостанціях і є обов`язковими для виконання організаторами регулярних перевезень, замовниками транспортних послуг (далі - замовники послуг), автомобільними перевізниками, автомобільними самозайнятими перевізниками, персоналом автомобільного транспорту, автостанціями та пасажирами. Порядок проїзду міським пасажирським автомобільним транспортом і його оплати, права та обов`язки пасажирів, а також відносини автомобільних перевізників і пасажирів під час надання транспортних послуг, враховуючи особливості транспортної інфраструктури та наявність автоматизованої системи обліку оплати проїзду, визначаються Правилами користування міським пасажирським автомобільним транспортом, що затверджуються відповідним органом місцевого самоврядування.

Зокрема, згідно з п.п. 5 п. 2 визначено, що вартість квитка - сума, що складається з вартості проїзду автобусом, автостанційного збору, плати за послуги з попереднього продажу квитків (за наявності такої); п.п. 12 визначено, що пасажир - особа, якій надається послуга з перевезення транспортним засобом та яка не бере участь у керуванні ним.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

За змістом ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого порушеного права та інтересу, зокрема, з позовом про відшкодування збитків, моральної шкоди, а також суд може захистити цивільне право іншим способом, встановленим договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1 та 2 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послугою вважається діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Договором є усний чи письмовий правочин укладений між споживачем і виконавцем.

Згідно п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності.

Статтею 22 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Статтею 911 ЦК України визначено права пасажира.

Так, пасажир має право:

1) одержати місце у транспортному засобі згідно з придбаним квитком;

2) провозити з собою безоплатно одну дитину віком до шести років без права зайняття нею окремого місця;

3) купувати для дітей віком від шести до чотирнадцяти років дитячі квитки за пільговою ціною;

4) перевозити з собою безоплатно ручну поклажу у межах норм, встановлених транспортними кодексами (статутами);

5) зробити не більше однієї зупинки в дорозі з подовженням строку чинності проїзних документів (квитка) не більше ніж на десять діб, а в разі хвороби - на весь час хвороби;

6) відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати назад повну або часткову вартість квитка - залежно від строку здавання квитка згідно з правилами, встановленими транспортними кодексами (статутами);

7) отримувати повну та своєчасну інформацію про час та місце відправлення транспортного засобу за вказаним у транспортному документі (квитку) маршрутом.

Пасажир може мати також інші права, встановлені цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Згідно із ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Як встановлено судом, 15.03. 2018 р. на веб-сайті компанії « Гюнсел » (gunsel.ua) позивачем було придбано два квитки на проїзд на рейс 669 «Бориспіль-Херсон» (з м. Києва до м. Миколаєва), що підтверджується бланком замовлення № 1426933110 . Сума, сплачена за квитки, склала 753,96 грн. Через зміну планів 16.03.2018 р. позивач звернувся до офісу компанії про повернення сплачених коштів. Разом з тим, грошові кошти позивачу не повернуті.

ТОВ «Гюнсел» погоджується з позовними вимогами ОСОБА_1 в частині стягнення 753,96 грн. сплачених коштів за квитки.

Враховуючи викладене, судом встановлені обставини, що дають змогу для задоволення позову в частині стягнення грошових коштів за квитки відповідно до замовлення № 1426933110 в сумі 753,96 грн.

Що стосується вимог позивача про стягнення з ТОВ «Гюнсел» моральної шкоди в розмірі 2000 грн., суд зазначає наступне.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, що полягає у душевних стражданнях яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в іншій спосіб, незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правовідносини сторін випливають з договірних відносин щодо надання транспортних послуг.

Згідно статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом.

За змістом ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Пунктом 9 постанови Пленум Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Також в Постанові Пленуму Верховного Суду України, від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди») зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

В обґрунтування розміру заподіяної моральної шкоди позивач посилається на факт тривалого неповернення належних йому грошових коштів, а також те, що він був змушений витрачати свій особистий час та зусилля на візити до офісу відповідача, підготовку звернень та позовної заяви.

При цьому, суд звертає увагу на те, що позивач придбав квитки та самостійно від них відмовився з особистих причин. Крім того, із замовлення вбачається, що квитки позивачем придбано на ім`я інших осіб.

Позивачем не надано суду жодних належних та допустимих письмових доказів завдання йому моральної шкоди в розмірі 2000 грн., а тому у цій частині позовні вимоги задоволеню не підлягають.

Крім того, суд також враховує, що спірних правовідносин застосовуються положення ЦК, якщо інше не встановлено законом, а також законодавство про захист прав споживачів, зокрема, Закон України «Про захист прав споживачів», п. 5 ст. 4 цього Закону передбачено відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Судовий збір в сумі 704,80 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь держави, так як позивач при подачі позовної заяви звільнений від його сплати на підставі закону.

Керуючись Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про автомобільний транспорт», постановою Пленум Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст. 16, 23, 611, 626-628, 908, 910, 911, 916, 1167 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 12, 13, 15, 76-81, 89, 141, 206, 258, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гюнсел» про повернення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гюнсел» (код ЄДРПОУ 25292096, адреса: м. Київ, вул. Ф. Ернста, 3-Б) на користь ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 ) суму грошових коштів за квитки відповідно до замовлення № 1426933110 в сумі 753 (сімсот п`ятдесят три) гривні 96 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гюнсел» (код ЄДРПОУ 25292096, адреса: м. Київ, вул. Ф. Ернста, 3-Б) на користь держави судовий збір в сумі 704,80 грн.

В решті позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ: С.І. Кушнір