Рішення № 88940075, 14.04.2020, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/3359/20 Провадження № 2/522/3958/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

14 квітня 2020 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі :

головуючого - судді Науменко А.В.,

за участю секретаря - Звонецької І.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Квартиро-експлуатаційного відділу м. Одеси Міністерства оборони України про визнання протиправним певної дії та приведення у первинний стан,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Квартиро-експлуатаційного відділу м. Одеси Міністерства оборони України про визнання протиправним певної дії та приведення у первинний стан.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилалась на те, що 31.10.2019 року, як відомо з засобів масової інформації, представники відповідача разом з представниками громадських організацій, керуючись документами, які видав відповідач, провели знесення з будівлі Одеського ОВК за адресою: місто Одеса, ріг вулиць вулиця Піроговська, 6/ Канатна, 87 барельєф Маршалу Радянського Союзу Георгія Жукова , мотивувавши це виконанням Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». В підтвердження цього, Відповідач надав керівнику громадської організації лист від 02.10.2019 року №4252, в якому не заперечував щодо демонтажу. Позивач посилається на те, що пам`ятний знак Г.К. Жукову на західному фасаді адміністративної кутової будівлі (поштова адреса: вул. Канатна, 87), розташованої на розі вулиць Пироговської та Канатної, був встановлений у 1985 році. Відповідно до рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 30.01.2014р. № 29 «Про результати проведеної інвентаризації меморіальних та пам`ятних дощок, розташованих у м. Одесі, та заходи щодо забезпечення передачі їх на баланс балансоутримувачам будинків, на фасадах яких вони встановлені», на підставі розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 11.11.2014 № 700 «Про передачу меморіальних та пам`ятник дощок, розташованих у Приморському районі м. Одеси, на обслуговування балансоутримувачам будівель, на фасадах яких вони встановленні», меморіальна дошка (пам`ятний знак) маршалу Радянського Союзу, 4-разовому Герою Радянського Союзу Жукову Г.К. передана на обслуговування Приморському військовому комісаріату (вул . Канатна, 87 ).

Позивач вважає, що відповідач своєю бездіяльністю та службовою халатністю допустив внесення змін в архітектурний ансамбль пам`ятки архітектури, а саме демонтування меморіальної дошки Г .К . Жукову , яка знаходилася на пам`ятці архітектури, чим суттєво погіршив її стан. Також позивач вважає, що вказані роботи були проведені без відповідної документації та погоджень, а саме повинен був оформити та погодити науково-проектну документацію та отримати дозвіл на проведення робіт. Більше того, візуально, очевидно, що вказаний демонтаж суттєво шкодить зовнішньому виду будівлі, що спричиняє почуття огиди та дискомфорт при погляді на місце демонтажу.

Посилаючись на викладене, просить суд визнати протиправними дії та бездіяльність КЕВ м. Одеси щодо знесення барельєфу на пам`ятці архітектури за адресою: м. Одеси, Піроговська, 6 та зобов`язати КЕВ м. Одеси привести фасад будинку Одеського ОВК до первинного стану згідно із паспортом фасаду за адресою: місто Одеса, вул. Піроговська, 6/ Канатна, 87 .

Розгляд справи призначений на 03.04.2020 року. За клопотанням відповідача щодо продовження строку на пред`явлення Відзиву, розгляд справи був відкладений на 14.04.2020 року. Справа розглянута в спрощеному провадженні без виклику сторін. Від представника відповідача до суду надійшов Відзив на позовну заяву від 10.04.2020 року.

02.04.2020 року до суду надійшло клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи Українського Інституту Національної пам`яті, та 08.04.2020 року до суду надійшло клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи Громадської організації «Національний Спротив». Розглянувши вказані клопотання під час розгляду справи по суті 14.04.2020 року, суд виходячи з предмету спору та доказування відмовляє в їх задоволенні, тому як не вбачає що рішення по справі може вплинути на їх права або обов`язки щодо позивача чи відповідача по справі. ( ст. 53 ЦПК України).

Дослідивши матеріали справи, позовну заяву з наданими письмовими доказами, відзив з письмовими доказами, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлене, що 31.10.2019 року, представники відповідача за участю представників громадських організацій, провели демонтаж з будівлі Одеського ОВК за адресою: місто Одеса, ріг вулиць вулиця Піроговська, 6 / Канатна, 87 пам`ятного знаку - барельєф Маршалу Радянського Союзу Георгія Жукова. Вказана обставина визнана відповідачем у Відзиві, тому не підлягає додатковому доказуванню.

Суд звертає увагу, що у позові у розділі «Порушення прав позивача» позивач вказав, що знищення пам`ятки архітектури порушує права необмеженого кола мешканців м. Одеси, та необмеженого кола туристів. Далі в цьому розділі зазначене, що дії відповідача позбавляють «Позивачів» власної історії.

Також суд вказує, що позивач надав до справи у якості доказу Припис № 01-12\91 складений Департаментом культури та охорони об`єктів культурної спадщини від 31.10.2019 року відносно дій відповідача по демонтажу вказаної меморіальної дошки. Таким чином, органом уповноваженим на здійснення державного контролю здійснюються відповідні дії в межах повноважень в сфері охорони культурної спадщини.

Згідно ч. 4. та 6 Ст. 6 Закону України « Про охорону культурної спадщини» Орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним органам виконавчої влади та центральним органам виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини в межах, передбачених законом. Рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов`язковими для виконання юридичними і фізичними особами.

Відповідно ст. 8 вказаного Закону органи охорони культурної спадщини можуть залучати до роботи за їхньою згодою досвідчених фахівців у сфері охорони культурної спадщини, а також громадян на правах громадських інспекторів для спостереження за станом зберігання та використання пам`яток, їхніх територій і зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць.

Згідно ст. 11 Закону Підприємства усіх форм власності, заклади науки, освіти та культури, громадські організації, громадяни сприяють органам охорони культурної спадщини в роботі з охорони культурної спадщини, можуть встановлювати шефство над об`єктами культурної спадщини з метою забезпечення їх збереження, сприяють державі у здійсненні заходів з охорони об`єктів культурної спадщини і поширенні знань про них, беруть участь у популяризації культурної спадщини серед населення, сприяють її вивченню дітьми та молоддю, залучають громадян до її охорони.

З матеріалів справи не вбачається, що позивач відповідно до вказаних положень Закону був на будь-яких підставах офіційно залучений до участі у сприянні держаному органу в охороні культурної спадщини. Таким чином суд встановлює, що позов ОСОБА_1. не обґрунтований з підстав порушення його прав передбачених Законом, в межах участі його як громадянина у сприянні охорони культурної спадщини.

Оцінюючи доводи позивача, щодо його порушеного права та ще не обмеженої кількості осіб суд керувався правовою позицію постанови Верховного Суду від 20 лютого 2019 року по справі №522/3665/17, де на думку суду узагальнена і найбільш вичерпне викладена усталена правова позиція Верховного Суду.

В контексті завдань в даному випадку цивільного судочинства (ст. 2 ЦПК України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для відкриття провадження у справі недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу.

Отож, у справі, що розглядається, слід з`ясувати, чи має позивач ОСОБА_1 матеріально-правову зацікавленість по справі виходячи з предмету спору та доказування.

Суд звертає увагу, що позивач не обґрунтував звернення за захистом будь-якого конкретного права в сфері охорони культурної спадщини виходячи з положень ст. ст. 8 та 11 вказаного Закону. У зв`язку з чим, суд встановлює, що позивач звернувся до суду виходячи з наявного у нього та необмеженого кола осіб інтересу, пов`язаного із бажанням бачити навколо культурну спадщину. На підставі зазначеного інтересу позивач звернувся до суду з вимогою поновити пам`ятний знак - барельєф на будинку.

За своїм смисловим навантаженням термін «законний інтерес» є тотожним «охоронюваному законом інтересу», оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.

Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який:

а) виходить за межі змісту суб`єктивного права;

б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;

в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;

г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;

д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;

є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Розмежовуючи суб`єктивне право, і пов`язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом".

Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість.

Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

Зі змісту наведених правових норм випливає, що судовому захисту підлягає законний інтерес, який має такі ознаки:

(а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;

(б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;

(в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;

(г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»);

(д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є:

(а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права;

(б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України;

(в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу

(г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності);

(д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

Як вказує Верховний Суд, у разі встановлення обставин, що свідчать про очевидну відсутність законного інтересу (матеріально-правової заінтересованості), суд не має юрисдикції для розгляду справи і відмовляє у відкритті провадження.

Якщо ж очевидних ознак відсутності матеріально-правової зацікавленості на стадії відкриття провадження не встановлено, суд, за наявності інших законних передумов, відкриває провадження. Якщо очевидні ознаки відсутності матеріально-правової зацікавленості виявлені після відкриття провадження, суд має право закрити провадження.

Оскільки йдеться про обмеження доступу до судочинства, очевидність відсутності у позивача законного інтересу повинна бути поза межами обґрунтованого сумніву. Якщо такий сумнів є, він повинен тлумачитися на користь позивача, а отже у цьому випадку суд повинен розглянути справу по суті. Це питання повинно вирішуватися, насамперед, судом першої інстанції, який має широку дискрецію.

Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду:

а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або

б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або

в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або

г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.

З наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку відповідачів.

При з`ясуванні статусу позивача як «потерпілого», Суд керується практикою, напрацьованою Європейським судом з прав людини. Поняття «потерпілий» має автономне значення (не залежить від національного законодавства) і має значення лише для цілей застосування Конвенції. Водночас, підходи ЄСПЛ мають важливе методологічне значення для розвитку практики національних судів.

Відповідно до статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає: a) що ця заява несумісна з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необґрунтована або є зловживанням правом на подання заяви; або b) що заявник не зазнав суттєвої шкоди, якщо тільки повага до прав людини, гарантованих Конвенцією і протоколами до неї, не вимагає розгляду заяви по суті, а також за умови, що на цій підставі не може бути відхилена жодна справа, яку національний суд не розглянув належним чином.

Таким чином, право особи на звернення до ЄСПЛ пов`язане з наявністю у неї статусу жертви (потерпілого). Слово «жертва» в контексті статті 34 Конвенції означає особу або осіб, яких прямо або опосередковано торкнулося стверджуване порушення. Отже, стаття 34 стосується не тільки безпосередньої жертви або жертви стверджуваного порушення, але також непрямих жертв, яким порушення заподіяло б шкоду або які б мали дійсну і особисту зацікавленість в тому, щоб воно припинилося (Валліанатос та інші проти Греції [ВП], №№ 29381/09 та 32684/09, п. 47, від 7 листопада 2011) Щоб мати можливість подати скаргу відповідно до статті 34, заявник повинен бути здатним довести, що оскаржуваний захід «зачіпає його безпосередньо» (Тенасє проти Молдови [ВП], № 7/08, п. 104, від 27 квітня 2010, Берден проти Сполученого Королівства [ВП], №. 13378/05, п. 33, від 29 квітня 2008) Щодо скарг, які стосуються компаній, Суд вважає, що фізична особа не може скаржитися на порушення своїх прав під час судового розгляду, стороною якого він або вона не є, навіть якщо він або вона був акціонером і (або) директором компанії, яка є стороною судового розгляду. Незважаючи на те, що в певних обставинах єдиний власник компанії може вимагати визнання його / її «жертвою» в значенні статті 34 Конвенції у випадках, коли щодо його або її компанії були вжиті оспорювані заходи, в інших випадках ігнорування правоздатності компанії може бути виправдано тільки у виняткових обставинах, зокрема, коли явно встановлено, що компанія не має можливості звернутися до Суду через органи, засновані на підставі її статуту, або (в разі ліквідації) через своїх арбітражних керуючих (Centro Europa 7 S.r.l. та Ді Стефано проти Італії [ВП], № 38433/09, п. 92, від 7 червня 2012). Стаття 34 Конвенції не дозволяє скаржитися абстрактно на порушення Конвенції (Центр правових ресурсів імені Валентин Кампеану проти Румунії, № 47848/08, п. 101, від 7 липня 2014).Суд також визнав, що заявник може вимагати статус жертви порушення Конвенції, якщо він чи вона знаходяться під дією (охоплені) законодавства, яке дозволяє вживати таємні заходи спостереження, а також, якщо відсутні засоби правового захисту ( Роман Захаров проти Росії [ВП], № 47143/06, пп. 173-178, від 4 грудня 2015). Проте для того, щоб мати можливість претендувати на статус жертви в такій ситуації, заявник повинен надати обґрунтовані і переконливі докази вірогідності того, що порушення, що впливає на нього або неї особисто, буде мати місце; одних підозр або припущень недостатньо (Сенатор Лайнс GmbH проти Австрії, Бельгії, Данії, Фінляндії, Франції, Греції, Ірландії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Португалії, Іспанії, Швеції та Великої Британії [ВП] (ухв.), №56672/00, від 10 березня 2004). Заявник не може вважатися жертвою, якщо він сам особисто частково винен в стверджуваному порушенні ( Паша та Еркан Ероль проти Туреччини, № 51358/99, від 12 грудня 2006). Суд також підкреслює, що Конвенція не передбачає подання actio popularis з метою тлумачення прав, які вона містить, або дозволу фізичним особам оскаржити положення внутрішньодержавного права тільки тому, що вони вважають, не перебуваючи під прямим впливом такого положення, що воно може суперечити Конвенції (Аксу проти Туреччини [ВП], №№ 4149/04 та 41029/04, п. 50, від 15 грудня 2012, Берден проти Сполученого Королівства [ВП], №. 13378/05, п. 33, від 29 квітня 2008). Однак особа може заявляти, що закон, навіть не застосовуючись до неї особисто, порушує її права в силу необхідності коригувати свою поведінку під страхом кримінального переслідування або в силу приналежності до категорії осіб, які ризикують безпосередньо випробувати на собі дію законодавства (Тенасє проти Молдови [ВП], № 7/08, п. 344, від 27 квітня 2010, Мішо проти Франції [ВП], № 12323/12, пп. 51-52, від 6 грудня 2012, Сердіч та Фінчі проти Боснії та Герцеговини [ВП], №№ 27996/ 06 та 34836/06), п. 28, від 22 грудня 2009).

З наведеного випливають такі ознаки «потерпілого» від порушення законного інтересу:

(а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов;

(б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності;

(в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);

(г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.

Зазначені критерії не мають застосовуватись механічно та негнучким способом. Суд повинен захищати усе розмаїття законних інтересів особи, а тому у кожній конкретній справі дослідження інтересу особи через призму наведених критеріїв буде слугувати гарантією захисту таких інтересів.

Виходячи з наведеного, доводи позивача щодо порушення його прав та інтересів є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу оскаржуваних рішень на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивача. Це свідчить про відсутність предмету захисту у суді, адже позивачем не визначено права, свободи чи інтересу, які мають бути захищені (поновлені) у судовому порядку, що фактично вказує на безпредметність заявленого позову.

Безпосередньо позивач не є потерпілим від оскаржуваних дій, оскільки вони не спричинили будь-якого негативного впливу саме на позивача і він не зазнав жодної реальної шкоди. Зазначені обставини свідчать про відсутність у позивача матеріально-правової заінтересованості і що було встановлене лише під час судового розгляду справи. Встановлення відсутності матеріально-правової заінтересованості позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову в повному обсязі.

При цьому суд звертає увагу на відсутність підстав посилання позивача на звернення до суду за захистом необмеженого кола осіб ( одеситів та туристів), тому як у позивача не має на це повноважень. Також, суд вказує, що вимоги позивача у позові за своїм змістом є підміною функціональних обов`язків відповідного держаного органу по охороні культурної спадщини, але свою чергу дії ( чи бездіяльність) цього органу позивачем не оскаржені.

Крім того суд встановлює, що відповідно до розпорядження №305/А-2016 від 21.05.2016 року Одеської обласної державної адміністрації «Про демонтаж пам`ятників і пам`ятних знаків комуністичного тоталітарного режиму» із змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації від 24 липня 2019 року N 892/А-2019 вирішено:

1. Демонтувати пам`ятники і пам`ятні знаки на території населених пунктів Одеської області відповідно до переліку (додається).

2. Рекомендувати сільським, селищним, міським радам, балансоутримувачам пам`ятників та пам`ятних знаків, зазначених у переліку, провести відповідні роботи, пов`язані з демонтажем таких пам`ятників та пам`ятних знаків, з урахуванням вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Дане розпорядження є опублікованим та знаходиться у публічному доступі.

Законом України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» від 09.04.2015 року, з метою недопущення повторення злочинів комуністичного режиму, відновлення історичної та соціальної справедливості, усунення загрози незалежності, суверенітету, територіальній цілісності та національній безпеці України визначені правові основи заборони пропаганди символіки та встановлений порядок ліквідації символів комуністичного тоталітарного режиму.

Символіка комуністичного тоталітарного режиму включає зображення, пам`ятники, пам`ятні знаки, написи, присвячені особам, які обіймали керівні посади в комуністичній партії, керівні посади у вищих органах влади та управління СРСР.

Рішенням Конституційного Суду №9-р/2019 від 16.07.2019 року Закон визнано таким, що відповідає Конституції України.

Відповідно до роз`яснень Центрального органу виконавчої влади. Українського Інституту Національної Пам`яті, відповідно до підпунктів «Г». «Д» п.4 ч.1 статті 1 вказаного Закону, пам`ятники, пам`ятні знаки, встановлені на честь Жукова Г.К. , особи, яка причетна до встановлення радянської влади збройним шляхом, обіймала керівні посади в комуністичній партії та у вищих органах влади та управління СРСР, підлягають демонтажу.

За змістом Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» не вбачається виключень для пам`ятників комуністичного тоталітарного режиму, що віднесені до пам`ятників культурної спадщини.

Зазначений Закон є спеціальним щодо демонтажу пам`ятників комуністичному тоталітарному режиму.

Закон України «Про охорону культурної спадщини» регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про охорону культурної спадщини» консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам`яток місцевого значення здійснюються за наявності письмового дозволу органу обласних державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, на підставі погодженої з ними науково-проектної документації.

Розробленню проектів консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту, пристосування пам`яток передує проведення необхідних науково-дослідних робіт, у тому числі археологічних і геологічних.

Як вбачається з розпорядження №305/А-2016 від 21.05.2016 року Одеської обласної державної адміністрації «Про демонтаж пам`ятників і пам`ятних знаків комуністичного тоталітарного режиму» є в розумінні Закону України «Про охорону культурної спадщини» є прийнятим рішенням органу обласної державної адміністрації відповідно до його компетенції про обов`язковий демонтаж та відповідним дорученням на проведення демонтажних робіт пам`ятників та пам`ятних знаків відповідно до переліку.

Наведене розпорядження підписано головою обласної державної адміністрації після проходження процедури погодження у Департаменті культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини та опубліковано в газеті «Одеські вісті» і являється публічним нормативно-правовим актом.

Отже, при проведенні демонтажних робіт не потребується окремого дозволу управління охорони об`єктів культурної спадщини.

В той же час. Законом України «Про охорону культурної спадщини» також не передбачено розробку науково-проектної документації на демонтажні роботи пам`ятного знаку з фасаду будинку - пам`ятки архітектури місцевого значення.

Суд погоджується з позицією відповідача, що терміни «консервація», «реставрація», «реабілітація», «музеєфікація», «ремонт», «пристосування» пам`яток місцевого значення не співвідносяться з терміном «демонтаж».

Відповідно до статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень органів охорони культурної спадщини обласних державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить:

- забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження;

- виконання функції замовника, укладення з цією метою контрактів на виявлення, дослідження, консервацію, реставрацію, реабілітацію, музеєфікацію, ремонт, пристосування об`єктів культурної спадщини та інші заходи щодо охорони культурної спадщини;

- забезпечення виготовлення, складання і передачі центральному органові виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини наукової документації з описами та фіксацією об`єктів культурної спадщини, а в разі отримання дозволу на їх переміщення (перенесення) - демонтаж із них елементів, які становлять культурну цінність, з метою збереження;

- видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток місцевого значення, припинення робіт па пам`ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхиленням від них.

Консервація - сукупність науково обґрунтованих заходів, які дозволяють захистити об`єкти культурної спадщини від подальших руйнувань і забезпечують збереження їхньої автентичності з мінімальним втручанням у їхній існуючий вигляд.

Пристосування - сукупність науково-дослідних, проектних, вишукувальних і виробничих робіт щодо створення умов для сучасного використання об`єкта культурної спадщини без зміни притаманних йому властивостей, які є предметом хорони об`єкта культурної спадщини, в тому числі реставрація елементів, які становлять історико-культурну цінність.

Реабілітація - сукупність науково обґрунтованих заходів щодо відновлення культурних та функціональних властивостей об`єктів культурної спадщини.

Ремонт - сукупність проектних, вишукувальних і виробничих робіт, спрямованих на покращення технічного стану та підтримання в експлуатаційному стані об`єкта культурної спадщини без зміни властивостей, які є предметом охорони об`єкта культурної спадщини.

Реставрація - сукупність науково обґрунтованих заходів щодо укріплення консервації) фізичного стану, розкриття найбільш характерних ознак, відновлення втрачених або пошкоджених елементів об`єктів культурної спадщини із забезпеченням збереження їхньої автентичності.

Зміна об`єкта культурної спадщини - дії, що призводять чи можуть призвести до кісткового або повного зникнення предмета охорони об`єкта культурної спадщини.

В той же час «демонтаж» - розбирання або зняття машин, пристроїв або споруд: розбирання на окремі частини машин, апаратів, споруд, обладнання і таке інше, а також зняття їх з фундаменту.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що для демонтажних робіт на об`єкті культурної спадщини місцевого значення щодо знаку (меморіальної дошки), який не являється частиною об`єкта культурної спадщини, або відокремленим об`єктом культурної спадщини, не передбачене розробки науково-проектної документації.

В свою чергу, забезпечення в установленому законодавством порядку виготовлення, встановлення та утримання охоронних дошок, охоронних знаків, інших інформаційних написів, позначок на пам`ятках або в межах їх територій відноситься до повноважень органів охорони культурної спадщини обласних державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, з чого вбачається, що науково-проектна документація повинна була бути розроблена саме при роботах по встановленню відповідних знаків і дошок з метою відповідного зберігання від руйнування місця їх розташування на об`єкті культурної спадщини. Про це свідчить зміст положень Державних будівельних норм України ДБН А.2.2-14-2016, що встановлюють вимоги до складу та змісту науково-проектної документації виключно на реставрацію, консервацію, реабілітацію, музеєфікацію, ремонт (реставраційний) та пристосування пам`яток, а також на невідкладні консерваційні та протиаварійні роботи (збереження).

Національний класифікатор "Єдиний закупівельний словник" (ЄЗС) призначений для стандартизації опису в договорах (контрактах) предмета державних закупівель, забезпечування більшої прозорості процедур закупівель товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, створювання ефективного конкурентного середовища у сфері державних закупівель і установлює коди та назви продукції та послуг, що можуть бути предметом закупівель.

Коди ЄРУ відповідно Національного класифікатору:

- для демонтажних робіт 45111300-1;

- для відновлювальних робіт 45454100-5;

-реставраційних робіт 45453100-6;

-реконструкції 45454000-4;

-послуг з ремонту і технічного обслуговування будівельних конструкцій 50700000-2.

Зазначене свідчить разом із використанням терміну «демонтаж» в пункті 7 ч. 1 статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» про відсутність необхідності розробки науково-проектної документації на демонтажні роботи, відповідно до вимог Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістинного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» та отримання додаткового дозволу на проведення демонтажу за наявністю діючого розпорядження №305/А-2016 від 21.05.2016 року Одеської обласної державної адміністрації «Про демонтаж пам`ятників і пам`ятних знаків комуністичного тоталітарного режиму».

Також судом встановлено, що Положення про встановлення, утримання та демонтаж меморіальних дошок у м. Одесі, що затверджені рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №497 від 13.12.2012 року, не мають юридичної сили щодо об`єктів культурної спадщини, оскільки відповідно положень пункту 12 4.2 статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить виключно право забезпечення в установленому законодавством порядку виготовлення, встановлення та утримання охоронних дошок, охоронних знаків, інших інформаційних написів, позначок на пам`ятках або в межах їх територій (без встановлення порядку демонтажу).

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до відповіді начальника управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини №01-17/10 від 12.01.2017. щодо розгляду звернення начальника КЕВ м. Одеса №3505 від 27.12.2016 будівля за адресою м. Одеса, пров. Штабний. 1 не є об`єктом культурної спадщини, не включений до переліку пам`яток містобудування та архітектури, історії м. Одеса і не входить до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Згідно з «Історико- архітекгурним опорним планом, проектом зон охорони, визначення меж історичних ареалів м. Одеси», затвердженим наказом Міністерства культури і туризму України від 20.06.2008 №728/0/16-08, будівля по пров. Штабному, 1 , розташована в межах Центрального історичного ареалу м. Одеса.

Оцінивши надані докази у їх сукупності , надавши їм належну правову оцінку, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Квартиро-експлуатаційного відділу м. Одеси Міністерства оборони України про визнання протиправним певної дії та приведення фасаду будинку у первинний стан не доведені та таки, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268,272,273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Квартиро-експлуатаційного відділу м. Одеси Міністерства оборони України про визнання протиправним певної дії та приведення фасаду будинку у первинний стан - відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення виготовлений 24 квітня 2020 року.

Суддя А.В. Науменко

14.04.20