Рішення № 88930287, 27.04.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2020 року № 320/6875/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області про визнання бездіяльності протиправною,

о б с т а в и н и с п р а в и:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, в якому позивач просить суд:

- визнати дії Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області щодо відмови позивачу у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни 2 групи та видачі відповідного посвідчення протиправними;

- зобов`язати відповідача прийняти рішення та встановити позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, а також видати відповідне посвідчення встановленого зразка.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем безпідставно відмовлено позивачу у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи та видачії йому відповідного посвідчення на підставі поданих ним документів, які, на думку позивача, належним чином підтверджують його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року провадження у даній адміністративній справі відкрито, справа призначена за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач не скористався визначеним статтею 162 КАС України правом на подачу відзиву на позову заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 року (категорія 1), що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 від 29.08.2019.

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії № 0086236 позивачу встановлено другу групу інвалідності з 17 липня 2019 року, причиною якої є захворювання, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

21 червня 2019 року експертним висновком № 67 Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв`язку захворювань та смертності з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за результатами розгляду звернення позивача та наданої документації на предмет встановлення причинного зв?язку хвороб, інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС встановлено діагноз: «Злоякісне захворювання лівої нирки, ст. IV, ТЗаNoM1,Mts в легені, кл. гр. ІІ Стан після комбінованого лікування (2019 р.)».

Згідно з експертним висновком захворювання позивача пов`язане з роботою по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Позивач звернувся до відповідача із заявою щодо встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи та видачі відповідного посвідчення.

Відповідач листом від 21.10.2019 № 3351 відмовив позивачу у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, посилаючись на те, що статус особи з інвалідністю внаслідок війни встановлюється особам, залученим до складу формувань Цивільної оборони на підставі документів, які повинні містити інформацію про розпорядчий документ по лінії Цивільної оборони про залучення підприємств (наказ чи розпорядження) до вказаного формування та розпорядчий документ по підприємству, установі про залучення осіб до складу зазначених формувань, усі відомості про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також довідки МСЕК про групу інвалідності та причину захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. У зв?язку з відсутністю чіткого механізму реалізації положень пункту 9 статті 7 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», управління на теперішній час не може надати ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правовий статус ветеранів війни визначено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 р. № 3551-XII (далі - Закон №3551-ХІІ).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 4 Закону № 3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Згідно з вимогами п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону №3551-ХІІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Отож, умовами для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ, є:

1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року 796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ), учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302 (далі Положення № 302).

Згідно з п. 2 Положення № 302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.

Вимогами п. 3 Положення № 302 передбачено, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Учасникам бойових дій (стаття 6 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення учасника бойових дій» та нагрудний знак «Ветеран війни - учасник бойових дій». Особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» та нагрудний знак «Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни».

Як убачається з абз. 2 п. 7 Положення № 302, «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім`ї загиблого» видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.

Згідно з п. 10 Положення № 302 «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 р. № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 6 червня 1975 р. № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Судом встановлено факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Вказаний факт не є спірним у даній справі.

У зв`язку з чим на позивача, як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом № 796-ХІІ.

Предметом доказування у даній справі є факт залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони.

Так, для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни (з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ), окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено), Закон № 3552-ХІІ містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Формування цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійних лих, а громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.

Судом встановлено, що в період з 25 липня 1986 року по 1 серпня 1986 року позивач, працюючи на посаді водія Димерського автотранспортного підприємства 13207 Київського обласного управління автомобільного транспорту, був відряджений до зони відчуження ЧАЕС для ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, зокрема, на автобусі ЛАЗ-695 здійснював перевезення людей по території зони відчуження між об`єктами ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Вказане підтверджується наказом начальника Димерського АТП З1012 від 25.07.1986 №76, довідкою директора Димерського АТП 13207 від 02.03.1992 № 48, маршрутним листом № 261882.

Згідно довідки виданої головою правління ВАТ «Димерське АТА» від 25.04.2007 №131, у відповідності з постановою Ради Міністрів УРСР від 29 вересня 1976 року за № 477-0013, наказу Міністерства автомобільного транспорту УРСР від 21 жовтня 1977 року №24-С 1 Рішення Закритого Засідання виконкому Київської обласної Ради народних депутатів від 21 січня 1977 року №6-С, наказом директора Димерського автотранспортного підприємства № 09012 №9-С від 27 липня 1982 року створені підрозділи та сили цивільної оборони Димерської та Іванківської автоколони підприємства:

а) Підрозділи цивільної оборони: керівництво, служби цивільної оборони, евакуаційна комісія;

б) Невоєнізовані формування ЦО: пост РХС, санітарна ланка, автомобільна колона ЦО.

Вищенаведені підрозділи і формування ЦО залучались до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі автоколони підприємства з 26 квітня по 27 квітня 1986 року, в подальшому у складі окремих машин в 1986 році, 1987 році, 1988-1990 роках.

Крім того, відповідно до довідки від 23.04.2019 № 18 Товариства з обмеженою відповідальністю «Димирське автотранспортне підприємство», виданої позивачу, ОСОБА_1 був безпосередньо в зонах небезпеки ЧАЕС, визначених рішенням Урядової комісії СРСР по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС від 07.08.1986 № 87, від 19.08.1986 №108, від 05.01.1987 № 339, від 02.02.1987 № 351 безпосередньо зайнятий на роботах, передбачених постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 05.06.1986 № 665-195, постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 29.12.1987 №1497-378, які дають право на державну пенсію на пільгових умовах у відповідності зі списком №1, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 і постановою Державного комітету СРСР по праці і соціальних питаннях від 09.03.1988 № 122, з 25.07.1986 по 01.08.1986.

Відтак обставину залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони суд вважає встановленою.

Таким чином, позивачем до відповідача було надано необхідні документи на підтвердження того, що він брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та отримав інвалідність внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, тому має право на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни із видачею відповідного посвідчення та нагрудного знаку.

З огляду на зазначене відмова відповідача у встановленні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни і видачі відповідного посвідчення встановленого зразка є необґрунтованою та такою, що порушує право позивача на одержання вказаного статусу та пов`язаного з ним соціального захисту.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідачем як суб`єктом владних повноважень, суду не надано.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни є обґрунтованими.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача встановити позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни, суд зазначає наступне.

Зі змісту частин другої, четвертої статті 245 КАС України слідує, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. У такому випадку суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Суд зазначає, що позивачем надано як відповідачу, так і суду докази наявності підстав для встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення, передбачених пунктом дев`ятим частини другої статті Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині зобов`язання відповідача встановити позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення.

При цьому суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 у справі №804/14800/14.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно вимог частини третьої статті 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

У підсумку, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача, а позовні вимоги вважає такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з вимогами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору, таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 72-77, 90, 143, 194, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати дії Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (ЄДРПОУ - 03193815, місцезнаходження: 07300, Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, вул. Набережна, 6а) щодо відмови ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни 2 групи та видачі відповідного посвідчення протиправними.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (ЄДРПОУ - 03193815, місцезнаходження: 07300, Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, вул. Набережна, 6а) прийняти рішення та встановити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) статус особи з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, а також видати відповідне посвідчення встановленого зразка.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України строк подання апеляційної скарги на рішення суду продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Згідно підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складений 27.04.2020

Суддя Я.В. Горобцова