Рішення № 88931761, 27.04.2020, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2020 р. м. Чернівці Справа № 824/141/20-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнір В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

У поданому до суду адміністративному позові ОСОБА_1 просить суд визнати протизаконною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Чернівецькій області від 21.10.2019р. №Ф 1-25 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 15192,99грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що згідно вимоги, виданої відповідачем, за ним обліковується борг (недоїмка) зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 15192,94грн. Позивач зазначає, що з 27.12.2000р. йому призначено пенсію за вислугу років, крім того, 13.02.2016р. він набув пенсійного віку - 60 років. У зв`язку з цим позивач вважає, що звільнений від сплати єдиного внеску відповідно до ч.4 ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", незважаючи на те, що отримує пенсію за вислугу років.

З указаних підстав позивач вказує на протиправність вимоги про сплату недоїмки з єдиного внеску та підстави для її скасування.

Відповідач подав до суду відзив, відповідно до якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними. Вказує на те, що особи, які отримують пенсію за вислугу років, не зазначені у ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Крім того зазначає, що згідно змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", внесених Законом України від 03.10.2017р. №2148-ІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії" з 01.01.2018р. фізичні особи - підприємці, які досягли віку, встановленого статтею 26 Закону №1058 (60 років та мають страховий стаж, зокрема з 01.01.2018р. по 31.12.2018р. - не менше 25 років) та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу (незалежно від виду пенсії), звільнятимуться від сплати єдиного внеску за себе. При цьому, заборгованість позивача зі сплати єдиного соціального внеску виникла до набрання чинності указаних змін та станом на 08.11.2019р. становить 15192,94грн., що складається з нарахувань:

- 6744,94грн. - борг переданий органом Пенсійного фонду станом на 30.09.2013р.;

- 8448грн. - нараховано розрахункову суму єдиного внеску за 2017 рік.

З указаних підстав, відповідач вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 21.10.2019р. №Ф 1-25 прийнята із дотриманням норм законодавства.

У відповіді на відзив, поданій позивачем 27.03.2020р., останній зазначає, що вимоги ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" поширюються на фізичних осіб-підприємців, які отримують пенсію за вислугу років, а відтак звільняються від сплати єдиного внеску. Зазначає, що пенсіонер за віком це особа, яка набуває право на отримання пенсії не лише після досягнення віку загальновизначеного пенсійного віку, а також після досягнення віку, встановленого спеціальним законодавством, і у разі дострокового виходу на пенсію за певних обставин.

Відповідачем 06.04.2020р. подано заперечення на відповідь на відзив, у якій зазначено, що фізичні особи-підприємці, які отримують пенсію за вислугу років, та досягли віку, встановленого ст.26 Закону №1058 і отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу, з 01.01.2018р. звільняються від сплати єдиного внеску. При цьому, відповідач зазначає, що ознака ФОП-пенсіонер щодо позивача в базах даних ГУДПС у Чернівецькій області була встановлена 01.01.2018р.

Ухвалою суду від 18.03.2019р. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 згідно ідентифікаційних даних з 13.12.2012р. зареєстрований як фізична особа-підприємець та як платник єдиного податку, з 01.01.2013р. - є фізичною особою-підприємцем, що перебуває на спрощеній системі оподаткування (а.с.70-71).

Позивачу з 01.01.2001р. призначено пенсію за вислугу років згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення військово-службовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ", що підтверджується посвідченням №4039 від 15.01.2001р. (а.с.10).

Згідно ідентифікаційних даних, станом на 01.04.2019р. позивач є фізичною особою-підприємцем, що перебуває на спрощеній системі оподаткування (а.с.70-71).

З матеріалів справи видно, що в інтегрованій картці платника здійснено автоматичний розрахунок сум єдиного внеску:

- нараховано станом на 31.12.2012р. та продовжує обліковуватись станом на 31.12.2016р., - 6744,94грн. (а.с.68-68 на звороті, 99-101);

- нараховано за 2017 рік - 8448грн. (а.с.68-69).

На підставі чого відповідачем було сформовано податкову вимогу про сплату (недоїмки) від 21.10.2019р. №Ф1-25, відповідно до якої позивачу визначено до сплати 15192,94грн. єдиного внеску (а.с.72).

Не погоджуючись із прийнятою вимогою про сплату боргу, позивач оскаржив її в адміністративному порядку (а.с.20-24).

Рішенням ГУ ДПС у Чернівецькій області від 26.12.2019р. скарга залишена без розгляду (а.с.25-27).

Вважаючи вимогу 21.10.2019р. №Ф1-25 протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

До вказаних правовідносин суд застосовує наступні положення чинного законодавства та робить висновки по суті спору.

Закон України від 08 липня 2010 року №2464 -VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Частиною 4 статті 4 Закону №2464 визначено, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналізуючи наведену норму, суд звертає увагу, що звільняються від сплати єдиного внеску лише особи, прямо перераховані в указаній нормі: пенсіонери за віком або особи з інвалідністю, які отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Пенсія за віком є одним із видів пенсійного страхування, і здійснюється за рахунок коштів, що надходять від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до відповідних страхових фондів, які не зараховуються до Державного бюджету України.

За приписами статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

На відміну від пенсій за віком, правила призначення пенсій за вислугу років регламентується Законом України від 09 квітня 1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262).

Так, статтею 1 Закону №2262 визначено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Стаття 8 Закону №2262 передбачає, що виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

За правилами статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058 (далі - Закон №1058) в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком, пенсія по інвалідності, пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Отже, зазначеним Законом фактично визнається той факт, що пенсії, передбачені Законом України №1058 та Законом №2262, є різними державними пенсіями.

Різниця при цьому обумовлюється юридичними та фактичними підставами призначення цих видів пенсій та джерелами фінансування.

З матеріалів справи видно, що позивач отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону №2262.

Згідно з положеннями Закону №2262 особам, визначеним у цьому Законі встановлюються наступні види пенсійного забезпечення: довічна пенсія за вислугу років; по інвалідності; пенсія в разі втрати годувальника.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років.

Згідно з статтею 12 Закону №2262 пенсія за вислугу років призначається:

а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д", "ж" статті 1 - 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільненні мають вислугу 23 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

б) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д" статті 1 2 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України.

Суд звертає увагу на те, що слід розмежовувати вид пенсії за вислугою років та підстави її призначення від пенсії за віком.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку про те, що положення ч.4 ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" не поширюються на осіб, які отримують пенсію за вислугу років, призначену на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Таким чином, оскільки позивач отримує пенсію за вислугу років, то він до досягнення пенсійного віку не набув права на пільгу щодо звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі №822/621/16, яка не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10.04.2019 у справі №814/779/17 та передбачає право особи на пільгу зі сплати єдиного соціального внеску, лише за умови досягнення встановленого Законом пенсійного віку.

Поряд із цим, позивач з 13.02.2016р. досяг 60 років, тобто набув пенсійного віку.

Згідно з положеннями ч.1 ст.26 №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Тобто, вказаним Законом визначено загальний пенсійний вік, що настає по досягненню 60-річного віку.

Разом з цим, частина 4 статті 4 Закону №2464-VI щодо звільнення осіб, зазначених у пунктах 4 та 5-1 частини 1 статті 4, від сплати за себе єдиного внеску якщо вони досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» містить прив`язку до умови, що такі особи отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. При цьому, конкретизації закону, на підставі якого такі особи отримують пенсію або соціальну допомогу не містить.

З матеріалів справи видно, що оскаржувана вимога, зокрема, складається з недоїмки з ЄСВ, переданої на облік податковому органу органами Пенсійного фонду у 2016 році, яка станом на 30.12.2012р. становила 6744,94грн., а також з недоїмки, що утворилась внаслідок нарахування податковим органом єдиного внеску за 2017 рік.

Зважаючи на викладене вище, суд приходить до висновку, що оскільки сума недоїмки, що становить 6744,94грн. виникла до набуття позивачем пенсійного віку, така сума підлягає сплаті на загальних підставах. У зв`язку з чим, позов в цій частині не має підстав для задоволення.

Поряд із цим, станом на 01.01.2017р. (початок періоду нарахування позивачу заборгованості по сплаті єдиного соціального внеску податковим органом) позивач досяг визначеного Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» загального пенсійного віку та з указаного періоду був отримувачем пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а відтак у вказаний період він звільняється від сплати за себе єдиного соціального внеску.

За таких обставин, суд вважає, що податкова вимога є протиправною в частині нарахованого єдиного соціального внеску за 2017 рік в розмірі 8448грн., відтак у цій частині підлягає скасуванню.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню частково.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом ч.1 та ч.2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході судового розгляду справи відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності нарахування позивачу єдиного соціального внеску після досягнення позивачем загального пенсійного віку. Натомість, позивачем не доведено обґрунтованості заявлених позовних вимог в частині звільнення його від обов`язку сплати вказаного збору до 13.02.2016р.

За таких обставин, суд, враховуючи наведені вище висновки, вважає, що позов підлягає задоволенню частково.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В силу ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи наведені вище норми, судовий збір сплачений позивачем, підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 420,40грн.

Інші докази понесення судових витрат учасниками справи в матеріалах справи відсутні.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Чернівецькій області від 21.10.2019р. №Ф 1-25 про сплату боргу (недоїмки) в частині суми недоїмки з єдиного соціального внеску, нарахованої за 2017 рік в розмірі 8448грн.

3. В задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідент.код НОМЕР_1 )

Відповідач - Головне управління Державної податкової служби у Чернівецькій області (вул. Героїв Майдану, 200-А, м.Чернівці, 58013; код ЄДРПОУ 43143196)

Суддя В.О. Кушнір