Рішення № 88931773, 27.04.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2020 року м. Чернігів Справа № 620/122/20

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - ГУ ПФУ в Чернігівській області, відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо зменшення розміру пенсії за рахунок виплати у 2018 році 50% та у 2019 році 75% суми підвищення пенсії, перерахованого та визначеного з 01.01.2018;

- зобов`язати відповідача провести виплачувати 100% суми підвищення пенсії позивачу, перерахованої згідно зі статтею 63 Закону України ''Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб'' у порядку і розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 '' Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб '' та постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», починаючи з 01.01.2018 з врахуванням проведених раніше виплат, здійснивши виплату невідкладно та однією сумою.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію за вислугу років. Після перерахунку пенсії на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» підвищення до пенсії йому виплачується поетапно, що на думку позивача, є порушенням Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ. Додатково позивач вказує, що обмеження виплати пенсії, нарахованої в порядку , передбаченого Законом, не може бути встановлено постановою Кабінету Міністрів України.

Ухвалою суду від 13.01.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 27.01.2020 провадження у справі зупинено до набрання законної сили рішенням Верховного Суду України у зразковій справі № 160/3586/19, № 240/6263/18.

Ухвалою суду від 14.04.2020 провадження у справі поновлено.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні, оскільки перерахунок пенсії здійснено за чинною на час перерахунку пенсії пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». Також звертає увагу суду, що позивачем пропущений строк звернення до суду, передбачений частинами першою та другою статті 122 КАС України, та заперечує проти позовних вимог позивача щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн, посилаючись на не співмірність витрат і відсутність детального опису виконаних робіт.

Щодо доводів відповідача про застосування шестимісячного строку звернення до суду, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Правовий припис "в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом" означає, що позов має подаватися лише в тих межах часу, який встановлений законом. Крім того, можливість захисту прав та інтересів залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом.

Тобто, чинне законодавство обмежує право особи на звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів певним строком. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, що розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Згідно з частиною другою наведеної статті для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд зазначає, що предметом спору у даній справі є визнання протиправними дій відповідача щодо зменшення розміру пенсії за рахунок виплати у 2018 році 50% та у 2019 році 75% суми підвищення пенсії, перерахованого та визначеного з 01.01.2018.

Зважаючи на те, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції), суд вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати частину першу статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України та при визначені права позивача на звернення до адміністративного суду керуватися строками, визначеними в Законі України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Основним Законом також встановлено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

Відповідно до статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб`єкта владних повноважень.

Оскільки позивач оскаржує дії органу Пенсійного фонду в частині невиплати пенсії у відповідному розмірі, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.

Також аналіз наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що не може застосовано шестимісячний строк звернення до адміністративного суду з вимогами, пов`язаними з виплатою пенсії як складової конституційного права на соціальний захист.

За таких обставин, суд зазначає, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення слід застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки це має наслідком неможливість реалізувати передбачене частиною другою статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час без обмеження будь-яким строком.

З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і у рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв`язку з положенням частини другої статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" суд дійшов висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, може бути подано без обмеження будь-яким строком.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі №646/6250/17 та від 19 червня 2018 року у справі №646/6250/17.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, вимагає дотримання норм, які регламентують строки подання скарг. У той же час, такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби правового захисту (рішення у справі "Мельник проти України" №23436/03).

У рішенні "Стагно проти Бельгії" Європейський Суд з прав людини дійшов до висновку, що при застосуванні законодавчого строку давності національні суди мають приймати до уваги конкретні обставини справи, таким чином, щоб обмеження на доступ до суду було пропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя (Stagno v. Belgium № 1062/07).

Отже, суд вважає помилковими доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом.

Суд зазначає, що дана справа відповідає ознакам типової справи, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 160/3586/19, а отже суд, відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді даної адміністративної справи враховує правові висновки, викладені у зазначеному рішенні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач є пенсіонером та перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закону № 2262-ХІІ).

Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку пенсії позивача, після проведення з 01 січня 2018 року перерахунку пенсії позивача згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» остання виплачується наступним чином: з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року щомісячно 50 % від підвищення 2080,83 грн; з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року щомісячно 75 % від підвищення 3121,25 грн, а з 01січня 2020 року 100% від підвищення 4161,66 грн. ( а.с. 10).

ГУ ПФУ в Чернігівській області листом від 05.12.2019 №16730/02-26 на звернення позивача повідомило, що з 01 січня 2018 року йому виплачено 50% від суми підвищення пенсії, з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року буде виплачуватися 75% від суми підвищення (а.с. 7).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням відповідача, позивач звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі по тексту - Закон №2262-ХІІ).

Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Відповідно до положень статті 10 Закону №2262-ХІІ, обов`язок нарахування та виплати пенсій покладено на органи Пенсійного фонду.

Позивач у позовній заяві вказував на застосування пенсійним органом поетапності виплат перерахованої пенсії, встановленої постановою Кабінету Міністрів України № 103.

З доводів та обґрунтувань позовної заяви слідує, що позивачу здійснено перерахунок пенсії з 01.01.2018 на підставі довідки, виданої уповноваженим структурним підрозділом, проте, підвищення до пенсії виплачується у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» № 103 від 21.02.018, тобто, не у 100% розмірі, а поетапно.

Як вже зазначалось вище, 24.02.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України № 103, якою встановлено порядок проведення перерахунку та виплати пенсії пенсіонерам органів внутрішніх справ.

Так, частиною третьою статті 52 Закону № 2262-ХІІ, передбачено, що виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія.

Цією нормою не передбачено можливість сплати пенсії частинами в майбутньому та із застереженнями про наявність фінансування, як це передбачено постановою № 103, а тому, на підставі частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує норму Закону № 2262-ХІІ, який має вищу юридичну силу, аніж постанова Кабінету Міністрів України № 103.

Пунктом 2 постанови № 103 визначено, що виплати перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій проводити з 01.01.2018 року у таких розмірах: з 01.01.2018 року - 50 відсотків; з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року - 75 відсотків; з 01.01.2020 року - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року.

Постановою № 103 визначено, що виплата сум підвищення перерахованої пенсії, які мали бути перераховані та виплачені фактично зменшена (виплата 50 та 75 відсотків) та розстрочена на значний термін (протягом 2018-2020 років), що порушує право позивача на отримання усієї суми підвищеної пенсії, яка повинна була бути розрахована та виплачена відповідачем на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, та внесення змін до постанови Кабінету міністрів України від 17.07.1992 № 393».

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 року у справі № 826/3858/18, яка набрала законної сили на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019 року, визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 Постанови №103 та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військ служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 року № 45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

У зв`язку із скасуванням пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року у справі № 2826/3858/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року, обмеження щодо часткової виплати суми підвищення до пенсії скасовано.

Отже, з 05 березня 2019 року, пенсія позивачу підлягає виплаті у розмірі 100 відсотків суми підвищення пенсії.

Як вбачається зі змісту пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України № 103, нею врегульовані строки виплати пенсій, а не порядок проведення перерахунку.

У зв`язку з чим, питання строків виплати доплат до пенсії за результатами проведеного перерахунку, тобто, частини пенсії особи, а також розмірів такої доплати не охоплюються поняттям «порядок проведення перерахунку пенсії».

Слід також врахувати правову позицію Верховного Суду, висловлену у зразковій справі № 160/3586/19 у рішенні від 06 серпня 2019 року. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишено без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 серпня 2019 року залишено без змін.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій відповідача в частині зменшення розміру пенсії позивачу на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяких інших осіб» № 103 від 21.02.2018 та зобов`язання відповідача перерахувати та виплачувати позивачу пенсію у розмірі, який обчислено з урахуванням 100% суми підвищення до пенсії, починаючи саме з 05 березня 2019 року.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити йому виплату пенсії загальною сумою з 01.01.2018.

Системний аналіз наведених правових норм дозволяє стверджувати, що підставою для Постановою № 103 КМУ змінив механізм реалізації прав відповідної категорії осіб, передбачивши перерахунок пенсії військовослужбовців та деяких інших осіб з урахуванням трьох складових оновленого грошового забезпечення, визначеного станом на 01.03.2018: окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років, з поетапною виплатою підвищення(50%, 75% та 100%).

Аналогічний правовий висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 240/6263/18.

Разом з тим, судовим рішенням у справі № 826/3858/19, яке набрало законної сили 05.03.2019, визнано нечинними пункти 1, 2 Постанови № 103, але до цього часу, вказані норми діяли та підлягали застосуванню суб`єктами владних повноважень, зокрема ГУ ПФУ у Чернігівській області.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 2040/6740/18.

Тож, суд звертає увагу на те, що відповідач, здійснюючи позивачу виплату пенсії у період 01.01.2018 по 04.03.2019 включно поетапно (50%, в наступному 75% від підвищення) діяв на виконання чинних на той час норм постанови КМУ № 103, тому достатні правові підстави для задоволення позовних вимог за цей період відсутні.

Що стосується клопотання відносно негайного виконання рішення суду, а саме виплати перерахованої пенсії однією сумою, то суд зазначає, що пунктом 1 частини першої статті 371 КАС України передбачено негайне виконання рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Отже, відповідно до наведеної норми суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в межах суми стягнення пенсії за один місяць.

Щодо питання про стягнення понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн., суд зазначає таке.

Як вбачається з квитанції від 11.11.2019 № 0.0.1518270707.1, витрати на правничу допомогу складають в розмірі 15000,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За правилами частин першої та другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Приписи частини третьої статті 134 КАС України визначають, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому в силу положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 6-7 статті 134 КАС України).

Частиною сьомою статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно частиною дев`ятою статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року в справі № 816/2096/17.

З матеріалів справи вбачається, що 07.11.2019 між позивач та адвокатським бюро «Івана Хомича» укладено договір про надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано: рахунок витрат від 28.12.2019 (консультація з правових питань - 2000,00 грн за 2 год., правова оцінка та аналіз судової практики- 2000,00 грн за 2 год, збирання (отримання) доказів -4000,00 грн за 4 год, написання позовної заяви-6000,00грн за 6 год., підготовка позовної заяви та копії документів до неї для направлення до суду - 1000,00 грн за 1 год.), акт про прийняття - передачі наданих послуг від 28.12.2019, копію квитанції від 11.11.2019 № 0.0.1518270707.1 про сплату послуг на суму 15000,00 грн.

При визначенні суми відшкодування вказаного виду судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи незначну складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача 2000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Підстави для відшкодування судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області в частині зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяких інших осіб» № 103 від 21.02.2018.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 100 % суми підвищення пенсії, починаючи з 05 березня 2019 року з урахуванням виплачених сум.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий витрати на правничу допомогу у сумі 2000,00 грн (дві тисячі грн) 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

На підставі пункту 1 частини першої статті 371 КАС України допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення пенсії за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 .

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області вул. П`ятницька, 83-А,м.Чернігів,14005, код ЄДРПОУ 21390940.

Повний текст рішення виготовлено 27 квітня 2020 року.

Суддя І.І. Соломко