Рішення № 88929296, 27.04.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2020 року Справа № 160/2926/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання дій та вимоги протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

16.03.2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДПС у Дніпропетровській області, відповідач), в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області щодо взяття на облік ОСОБА_1 як платника єдиного внеску самозайнятої особи, що проводить незалежну професійну діяльність;

- зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області зняти ОСОБА_1 з обліку, як платника єдиного внеску - самозайнятої особи, що проводить незалежну професійну діяльність;

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2019 року №Ф-114293-17/61У;

- зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення відомостей щодо наявності недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 04.02.2019 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-114293-17/61У про нарахування ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 11528 грн. 26 коп., відповідно до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Про наявність оскаржуваної вимоги позивач дізнався у ході ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження ВП №59524782, яке перебуває на виконанні в Амур-Нижньодніпровському відділі державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області. Позивач звернувся до відповідача із запитом про надання інформації щодо підстав нарахування податкового боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Контролюючим органом було надано відповідь згідно з якою, за даними інформаційної системи податкового органу з 24.06.2008 року позивач перебуває на обліку в Амур-Нижньодніпровському ДПІ Лівобережного управління ГУ ДПС у Дніпропетровській області, як фізична особа-підприємець, а з 22.07.2013 року обліковується і як особа, яка проводить незалежну професійну діяльність. Також було зазначено, що оскаржувана вимога включає в себе заборгованість зі сплати єдиного внеску за особу, яка займається незалежною професійною діяльністю та за фізичну особу-підприємця за певні періоди 2017 та 2018 років. Позивач зазначає, що як фізична особа-підприємець він своєчасно здійснював оплату єдиного внеску та подавав відповідні звіти, а також, що податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа. Відтак, позивач не погоджується з вказаною вимогою та вважає її протиправною.

Ухвалою суду від 17.03.2020 року провадження у справі відкрито та постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

08.04.2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі. В обґрунтування відзиву зазначає, що позивач з 24.06.2008 року по сьогодні перебуває на обліку в Лівобережному управлінні ГУ ДПС у Дніпропетровській області, як фізична особа-підприємець та станом на сьогодні, не припинив ведення господарської діяльності. Отже, позивач є платником єдиного соціального внеску, зобов`язаний нараховувати та сплачувати його у строки та розмірах, встановлених законом.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. З власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа-підприємець.

Видами діяльності позивача як фізичної особи-підприємця за кодом КВЕД 70.22 «Консультування з питань комерційної діяльності й керування», КВЕД 69.10 «діяльність у сфері права».

21.03.2002 року позивача взято на облік як платника податків, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків № 1053 від 19 липня 2002 року, виданою ДПІ у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська.

З 01.04.2012 року ОСОБА_1 перейшов на спрощену систему оподаткування за ставкою 5%, про що йому видано свідоцтво серія НОМЕР_1 від 23.03.2012 року.

17.07.2013 року позивачу на підставі наказу Міністерства юстиції України №1318/5 від 03.07.2013 року видано свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №1363, що підтверджується копією свідоцтва арбітражного керуючого.

Наказом Міністерства юстиції України № 1712/5 від 07.06.2019 року свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 1363 від 17.07.2013 року, видане ОСОБА_1 анульовано. Згідно з даними Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України дію вказаного свідоцтва анульовано.

04.02.2019 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-114293-17/61У, відповідно до якої позивачу визначено суму боргу в сумі 11528 грн. 26 коп.

Згідно з вказаною вимогою вона була сформована відповідно до ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та на підставі даних інформаційної систему органу доходів та зборів".

10.09.2019 року позивач звернувся до відповідача із запитом про надання інформації щодо підстав нарахування податкового боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до листа №15636/10/04-36-52-40 від 16.10.2019 року відповідачем повідомлено, що вимога включала в себе заборгованість зі сплати єдиного внеску станом на 31.01.2019 року за такі періоди:

- залишок несплаченого боргу з єдиного внеску за 2017 рік по строку сплати 02.05.2018 року за особу, яка займається незалежною професійною діяльністю в сумі 1996,54 грн.;

- за ІІ квартал 2018 року по строку сплати 19.07.2018 нараховано єдиний внесок за фізичну особу-підприємця в сумі 2457,18 грн.;

- за ІІ квартал 2018 року по строку сплати 19.07.2018 нараховано єдиний внесок за особу, яка займається незалежною професійною діяльністю в сумі 2457,18 грн.;

- за ІІІ квартал 2018 року по строку сплати 19.10.2018 нараховано єдиний внесок за фізичну особу-підприємця в сумі 2457,18 грн.;

- за ІІІ квартал 2018 року по строку сплати 19.10.2018 нараховано єдиний внесок за особу, яка займається незалежною професійною діяльністю в сумі 2457,18 грн.;

- за ІV квартал 2018 року по строку сплати 21.01.2019 нараховано єдиний внесок за фізичну особу-підприємця в сумі 2457,18 грн.;

- за ІV квартал 2018 року по строку сплати 21.01.2019 нараховано єдиний внесок за особу, яка займається незалежною професійною діяльністю в сумі 2457,18 грн.

Судом також встановлено, що позивач здійснював сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за діяльність фізичної особи-підприємця, що підтверджується копіями квитанцій про сплату за 2017-2018 роки, копіями платіжних доручень №2 від 14.07.2017 року, №4 від 09.10.2017 року, квитанцій №56 від 17.04.2018 року, №248578613 від 18.07.2018 року, №24336496-1 від 19.10.2018 року, №3 від 18.01.2019 року, №1 від 15.04.2019 року, №ПН321597 від 18.07.2019 року.

Правомірність вимоги про сплату заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як фізичною особою-підприємцем є предметом спору у цій справі.

Надаючи оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом № 2464-VI.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону № 2464-VI).

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування - це організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктами 4, 5 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VІ установлено, що платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до частини 2 статті 5 Закону № 2464-VI узяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, здійснюється органом доходів і зборів із внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (частина друга статті 5 Закону №2464-VI).

Питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах ДФС, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття на облік/зняття з обліку платників єдиного внеску визначаються Порядком № 1162 (пункт 2 розділу І Порядку № 1162).

Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI (пункт 3 розділу І Порядку № 1162).

Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб - підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV) (пункт 4 розділу ІІ Порядку № 1162).

Взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону №755-IV, контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою №1-ЄСВ згідно з додатком 1, заяви про взяття на облік платника єдиного внеску (члена фермерського господарства) за формою № 12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 1 розділу ІІІ Порядку №1162).

Платники єдиного внеску, зазначені в пункті 5 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI, подають заяву за формою № 1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (пункт 2 розділу ІІІ Порядку № 1162).

Платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону №755-IV, контролюючим органом наступного робочого дня з дня взяття на облік безоплатно надсилається (вручається) повідомлення про взяття їх на облік за формою № 2-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 3 розділу ІІІ Порядку № 1162).

Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац другий частини третьої статті 16 Закону № 2464-VI).

Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, користувачами цього реєстру є органи доходів і зборів та фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац третій частини першої статті 20 Закону № 2464-VI).

Відомості про фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, подаються безпосередньо зазначеними особами (абзац 3 частини 2 статті 20 Закону № 2464-VI).

Порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та порядок надання інформації з реєстру застрахованих осіб визначається Положенням № 10-1.

З метою забезпечення обробки інформації в реєстрі застрахованих осіб для кожної застрахованої особи автоматично створюється облікова картка, якій присвоюється номер облікової картки (пункт 1 розділу ІІІ Положення № 10-1).

Облікова картка відкривається в разі, зокрема, надходження у складі звітності відомостей про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; в інших випадках, передбачених Законом № 2464-VI (пункт 2 розділу ІІІ Положення № 10-1).

За змістом пункту 2 розділу ІV Положення № 10-1 до облікових карток реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, зокрема відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; відомості про нарахування страхових внесків та єдиного внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.

Процедуру, форму, строки подання звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску до ДФС України, яка є центральним органом виконавчої влади, що реалізує, зокрема, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, її територіальних органів, визначає Порядок № 435.

Пунктом 16 розділу ІV Порядку № 435 передбачено, що фізичні особи - підприємці, які мають ознаку незалежної професійної діяльності, формують та подають до органів доходів і зборів окремі звіти щодо сум нарахованого єдиного внеску (додаток 5).

У цій справі спірним є питання сплати позивачем єдиного внеску за двома підставами, а саме як фізичною особою-підприємцем, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, та особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність з того ж виду діяльності за КВЕД.

Судом встановлено, що позивач є платником єдиного соціального внеску.

Водночас, наведені норми права свідчать про те, що фізична особа-підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску. Законом № 2464-VI не передбачається порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією щодо застосування зазначених норм права, викладеною у рішенні Верховного Суду від 02.09.2019 року у зразковій справі №520/3939/19 та у постанові Верховного Суду від 05.11.2018 року у справі №820/1538/17 (адміністративне провадження №К/9901/38076/18).

Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, аналіз пунктів 1, 2 розділу ІІІ Порядку № 1162 вказує на те, що цим Порядком не передбачено для контролюючого органу можливості самостійно взяття на облік як платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, шляхом встановлення ознаки незалежної професійної діяльності. Взяття такої особи на облік платників єдиного внеску можливе виключно за її заявою.

До того ж, як передбачено у пункті 4 розділу VI Порядку № 1162, фізична особа, зареєстрована як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, але не перебуває на обліку чи знята з обліку в контролюючому органі, обліковується в реєстрі страхувальників як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, з ознакою «платник не подав заяви для взяття на облік».

Судом встановлено, що позивач після отримання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №1363 17.07.2013 року не подавав заяви за формою № 1-ЄСВ до контролюючого органу. Натомість, відповідач самостійно встановив позивачу як фізичній особі-підприємцю ознаку незалежної професійної діяльності до ІКП.

З огляду на викладене, суд робить висновок про те, що дії ГУ ДПС у Дніпропетровській області щодо самостійного встановлення позивачу як фізичній особі-підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності до ІКП не узгоджуються з нормами Порядку №1162, якими визначено процедуру взяття на облік платників єдиного внеску. Відповідач неправомірно та всупереч визначеному законодавством порядку з власної ініціативи взяв позивача на облік як самозайняту особу, яка провадить незалежну професійну діяльність.

Відтак, позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо взяття позивача на облік як платника єдиного внеску - самозайнятої особи, яка проводить незалежну професійну діяльність, є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача зняти позивача з обліку як платника єдиного внеску - самозайнятої особи, яка проводить незалежну професійну діяльність, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У багатьох рішеннях Європейський суд дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі "Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини").

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:

- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 6 вересня 2005 року у справі "Гурепка проти України", п. 59);

- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі "Кудла проти Польщі", п. 158; рішення від 16 серпня 2013 року у справі "Гарнага проти України", п. 29).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас, винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.

Відтак, оскільки відповідач за відсутності законних підстав взяв позивача на облік як самозайняту особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, суд робить висновок про необхідність врахування положень статті 13 Конвенції з метою захисту прав позивача, гарантованих статтею 6 Конвенції та статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції, й задовольнити позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача зняти позивача з обліку.

При цьому, суд враховує, що інакше судовий захист не вважатиметься повним та ефективним, а позивачеві і далі протиправно нараховуватиметься єдиний внесок як самозайнятій особі, яка провадить незалежну професійну діяльність.

Враховуючи викладене, суд робить висновок про те, що ГУ ДПС у Дніпропетровській області безпідставно здійснювало повторне нарахування позивачу єдиного внеску, а тому вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-114293-17/61У від 04.02.2019 є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника податків шляхом виключення з неї відомостей щодо наявності недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування суд зазначає таке.

Механізм ведення обліку сплати податків встановлено Порядком ведення органами Міністерства доходів і зборів України оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 №422 (далі - Порядок №422).

Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку №422 інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.

Положеннями пункту 3 розділу І Порядку №422передбачено, що оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС.

Пунктом 1 Розділу ІІ Порядку №422 передбачено, що з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.

Аналіз наведених положень Порядку свідчить про те, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, відтак, вимога позивача про зобов`язання відповідача здійснити дії по відображенню/коригуванню у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом є належним способом захисту порушеного права позивача.

Таким чином, позовні вимоги у цій частині також підлягають задоволенню.

У силу вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з вимогами частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За викладених обставин, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів належним чином правомірності винесення вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2019 року №Ф-114293-17/61У щодо сплати ОСОБА_1 єдиного соціального внеску.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи з викладеного, оскільки у відповідача не було правових підстав для нарахування ОСОБА_1 єдиного соціального внеску та, відповідно, прийняття оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2019 року №Ф-114293-17/61У, суд робить висновок про те, що викладені у позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частинами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України видно, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню у судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд, дослідивши надані представником позивача докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, а саме: договір про надання правової допомоги № КА 03/20 від 02.03.2020 року, додаткову угоду від 02.03.2020 року до договору про надання правової допомоги № КА 03/20 від 02.03.2020 року, акт приймання-передачі наданих послуг від 13.04.2020 року до договору про надання правової допомоги № КА 03/20 від 02.03.2020 року, рахунок № КА 03/20 від 13.04.2020 року на загальну суму 8500 грн., робить висновок про те, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу пов`язані саме з розглядом справи у суді та є співмірними по відношенню до складності справи, а розмір заявлених витрат є обґрунтованим і пропорційним до предмета спору.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Також суд зазначає, що позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою сплачено судовий збір у сумі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.1649766448.1 від 16.03.2020 року.

Відтак, судові витрати, що складаються зі сплати судового збору у сумі 840,80 грн. і витрат на правничу допомогу у сумі 8500 грн. підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 77, 78, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання дій та вимоги протиправними, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо взяття на облік ОСОБА_1 як платника єдиного внеску - самозайнятої особи, що проводить незалежну професійну діяльність.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області зняти ОСОБА_1 з обліку, як платника єдиного внеску - самозайнятої особи, що проводить незалежну професійну діяльність.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2019 року №Ф-114293-17/61У.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення відомостей щодо наявності недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015, адреса: 49005, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А) судові витрати у сумі 9340 (дев`ять тисяч триста сорок) грн. 80 коп., що складаються з витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8500,00 (вісім тисяч п`ятсот) грн. та витрат зі сплати судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський