Рішення № 88931322, 27.04.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

27.04.2020 р. справа №520/4174/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Матеріали позову одержані судом 27.03.2020р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 01.04.2020р. Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 17.04.2020р.

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування рішення №2000-0319-8/7794 від 19.03.2020р.; 2) зобов`язання зарахувати до стажу державної служби період роботи 18.07.2001 р. - 30.06.2004 р.; 3) зобов`язання перевести з пенсії за віком на загальних умовах на пенсію за віком за ст.37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ з 28.01.2020 р. та призначити пенсію державного службовця у розмірі 60% заробітної плати за довідками Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області №19/07-18 від 28.01.2020р. та №20/07-18 від 28.01.2020 р.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що період служби в органах місцевого самоврядування повинен включатись до стажу державної служби у цілях призначення пенсії у порядку п.10 розділу ХІ Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII та у порядку ст. 37 Закону України „Про державну службу" №3723-XII.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - владний суб`єкт, адміністративний орган, Управління, ГУ) з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що період роботи позивача з 18.07.2001 р. по 30.06.2004 року не зарахований до стажу, що дає право на пенсію державного службовця, оскільки 18.07.2001 р. позивачем прийнято присягу посадової особи місцевого самоврядування, і дана посада відноситься до службовця органів місцевого самоврядування.

Відзив на позов надійшов до суду 06.04.2020р.

Відповідь на відзив на позов (хоча і не передбачена положеннями ст.263 КАС України), але все ж таки була подана заявником і надійшла до суду 09.04.2020р.

За таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже учасниками справи у прийнятні поза розумним сумнівом строки були реалізовані права на подачу відповідних процесуальних документів.

Суд, вивчивши доводи позову і заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з записами у копії трудової книжки заявник у період 06.10.1992р.-01.01.1993р. працював на посаді інженера сільськогосподарського управління районної державної адміністрації із присвоєнням відповідних рангів державних службовців; у період 01.01.1993р.-25.07.1994р. працював на посаді інструктора організаційного відділу районної державної адміністрації, у період 25.07.1994р.-01.07.2004р. працював на штатній посаді виконавчого комітету Чугуївської міської ради із присвоєнням відповідних рангів посадової особи місцевого самоврядування, у період 13.07.2005р.-27.01.2020р. заявник працював у штаті районної державної адміністрації із присвоєнням відповідних рангів державних службовців.

Підстава припинення державної служби - звільнення у зв`язку із скороченням чисельності державних службовців у порядку п.1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу".

18.03.1994р. заявником була прийнята присяга державного службовця.

18.07.2001р. заявником була прийнята присяга посадової особи місцевого самоврядування.

Заявник подав до пенсійного органу звернення від 28.01.2020р. з приводу переведення з пенсії за віком у порядку Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком у порядку Закону України «Про державну службу».

Жодних зауважень до форми звернення чи обсягу матеріалів звернення пенсійний орган не висловив.

Рішенням пенсійного органу від 19.03.2020р. №2000-0319-8/7794 у заяві про призначення пенсії у порядку ст.37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ було відмовлено.

Як з`ясовано судом, одночасно юридичною та фактичною підставою для цього послугувало судження владного суб`єкта про те, що періоди роботи посадових осіб в органах місцевого самоврядування не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.

Не погодившись із відповідністю закону такого управлінського волевиявлення адміністративного органу, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті і перевіряючи відповідність закону, зокрема, вимогам ч.2 ст.2 КАС України, спірного рішення владного суб`єкта, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

З 01.01.2004р. таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Отже, оскільки і Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", і Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні мають норми Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Суд відмічає, що правовідносини з приводу соціального захисту громадян у формі пенсійного забезпечення унормовані приписами як загальних норм права, до яких належать ст.46 Конституції України, ст. 25 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", так і спеціальних норм права, до яких у даному випадку відносяться положення Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 року №3723-ХІІ, Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 року №889-VIII, Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

При цьому, нормами спеціальних актів права передбачено (як правило) виключно підстави для призначення пенсій, а процедура призначення пенсії унормована саме приписами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Так, відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

У силу положень ст.46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Процедура подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" додатково регламентована нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі за текстом - Порядок №22-1).

Відповідно до п. 4.1 розділу IV Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Згідно положень п.4.3 Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління.

Таким чином, обов`язок тероргану ПФУ вирішити звернення громадянина з приводу призначення чи перерахунку пенсії шляхом прийняття окремого письмового рішення виникає лише у разі подання таким громадянином заяви за формою згідно з додатком 2 до Порядку №22-1.

Подання ж громадянином заяви довільної форми не виключає можливості вирішення терорганом ПФУ порушених у зверненні питань у порядку Закону України «Про звернення громадян» у спосіб надання відповіді у формі листа без прийняття відповідного рішення як-то передбачено ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

При цьому, у силу ч.4 ст.242 КАС України суд зважає на правовий висновком постанови Верховного Суду від 11.06.2019р. по справі №206/7230/16-а (адміністративне провадження №К/9901/22352/18, К/99901/22351/18), де указано, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку.

У спірних правовідносинах органом ПФУ звернення заявника було вирішено у порядку ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та п. 4.1 розділу IV Порядку №22-1 шляхом оформлення управлінського волевиявлення письмовим рішенням від 19.03.2020р.

Копіями приєднаних до справи документів підтверджено, що заявник з 06.10.1992р. по 17.07.2001р. та з 13.07.2005р. по 30.04.2016р. обіймав посади державної служби в Чугуївській районній державній адміністрації Харківської області, а у період з 18.07.2001р. по 30.06.2004р. працював в органах місцевого самоврядування - виконавчому комітеті Чугуївської міської ради Харківської області на посаді посадової особи місцевого самоврядування.

З цього переліку пенсійним органом взято до обрахунку у якості показника стажу державної служби станом на 01.05.2016р. - 19р. 06м. 30дн.

Період роботи заявника на штатній посаді особи місцевого самоврядування після прийняття присяги посадової особи місцевого самоврядування (17.07.2001р.-30.06.2004р.) пенсійним органом до показника тривалості стажу державної служби не включений.

З цього приводу суд вважає, що робота громадян України на посадах в органах місцевого самоврядування відноситься до публічної служби, за характером, змістом, суттю, порядком проходження, обсягом похідних обмежень є тотожною державній службі у розумінні Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993р. №3723-ХІІ, Закону України «Про державну службу» від 17.11.2011р. №4050-VI, Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII.

З набранням чинності останнім з перелічених актів права - Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993р. №3723-ХІІ утратив чинність частково (крім ст.37 у частині осіб, згаданих у п.10 і п.12 розділу ХІ Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII), а Закон України «Про державну службу» від 17.11.2011р. №4050-VI утратив чинність у цілому.

Суд відзначає, що за правилом п.8 розділу ХІ Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Відтак, у даному випадку слід керуватись Порядком обчислення стажу державної служби (затверджений постановою КМУ від 03.05.1994р. №283; далі за текстом - Порядок №283), положення котрого були чинними під час проходження заявником публічної служби до набрання чинності Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII - 01.05.2016р.

Згідно з п. 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах в органах місцевого самоврядування.

Вказані висновки узгоджується також із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.06.2018 року по справі №735/939/17.

При цьому, у згаданій постанові Верховним Судом підтримано спосіб захисту прав позивача шляхом визнання протиправних дій щодо відмови у зарахуванні до стажу державної служби роботу на виборній посаді заступника голови сільради, зобов`язання зарахувати до стажу роботи особи, періоду роботи на виборній посаді і призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу".

У свою чергу, норми Порядку обчислення стажу державної служби (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016р. №229; далі за текстом - Порядок №229) містять аналогічне положення.

Відповідно до п. 10 розділу ХІ Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст.490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно з п.12 розділу ХІ Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII, для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України 1993 р., N 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

З огляду на викладені вище міркування, суд доходить висновку, що заявник має достатній стаж державної служби на відповідних посадах як для застосування правила п.10 розділу ХІ Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII, так і для застосування правила п.12 розділу ХІ Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII.

Розглядаючи справу, суд бере до уваги, що тлумачення змісту п.10 і п.12 розділу ХІ Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII було надано Верховним Судом у рішенні від 04.04.2018р. по справі №822/524/18 (провадження №Пз/9901/23/18).

Правовий висновок Верховного Суду з приводу застосування даних норм матеріального права полягає у тому, що після 01.05.2016р. (дата набрання чинності Законом України від 10.12.2015 № 899 "Про державну службу") зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993р. № 3723 "Про державну службу" лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п.п.10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 № 899 "Про державну службу", та мають передбачені ч.1 ст.37 Закону України від 16.12.1993р. № 3723 "Про державну службу" вік і страховий стаж. При цьому для жінок зазначений вік визначається ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та становить шістдесят років.

Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли право вибору між випадком застосування правила п.10 розділу ХІ Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII та між випадком застосування правила п.12 розділу ХІ Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII належить саме заявникові.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб`єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч.2 ст.19 КАС України при винесенні рішення за письмовим зверненням громадянина про призначення пенсії у порядку ст.37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 року №3723-ХІІ та пункту 12 розділу ХІ Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 року №889-VIII.

Оскільки інших доводів, окрім недостатності стажу державної служби, владний суб`єкт в основу оскарженого рішення не поклав, а цей мотив визнаний судом юридично неспроможним, то слід вважати підтвердженим факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах у галузі справи соціального забезпечення, що є визначеною процесуальним законом обставиною для задоволення заявлених вимог в частині скасування оскарженого рішення.

Водночас з цим, з огляду на зміст абз.1 ч.4 ст.245 КАС України та абз.2 ч.4 ст.245 КАС України суд не знаходить підстав для обтяження владного суб`єкта імперативним обов`язком призначити пенсію у порядку ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 року №3723-ХІІ та пункту 12 розділу ХІ Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 року №889-VIII, позаяк терУПФУ області у даному конкретному випадку не досліджувало, не оцінювало та не викладало у спірному письмовому рішенні власних суджень з приводу інших цензів, відповідність яким є обов`язковою для призначення пенсії у порядку згаданого акту законодавства.

При цьому, суд бере до уваги, що відповідно до абз.2 ч.4 ст.245 КАС України якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, надана судом юридична оцінка обставинам достатності стажу державної служби у спірних правовідносинах для призначення пенсії за віком у порядку Закону України «Про державну службу» є обов`язковою для відповідача як владного суб`єкта.

Тому, суд обтяжує владного суб`єкта обов`язком вирішити питання за зверненням громадянина з приводу призначення пенсії у порядку ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 року №3723-ХІІ та пункту 12 розділу ХІ Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 року №889-VIII, адже після скасування оскарженого рішення порушене зацікавленою особою питання продовжує залишатись нерозв`язаним.

При цьому, вимога про зобов`язання пенсійний орган визнати стаж державної служби заявника у даному випадку повністю поглинається вимогою про обтяження обов`язком розглянути звернення громадянина у порядку пункту 12 розділу ХІ Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 року №889-VIII.

Під час розгляду справи постало питання змісту та співвідношення таких правових категорій як «призначення пенсії», «нарахування пенсії», «виплата пенсії», «перерахунок пенсії», «обчислення пенсії».

Розв`язуючи дане питання, суд бере до уваги, що ст.ст.80-85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у процедурі забезпечення громадян пенсіями прямо передбачені такі механізми як призначення пенсії та виплата пенсії.

Ці ж самі механізми згадані законодавцем і у приписах ст.ст.44-47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а також у приписах ст.ст.48-52 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

При цьому, оскільки останнім у часі з-поміж перелічених актів права був прийнятий Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", то саме положенням цього закону слід віддати пріоритет у застосуванні.

Так, згідно ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Процедура подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" додатково деталізована нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі за текстом - Порядок №22-1).

Відповідно до п.4.3 розділу IV Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління.

Таким чином, суд доходить до висновку, що правова категорія «призначення пенсії» використовується законодавцем у розумінні прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України письмового рішення (як індивідуального акту) з приводу визнання за особою суб`єктивного права на одержання грошових платежів у галузі соціального страхування із визначенням розміру регулярного платежу у межах календарного місяця.

А тому виданий терорганом ПФУ індивідуальний акт з приводу призначення пенсії одночасно охоплює як владне управлінське волевиявлення стосовно правової підстави пенсії, так і владне управське волевиявлення стосовно грошового виміру пенсії.

Відтак, категорія «призначення пенсії» поглинає і категорію «обчислення пенсії», і категорію «нарахування пенсії», котрі є різним текстуальним викладенням одного і того ж процедурного елементу призначення пенсії.

Судом виявлено, що у спірних правовідносинах пенсійний орган не досліджував, не оцінював та не висловлював жодних суджень з приводу юридично значимих факторів обчислення розміру пенсії у порядку пункту 12 розділу ХІ Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 року №889-VIII на підставі тих документів, котрі входили до обсягу звернення громадянина.

Нереалізація управлінської функції адміністративним органом у даному конкретному випадку не дозволяє суду перебрати на себе виконання повноваження публічної адміністрації.

Саме тому суд і зобов`язує пенсійний орган розглянути по суті звернення заявника з приводу призначення пенсії у порядку пункту 12 розділу ХІ Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 року №889-VIII з урахуванням висновків суду по цій справі і з наданням належної правової оцінки документам про структуру, розміри та належність винагороди державного службовця у цілях призначення пенсії.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №2000-0319-8/7794 від 19.03.2020 р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (місцезнаходження: пл. Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 пов, м. Харків, 61022; код - 14099344) вирішити по суті заяву ОСОБА_1 (місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) від 28.01.2020р. у порядку пункту 12 розділу ХІ Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 року №889-VIII з урахуванням висновків суду по даній справі.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко