Рішення № 88930196, 24.04.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2020 року м. Київ Справа № 320/4219/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Харченко С.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справуза позовомОСОБА_1 в інтересах малолітнього сина - ОСОБА_2 доУправління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради провизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в інтересах малолітнього сина - ОСОБА_2 - звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 21.06.2019 № 4110, яким позивачу відмовлено у виплаті державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю за період з 01.03.2018 по 05.05.2019;

- зобов`язати відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату державної соціальної допомоги на сина - ОСОБА_2 - за період з 01.03.2018 по 05.05.2019 у сумі 28367,08 грн;

- зобов`язати відповідача з 06.05.2019 здійснити розрахунок та виплачувати державну соціальну допомогу на сина позивача - ОСОБА_2 - до моменту, коли така виплата припиняється;

- зобов`язати відповідача зарахувати до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, період здійснення позивачем догляду за дитиною з інвалідністю з 01.03.2018 по 14.08.2021 та після 14.08.2021 надати позивачу офіційний документ на підтвердження даного факту;

- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він як батько дитини з інвалідністю до 18 років, має право відповідно до положень частини другої статті 12 Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" від 16.11.2000 № 2109-III та пункту 4.10 Порядку надання особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України та Міністерства охорони здоров`я України від 30.04.2002 № 226/293/169, на отримання державної соціальної допомоги за період з 01.03.2018 по 05.05.2019 у розмірі 28367,08 грн, а також на здійснення її нарахування у подальшому.

Крім того, позивач наголошує на необхідності зарахування до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, період догляду за дитиною з інвалідністю, а саме: з 01.03.2018 по 14.08.2021.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2019 відкрито провадження в адміністративній справі № 320/4219/19 та прийнято рішення про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, про що свідчать наявні у матеріалах справи дані on-line сервісу "Відстеження поштових відправлень" Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта", з яких вбачається, що надіслані судом на адреси позивача та відповідача рекомендовані поштові відправлення вручено сторонам (їх представникам), відповідно, 18.01.2020 та 14.01.2020.

Представник відповідача позов не визнав, надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що суми державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю за період з 01.03.2018 по 05.05.2019 можуть бути виплачені виключно тій особі, яка офіційно була призначена її одержувачем у вказаний період, тобто матері дитини з інвалідністю - ОСОБА_3 .

У свою чергу право позивача на отримання державної соціальної допомоги розповсюджується на суми цієї допомоги, нараховані починаючи з 05.06.2019 - дати призначення ОСОБА_1 такої допомоги.

За наведених обставин відповідач вважає, що право на отримання державної соціальної допомоги за період з 01.03.2018 по 05.05.2019 належить не позивачу, а іншій особі - ОСОБА_3 - за умови звернення останньої до територіального органу праці та соціального захисту населення із відповідною заявою.

З огляду на викладене представник відповідача вважає, що Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є громадянином України та батьком дитини-інваліда до 18 років - ОСОБА_2 .

Як внутрішньо переміщені особи на момент виникнення спірних правовідносин позивач та його син перебували на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради.

Вказані вище обставини не заперечуються відповідачем та підтверджується даними, наведеними у паспорті громадянина України серії НОМЕР_1 , свідоцтві про народження серії НОМЕР_2 , виданому 07.02.2007 міським відділом реєстрації актів цивільного стану Горлівського міського управління юстиції Донецької області, довідках про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 06.05.2019 № 3251-5000119919 та 06.05.2019 № 3251-5000119948, та медичному висновку про дитину-інваліда віком до 18 років від 28.03.2014 № 30, дійсного до 14.08.2023 (а.с. 10, 11, 12, 16, 17).

За поясненнями позивача, Управлінням соціального захисту населення Лиманської міської ради ОСОБА_2 на підставі заяви його матері - ОСОБА_3 - призначено державну соціальну допомогу як дитині-інваліду віком до 18 років, виплату якої припинено з 01.03.2018 (копія довідки, виданої 13.05.2019 Управлінням соціального захисту населення Лиманської міської ради (а.с. 58).

Як зазначає позивач у позовній заяві, з 05.03.2019 ОСОБА_3 перебуває у розшуку як безвісно зникла особа, у зв`язку з чим 06.05.2019 він звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради із заявою про призначення допомоги на дитину-інваліда - ОСОБА_2 (а.с. 52-53).

Рішенням комісії з питань здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, призначення житлових субсидій, надання матеріальної допомоги, допомоги сім`ям з дітьми, одноразової грошової допомоги постраждалим особам та внутрішньо переміщеним особам при виконавчому комітеті Ірпінської міської ради від 05.06.2019 № 14 ОСОБА_1 з 06.05.2019 призначено державну соціальну допомогу як батьку дитини з інвалідністю до 18 років.

07.06.2019 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про виплату державної соціальної допомоги на сина за період з 01.03.2018 по 05.05.2019.

Листом від 21.06.2019 № 4110 Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради повідомило позивача про те, що суми державної соціальної допомоги за період з 01.03.2018 по 05.05.2019 будуть виплачені виключно за заявою особи, яка офіційно була призначена одержувачем цієї допомоги у вказаний період - ОСОБА_3 , а у випадку зміни одержувача - з моменту написання заяви.

Як вже зазначалось судом вище, у відзиві на позовну заяву представник відповідача пояснив, що право позивача на отримання державної соціальної допомоги виникає на суми цієї допомоги, які нараховані починаючи з 06.05.2019 - з дня звернення позивача за її призначенням.

Обставини, на які посилається відповідач у своєму листі від 21.06.2019 № 4110 як на підставу для невиплати державної соціальної допомоги за наведений вище період у розмірі 28367,08 грн, позивач вважає такими, що не відповідають нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим звернувся до суду за захистом порушеного права з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Право на соціальний захист, що включає право на забезпечення повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, гарантоване громадянам України частиною першою статті 46 Конституції України.

У свою чергу Закон України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" від 16.11.2000 № 2109-III (далі - Закон України № 2109-III) відповідно до Конституції України гарантує особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України та їх соціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму.

Так, частиною першою статті 1 цього Закону передбачено, що право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства і діти з інвалідністю віком до 18 років.

Відповідно до положень статті 4 Закону України № 2109-III державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи.

На дітей з інвалідністю державна соціальна допомога призначається на строк, зазначений у медичному висновку, який видається у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, але не більш як по місяць досягнення дитиною з інвалідністю 18-річного віку.

Частиною третьою статті 9 Закону України № 2109-III передбачено, що державна соціальна допомога призначається з дня звернення за її призначенням.

Відповідно до статті 10 Закону України № 2109-III державна соціальна допомога виплачується державними підприємствами і об`єднаннями зв`язку за місцем проживання особи з інвалідністю з дитинства або батьків, усиновителів, яким призначена допомога на дітей з інвалідністю.

Виплата державної соціальної допомоги провадиться щомісячно за поточний місяць у встановлені місцевою державною адміністрацією строки.

Підстави припинення і відновлення виплати державної соціальної допомоги визначені у статті 14 Закону України № 2109-III.

Так, у разі влаштування дитини з інвалідністю віком до 18 років до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання або зняття з повного державного утримання виплата державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю у повному розмірі відповідно припиняється або відновлюється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виникли ці обставини (частина друга статті 14 Закону України № 2109-III).

В силу положень частини третьої статті 14 Закону України № 2109-III при зміні одержувачем державної соціальної допомоги місця проживання виплата цієї допомоги продовжується відповідною місцевою державною адміністрацією за новим місцем проживання. Виплата державної соціальної допомоги продовжується з того часу, з якого вона була припинена за попереднім місцем проживання.

Аналогічні положення закріплені у пунктах 4.3, 4.8 Порядку надання державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України та Міністерства охорони здоров`я України від 30.04.2002 № 226/293/169.

У свою чергу суми державної соціальної допомоги, не одержані своєчасно з вини органу, який призначає або виплачує державну соціальну допомогу, або через неможливість отримання цих сум особою з інвалідністю чи її офіційним представником з поважних причин (поважною причиною є перебування особи з інвалідністю на лікуванні, інші причини, які фізично унеможливлювали своєчасне витребування призначених сум державної соціальної допомоги, або інші об`єктивні обставини, коли особа з інвалідністю чи її батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники не могли звернутися за їх отриманням), виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком (частина друга статті 12 Закону України № 2109-III).

Аналізуючи наведені вище норми, суд дійшов висновку, що державна соціальна допомога є матеріальним забезпеченням дитини з інвалідністю до 18 років та призначається на строк, зазначений у медичному висновку.

При цьому чинним законодавством не передбачено такої підстави для відмови у виплаті призначеної державної соціальної допомоги як зміна особи-одержувача такої допомоги.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як вже зазначалось судом вище, ОСОБА_2 на підставі заяви його матері - ОСОБА_3 - призначено державну соціальну допомогу як дитині-інваліду віком до 18 років.

Право дитини позивача на отримання державної соціальної допомоги та його статус дитини-інваліда віком до 18 років відповідачем не заперечуються.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 01.03.2018 по 05.05.2019 дитині позивача призупинено виплату державної соціальної допомоги, розмір якої відповідно до даних довідки відповідача від 23.07.2019 № 1025 становить 28367,08 грн (а.с. 32).

Факт невиплати у період з 01.03.2018 по 05.05.2019 одержувачу - матері ОСОБА_2 - державної соціальної допомоги у наведеному вище розмірі відповідачем не спростовується.

Водночас відповідач вважає, що право на отримання сум допомоги за наведений вище період належить не позивачу, а іншій особі - ОСОБА_3 , за умови її звернення до територіального органу праці та соціального захисту населення із відповідною заявою.

Разом з тим, як вже зазначалось судом вище, такої підстави для відмови у виплаті призначеної державної соціальної допомоги як зміна особи-одержувача Закон України № 2109-III не передбачає.

Жодних інших обставин та/або виключних підстав для відмови у виплаті позивачу державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю віком до 18 років, визначених Законом України № 2109-III, представником відповідача у відзиві на позовну заяву не наведено та в оскаржуваному рішенні не зазначено.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу у проведенні виплати державної соціальної допомоги на його сина - ОСОБА_2 - за період з 01.03.2018 по 05.05.2019, діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією України та Законом України № 2109-III.

При цьому під час розгляду даної справи судом встановлено, що мати дитини-інваліда віком до 18 років - ОСОБА_3 - з 05.03.2019 вважається безвісно зниклою, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями довідок Ірпінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області від 15.03.2019 № 3535109/1007/03-19 та Слов`янського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Донецькій області від 15.03.2019 № 3923/303/042019 (а.с. 25, 26).

Крім того, заочним рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 24.06.2019 у цивільній справі № 243/2435/19, яке набрало законної сили 29.07.2019, ОСОБА_3 позбавлено батьківських прав відносно її малолітнього сина - ОСОБА_2 .

У свою чергу в силу положень пунктів 1-3, 6 частини першої статті 166 Сімейного кодексу України особа, позбавлена батьківських прав, перестає бути законним представником дитини та втрачає: особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язків щодо її виховання; права на пільги та державну допомогу, що надаються сім`ям з дітьми; втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

Таким чином, ОСОБА_3 не є законним представником ОСОБА_2 та, як наслідок, втратила право на отримання державної соціальної допомоги на дитину-інваліда до 18 років.

При цьому згідно з приписами статей 3 та 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права, у відповідності до якого людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відтак недосконале правове регулювання спірних правовідносин не повинно позбавляти дитину, якій встановлено інвалідність, права на отримання державної соціальної допомоги, гарантованої їй Законом України № 2109-III.

Враховуючи викладене, з огляду на те, що з 05.06.2019 ОСОБА_1 є одержувачем державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю відповідно до Закону України № 2109-III, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання сум такої допомоги, не одержаних через неможливість їх отримання попереднім одержувачем - ОСОБА_3 , яка з 2018 року проживала окремо від сина та не брала участі у його вихованні (рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 24.06.2019 у цивільній справі № 243/2435/19).

За наведених обставин рішення відповідача від 21.06.2019 № 4110, яким позивачу відмовлено у виплаті державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю за період з 01.03.2018 по 05.05.2019, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

При цьому беручи до уваги те, що право дитини позивача на отримання державної соціальної допомоги та його статус дитини-інваліда віком до 18 років відповідачем не заперечуються, водночас піддано формальним обмеженням у зв`язку з недосконалим правовим регулюванням порядку виплати призупиненої державної соціальної допомоги у разі зміни її одержувача, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату державної соціальної допомоги на його сина - ОСОБА_2 - за період з 01.03.2018 по 05.05.2019 у сумі 28367,08 грн.

Крім того, керуючись пунктом 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне звернути вказане рішення до негайного виконання в частині виплати позивачу державної соціальної допомоги у межах суми стягнення за один місяць.

Водночас позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача виплачувати державну соціальну допомогу на сина позивача - ОСОБА_2 - до моменту, коли така виплата припиняється, та зобов`язання відповідача після 14.08.2021 надати позивачу офіційний документ на підтвердження факту здійснення позивачем догляду за дитиною з інвалідністю у період з 01.03.2018 по 14.08.2021 не підлягають задоволенню з огляду на положення частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки право на звернення до суду виникає у позивача у разі порушення його прав, свобод чи інтересів, у зв`язку з чим вимоги на майбутнє не можуть бути предметом розгляду у суді.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача з 06.05.2019 здійснити позивачу розрахунок державної соціальної допомоги на сина позивача - ОСОБА_2 - та зобов`язання відповідача зарахувати до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, період здійснення позивачем догляду за дитиною з інвалідністю з 01.03.2018 по 14.08.2021, суд зазначає наступне.

Гарантоване статтею 55 Конституції України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права.

У свою чергу за змістом частини третьої статті 9 цього Кодексу кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, яке повинно бути реальним та стосуватися (зачіпати) особисті права або інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 16.10.2019 в адміністративній справі № 2040/6740/18.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що відповідачем здійснено позивачу з 06.05.2019 розрахунок державної соціальної допомоги на його сина (копія довідки Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради від 29.01.2020 № 165).

У свою чергу жодних документальних свідоцтв (зокрема, листів, рішень) на підтвердження відмови відповідача у зарахуванні до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, періоду здійснення позивачем догляду за дитиною з інвалідністю з 01.03.2018 по 14.08.2021, позивачем суду не надано. Крім того, як вже зазначалось судом вище, позовні вимоги, спрямовані на майбутнє, не можуть бути предметом розгляду у суді.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Цією ж статтею встановлено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльності, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Таким чином, для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням, бездіяльністю або рішеннями заподіювача - суб`єкта владних повноважень, та вини останнього в її заподіянні.

Крім того, при заявленні вимоги про відшкодування моральної (немайнової) шкоди позивачем має бути зазначено, в чому полягає шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

Аналогічна правова позиція висловлена судом касаційної інстанції, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 в адміністративній справі № 804/2252/14, 28.11.2018 в адміністративній справі № 281/550/15-а, 21.11.2018 в адміністративній справі № 826/19928/16 та 30.01.2018 в адміністративній справі № 813/5138/13-а.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що застосування норм права щодо відшкодування моральної шкоди пов`язане з використанням значної кількості оціночних понять, які окреслені законом.

При цьому заподіяння моральної шкоди фізичній особі є фактом конкретного випадку. Тобто, вчинення протиправного діяння (прийняття протиправного рішення) стосовно особи свідчить про можливість, але не обов`язковість заподіяння їй моральної шкоди.

Моральна шкода може полягати: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації; у моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я; у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя; у погіршенні стосунків з оточуючими людьми; у настанні інших обставин, що підтверджують негативний емоційний стан потерпілого.

В обґрунтування заподіяння відповідачем моральної (немайнової) шкоди позивач стверджує, що з огляду на невиплату відповідачем з 01.03.2018 його дитині державної соціальної допомоги, він був змушений тяжко працювати для забезпечення гідних умов проживання та розвитку сина. Крім того, позивач наголошує, що внаслідок неодноразових звернень до відповідача та інших державних органів з метою отримання державної соціальної допомоги, позивач перебував у постійному психологічному стресі.

Водночас, визначаючи розмір моральної шкоди на рівні 10000,00 грн позивач не навів жодних міркувань, з яких він виходив під час обрахунку її числового вираження, а усі його доводи стосовно наявності негативного впливу з боку відповідача на особисті немайнові блага особи фактично пов`язуються з діями та бездіяльністю інших державних органів, у тому числі, протиправністю дій щодо припинення виплати державної соціальної допомоги дитині позивача з 01.03.2018, які не є предметом розгляду у межах даної адміністративної справи.

За наведених обставин суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача в цій частині та вважає їх такими, що задоволенню не підлягають.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання стосовно розподілу судових витрат судом встановлено, що за подання даного адміністративного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн за одну позовну вимогу немайнового характеру, спрямовану на захист його власних прав та інтересів, у задоволенні якої судом відмовлено. Від сплати за інші позовні вимоги позивач звільнений в силу положень пункту 9 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI.

З огляду на викладене, враховуючи, що доказів понесення сторонами інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, суду не надано, судові витрати розподілу та стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправним та скасувати рішення Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради (ідентифікаційний код 03317252, місцезнаходження: Київська область, м. Ірпінь, вул. Дем`яна Поповича, буд. 26-Б) від 21.06.2019 № 4110, яким ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) відмовлено у виплаті державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю за період з 01.03.2018 по 05.05.2019.

3.Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради (ідентифікаційний код 03317252, місцезнаходження: Київська область, м. Ірпінь, вул. Дем`яна Поповича, буд. 26-Б) здійснити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) нарахування та виплату державної соціальної допомоги на сина - ОСОБА_2 - за період з 01.03.2018 по 05.05.2019 у сумі 28367 (двадцять вісім тисяч триста шістдесят сім) грн 08 коп.

4.Звернути рішення до негайного виконання в частині присудження виплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) державної соціальної допомоги у межах суми стягнення за один місяць.

5.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано в установлені строки.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.

В силу положень пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки, визначені цим судовим рішенням, продовжуються на строк дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 № 211.

Суддя Харченко С.В.