Рішення № 88945866, 27.04.2020, Золочівський районний суд Харківської області

ЗОЛОЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/622/225/20

Справа № 622/200/20 р.

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.2020 року смт. Золочів

Золочівський районний суд Харківської області у складі:

Головуючого судді Шабас О.С.,

за участю секретаря Бойко І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні в залі суду у смт. Золочів Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_2 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ), її малолітньої дитини ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ), треті особи Золочівська селищна рада (код ЄДРПОУ 25175462, адреса Харківська область, Золочівський район, смт Золочів, вул. Центральна, 13-А, електронна адреса zolsrada@ukr.net), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , рнокпп НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, -

В С Т А Н О В И В :

26.02.2020 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій остання просить суд визнати відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та її малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням у житловому будинку АДРЕСА_1 .

Свої вимоги позивач мотивує тим, що їй та її дітям на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 . На початку лютого 2020 року, звернувшись до в.о. старости Довжицького старостинського округу з метою отримання довідки про склад зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, вона дізналася, що в їхньому будинку зареєстровані незнайомі їм люди, відповідачі ОСОБА_2 та її малолітня дитина ОСОБА_3 , які ніколи з часу її реєстрації не проживали в цьому будинку. Адреса їх проживання не відомо. Так, позивач позбавлена можливості оформити житлову субсидію, що порушує її право вільно розпоряджатися своєю власністю, через що вона була змушена звернутися до суду зі вказаним позовом.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася, через канцелярію суду завчасно надала письмову заяву, відповідно до якої позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила задовольнити позов, розгляд справи просила здійснювати без її участі, не заперечувала проти заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_2 та її малолітня дитина ОСОБА_3 в судові засідання не з`явилися, про дату, час та місце судових засідань повідомлялися у встановленому законом порядку, а саме: за останнім відомим місцем проживання та реєстрації і через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, про причини неявки суд не повідомили.

Треті особи Золочівська селищна рада, ОСОБА_4 , ОСОБА_6 в судове засідання не з`явились. Від представника третьої особи служби у справах дітей Золочівської РДА Назаренко А.В. надійшла заява, про розгляд справи за відсутності представника, покладалася на розсуд суду. -

Будь-яких заяв та клопотань від відповідачів не надходило.

Ухвалою суду від 27.04.2020 року постановлено здійснити розгляд справи у заочному порядку відповідно до вимог ч.1 ст.280 та ч.1 ст.281 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою у судове засідання усіх учасників справи фіксування судового засідання звукозаписувальним технічним засобом не здійснюється відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_2 , належить ОСОБА_1 та її дітям ОСОБА_4 та ОСОБА_7 (до одруження Тільних) на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого комісією по приватизації державного житлового фонду Довжицької сільської ради народних депутатів Золочівського району Харківської області, згідног з розпорядження від 05 січня 1996 року за № 224-П.

Відповідно до довідки від 07.02.2020 року № 14-01-09-125 та від 11.02.2020 року № 14-01-09-129, наданої в.о. старостою Довжицького старостинського округу Коник В.Б. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , дійсно зареєстровані у будинку АДРЕСА_1 . Аналогічна інформація міститься у будинковій книзі на вказаний будинок.

Згідно акту від 11 лютого 2020 року, складеного за участі депутата Золочівської селищної ради Носкова В.А. та сусідів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , не проживають у будинку АДРЕСА_1 станом на 11.02.2020 року не проживають, у будинку немає їх речей та майна.

Ухвалою суду від 05.03.2020 року судом було направлено запити до Золочівського відділення поліції, КП «Золочівська ЦРЛ» та Золочівського 3 міського відділення поштового зв`язку про те чи зверталися ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за допомогою та чи отримували поштову кореспонденцію за адресою місця реєстрації.

Як вбачається з повідомлення директора КНП ЗЗР «Золочівська ЦРЛ» Ломакіної О. від 17.04.2020 року № 431 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , за медичною допомогою за адресою АДРЕСА_1 не зверталися, на амбулаторному чи стаціонарному лікуванні не перебували.

Згідно інформації начальника Золочівського ВП Дергачівського ВП ГУНП в Харківській області І.Зіненка, направленого до суду від 23.04.2020 року вих.№ 2187/119-80/01/20-2020 від ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 заяв з приводу перешкоджання проживання за адресою АДРЕСА_1 не надходило.

При вирішенні спору суд виходить з того, що спірні правовідносини врегульовані положеннями Конституції України та ст.ст.15, 23,405 ЦК України. Крім того основоположні принципи здійснення правомочностей власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Згідно положень ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Глава 23 Цивільного кодексу України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд. Однак, як зазначено в ст. 13 ч. 3 Конституції України, власність зобов`язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству.

Відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦК України особі належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Згідно ч. 1ст. 383 ЦК України власник власника житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Статтею 391 ЦП України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно п. 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальний справ від 07.02.2014 року №5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" застосовуючи положення статті 391 ЦК України , відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

З правової позиції, висловленої в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709 цс16 вбачається, що за порівняльним аналізом статей 383,391,405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку що положення статей383,391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей150,156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які тривалий час не мешкають у квартирі, усунення порушень свого права власності у будь-який час, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Положеннями ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV прокоментовано порядок та підстави зняття з реєстрації місця проживання. Зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі в тому числі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Таким чином судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрована за вказаною у позовній заяві адресою, проте є відсутньою за місцем реєстрації. Проживаючи за іншою адресою, спірним житлом не цікавиться, не несе витрати на його утримання, чим порушує права власника будинку ОСОБА_1 . Доказів наявності домовленості між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стосовно відсутності останньої у будинку, суду не надано, в зв`язку з чим, в розумінні положень ст.ст. 383, 391 ЦК України суд вважає, що ОСОБА_2 втратили право користування вказаним житлом.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.

В силу ст. 160 СК України місце проживання дитини визначається по місцю проживання батьків.

Малолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.

Права неповнолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Причини не проживання малолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для малолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків.

Малолітня дитина не є самостійним суб`єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.

Отже, системний аналіз цивільного та житлового законодавства дає підстави вважати, що малолітня дитина не може бути самостійним відповідачем за позовом про визнання її такою, що втратила права користування житлом, та зберігає або втрачає таке право автоматично разом з батьками.

Інтереси дитини даним рішенням не порушуються з огляду на те, що малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у спірному домоволодінні не проживає. Залишення малолітньої дитини зареєстрованої в спірному будинку суперечитиме ст. 9 Конвенції про права дитини та ст. 160 СК України.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Виходячи з цього, необхідно зазначити наступне: оскільки, вказаний будинок АДРЕСА_1 , не є місцем проживання відповідача ОСОБА_2 , що встановлено судом, то зазначений будинок і не може бути місцем проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , тому її можливо визнати такою, що втратила право користування житлом.

Таким чином, реєстрація відповідачів у будинку і їх не проживання в ньому перешкоджає власнику реалізовувати надані законом права вільно розпоряджатися належним майном. Відтак, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, у повному обсязі, шляхом визнання ОСОБА_2 та малолітньої ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі викладеного, та керуючись вказаними положеннями матеріального закону та положеннями та ст., ст. 12, 19, 81, 141, 247, 259, 263-265, 268, 274-279, 280-283 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та її малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , такими, що втратили право користування належним на праві власності ОСОБА_1 житловим будинком АДРЕСА_1 .

Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст.ст.284-285 ЦПК України.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Золочівський районний суд Харківської області.

Суддя О. С.Шабас