Рішення № 88930227, 24.04.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2020 року справа №П/320/89/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві, про зобов`язання вчинити дії

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві, в якому просить суд:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови у поверненні ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за договором купівлі продажу квартири за реєстраційним №580 від 22.02.2017 у розмірі 4102,00 грн., сплаченого згідно квитанції від 22.02.2017 №291630;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві сформувати та подати до Державної казначейської служби України подання про повернення ОСОБА_1 помилкового сплаченого збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за договором купівлі продажу квартири за реєстраційним №580 від 22.02.2017 у розмірі 4102,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 22 лютого 2017 року між нею та фізичною особою ОСОБА_2 , від імені якого діяв ОСОБА_3 , укладений Договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , за яким позивач набула право власності на зазначену квартиру, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тріфоновою Т.А. та зареєстрований в реєстрі за №580.

Позивач зауважила про те, що нею було сплачено збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу квартири у розмірі 1 % від вартості об`єкта купівлі-продажу, що становить 4102,00 грн.

Проте, позивач наголошує, що вона придбала житло вперше, а тому не є платником збору обов`язкове державне пенсійне страхування. У зв`язку з цим, вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про повернення безпідставно сплачених коштів, на яку отримала відмову. Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною та просить суд зобов`язати відповідача сформувати та подати подання до органу казначейства про повернення безпідставно сплачених коштів у розмірі 4102,00 грн.

Також позивач зазначила, що понесла судові витрати у розмірі 3000,00 грн., що складають сплату професійної правничої допомоги, наданої адвокатом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.01.2020 відкрито провадження у справі №П/320/89/20, розгляд якої здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази від сторін, встановлено строк подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечень.

Відповідач відзиву проти позовної заяви ОСОБА_1 до Київського окружного адміністративного суду не подав.

Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві надало пояснення на адміністративний позов (а.с. 65-66), в яких зазначило, що згідно виписки за 22.02.2017 року по рахунку № НОМЕР_1 , який був відкритий за кодом класифікації доходів бюджету 24140500 "Збір з операцій придбавання (купівлі-продажу) нерухомого майна" надійшли кошти в сумі 4102,00 грн. з призначенням платежу "24140500; 1% ПЕНС. ФОНД з придбання нерух.майна; прийнято від ОСОБА_1 ".

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий Літинським РС УДМС України у Вінницькій області, місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

22 лютого 2017 року між ОСОБА_1 та фізичною особою ОСОБА_2 , від імені якого діяв ОСОБА_3 , укладений Договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тріфоновою Т.А. та зареєстрований в реєстрі за №580 (далі - договір купівлі-продажу квартири) (а.с. 13-14).

За умовами п. 1 договору Продавець передав, а Покупець прийняв у власність належну Продавцю на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_2 .

Згідно пункту 3 Договору купівлі-продажу, за погодженням Сторін продаж квартири вчинено за 410200,00 грн., які Покупець повністю сплатив Продавцю до підписання цього договору.

Згідно з пунктом 11 Договору купівлі-продажу, договір вважається укладеним з моменту нотаріального посвідчення, а право власності на квартиру у Покупця виникає з моменту державної реєстрації цього права на підставі цього договору.

Відповідно до пункту 14 Договору купівлі-продажу, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, оплата якого передбачена Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" від 15.07.1999 року, сплачується Покупцем.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22.02.2017 №80941032 ОСОБА_1 є власницею квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 36-37).

ОСОБА_1 було сплачено збір з операції придбання (купівля-продажу) нерухомого майна в розмірі 4102,00 грн., про що свідчить квитанція від 22 лютого 2017 року №291630, наявна в матеріалах справи.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 195083429 від 16.04.2019, за параметрами запиту фізична особа ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстровано право власності на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 38-39).

Згідно листа Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві № 01-28/33 від 17.01.2020, рахунок № НОМЕР_1 відкритий 19.01.2013 за кодом класифікації доходів бюджету 24140500 "Збір з операцій придбавання (купівлі-продажу) нерухомого майна", закритий 11.09.2018; згідно виписки за 22.02.2017 року по рахунку № НОМЕР_1 , який був відкритий за кодом класифікації доходів бюджету 24140500 "Збір з операцій придбавання (купівлі-продажу) нерухомого майна" надійшли кошти в сумі 4102,00 грн. з призначенням платежу "24140500; 1% ПЕНС. ФОНД з придбання нерух.майна; прийнято від ОСОБА_1 " (а.с. 65-66).

23 квітня 2019 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою про повернення помилково сплачених коштів, у якій просила здійснити законодавчо визначені дії для повернення помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування в розмірі 4102,00 грн. згідно квитанції від 22 лютого 2017 року №291630, який був сплачений під час придбання у власність квартири вперше (а.с. 15-16).

Заява була направлена позивачем 23.04.2019 засобами поштового зв`язку у відправленні з оголошеною цінністю № 0305610548542, про що свідчить накладна № 0305610548542 та фіскальний чек (а.с. 17), а також опис вкладення у цінне відправлення (а.с. 18).

Поштове відправлення № 0305610548542 було повернуто позивачу у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання, про що свідчить копія поштового конверту (а.с. 19).

31 травня 2019 року позивач повторно звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою про повернення помилково сплачених коштів, у якій просила здійснити законодавчо визначені дії для повернення помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування в розмірі 4102,00 грн. згідно квитанції від 22 лютого 2017 року №291630, який був сплачений під час придбання у власність квартири вперше (а.с. 20-22).

Заява була направлена позивачем 31.05.2019 засобами поштового зв`язку у відправленні з оголошеною цінністю № 030561075309, про що свідчить накладна № 0305610715309 та фіскальний чек (а.с. 25), а також опис вкладення у цінне відправлення (а.с. 24).

Поштове відправлення № 030561075309 було повернуто позивачу у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання, про що свідчить копія поштового конверту (а.с. 26).

18 вересня 2019 року позивач повторно звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві з заявою про повернення помилково сплачених коштів, у якій просила здійснити законодавчо визначені дії для повернення помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування в розмірі 4102,00 грн. згідно квитанції від 22 лютого 2017 року №291630, який був сплачений під час придбання у власність квартири вперше (а.с. 27-29).

Про отримання Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві заяви позивача від 18.09.2019 свідчить відмітка про реєстрацію вхідної кореспонденції за № 114Н/П-а (а.с. 27).

У заяві позивач зазначила про те, що вона не є суб`єктом сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, оскільки вона придбала у власність квартиру вперше. До заяви були додані копія купівлі-продажу квартири 22 лютого 2017 року, копія квитанції від 22 лютого 2019 року №291630, копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним № 80941032 від 22.02.2017; копія Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за індексним № 167952812 від 16.04.2019; копія паспорту громадянина України та реєстраційного номеру облікової картки платника податків.

17 вересня 2019 позивач звернулася до Пенсійного фонду України зі скаргою на неналежне виконання посадових обов`язків (а.с. 30-31).

Про отримання Пенсійним фондом України скарги позивача від 17.09.2019 свідчить відмітка про реєстрацію вхідної кореспонденції за № 24285/П-11 (а.с. 30).

Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 05.11.2019 №269988/08 відмовило позивачу у поверненні коштів, сплачених в якості збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, з мотивів відсутності у останнього інформації стосовно вчинених правочинів, спрямованих на набуття права власності на нерухоме майно фізичними або юридичними особами, у тому числі й відомостей щодо придбання житла вперше позивачем (а.с. 32-33).

Лист Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві було надіслано позивачу засобами поштового зв`язку у рекомендованому відправленні № 0105422910391, про що свідчить копія поштового конверту (а.с. 34) та отримано позивачем 11.11.2019, про що свідчить інформація з трекінгу відправлень ПАТ "Укрпошта" (а.с. 35).

Не погоджуючись з відмовою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві повернути безпідставно сплачені кошти у розмірі 4102,00 грн., позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» платниками збору на обов`язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об`єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Пунктом 8 частини 1 статті 2 цього Закону передбачено, що об`єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.

Питання сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" врегульовано Порядком сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року №1740 (далі - Порядок).

Згідно з абзацом першим пункту 15-1 Порядку (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Відповідно до пункту 15-3 Порядку нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

З аналізу наведених норм вбачається, що із загального правила про обов`язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено винятки для громадян, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року №787 (далі - Порядок №787).

Пунктом 5 Порядку №787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.

Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.

Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Умови, підстави та процедуру надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно визначено Порядком надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127.

Пунктом 8 Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно передбачено, що інформація з Державного реєстру прав у паперовій формі надається за заявою особи, яка бажає отримати таку інформацію, або уповноваженої нею особи шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав, фронт-офісу або нотаріуса.

Згідно з пунктом 4 Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформація з Державного реєстру прав містить актуальні на дату та час її надання відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, наявні в ньому, а також відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, або відомості про відсутність зареєстрованих речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Інформація з Державного реєстру прав за бажанням особи, яка отримує таку інформацію, може містити, крім відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, відомості про виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, обтяження таких прав щодо запитуваного суб`єкта або об`єкта нерухомого майна, а також про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру прав та реєстрів у хронологічному порядку.

Судом встановлено, що факт придбання позивачем квартири у власність підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 22 лютого 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тріфоновою Т.А. та зареєстрованого в реєстрі за №580.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22.02.2017 №80941032 ОСОБА_1 є власницею квартири за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до квитанції від 22 лютого 2017 року №291630, кошти ОСОБА_1 у сумі 4102,00 грн. були зараховані 22.02.2017 на рахунок 31112156700011, де отримувачем коштів є УДКСУ у Шевченківському районі м. Києві, код отримувача 37995466, призначення платежу "24140500; 1% ПЕНС. ФОНД з придбання нерух.майна прийнято від ОСОБА_1 ".

Вказані обставини також знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, а саме в матеріалах справи міститься лист Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві № 01-28/33 від 17.01.2020 про надходження до державного бюджету збору з операцій придбавання (купівлі-продажу) нерухомого майна.

Таким чином, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на Управління ПФУ покладено обов`язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 195083429 від 16.04.2019, за параметрами запиту фізична особа ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстровано право власності на одну квартиру АДРЕСА_2 , право власності набуто па підставі договору купівлі-продажу квартири від 22 лютого 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тріфоновою Т.А. та зареєстрованого в реєстрі за №580 (а.с. 38-39).

Інших відомостей, зокрема, про наявність у власності позивача іншого нерухомого майна (житла) чи про придбання ним такого майна, немає.

Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за ним будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано.

При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що в Україні відсутній механізми перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.

Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміна "придбавають житло вперше", що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування", визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.

Ухвалою Конституційного Суду України від 23 березня 2000 року №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.

За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб`єкта владних повноважень зобов`язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов`язана сплачувати збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки не визначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovdandPine v. The Czech Republic), "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), "Трго проти Хорватії" (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу "належного урядування", згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Оскільки саме держава не виконала свій обов`язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Таким чином, посилання на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, є необґрунтованими.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 21.08.2018 у справі №819/657/17; від 03.08.2018 №819/33/17; від 20.03.2018 у справі №819/1249/17; від 19.06.2018 у справі №819/1554/16.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії, чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки, будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним квартири вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за ним будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у позивача права на звільнення від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, органом Пенсійного фонду не надано, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

При цьому, судом враховано, що відповідно до абз.1-2 п. 5 Порядку №787 повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.

Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України (далі - органи ДФС)) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.

Частиною 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи те, що повернення помилкового сплачених коштів, у тому числі збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, здійснюється органами Державної казначейської служби України лише за умови попереднього звернення до них органів, що контролюють справляння надходжень бюджету з поданням, суд дійшов висновку про те, що в даному випадку належним способом захисту прав та інтересів позивача є зобов`язання відповідача сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в м.Києві подання про повернення ОСОБА_1 збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, помилково сплаченого нею в сумі 4102,00 грн. при укладенні договору купівлі-продажу квартири від 22 лютого 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тріфоновою Т.А. та зареєстрованого в реєстрі за №580.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з вимогами пункту 2 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.7 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, суд звертає увагу, що ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч.5 ст.134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ст.30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно матеріалів справи, 17.12.2019 року між позивачем та Адвокатським бюро "Миколасюка Романа "ІНСІГНІС" укладено Договір № 01/12-19 про надання правової допомоги (далі - Договір) (а.с. 52-54).

Пунктом 1 цього договору на умовах, визначених цим Договором, Замовник замовляє і оплачує, а Виконавець надає Замовнику правову допомогу та юридичні послуги (надалі - Послуги) із усіх питань, що стосуються Замовника, а саме: юридична консультація щодо підстав і порядку повернення помилково сплаченого до бюджету збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна; підготовка позовної заяви щодо визнання рішення суб`єкта владних повноважень протиправним та зобов`язання вчинити певні дії.

У відповідності до умов пункту 2 Договору сторони погодили, що за надання Послуг, визначених в пункті 1.1. цього Договору, Замовник сплачує Виконавцю винагороду в сумі 3000,00 грн.

Доказом понесення витрат позивача на правничу допомогу є квитанція №0.0.1556501436.1 від 17.12.2019, згідно якої на виконання умов Договору позивачка сплатила 3000,00 грн. (а.с. 56), Акт прийому-передачі наданих послуг до Договору про надання правової допомоги № 01/17-12-19 від 17.12.2019 (а.с. 55).

Як вбачається з акту прийому-передачі наданих послуг до Договору про надання правової допомоги № 01/17-12-19 від 17.12.2019 , а також детального опису наданих послуг позивачеві надано такі юридичні послуги:

- юридична консультація щодо підстав та порядку повернення помилково сплаченого до бюджету збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна - 500,00 грн.;

- підготовка позовної заяви щодо визнання рішення суб`єкта владних повноважень протиправним та зобов`язання вчинити певні дії - 2500,0 грн.

При цьому відсутній розрахунок вартості виконаних робіт із посиланням на затрачений час і погодинну вартість виконуваної роботи.

Дослідивши вищевказані документи, суд дійшов висновку про те, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку не є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

Так, суд звертає увагу на те, що дана справа є справою незначної складності, враховуючи незначну складність адміністративної справи та обсяг та зміст позовної заяви з доданими до неї документами, а також розмір збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, помилково сплаченого позивачем при укладенні договору купівлі-продажу (4000,00 грн.), суд вважає, що позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рахунок позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.

Також позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.1556503464.1 від 17.12.2019 (а.с. 7).

Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Приймаючи до уваги обставини справи, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, з таким розрахунком, щоб суб`єкт владних повноважень мав реальну можливість виконати судове рішення у визначений законом і цим рішенням спосіб з урахуванням об`єктивних обставин.

Керуючись статтями 242-246, 250, 255, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1.Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в м.Києві подання про повернення ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, помилково сплаченого нею в сумі 4102,00 (чотири тисячі сто дві гривні 00 коп.) при укладенні Договору купівлі-продажу квартири від 22 лютого 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тріфоновою Т.А. та зареєстрованого в реєстрі за №580.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код 42098368, місцезнаходження: 04053, м.Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16).

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код 42098368, місцезнаходження: 04053, м.Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1500,00 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень 00 копійок).

5. Встановити для Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві строк для надання суду звіту про виконання судового рішення протягом 30 днів з дня набрання законної сили судовим рішенням.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з пунктом 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки, визначені цим рішенням, продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Повний текст судового рішення складено 24.04.2020.

Суддя Кушнова А.О.