Ухвала суду № 88943418, 27.04.2020, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/2445/20

Провадження № 2/202/1314/2020

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

УХВАЛА

27 квітня 2020 року м. Дніпро

Суддя Індустріального районного суду м. Дніпропетровська Бєсєда Г.В., розглянувши матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Індустріального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Центрально-східного межрегіонального управління юстиції (м. Дніпро) про визнання неправомірними дій державного виконавця,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку позовного провадження з позовною заявою до Індустріального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Центрально-східного межрегіонального управління юстиції (м. Дніпро) про визнання неправомірними дій державного виконавця.

У відкритті провадження у справі необхідно відмовити з огляду на наступне:

Статтею 55 Конституції України, положення якої є нормами прямої дії, гарантоване право особи на доступ до правосуддя.

Відповідно до наведеної статті Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав та свобод.

Згідно з частинами 1, 3 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Так, згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини процедурні гарантії, закріплені в ст. 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства»).

Поряд із цим, Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з п. 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України до основних засад (принципів) цивільного судочинства віднесено, зокрема, неприпустимість зловживання процесуальними правами.

В свою чергу ст. 44 ЦПК України встановлює, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Залежно від конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання позову за відсутності предмета спору (п. 3 ч. 2 ст. 44 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з правовими позиціями, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 12 грудня 2018 року у справі №501/463/15, від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а, «поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду».

Зазначена правова позиція може бути повною мірою застосована і до спорів, що підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем ОСОБА_1 заявлено позовні вимоги до Індустріального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Центрально-східного межрегіонального управління юстиції (м. Дніпро).

При цьому предметом позову є визнання неправомірними дій державного виконавця.

Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі за таким позовом, суд враховує, що розділом VII ЦПК України визначені процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), які суд вирішує на стадії виконання судових рішень, зокрема, ухвалених у порядку позовного провадження.

Зокрема, статтею 447 ЦПК України, визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Аналіз наведених норм свідчить, що сторони виконавчого провадження мають право порушувати питання щодо рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, в порядку розділу VII ЦПК України, тобто шляхом подання відповідної скарги на стадії виконання судового рішення, а не шляхом звернення до суду з окремим позовом, оскільки законодавцем визначено конкретний процесуальний порядок вирішення цього питання.

В даному випадку з тексту позовної заяви вбачається, що між сторонами відсутній цивільно-правовий спір, такий спір вже вирішено рішенням суду, а заявлений позов стосується вирішення питань, які підлягають вирішенню на стадії виконання судового рішення.

Отже позивач, звернувшись у порядку позовного провадження з позовом про визнання неправомірними дій державного виконавця, обрав неефективний спосіб захисту за наявності альтернативного ефективного способу захисту, прямо визначеного законом, а саме статтею 447 ЦПК України.

Виходячи з наведеного, такий позов не підлягає розгляду судом, а тому у відкритті провадження у справі слід відмовити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.

В даному випадку ОСОБА_1 як боржник у виконавчому провадженні вправі звернутися до суду зі скаргою про визнання неправомірними дій державного виконаця, в порядку, визначеному розділом VII ЦПК України.

Керуючись ст. 186 ЦПК України, суддя, -

П О С Т А Н О В И В:

У відкритті провадженні у справі за позовом ОСОБА_1 до Індустріального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Центрально-східного межрегіонального управління юстиції (м. Дніпро) про визнання неправомірними дій державного виконавця –відмовити.

Роз`яснити ОСОБА_1 право звернутися до суду з заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, в порядку, визначеному розділом VII ЦПК України.

Роз`яснити, що згідно з п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі відмови у відкритті провадження у справі сплачена при зверненні до суду сума судового збору повертається за ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Ухвала суду набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків, або після перегляду ухвали в апеляційному порядку, якщо її не скасовано.

Роз`яснити, що відповідно до п. 3 розділ ХІІ Прикінцевих положень ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 354 ЦПК України продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя Г.В. Бєсєда