Рішення № 88929827, 27.04.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2020 року м. Житомир

справа № 240/586/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Горовенко А.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А1586 про визнання протиправною безіяльності, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частики А1586 щодо не виплати індексації грошового забезпечення;

- зобов`язати військову частину А1586 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 10.01.2018 без зміни для нарахування індексації базового місяця - січень 2016 року;

- зобов`язати військову частину А1586 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації;

- зобов`язати військову частину А1586 нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати індексації - за період з 10.01.2018 по день фактичної виплати індексації шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати;

- зобов`язати військову частину А1586 виплатити моральну шкоду в розмірі 10000грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що нарахування грошового забезпечення відповідачем проводилося не в повному обсязі, зокрема, за період проходження служби з 01.01.2016 по день виключення зі списків особового складу 10.01.2018 індексація грошового забезпечення відповідачем не виплачувалась.

Зазначає, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача має право на отримання компенсації втрати частини доходів, у зв`язку із порушенням строків виплати, на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з дня звільнення по день фактичної виплати індексації.

Також вказує, що враховуючи зміст статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні з вини власника, вважає за можливе стягнути на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні та моральну шкоду у розмірі 10000 грн.

Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 28.02.2020 провадження у справі відкрито. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвала про відкриття провадження була направлена позивачу та відповідачу за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вказана ухвала відповідачем отримано 12.03.2020, про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача у поштовому повідомленні про вручення поштового відправлення.

Відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження надіслав до суду відзив на позовну заяву (за вх.№8665/20), в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що у межах наявних фінансових ресурсів можливості виплатити індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у період 2016 року по 2018 рік у Міністерства оборони України не було.

Відповідно до п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 виплата сум індексації здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню. Проведення індексації грошових доходів населення, у тому числі грошового забезпечення, здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік.

Зазначає, що відповідно до ст.51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише у межах фонду грошового забезпечення.

Тобто, виплата індексації з січня 2016 року по січень 2018 року взагалі законодавчо не передбачена, оскільки у відповідача не було правових підстав для здійснення таких виплат, військова частина А1586 діяла правомірно.

Окрім того, заперечує щодо позовних вимог про нарахування компенсації втрати частини доходів, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди.

Також у відзиві на позовну заяву відповідач вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 262, ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.258 КАС України.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України на посаді старшого механіка-водія евакуаційного відділення евакуаційного взводу евакуаційної роти військової частини А1586.

На підставі наказу командира 50 окремого ремонтно-відновлювального полку (по особовому складу) від 30.12.2017 №30-РС старшого солдата ОСОБА_1 відповідно до наказу командира військової частини А1586 (по стройовій частині) від 10.01.2018 №10, звільнено з військової служби за підпунктом «а» пунтку 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов"язок і військову службу" (у зв"язку із закінченням строку контракту) та виключено зі списків особового складу частини з 10.01.2018 (а.с.19).

Сторонами не заперечується, що позивач звернувся із заявою до командира військової частини А1586 із проханням нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по день звільнення.

Листом від 28.10.2019 №4/907 відповідач повідомив позивачу про відмову у виплаті індексації грошового забезпечення з посиланням на те, що індексація грошових коштів населення, у тому числі і грошового забезпечення, здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік. Тому у зв"язку з відсутністю виділених коштів, індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась. Крім того зазначив, що з 2016 року грошове забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України значно збільшено за рахунок збільшення розміру їх преміювання (а.с.17-18).

Позивач, вважаючи що має право на виплату сум індексації грошового забезпечення, виплату компенсації втрати частини доходів та середній заробіток у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з дня звільнення по день фактичної виплати індексації, а також на відшкодування моральної шкоди, звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей") соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Як свідчать матеріали справи, позивачу за період з 01.01.2016 по 10.01.2018 не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення.

Відповідачем вказаний факт не заперечується.

З приводу права позивача на проведення індексації його грошового забезпечення, суд зазначає наступне.

Так, згідно з ч.1ст.2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-ХІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів. (ст.9 Закону)

Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 № 2017-III (далі - Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії") визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників. визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1078).

Згідно з п.6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, - виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) Індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету; 6) індексація стипендій особам, які навчаються, провадиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються і т.д.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік .

З огляду на викладене, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Аналіз наведених вище нормативно-правових актів, за відсутністю затвердженого особливого порядку індексації військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

За таких підстав, суд дійшов до висновку, що бездіяльність відповідача, щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 10.01.2018 є протиправною.

Що стосується посилання відповідача на відсутність фінансових ресурсів для виплати індексації грошового забезпечення у період 2016-2018 років суд зазначає, що Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зауважував, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

З огляду на викладене, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.

Застосовуючи механізм захисту права, порушеного суб`єктом владних повноважень, та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч.2 ст.245 КАС України суд вважає за необхідне зобов`язати військову частину А1586 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день виключення зі списків особового складу - 10.01.2018.

Щодо вимоги позивача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати та середнього заробітку (відповідно до ст.117 КЗпП України), суд зазначає наступне.

Статтею 43 Конституції України проголошено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до п. 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

У даному випадку мало місце виключення позивача зі списку особового складу без проведення остаточного розрахунку, а саме: не виплачено індексацію грошового забезпечення.

При розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11, а тому для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Як встановлено судом, при звільненні з військової служби позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення.

Для проведення розрахунків належної до стягнення суми суд має встановити розмір недоплаченої суми та визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника. Водночас, у матеріалах справи відсутні розрахунки суми недоплаченої індексації грошового забезпечення.

Нарахування індексації грошового забезпечення належить до дискреційних повноважень відповідача, а тому після набрання даним рішенням законної сили та його виконання відповідачем, позивач не позбавлений права звернутись з позовом про виплату компенсації втрати частини доходів та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, а тому не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення на користь позивача моральної шкоди у сумі розміром 10000 грн, суд зазначає наступне.

В обґрунтування розміру моральної шкоди, позивач зазначив, що вчинене відповідачем порушення його прав на належне грошове забезпечення призвело не лише до зменшення розміру грошового забезпечення, але й до душевних страждань, принизило гесть, гідність, престиж та ділову репутацію в очах колег, друзів. З огляду на вказане, просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 10000 грн.

Також зазначає, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до положень частини 5 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)" (зі змінами та доповненнями) під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Згідно з частиною другою статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом чи або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до пункту 5 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

З огляду на викладене, з урахуванням матеріалів справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню з підстав недоведеності її спричинення саме діями відповідача, відсутності належних доказів, що підтверджують сам факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру. Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та завданням йому моральної шкоди, що виразилася у вигляді душевних страждань, тривалості протиправних дій з боку відповідача.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідачем в порушення ч.2 ст. 77 КАС України не доведено, а позивачем та наявними у матеріалах справи доказами спростовано правомірність бездіяльності військової частини А1586 щодо не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 242-246, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідн. номер НОМЕР_1 ) до військової частини А1586 (смт.Гуйва, Житомирський район, Житомирська область, 12442, код ЄДРПОУ 24963810) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1586 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 10.01.2018.

Зобов`язати військову частину А1586 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день виключення зі списків особового складу - 10 січня 2018 року, із встановленням базового місяця - січень 2016 року.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду складено у повному обсязі 27 квітня 2020 року.

Суддя А.В. Горовенко