Рішення № 88931064, 20.03.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2020 р. Справа №480/3754/19

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Соп`яненка О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Усенко І.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Хижняк З.І.,

представника відповідача Подлєсного В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1476, треті особи: Міністерство оборони України, військова частина А1546(А0258), про визнання бездіяльності протиправною та стягнення одноразової грошової допомоги, грошової компенсації та грошового забезпечення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, який мотивує тим, що проходив службу за контрактом у в/ч А 0258 на посаді заступника командира частини з озброєння. За наказом від 26.05.2018 виключений зі списків особового складу, знято з усіх видів забезпечення, виплачено грошову допомогу на оздоровлення, на вирішення соціально-побутових питань, премію, надбавку за особливості проходження служби, вихідну допомогу при звільненні за один рік, компенсацію за невикористані дні відпустки. Вислуга років на момент звільнення становила 23 роки 08 місяців 07 днів, загальна тривалість військової служби 13 років 07 місяців 02 дні. Вважає, що йому не доплачена частина вихідної допомоги за 12 календарних років. Також відповідачем не була призначена та виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно.

Відповідно до вимог ст. 15 закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17.07.1992 відповідач зобов`язаний був виплатити вихідну допомогу у розмірі 50% місячного грошового забезпечення, яке становило 5667,20 грн. за кожен повний календарний рік служби, тобто за 13 років. Від командування в/ч А 2573 отримав відповідь, що повний розрахунок мав бути проведений з в/ч А 1476, яка переміщена до в/ч А 1546. Відповідач на звернення надав відповідач та зазначив, що допомога була виплачена лише за час служби від останнього зарахування на службу до моменту звільнення відповідно до положень ст. 9 закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Допомога за попередні роки не виплачується у зв`язку зі звільненням через засудження.

Відповідь в частині наявності обвинувального вироку щодо позивача не відповідає дійсності, оскільки постановою Зарічного районного суду м. Суми від 30.08.2012 ОСОБА_1 , був звільнений від відбування покарання, призначеного вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 02.08.2011. Управлінням ГУНП в Сумській області видано довідку про те, що позивач до кримінальної відповідальності не притягується, не знятої та не погашеної судимості не має. Вважає, що допомога була виплачена не у повному обсязі протиправно.

Відповідно до вимог діючих в Україні нормативних актів військовослужбовці під час проходження служби забезпечуються речовим майном. Постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 16.03.2016 затверджено порядок ви плати військовослужбовцям грошової компенсації вартості неотриманого речового майна. Звільнення зі служби є підставою такої виплати, здійснюється за рапортом військовослужбовця. Вважає, що відповідач мав здійснити виплату грошової компенсації за неотримане речове майно. 24.05.2018 звернувся з відповідним рапортом, т.в.о. командира в/ч А 0258 клопотав перед командиром в/ч А 1476 про виплату компенсації. Тим самим підтверджено право позивача на отримання компенсації. На момент звільнення компенсація виплачена не була.

Також відповідачем не було виплачено компенсацію за 28 днів додаткової відпустки за 2017 та 2018 роки як учаснику бойових дій та допомога на оздоровлення.

Нормами спеціального законодавства, яким врегульовано порядок проходження військової служби та звільнення з неї, неврегульовано порядку проведення розрахунку при звільненні зі служби. За таких обставин необхідно застосовувати загальні норми трудового законодавства, а саме ст.ст. 116, 117 КЗпП України. Відповідач вимоги закону не виконав і повний розрахунок у день звільнення не провів, що є підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Просить визнати протиправною бездіяльність відповідача в/ч А 1476 щодо невиплати у повному обсязі одноразової грошової допомоги при звільненні, стягнути 68006,40 грн. допомоги з розрахунку 12 календарних років військової служби. Визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати компенсації вартості неотриманого майна, зобов`язати відповідача нарахувати та сплатити компенсацію вартості речового мана, виходячи з закупівельної вартості станом на 01.01.2018. Стягнути компенсацію за невикористані 35 календарних днів щорічної відпустки за 2017 рік у розмірі 11334,0 грн.; 14 додаткової відпустки за 2017 рік - 5667,0 грн.; 14 днів додаткової відпустки за 2018 рік - 5667,0 грн.; винагороду за безпосередню участь в АТО - 4500 грн.; грошову допомогу на оздоровлення у розмірі 11334,0 грн. за 2017 рік та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 270612, 88 грн.

Відповідач у письмовому відзиві позов не визнав. Пояснив, що відповідно до спільної директиви МО України та Генерального штабу ЗСУ наказом командира військової частини п/п В 1060 (з 01.07.2017 в/ч А 1476) сформовано з 31.07.2017 військову частину А 0258. Вона мала власне господарство, діловодство, адресу, печатку, командир був наділений правом видавати накази. При цьому в/ч А 0258 перебувала на забезпеченні в/ч А 1476, у тому числі і фінансовому. За наказом від 28.03.2018 № 294 в/ч А 0258 перепідпорядкована в/ч А 1546. Акт передачі був затверджений 06.07.2018. Позивач проходив службу у в/ч п/п В 1060 (на даний час в/ч А 1476) лише у період з 01.02.2017 по 08.08.2017. Наказом від 08.08. виключений зі списків особового складу у зв`язку з переведенням для продовження служби до в/ч А0258, де він і проходив службу до 26.05.2018. Саме з в/ч А0258 позивач був звільнений у запас та набув у цей момент право на отримання одноразової грошової допомоги. Виплати проведені фінансово-економічною службою в/ч А 1476 саме на підставі наказу командира в/ч А 0258, у тому числі і одноразової допомоги у зазначеному у наказі розмірі. Ніяких протиправних дій щодо позивача відповідач не вчиняв.

Крім того, відповідно до вимог ст. 15 ч. 2 п. 6 закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у разі повторного звільнення зі служби одноразова допомога виплачується за період служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої допомоги. Позивач проходив військову служба , а потім службу у органах МВС. Був звільнений 28.09.2011 у зв`язку з засудженням. На момент звільнення мав вислугу більше 10 років, тобто набув право на отримання одноразової допомоги. Разом з тим, позивач був звільнений у зв`язку з засудженням. Відповідно до вимог абз. 3 п. 2 ст. 15 закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у такому випадку одноразова допомога не виплачується. Вважає, що позивачу допомога правомірно виплачена лише за період служби з 13.01.2017 по 26.05.2018 без урахування попередньої вислуги.

На момент звільнення зі служби позивач був забезпечений речовим майном за встановленими нормами, що підтверджується довідкою від 02.10.2019. Заборгованості не було і підстави для виплати грошової компенсації також відсутні. У наказі командира в/ч А 0258 від 26.05.2018 № 37 не передбачалась виплата позивачу компенсації за неотримане речове майно.

Вимоги про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки є необґрунтованими, оскільки відпустка тривалістю 35 календарних днів за 2017 рік ОСОБА_1 , була надана, що підтверджується наказами командира в/ч А 0258. Додаткова відпустка як учаснику бойових дій відноситься до соціальних відпусток та компенсації при звільненні не підлягає. Крім того, позивача звільнено наказом командира в/ч А 0258, а не відповідача. Вважає, що виплата мала бути проведена саме цією частиною.

Позивач як військовослужбовець отримував грошове забезпечення, яке не є заробітною платою. Проходячи службу ОСОБА_1 не перебував у трудових відносинах, а тому на ці правовідносини не розповсюджується дія ст.ст. 116-117 КЗпП України. Вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є необґрунтованими. Просить у задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні позивач, представник позивача та представник відповідача вимоги та заперечення підтримали із зазначених підстав.

Представник 3-ї особи у судовому засіданні пояснив, що позивач проходив службу та був звільнений з в/ч А 02458, яка на той час утримувалась на фондах в/ч А 1476. Вже після звільнення позивача, з 30.06.2018 в/ч А 0258 підпорядкована в/ч А 1546. З 30 квітня 2019 року в/ч А 0258 ліквідована у зв`язку з переформуванням у в/ч А 2573. Прийнято особовий склад, озброєння, техніку та матеріально-технічні засоби. На момент переформування позивач вже не проходив службу. 3-тя особа не має інформації щодо його грошового чи речового забезпечення, стану розрахунків при звільненні.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню. Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 13.01.2017 проходив військову службу за контрактом. Останнє місце служби - в/ч А 0258, заступник командира з озброєння. Має військове звання капітан.

Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.05.2018 ОСОБА_1 звільнено в запас за п. "б" (за станом здоров`я) ч. 6 ст. 26 закону України "Про військовий обов`язок та військову службу". Наказом командира в/ч А 0258 від 26.05.2018 № 37 позивача з 26.05.2018 виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення. За наказом позивачу мала бути виплачена допомога на оздоровлення за 2018 рік у розмірі 11334,40 грн., матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік у розмірі 11334,40 грн., вихідна допомога при звільненні за 1 повний рік служби у розмірі 5667,20 грн., грошова компенсація за невикористані 35 днів щорічної відпустки (а.с. 14). З картки особового рахунку позивача вбачається, що зазначені виплати були здійснені відповідачем у червні 2018 року (а.с. 60). З копії наказу № 33 від 08.08.2017 вбачається, що ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу в/ч А 1476 у зв`язку з переведенням для подальшого проходження служби до в/ч А 0258. На момент виключення зі списків позивач відпустку за 2017 рік не використав (а.с. 48). З копій наказів в/ч А 0258 від 02.11.2017 № 30, № 36 від 04.12.2017 та № 32 від 14.05.2018 вбачається, що позивачу була надана щорічна відпустка за 2017 рік тривалістю 35 днів (а.с. 149-150, 152-153). Також за наказом № 30 від 02.11.2017 ОСОБА_1 виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2017 рік.

Наказом Міністерства оборониУкраїни10.02.2016 № 67 затверджено "Інструкцію про порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду". Судом встановлено, та не заперечується сторонами, що позивач брав участь у антитерористичній операції у період з 16.06.2017 по 18.07.2017. Розмір винагороди визначається у залежності від місця дислокації та характеру викон6уваних завдань. Відповідно до п. 1 Додатку 1 до зазначеної Інструкції ( у редакції на момент виникнення правовідносин), розмір винагороди за безпосередню участь військовослужбовців у АТО, виконанні бойових завдань на території противника (території між позиціями військ противника та своїх військ), здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою в інших місцях дислокації в межах визначеного району воєнного конфлікту (АТО) визначено у розмірі 3500 грн. на місяць.

З копії наказу командира в/ч А 1476 № 1'26 від 04.08.2017 та картки особового рахунку ОСОБА_1 вбачається, що винагорода за безпосередню участь в АТО йому була виплачена за період з 16.06.2017 по 18.07.2017 у розмірі 3782,26 грн. (а.с. 59, 101-102). Позивачем факт отримання коштів не заперечується. Ним не наведено будь-якого обґрунтування вимог про стягнення винагороди у розмірі 4500 грн.

На підставі викладеного, суд вважає необґрунтованими вимоги про стягнення компенсації за невикористані 35 днів основної відпустки за 2017 рік, винагороди за безпосередню участь у АТО, допомоги на оздоровлення за 2017 рік є необґрунтованими.

Позивач вимагає зобов`язати відповідача виплатити грошову компенсацію неотриманого речового майна. Відповідно до ст.9-1 ч. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання таких вимог закону Постановою Кабінетом Міністрів України від 16 березня 2016 р. № 178 затверджено "Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно" (далі Порядок). Відповідно до п.п. 3-5 Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Відповідач у цій частині вимоги заперечує з мотивів відсутності заборгованості з речового забезпечення та відсутності у зв`язку з цим підстав для виплати компенсації. На підтвердження цього надав копії накладних, роздавальних відомостей та відомість про забезпечення позивача речовим майном (а.с. 103-109). Також надано довідку про відсутність заборгованості (а.с. 55). Ніякими дослідженими судом доказами не підтверджується факт незабезпечення або забезпечення ОСОБА_1 під час служби речовим майно не за встановленими нормами та виникнення у нього права на отримання грошової компенсації неотриманого майна. За таких обставин, суд вважає, що вимоги в цій частині є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Судоми встановлено, що позивач проходив службу на різних посадах у Збройних Силах України з 01.08.1988 по 18.10.1991, з 08.08.2017 по 26.05.2018, у прикордонних військах України з 23.09.1993 по 05.08.1996, в органах МВС з 01.03.2005 по 28.09.2011. При звільненні одноразову грошову допомогу не отримував. (а.с. 15, 27- 29).

З довідки УМВС України у Сумській області вбачається, що позивач був звільнений з посади дільничного інспектора міліції 28.09.2011 у зв`язку з засудженням. Поставою Зарічного районного суду м. Суми від 30.08.2012 ОСОБА_1 . Звільнено від відбування покарання, призначеного вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 02.09.2011 (а.с .25).

Відповідно до ст. 15 п. 2 закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за службовою невідповідністю, у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем чи у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, одноразова грошова допомога передбачена цим пунктом, не виплачується. У разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.

Аналогічні норми містить ст. 9 ч.ч. 1, 3, 6 закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" відповідно до вимог якої особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, не виплачується. Особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, у разі повторного їх звільнення зі служби одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.

З наведених норм вбачається, що виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні закон пов`язує не лише з самим фактом проходження служби, а й з підставою звільнення. Як було зазначено, позивач був звільнений зі служби у органам МВС у зв`язку із засудженням. Одноразова допомога при цьому йому не була виплачена не у зв`язку з не набуттям права на неї, а через позбавлення такого права в силу вимог закону. Закон не передбачає повторного набуття права на виплату одноразової допомоги, яка не була виплачена при попередньому звільненні у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком. Виходячи з наведених норм закону, суд вважає, що при звільненні з військової служби у травні 2018 року позивачу правомірно була виплачена одноразова грошова допомога за період служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби. Позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 4 ч. 2 Закону України "Про статус ветерана війни, гарантії їх соціального захисту" учасники бойових дій належать до ветеранів війни. Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією відповідного посвідчення (а.с. 4).

Відповідно до ст. 12 п. 12, зазначеного закону, учасники бойових дій мають право на одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Відповідно до ст. 10-1 п. 14 закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідач не заперечує твердження позивача про те, що ним не були використана додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2017 та 2018 роки. Суд вважає необґрунтованим твердження відповідача про відсутність підстав для виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. У рішенні за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19) від 16.05.2019 Верховним Судом сформовано правову позицію, що у відповідності до ст. 291 ч. 3 КАС України має враховуватися судом при розгляді спав, які відповідають ознакам типової. Вимоги позивача про стягнення грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учасника бойових дій відповідають ознакам типової справи, що зазначені у наведеному рішенні Верховного Суду. При розгляді справ Верховний Суд дійшов висновку, що зупинення надання додаткових відпусток як учаснику бойових дій на час дії особливого періоду не позбавляє військовослужбовця права на таку відпустку, а відповідно надає йому право на отримання грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки.

Відповідно до п. 6 розділу XXXI "Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року N 260, розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. Відповідно до довідки відповідача компенсація невикористаних 28 днів додаткової відпустки становить 11378,12 грн.

Суд вважає необхідним стягнути зазначену компенсацію саме з відповідача та вважає необґрунтованими заперечення щодо неналежного відповідача. На момент виключення позивача зі списків особового складу 26.05.2018 позивач дійсно проходив службу у в/ч А0258, яка була сформована відповідно до директиви МО України та Генерального штабу Збройних Сил України від 14.03.2017 № Д-322/1/2, про що видано наказ № 317 від 20.03.2017. При цьому в/ч А 0258 зарахована до в/ч А 1476 (а.с. 49, 172). Грошова та речове забезпечення в/ч А 0258 здійснювалось за рахунок фондів в/ч А 1476. Ця обставина відповідачем не заперечується. З копії рапорту позивача, його заяви про надання довідки, відповідач на запит, довідки про вартість речового майна, довідок про доходи, карток особового рахунку ОСОБА_1 вбачається, що виплати проводились саме в/ч А 1476 ( а.с. 17,18, 23, 55-60).

Позивач вимагає стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у відповідності до ст.ст. 116, 117 КЗпП України. Суд вважає необґрунтованими твердження відповідача про відсутність правових підстав для такого стягнення. Порядок прийняття, проходження та звільнення з військової служби врегульовано спеціальним законодавством. При цьому порядок проведення розрахунків при звільненні військовослужбовця, зокрема строків проведення розрахунків, такими нормативними актами не врегульовано. У такому випадку підлягають застосуванню загальні норми Кодексу законів про працю, якими врегульовано порядок проведення розрахунків при звільненні та встановлено відповідальність за несвоєчасний розрахунок. Така позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом при розгляді справ у подібних правовідносинах. Зокрема у справі № 825/598/1/ (адміністративне провадження К/9901/23837/180).

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд вважає, що вимоги про стягнення середнього розміру грошового забезпечення підлягають частковому задоволенню. З пояснень відповідача вбачається, що як на момент звільнення позивача, так і на момент розгляду справи судом він заперечує обов`язок виплати грошової компенсації невикористаної додаткової соціальної відпустки. Суд враховує, що після звільнення у травні 2018 року та маючи можливість пересвідчитися у невиплаті компенсації, позивач звернувся до суду з позовом лише у вересні 2019 року. Про наявність будь-яких обставин, що перешкоджали б такому зверненню раніше позивачем не повідомлено. Фактично, вимоги заявлені лише після вирішення Верховним Судом зразкової справи у подібних правовідносинах, яка наведена вище.

Суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України. Позицію щодо правомірності застосування судом до спірних правовідносин такого принципу під час розрахунку загального розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, було висловлено касаційною інстанцією в постанові Верховного суду від 24.07.2019 по справі №805/3167/18-а адміністративне провадження №К/9901/9908/19.

При визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку суд враховує, що позивач протягом тривалого часу не звертався до суду з вимогою про стягнення коштів, належних йому при звільненні. Також суд враховує розмір середнього заробітку позивача, факт наявності спору між позивачем та відповідачем щодо права отримання коштів при звільненні, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка буде співмірною з урахуванням всіх обставин справи - 11 000 грн.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А1476 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення одноразової грошової допомоги, грошової компенсації та грошового забезпечення задовольнити частково.

Стягнути з військової частини А1476 (код ЄДРПОУ 24983349) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за невикористану соціальну додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2017, 2018 роки в розмірі 11 378,12 грн.

Стягнути з військової частини А1476 (код ЄДРПОУ 24983349) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 11 000 грн.

В частині вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати в одноразової грошової допомоги при звільненні з розрахунку 12 календарних років військової служби, стягнення 68 006,40 грн. неотриманої одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби; визнання протиправною бездіяльності, яка полягала у невиплаті грошової компенсації вартості неотриманого речового майна; зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно під час служби за період з 13.01.2017 до 26.05.2018, стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2017 рік в розмірі 11 334,00 грн., винагороди в розмірі 4500 грн. за безпосередню участь у АТО, грошової допомоги на оздоровлення за 2017 рік, середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні за період з 26.05.2018 по 04.12.2019 в розмірі 259612,88 грн. відмовити в зв`язку з необгрунтованістю.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення виготовлено 03.04.2020.

Суддя О.В. Соп`яненко