Ухвала суду № 88943503, 23.04.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер судової справи 201/2056/20

Номер провадження 1-кп/201/1098/2020

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2020 року м. Дніпро

вул. Паторжинського, 18 а

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

Головуючого - судді Ополинської І.Г.,

при секретарі судового засідання – Кінаші Я.А.,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора – Будака О.С.,

захисника обвинуваченого ОСОБА_1 – адвоката Мерешка М.О.,

захисника обвинуваченого Кононенка М.О. – захисника Грицая В.О.,

обвинувачених – ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у підготовчому відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Дніпрі обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 03 січня 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020040650000024 за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, -

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська знаходиться обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке 03 січня 2020 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020040650000024 за обвинуваченням ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2020 року призначене підготовче судове засідання за вказаним обвинувальним актом на 02 березня 2020 року.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2020 року клопотання прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 Будака О.С. про продовження обвинуваченим ОСОБА_1 , ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосованого під час досудового розслідування даного кримінального провадження, задоволені і запобіжний захід продовжено на строк 60 днів до 30 квітня 2020 року.

Під час підготовчого провадження за вказаним обвинувальним актом потерпілі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з`явилися у судове засідання 04 березня 2020 року, яке було перенесено через неявку захисника Ткачука В.А., в подальшому подали до суду заяви про проведення підготовчого судового засідання за їх відсутністю, а тому, з урахуванням думки учасників судового провадження, суд приходить до висновку про можливість проведення підготовчого судового засідання за відсутності потерпілих.

До канцелярії Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від захисника обвинуваченого ОСОБА_1 – адвоката Мерешка М.О. надійшло клопотання про зміну його підзахисному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт .

До канцелярії Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 22 квітня 2020 року надійшли клопотання прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 Будака О.С. про продовження обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосованого під час досудового розслідування даного кримінального провадження, та клопотання про зміну обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.

Вирішуючи клопотання прокурора Будака О.С. про продовження обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосованого під час досудового розслідування даного кримінального провадження, суд виходить з наступного.

В обґрунтування клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою прокурор ОСОБА_6 зазначив, що ризики можливих спроб обвинуваченого переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих і свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення не змінилися і продовжують існувати. При цьому, посилався на те, що ОСОБА_2 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі від чотирьох до шести років, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим, вік та стан здоров`я обвинуваченого не перешкоджають його триманню під вартою, а тому, на його думку, є підстави вважати, що ОСОБА_2 може переховуватися від суду. Також зазначив, що перебуваючи на волі, ОСОБА_2 може незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні, які ще не допитані в суді. Додав, що у ОСОБА_2 відсутні міцні соціальні зв`язки в місці його проживання, відсутнє постійне місце роботи та джерело доходу, що може свідчити про те, що обвинувачений може вчинити нові умисні кримінальні правопорушення з корисливих мотивів. На підтвердження існування цього ризику також свідчить факт направлення до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська обвинувального акту відносно ОСОБА_2 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України. Таким чином, на переконання прокурора, застосування інших більш м`яких запобіжних заходів стосовно ОСОБА_2 є недоцільним, оскільки не зможе запобігти наведеним ризикам, забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого та виконання покладених на нього процесуальних обов`язків, а тому просив продовжити строк дії запобіжного заходу відносно ОСОБА_2 на 60 днів.

У підготовчому судовому засіданні прокурор Будак О.С. підтримав подане ним клопотання у повному обсязі з наведених у ньому підстав.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_2 – адвокат Грицай В.О. заперечував проти задоволення клопотання прокурора та продовження його підзахисному ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на недоведеність та необґрунтованість заявлених прокурором ризиків можливих спроб ОСОБА_2 переховуватись від суду та незаконно впливати на потерпілих та свідків. При цьому, погодився із заявленим прокурором ризиком можливих спроб його підзахисного вчинити інше кримінальне правопорушення, а тому вважав, що запобіжний захід у вигляді домашнього арешту зможе запобігти цьому ризику та забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_2 . Просив змінити застосований до його підзахисного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт.

Обвинувачений ОСОБА_2 підтримав позицію свого захисника та просив змінити застосований до нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт.

Обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник Мерешко М.Л. підтримали позицію обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника Грицая В.О.

Вислухавши думки учасників судового провадження, дослідивши доводи клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

У рішенні Конституційного Суду України від 23 листопада 2017 року № 1-р/2017 вказано, що під час судового провадження у суді першої інстанції (проведення підготовчого судового засідання та судового розгляду) прокурор як сторона обвинувачення має обов`язок підтримувати публічне обвинувачення у суді, доводити винуватість особи та необхідність продовження запобіжного заходу шляхом подання відповідних клопотань щодо цього продовження. Конституційний Суд України виходить з того, що запобіжні заходи (домашній арешт та тримання під вартою), які обмежують гарантоване частиною першою статті 29 Конституції України право людини на свободу та особисту недоторканність, можуть бути застосовані судом на новій процесуальній стадії - стадії судового провадження у суді першої інстанції, зокрема під час підготовчого судового засідання, за наявності клопотання прокурора (частина четверта статті 176 Кодексу).

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 199 КПК України розгляд клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали здійснюється за правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Статтею 176 КПК України передбачений перелік запобіжних заходів, одним з яких є й такий запобіжний захід, як тримання під вартою.

Відповідно до ч. 2 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Окрім того, статтею 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, в тому числі й вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання винуватим, вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого, міцність його соціальних зав`язків, наявність постійного місця роботи, навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання раніше застосованих запобіжних заходів та інше.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно до вимог ч. 5 ст. 199 КПК України слідчий суддя, суд зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Так, відповідно до ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2020 року застосований до ОСОБА_2 під час досудового розслідування запобіжний захід у вигляді тримання під вартою продовжено строком до 60 днів до 30 квітня 2020 року.

Оцінюючи обґрунтування прокурора на підтвердження продовження існування наведених у клопотанні ризиків, суд вважає, що прокурором доведена наявність достатніх підстав вважати, що такі ризики, як можливі спроби обвинуваченого переховуватись від суду та незаконно впливати на потерпілих і свідків не зменшилися на час розгляду клопотання і продовжують існувати, оскільки ОСОБА_2 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, санкція якого передбачає покарання у вигляді позбавлення волі від чотирьох до шести років, при цьому, судом враховуються дані про особу обвинуваченого, який не має міцних соціальних зв`язків, постійного місця роботи і джерела доходу.

А отже, наведені дані про особу обвинуваченого ОСОБА_2 в сукупності з суворістю можливого покарання вказують на існування ризиків можливих спроб останнього переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, які ще не допитані у суді, ступень яких є досить високою.

У той же час, оцінивши обґрунтування прокурора на підтвердження наявності ризику можливих спроб обвинуваченого ОСОБА_2 вчинити інше кримінальне правопорушення та дослідивши додані до клопотання матеріали, суд приходить до переконання, що прокурором доведена наявність достатніх підстав вважати, що такий ризик існує, про що свідчить той факт, що ОСОБА_2 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України і обвинувальний акт стосовно останнього направлений до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська. Наведені обставини можуть характеризувати обвинуваченого ОСОБА_2 , як особу, схильну до вчинення злочинів, а отже, дають суду достатні підстави вважати, що останній, перебуваючи на волі, може вчинити інші кримінальні правопорушення.

Відтак, суд погоджується із заявленими прокурором ризиками, передбаченими п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, і визнає наявність існування цих ризиків доведеними у повній мірі.

Отже, з урахуванням сукупності встановлених обставин, зокрема, наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим злочину, тяжкості покарання, що загрожує останньому, у разі визнання його винуватим, суд приходить до переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не буде достатнім і не зможе запобігти існуючим ризикам та забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, що виправдовує продовження найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Таким чином, ураховуючи встановлені обставини, суд не знаходить підстав для скасування або зміни щодо обвинуваченого ОСОБА_2 раніше застосованого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а тому приходить до висновку, що клопотання прокурора є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, і зважаючи на те, що строк дії попередньої ухвали про тримання обвинуваченого під вартою закінчується 30 квітня 2020 року, вважає за доцільне продовжити тримання ОСОБА_2 під вартою строком на 60 днів до 20 червня 2020 року.

Вирішуючи клопотання прокурора Будака О.С. про зміну обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосованого під час досудового розслідування даного кримінального провадження, на цілодобовий домашній арешт, суд виходить з наступного.

В обґрунтування клопотання про зміну обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт прокурор ОСОБА_6 зазначив, що ризики можливих спроб обвинуваченого ОСОБА_1 переховуватись від суду та вчинити інші кримінальні правопорушення не зменшилися і продовжують існувати дотепер, зокрема, посилався на те, що ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі від чотирьох до шести років, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим, останній не має постійного місця роботи і джерела доходу, а тому, на його думку, є підстави вважати, що ОСОБА_1 може переховуватися від суду і вчинити інше кримінальне правопорушення.

Попри це, прокурор Будак О.С. зазначив, що завдяки свідченням ОСОБА_1 під час досудового розслідування даного кримінального провадження було встановлено інших співучасників, матеріали відносно яких виділено в окреме провадження, а також завдяки свідченням обвинуваченого встановлено осіб, причетних до вчинення інших кримінальних правопорушень, що свідчить про активне сприяння ОСОБА_1 розкриттю злочинів, як на стадії досудового розслідування даного кримінального провадження, так по іншим кримінальним провадженням, де останній є свідком, що, на думку прокурора, і є підставою для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_1 – адвокат Мерешко М.Л. заперечував проти задоволення клопотання прокурора про зміну його підзахисному запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, посилаючись на недоведеність та необґрунтованість заявлених прокурором ризиків. Водночас, наполягав на задоволенні поданого ним клопотання про зміну ОСОБА_1 запобіжного заходу з тримання під вартою на нічний домашній арешт за місцем проживання останнього за адресою: АДРЕСА_3 .

Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав позицію свого захисника у повному обсязі.

Обвинувачений ОСОБА_2 та його захисник Грицай В.О. підтримали позицію захисника Мерешка М.Л. та обвинуваченого ОСОБА_1 .

Вивчивши клопотання прокурора та його доводи, проаналізувавши та зіставивши їх з вимогами кримінального процесуального закону, з`ясувавши думку учасників судового провадження, суд приходить до висновку, що клопотання про зміну обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт є невмотивованим, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Отже, виходячи з наведених вище вимог кримінального процесуального закону, слідує, що під час підготовчого провадження клопотання про зміну запобіжного заходу має розглядатися судом за загальними правилами, передбаченими Розділом ІІ КПК України.

Так, як передбачено вимогами ст. 200 КПК України, прокурор, слідчий за погодженням з прокурором має право звернутися в порядку, передбаченому статтею 184 цього Кодексу, до слідчого судді, суду із клопотанням про зміну запобіжного заходу, в тому числі, про скасування, зміну або покладення додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу, чи про зміну способу їх виконання.

При цьому, частинами другою та четвертою статті 200 КПК України встановлено, що у клопотанні про зміну запобіжного заходу обов`язково зазначаються обставини, які:

1) виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу;

2) існували під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, але про які слідчий, прокурор на той час не знав і не міг знати. До клопотання додаються, у тому числі, копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Положеннями статті ст. 184 КПК України встановлені певні вимоги до клопотання, яке повинно містити:

1) короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа;

2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;

3) виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини;

4) посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу;

5) виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини;

6) обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів;

7) обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу.

До клопотання додаються, у тому числі, копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Таким чином, виходячи з наведених вище положень кримінального процесуального закону, клопотання прокурора про зміну запобіжного заходу має бути вмотивованим, обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам ст. ст. 184, 200 КПК України, а доводи, на які посилається у клопотанні прокурор, мають бути підтверджені відповідними матеріалами.

Проте, наведені вище вимоги кримінального процесуального закону прокурором Будаком О.С. при поданні клопотання не дотримані, а зміст клопотання не відповідає вимогам ст. ст. 184, 200 КПК України.

Так, у клопотанні про зміну обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт прокурор, як і у попередньому клопотанні про продовження ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою від 02 березня 2020 року, посилається на наявність достатніх підстав вважати, що ризики можливих спроб обвинуваченого переховуватись від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення не зменшилися та продовжують існувати дотепер, мотивуючи свою позицію тим, що ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі до 6 років, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим в інкримінованому злочині, а також останній не має постійного місця роботи і джерела доходу.

При цьому, прокурор у клопотанні зазначає, що у нього виникла необхідність у застосуванні зміни обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, жодним чином не обґрунтовуючи таку необхідність, з точки зору кримінального процесуального закону, і взагалі не зазначивши обставин, які могли б свідчити про зменшення заявлених ним раніше ризиків, що ураховані судом при продовженні ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ризиків, або втрату ними актуальності.

Отже, єдиною обставиною, яка, на переконання прокурора, є підставою для зміни обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт є активне сприяння обвинуваченим розкриттю злочинів на стадії досудового розслідування даного кримінального провадження, а також інших кримінальних проваджень, у яких ОСОБА_1 є свідком.

Однак, суд звертає увагу щодо суттєвої суперечливості позиції прокурора, яку він особисто займав при затвердженні обвинувального акту, у якому взагалі відсутні будь-які відомості про активне сприяння обвинуваченим ОСОБА_1 розкриттю злочинів на стадії досудового розслідування, а навпаки, зазначено, що обставини, які пом`якшують покарання ОСОБА_1 , під час досудового розслідування не встановлені, так і при поданні до суду 02 березня 2020 року клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у якому також відсутні посилання прокурора на наявність цих обставин.

Таким чином, з наведеного слідує, що прокурору ОСОБА_6 про активне сприяння обвинуваченим ОСОБА_1 розкриттю злочинів у даному кримінальному провадженні стало відомо лише після 02 березня 2020 року, тобто після направлення обвинувального акту до суду, що, вочевидь, не може відповідати дійсності, адже залишається незрозумілим, яким чином обвинувачений може активно сприяти розкриттю злочинів у кримінальному провадженні, досудове розслідування у якому завершено ще 28 лютого 2020 року і обвинувальний акт в порядку ст. 291 КПК України направлений до суду.

А отже, прокурор намагається створити у суду уяву щодо активного сприяння ОСОБА_1 розкриттю злочинів лише з однією метою - зміни обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, при цьому, не вказавши жодних об`єктивних та обґрунтованих обставин на підтвердження наявності підстав для зміни запобіжного заходу на такий, що не пов`язаний із позбавленням волі.

Поряд із цим, доводи прокурора стосовно того, що обвинувачений ОСОБА_1 є свідком в інших кримінальних провадженнях і давав викривальні свідчення відносно осіб, причетних до вчинення злочинів, не є, у даному випадку, підставою для зміни запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, адже, по-перше, на підтвердження цих доводів прокурором не надано жодних доказів, по-друге, наведені обставини жодним чином не свідчать про зменшення або втрату актуальності заявлених прокурором та урахованих судом ризиків можливих спроб обвинуваченого переховуватись від суду та незаконно впливати на потерпілих і свідків, які, на переконання суду, продовжують існувати дотепер, а тому суд уважає такі доводи прокурора безпідставними і такими, що не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.

У той же час, у клопотанні прокурор Будак О.С. взагалі не навів мотивів про зменшення або втрату актуальності заявленого ним раніше та урахованого судом при розгляді клопотання прокурора про продовження ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ризику можливих спроб обвинуваченого незаконно впливати на потерпілих та свідків, а отже, залишилося не зрозумілим чи продовжує, на думку прокурора, існувати цей ризик чи він втратив свою актуальність, або прокурор взагалі про нього забув.

При цьому, і під час розгляду клопотання про зміну ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, прокурор Будак О.С. так і не зміг навести об`єктивних та законних підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу, у тому числі, не вказав жодних обставин, які дійсно виникли після 02 березня 2020 року і могли б свідчити про зменшення заявлених прокурором у клопотанні про продовження ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ризиків або втрату їх актуальності, та вплинули на таке рішення прокурора.

Таким чином, аналізуючи доводи та мотиви прокурора Будака О.С., зіставивши їх з доводами, викладеними у попередньому його клопотанні про продовження ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою від 02 березня 2020 року, суд зауважує на те, що фактично прокурор посилається на одні і ті ж ризики можливих спроб обвинуваченого переховуватись від суду та вчинити інші кримінальні правопорушення, які, на його переконання, не зменшилися і продовжують існувати дотепер, за виключенням ризику можливих спроб обвинуваченого незаконно впливати на потерпілих і свідків, на існування якого прокурор у клопотанні не посилається, при цьому, не вказавши жодного обґрунтування зменшення цього ризику або втрати ним актуальності.

А, отже, у разі існування наведених вище ризиків, на які посилається прокурор, і які, на його переконання продовжують існувати дотепер, за відсутності жодного обґрунтування зміни запобіжного заходу, прокурор діючи відповідно до вимог кримінального процесуального закону, мав би звернутися до суду із клопотанням про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, адже, з урахуванням позиції останнього у підготовчому судовому засіданні 02 березня 2020 року, прокурор за таких же обставин наполягав на продовженні запобіжного заходу ОСОБА_1 і вважав, що інші більш м`які запобіжні заходи не зможуть запобігти наведеним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Така непослідовна, суперечлива та невмотивована позиція прокурора Будака О.С. свідчить про поверховий та непрофесійний підхід прокурора до прийняття процесуальних рішень щодо звернення до суду із відповідним клопотанням про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт відносно особи, яка обґрунтовано підозрюється у вчиненні трьох епізодів грабежу, або вірогідну зацікавленість останнього у покращенні положення обвинуваченого ОСОБА_1 з невідомих мотивів.

Відтак, ураховуючи наведене, суд приходить до висновку, що прокурором під час розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт, не доведені належними доказами обставини, передбачені ст. 200 КПК України, що, у свою чергу, тягне за собою відмову у задоволенні такого клопотання.

Водночас, на переконання суду, ураховані при розгляді клопотання прокурора про продовження ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ризики можливих спроб обвинуваченого переховуватись від суду та незаконно впливати на потерпілих і свідків у цьому провадженні, які ще не допитані в суді, не зменшилися і продовжують існувати, що вказує на доцільність продовження ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, проте, суд позбавлений процесуальної можливості вийти за межі поданого прокурором клопотання про зміну запобіжного заходу і, навіть за наявності підстав для продовження тримання під вартою ОСОБА_1 , ухвалити таке рішення.

Вирішуючи клопотання захисника Мерешка М.Л. про зміну обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосованого під час досудового розслідування даного кримінального провадження, на домашній арешт, суд виходить з наступного.

Доводи захисника Мерешка М.Л. в обґрунтування поданого ним клопотання про зміну запобіжного заходу відносно свого підзахисного фактично зводяться до незгоди із попереднім рішенням суду про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ухваленим 02 березня 2020 року, яке, на думку захисника, постановлено із суттєвим порушенням норм кримінального процесуального закону, а також захисник посилається на недоведеність та необґрунтованість заявлених прокурором ризиків.

Попри це, захисник Мерешко М.Л. ставить у клопотанні питання про зміну його підзахисному ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт, яке підтримав у судовому засіданні у повному обсязі.

Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав клопотання свого захисника.

Обвинувачений ОСОБА_2 та його захисник Грицай В.О. не висловили жодних заперечень проти задоволення клопотання захисника Мерешка М.Л.

Прокурор Будак О.С. заперечував проти задоволення клопотання захисника Мерешка М.Л. та вважав за доцільне застосувати до обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Вислухавши доводи захисника Мерешка М.Л. в обґрунтування поданого ним клопотання, позиції обвинуваченого ОСОБА_1 , обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника Грицая В.О., заперечення прокурора Будака О.С., зіставивши їх з вимогами кримінального процесуального закону, суд приходить до висновку, що клопотання захисника Мерешка М.Л. є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

При цьому, вимогами ст. 201 КПК України передбачено, що підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

Аналізуючи викладені у клопотанні захисника Мерешка М.Л. доводи щодо його незгоди із попереднім рішенням суду про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ухваленим 02 березня 2020 року, та його міркування про допущенні судом при постановленні вказаного рішення суттєві порушення норм кримінального процесуального закону, суд зауважує лише те, що, по-перше, наведені обставини, як окремо, так і в сукупності, не є підставою для зміни запобіжного заходу у розумінні положень кримінального процесуального закону, по-друге, у разі незгоди із судовим рішенням, діючим кримінальним процесуальним законом стороні захисту надано право оскарження такого рішення, яким захисник ОСОБА_7 не скористався.

Оцінюючи позицію захисника Мерешка М.Л., який просив суд змінити його підзахисному ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт, обґрунтовуючи таку позицію тим, що прокурором взагалі не доведено існування заявлених ним ризиків, суд звертає увагу, що така позиція захисника є суперечливою і такою, що протирічить вимогам кримінального процесуального закону та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адже, якщо захисник вважає, що прокурором не доведено існування заявлених ризиків, то, у цьому випадку, він мав би діяти виключно з метою забезпечення дотримання прав, свобод і законних інтересів свого підзахисного, не погіршуючи становища останнього, і ставити питання про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, замість того, щоб наполягати на застосуванні другого за суворістю запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Отже, за наведених обставин, суд приходить до висновку, що клопотання захисника Мерешка М.Л. є суперечливим, невмотивованим і таким, що не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону, а тому і не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання можливості призначення судового розгляду за наданим суду обвинувальним актом, суд приходить до наступних висновків.

Під час підготовчого судового засідання прокурор Будак О.С. висловив думку про можливість призначення судового розгляду за наданим суду обвинувальним актом, вважаючи його відповідним вимогам ст. 291 КПК України та зазначив, що підстав для повернення вказаного обвинувального акту прокурору, він не вбачає.

При цьому, прокурор підтвердив той факт, що у даному кримінальному провадженні одним з потерпілих є громадянин ОСОБА_8 , який не розуміє української мови і якому під час досудового розслідування не залучено перекладача для здійснення перекладу на рідну мову потерпілого – арабську, або на мову, якою він володіє - російську.

Водночас, прокурор зазначив, що під час досудового розслідування потерпілий ОСОБА_5 давав слідчому покази на російській мові, при цьому, до початку допиту права та обов`язки потерпілому роз`яснені на українській мові. Вважав, що права потерпілого, у даному випадку, не були порушені, адже слідчий особисто здійснив переклад прав та обов`язків ОСОБА_5 на російську мову в усній формі. Крім того, вказав, що потерпілий ОСОБА_5 відмовився від ознайомлення з матеріалами досудового розслідування. За наведених підстав заперечував проти доводів захисника Грицая В.О. щодо повернення обвинувального акту прокурору, вважаючи їх необґрунтованими.

Захисник Мерешко М.Л. та обвинувачений ОСОБА_1 підтримали позицію прокурора та просили призначити судовий розгляд за наданим суду обвинувальним актом.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_2 – адвокат Грицай В.О. не погодився із позицією прокурора та вважав за доцільне повернути обвинувальний акт прокурору з підстав його невідповідності вимогам КПК України. В обґрунтування своїх доводів зазначив, що в обвинувальному акті не вірно вказані номер його свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та дата його видачі, не вірно зазначено місце проживання обвинуваченого ОСОБА_1 , адже у судовому засіданні з`ясовано, що останній мешкає у квартирі АДРЕСА_4 , а також в обвинувальному акті відсутня печатка прокуратури. Окрім цього, вважав, що під час досудового розслідування даного кримінального провадження були грубо порушені права потерпілого ОСОБА_5 , якому не залучено до участі у цьому провадженні перекладача для здійснення перекладу, оскільки потерпілий є громадянином Сирії і не розуміє мову, якою здійснюється провадження. При цьому, посилався на те, що наведені ним обставини підтвердив особисто і потерпілий ОСОБА_5 у підготовчому судовому засіданні 04 березня 2020 року.

Обвинувачений ОСОБА_2 підтримав позицію свого захисника у повному обсязі.

Вислухавши доводи захисника Грицая В.О., думку його підзахисного ОСОБА_2 , заперечення прокурора Будака О.С, думку захисника Мерешка М.Л. та обвинуваченого ОСОБА_1 , дослідивши обвинувальний акт та доданий до нього реєстр матеріалів досудового розслідування, зіставивши їх з вимогами кримінального процесуального закону, суд приходить до висновку про неможливість призначення судового розгляду за наданим суду обвинувальним актом, з підстав його невідповідності вимогам ст. 291 КПК України, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України.

Частиною 6 ст. 9 КПК України передбачено, що у випадках, коли положення цього кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статі 7 цього Кодексу.

До загальних засад кримінального провадження згідно ст. 7 КПК України віднесено законність, яка встановлює обов`язок слідчого, прокурора та суду неухильно додержуватись вимог Конституції України, КПК України, інших актів законодавства.

Виходячи з тлумачення кримінального процесуального закону, положення п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України поширюються не лише на випадки, коли обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, а й на випадки, коли обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування не відповідають вимогам Кримінального процесуального Кодексу України.

Така позиція, що повернення обвинувального акту має здійснюватися не лише в разі невідповідності його вимогам ст. 291 КПК України, а й в інших випадках, передбачених КПК України, узгоджується і з висновком у постанові Верховного Суду України № 5-11кс15 від 25 травня 2015 року.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я та по-батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди тощо.

Частиною 2 статті 55 КПК України передбачено, що права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

Статтею 56 КПК України передбачені права потерпілого, у тому числі, бути повідомленим про свої права та обов`язки, передбачені цим кодексом, давати пояснення, показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, безоплатно за рахунок держави користуватися послугами перекладача, у разі, якщо він не володіє державною мовою чи мовою, якою ведеться кримінальне провадження, знайомитися з матеріалами, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, в порядку, передбаченому цим Кодексом, у тому числі після відкриття матеріалів згідно зі статтею 290 цього Кодексу.

Як вбачається з обвинувального акту, одним з потерпілих у даному кримінальному провадженні є ОСОБА_5 , який народився у Сирії і є громадянином цієї держави.

Водночас, під час підготовчого провадження встановлено, що потерпілий ОСОБА_5 проживає у м. АДРЕСА_2 , де проходить навчання в учбовому закладі на російській мові, і не володіє мовою, якою здійснюється провадження.

Такі обставини потерпілий ОСОБА_5 особисто підтвердив у підготовчому судовому засіданні 04 березня 2020 року, зазначивши, що його рідною мовою є арабська, а також він розуміє російську мову, оскільки навчання, яке він проходить в учбовому закладі, здійснюється російською мовою.

При цьому, потерпілий зазначив, що не володіє українською мовою і взагалі її не розуміє, попри це, під час досудового розслідування перекладач для здійснення перекладу на його рідну мову - арабську або мову, якою він володіє – російську, слідчим не залучався, з матеріалами кримінального провадження, які складені на українській мові, він ознайомитися не міг.

Отже, ураховуючи наведене, всупереч вимогам кримінального процесуального закону, органом досудового розслідування під час проведення досудового розслідування даного кримінального провадження, не був залучений до участі перекладач для здійснення перекладу потерпілому ОСОБА_9 на його рідну мову – арабську, або на мову, якою володіє останній – російську, чим грубо порушені права потерпілого, передбачені ст. 56 КПК України, зокрема, безоплатно за рахунок держави користуватися послугами перекладача та бути повідомленим про свої права та обов`язки, передбачені цим Кодексом рідною мовою, або мовою, якою він володіє, а також знайомитися з матеріалами досудового розслідування.

При цьому, посилання прокурора на те, що права потерпілого ОСОБА_10 під час досудового розслідування не були порушені, оскільки слідчий особисто здійснив потерпілому в усній формі переклад його прав та обов`язків на російську мову не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону і є такими, що не заслуговують на увагу, адже, слідчий не має процесуального права переймати на себе функції перекладача і відповідно до положень ст. 40 КПК України не наділений повноваженнями здійснювати переклад прав та обов`язків потерпілого та взагалі будь-яких матеріалів кримінального провадження.

Окрім того, твердження прокурора, що потерпілий ОСОБА_11 відмовився від ознайомлення із матеріалами кримінального провадження, хоча був повідомлений про завершення досудового розслідування та в порядку ст. 290 КПК України йому наданий доступ до цих матеріалів, є необґрунтованими, адже, як у розумінні прокурора, особа, яка не володіє мовою, якою ведеться провадження, і якій не залучений перекладач для здійснення перекладу матеріалів кримінального провадження, складених на державній мові, яку потерпілий взагалі не розуміє, може виявити бажання та мати змогу знайомитися із такими матеріалами, а отже, суд відкидає такі доводи прокурора.

Про допущені органом досудового розслідування суттєві порушення вимог кримінального процесуального закону та прав потерпілого ОСОБА_10 свідчить наданий до обвинувального акту реєстр матеріалів досудового розслідування, у якому відсутнє таке процесуальне рішення, як залучення до участі у даному кримінальному провадженні перекладача.

З урахуванням наведеного, суд позбавлений можливості призначити судовий розгляд за наданим суду обвинувальним актом, оскільки наведені порушення закону не можуть бути усунені під час судового розгляду, а суттєво порушені права потерпілого ОСОБА_10 під час досудового розслідування, не можуть бути поновлені судом.

При цьому, суд не може прийняти до уваги доводи захисника Грицая В.О. про відсутність скріплення підпису прокурора в обвинувальному акті печаткою, оскільки відсутність печатки не є підставою для повернення обвинувального акту прокурору, так як її обов`язковість не передбачена вимогами КПК України.

Так, у частині 3 статті 291 КПК України містяться вимоги щодо посвідчення обвинувального акту виключно шляхом підписання слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно. При цьому, жодних додаткових вимог щодо посвідчення обвинувального акту у ст. 291 КПК України не зазначено.

Суд також не бере до уваги і доводи захисника Грицая В.О. стосовно не вірно вказаних в обвинувальному акті номеру його свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та дати його видачі, місця проживання обвинуваченого ОСОБА_1 , що, на переконання захисника, є підставою для повернення обвинувального акту прокурору, оскільки вважає їх такими, що не заслуговують на увагу, так як наведені захисником обставини не тягнуть за собою грубого порушення вимог кримінального процесуального закону і не є підставою для повернення обвинувального акту прокурору.

З урахуванням наведеного, суд позбавлений можливості призначити судовий розгляд за наданим обвинувальним актом, оскільки наведені порушення закону не можуть бути усунені під час судового розгляду, а суттєво порушені права потерпілого під час досудового розслідування не можуть бути поновлені судом, а тому обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 03 січня 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020040650000024 за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України підлягає поверненню прокурору Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 Будаку О.С., з підстав його невідповідності вимогам Кримінального процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 40, 55, 56, 109-110, 177, 178, 183, 194, 199, 200, 201, 291, 314, 315, 369-372 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора Будака О.С. про продовження обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою – задовольнити.

Застосований під час досудового розслідування запобіжний захід відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вигляді тримання під вартою продовжити на строк 60 днів до 20 червня 2020 року.

Встановити, що датою закінчення дії цієї ухвали щодо тримання обвинуваченого ОСОБА_2 під вартою, є 20 червня 2020 року.

У задоволенні клопотання прокурора Будака О.С. про зміну обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт – відмовити.

У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт – відмовити.

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 03 січня 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020040650000024 за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України повернути прокурору Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 Дніпропетровської області Будаку О.С., з підстав його невідповідності вимогам Кримінального процесуального кодексу України.

Ухвала щодо продовження запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала суду в частині продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та в частині повернення обвинувального акту прокурору може бути оскаржена в порядку ст. 395 КПК України.

Апеляційну скаргу на ухвалу суду в частині продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та в частині повернення обвинувального акту прокурору може бути подано до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська протягом семи днів з дня її проголошення.

В іншій частині ухвала суду оскарженню не підлягає.

Визначити час проголошення повного тексту ухвали - о 16 годині 00 хвилин 27 квітня 2020 року.

Головуючий - суддя І.Г. Ополинська